Рішення № 79397728, 24.01.2019, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року Справа № 926/3701/16

Суддя Байталюк Володимир Дмитрович, розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол» про перегляд рішення господарського суду Чернівецької області від 11 січня 2017 року за нововиявленими обставинами у справі № 926/3701/16

за позовом Чернівецької обласної ради

до товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача – обласне комунальне підприємство «Центр комунального майна»

про звільнення орендованого майна, у зв’язку із припиненням договору оренди нерухомого майна № 1/12 від 01.01.2012

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 довіреність від 09.01.2019 № 01-11/08-11;

від відповідача – адвокат ОСОБА_2, довіреність від 15.12.2018;

від третьої особи – не з’явився.

В С Т А Н О В И В :

Чернівецька обласна рада звернулась з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол», с. Берегомет Кіцманського району, про спонукання звільнити орендоване нерухоме майно, а саме будівлю заправки літ. «Д» площею 29,80 кв.м (приміщення операторної АЗС) за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між Чернівецькою обласною радою та приватним підприємством «ЖенНафта» (правонаступник – ТОВ «Жентол») 01.01.2012 був укладений договір оренди нерухомого майна №1/12 строком на 2 роки. Строк дії договору був неодноразово продовжений, востаннє до 30.09.2016 (додаткова угода від 29.03.2016). Відповідно до п.9.9 вказаного договору, не бажаючи продовжити термін дії договору, орендодавець неодноразово повідомляв орендаря про припинення дії договору та неможливість його подальшого продовження, вимагав звільнити орендоване майно та повернути його за актом приймання-передачі. Однак, незважаючи на закінчення строку договору та звернення орендодавця, в порушення умов договору орендар орендоване майно не повернув.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2017, задоволено позов Чернівецької обласної ради та зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю «Жентол» звільнити орендоване нерухоме майно, а саме будівлю заправки літ. «Д» площею 29,80 кв.м (приміщення операторної АЗС), що знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Енергетична, 2 та передати балансоутримувачу – обласному комунальному підприємству «Центр комунального майна» як уповноваженому представнику за актом приймання-передачі до 30.01.2017. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол» на користь Чернівецької обласної ради судовий збір у сумі 1378 грн.

21.02.2017 та 23.08.2017 на виконання вказаного рішення видано накази.

19.12.2018 товариство з обмеженою відповідальністю «Жентол» звернулося до господарського суду Чернівецької області з заявою про перегляд рішення господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 за нововиявленими обставинами.

Відповідач посилається на те, що нововиявленими обставинами у даній справі є нові обставини, які встановлені рішенням Господарського суду Чернівецької області від 03.12.2018 у справі № 926/1479/18 – факт відсутності майна, яке присуджено повернути позивачу, що підтверджується актом від 26.12.2016, підписаного представниками позивача та третьої особи. Також відповідачем вказується, що рішенням господарського суду Чернівецької області по справі № 926/1479/18 на підставі акту від 26.12.2016, підписаного виключно представниками позивача та третьої особи встановлено, що відповідач зруйнував приміщення операторної АЗС літ. Д, загальною площею 29,8 кв.м., розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2, а 21.09.2017 балансоутримувачу було передано виключно фундамент та цегла спірної операторної. Відповідач зазначає, що про існування такого письмового доказу як акт від 26.12.2016 йому відомо не було, і відомо бути не могло, оскільки представник відповідача не був присутнім на обстеженні, зафіксованому у даному акті, а сам акт відповідачу у справі № 926/3701/16 не надсилався. Наголошує, що господарським судом Чернівецької області в «рамках» справи № 926/1479/18 встановлено беззаперечний факт руйнації спірного приміщення, що вже мало місце на час вирішення спору по справі № 926/3701/16, що свідчить про те, що рішенням по даній справі присуджено повернути позивачу неіснуючий об’єкт нерухомості.

Ухвалою суду від 26 грудня 2018 року розгляд заяви призначено на 16.01.2019 року, позивачу встановлено строк для надання письмових заперечень (пояснень) на заяву відповідача.

До початку судового засідання, призначеного на 16.01.2018, до суду надійшли заперечення від позивача на заяву відповідача, в яких позивач заперечував щодо задоволення заяви відповідача про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки посилання відповідача на знищення об’єкта оренди були досліджені судами, та їм дана належна оцінка. Також зазначив, що відповідач здійснює посилання на нові докази по справі, а не на нововиявлені обставини. Вказував на те, що обставини зазначені у заяві про перегляд судового рішення стали відомі відповідачу ще під час розгляду справи № 926/1479/18. Просив відмовити в задоволенні заяви відповідача про перегляд рішення господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 за нововиявленими обставинами у справі № 926/3701/16 та залишити судове рішення в силі, а також застосувати наслідки позовної давності до заяви ТОВ «Жентол» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Також від позивача до суду надійшло клопотання про витребувати матеріалів справи № 926/1479/18, у задоволенні якого судом відмовлено, оскільки заява позивача не відповідає вимогам статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

З метою надання відповідачу часу для ознайомлення із запереченнями позивача у судовому засіданні 16.01.2019 оголошено перерву до 24.01.2019.

Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила, що не перешкоджає розгляду заяви відповідача по суті.

Представник відповідача підтримав заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстав вказаних у даній заяві. Представник позивача заперечив проти задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав викладених раніше у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими відповідач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Перегляд рішень, ухвал постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється главою 3 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 320 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами з наступних підстав:

1 істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2 встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у справі;

3 скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Відповідно до частини третьої статті 325 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

Так, рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 задоволено позов Чернівецької обласної ради та зобов’язано товариство з обмеженою відповідальністю «Жентол» звільнити орендоване нерухоме майно, а саме будівлю заправки літ. «Д» площею 29,80 кв.м (приміщення операторної АЗС), що знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Енергетична, 2 та передати балансоутримувачу – обласному комунальному підприємству «Центр комунального майна» як уповноваженому представнику за актом приймання-передачі до 30.01.2017. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол» на користь Чернівецької обласної ради судовий збір у сумі 1378 грн.

Вказане рішення суду ґрунтується на тому, що 30 вересня 2016 року сплив термін дії договору оренди № 1/2 від 01.01.2012, що є підставою для його припинення. Посилаючись на пункт 4.10 даного договору оренди, згідно до якого орендар зобов’язується у разі припинення або розірвання договору протягом десяти робочих днів повернути майно орендодавцю, а також на частину першу статті 785 Цивільного кодексу України, де зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов до висновку про те, що не зважаючи на закінчення строку договору, орендар орендоване майно в добровільному порядку не звільнив.

Разом з тим, до заяви відповідача про перегляд вищевказаного рішення суду за нововиявленими обставинами долучений відповідний акт від 26.12.2016 за підписами представників позивача та третьої особи, з якого вбачається, що станом на 26.12.2016 приміщення операторної АЗС літ. «Д», загальною площею 29,8 кв.м., яке було розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2, – було зруйноване.

Вищевказаний акт від 26.12.2016, незважаючи на його існування під час розгляду справи, не подавався позивачем та третьою особою під час розгляду справи, і в матеріалах справи № 926/3701/16 станом на дату прийняття рішення від 11.01.2017 був відсутній.

Однак, обставини викладені в даному акті, а згодом і встановлені на його основі в рішенні господарського суду Чернівецької області № 926/1479/18 від 03.12.2018 мають істотне значення для правильного вирішення спору у справі № 926/3701/16, у зв’язку із чим заява відповідача про перегляд рішення господарського суду Чернівецької області по справі № 926/3701/16 від 11.01.2017 підлягає задоволенню, а саме рішення скасуванню з ухваленням нового рішення.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України).

За приписами частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, окрім іншого, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Зважаючи на те, що договір оренди припинив свою дію, з цього ж моменту між сторонами припинились і орендні правовідносини, які виникли на підставі цього договору, а відтак у відповідача виник обов’язок повернути орендоване майно у порядку та на умовах передбаченими Договором.

Однак, для констатації факту неналежного виконання відповідачем, як орендарем, свого обов’язку щодо повернення майна позивачу, як орендодавцю, необхідно встановити обставини, за яких відповідач, як орендар, мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав, тобто необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Частиною третьою статті 13 та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (належність доказів). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Відповідно до частини першої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною третьою статті 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Фактично, актом від 26.12.2016 встановлено факт руйнації та відсутності станом на 26.12.2016 орендованого приміщення операторної АЗС літ. «Д», загальною площею 29,8 кв.м., яке було розміщено за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2. Даним актом зафіксовано фізичну відсутність приміщення ще до прийняття судом рішення по справі № 926/3701/16.

Суд звертає увагу на те, що в силу вимог частини третьої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції чинній станом на час прийняття рішення, що переглядається) сторони зобов’язані були вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, тобто мали обов’язок під час розгляду справи в суді надати всі наявні матеріали, які стосуються предмету спору. Однак, позивач як орендодавець, маючи станом на час розгляду справи в суді докази, які засвідчували обставини відсутності орендованого майна, суду їх не надав.

Суд відхиляє твердження позивача стосовно того, що посилання відповідача на знищення об’єкта оренди були досліджені судами, та їм надана належна оцінка, оскільки суд приймав рішення на основі оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, в їх сукупності, серед яких станом на дату прийняття такого рішення не було акту від 26.12.2016 складеного між представниками позивача та третьої особи по справі.

Згідно вимог пункту 2 частини шостої статті 165 та статті 166 Господарського процесуального кодексу України, при направленні стороною справи іншим учасникам справи відзиву чи відповіді на відзив, до суду обов’язково додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву (відповіді на відзив) і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Отже, належними доказами, які підтверджують надіслання (надання) відзиву (відповіді на відзив) і доданих до нього доказів іншим учасникам справи є поштова квитанція з описом вкладення, або інші докази на підставі яких суд буде мати можливість встановити виконання стороною справи обов’язків щодо надання іншим учасникам відзиву (відповіді на відзив) та доданих до нього документів.

Крім того, ухвалою суду від 21 листопада 2018 року підготовче провадження у справі № 926/1479/18 закрито і призначено розгляд справи по суті на 28.11.2018. Отже, згідно вимог статті 210 Господарського процесуального кодексу України дослідження доказів, в тому числі акту від 26.12.2016, у справі № 926/1479/18 відбулося тільки на стадії розгляду справи по суті, тобто з 28.11.2018.

У зв’язку з цим, суд також відхиляє твердження позивача, що відповідачу про існування акту від 26.12.2016 стало відомо ще 17 жовтня 2018 року з пояснення на відзив ТОВ «Жентол», яке було подано Чернівецькою обласною радою до суду за № 01.11/11-761 по справі № 926/1479/18.

Як вбачається із самого акту від 26.12.2016 підпис уповноваженої особи представника відповідача на даному акті відсутній.

Помилковими також є і посилання позивача про неможливість посилання відповідачем на акт від 26.12.2016 як на форму фіксації нововиявленої обставини по справі.

Підставою для звернення відповідача до суду із заявою про перегляд судового рішення від 11.01.2017 за нововиявленими обставинами було не саме існування акту від 26.12.2016 чи прийнятого в подальшому рішення господарського суду по справі № 926/1479/18 від 03.12.2018, а встановлений актом та рішенням суду факт (обставини) неіснування, на час розгляду справи № 926/3701/16, майна, яке присуджено повернути позивачу та відсутність можливості відповідача з об’єктивних причин надати дані докази суду раніше.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Суду процедура поновлення розгляду справи на вимогу сторони провадження для виправлення фундаментальних помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції за умови відсутності зловживання (пп. 27-28 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» № 69529/01 та п. 46 рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2).

Як вбачається із вищевказаних рішень Європейського суду з прав людини, а саме рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v.Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46) процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним.

При цьому, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини, при вирішенні питання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в певній мірі ототожнює нововиявлені обставини з нововиявленими доказами. Згідно позиції ЄСПЛ перегляд рішення за нововиявленими обставинами не суперечить принципу правової визначеності, оскільки використовується задля виправлення фундаментальних судових помилок.

На виконання приписів частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України господарський суд враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права при вирішенні даної справи.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що відповідач, в остаточному судовому засіданні з незалежних для нього причин не міг надати суду акт від 26.12.2016, через його недоступність, проте такий акт від 26.12.2016 існував під час прийняття рішення та міг би призвести до іншого результату судового розгляду.

Судом за наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що: 1) акт від 26.12.2016 існував на час розгляду справи; 2) обставини існування акту від 26.12.2016 не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, так як заявник був відсутній під час складення акту; 3) існування акту від 26.12.2016 має істотне значення для розгляду справи, оскільки при врахуванні обставин зафіксованих у акті, судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

За наведених обставин, суд приходиться до висновку, що у відповідача відсутня вина щодо неповернення орендодавцю приміщення операторної АЗС літ. «Д», загальною площею 29,8 кв.м., яке було розміщене за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 2, через фізичну його відсутність (знищення). Відповідач позбавлений можливості повернути позивачу орендоване майно, як індивідуально-визначене, що обумовлено фізичною відсутністю спірного майна, як такого.

За таких обставин, суд вважає, що скасування рішення господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 у справі № 926/3701/16 за здійсненою процедурою перегляду рішення за нововиявленими обставинами не суперечить принципу правової визначеності, не є прихованою апеляцією, а спрямовано на виправлення помилки правосуддя, оскільки прийняте господарським судом рішення від 11.01.2017 про звільнення майна, як того вимагав позивач, не призвело до ефективного поновлення можливого порушеного права позивача через неможливість його виконання, що і було підтверджено у процесі виконання рішення суду, яке переглядається.

Обставини справи та вимоги законодавства, на які позивач посилається як підставу своєї вимоги, вищезазначених висновків суду не спростовують, а відтак, у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, виходячи з положень пункту 1 частини п’ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати чи пов’язані ці витрати з розглядом справи.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 238, 240, 325 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол» про перегляд рішення суду від 11.01.2017 у справі № 926/3701/16 за нововиявленими обставинами задовольнити.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 11.01.2017 у справі № 926/3701/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. В задоволенні позову Чернівецької обласної ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол» про звільнення орендованого майна, у зв’язку із припиненням договору оренди нерухомого майна № 1/12 від 01.01.2012 відмовити.

5. Стягнути з Чернівецької обласної ради (58000, Чернівецька область, місто Чернівці, вул. Грушевського Михайла, 1, ідентифікаційний код 25081241) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Жентол» (59332, Чернівецька область, Кіцманський район, с. Берегомет, вул. Молодіжна, 34, корп. Б, ідентифікаційний код 31595484) 2067,00 грн. витрат на оплату судового збору за подання заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.01.2019.

Суддя В. Байталюк