Рішення № 79397551, 17.01.2019, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/459/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

при секретарі судового засідання Саловській О.А.

розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 міської ради (вул. Шевченка, буд. 8, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48101)

до відповідача ОСОБА_1 районного споживчого товариства (провулок Кн. Василька, буд. 6, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48101)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Тернопільській області (вул. М.Грушевського, буд. 8, м. Тернопіль 46021)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 державної реєстрації ОСОБА_1 районної державної адміністрації (вул. Кн. Василька, буд. 104 “А”, м. Теребовля, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48101)

про звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки

За участю від:

позивача - ОСОБА_4

відповідача - ОСОБА_5

третьої особи 1 - не з'явився

третьої особи 2 - не з'явився

Суть справи:

Теребовлянська міська рада звернулась в Господарський суд Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 районного споживчого товариства про :

- зобов'язання ОСОБА_1 районного споживчого товариства звільнити земельну ділянку площею 0,6956 га, кадастровий номер 6125010100:03:003:1063, що знаходиться за адресою – м Теребовля, вул. Паращука, 7, з цільовим призначенням : 03.07 "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі";

- скасування державної реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером : 6125010100:03:003:1063 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером : 1208134361250 і номером запису про інше речове право - 19667376.

Ухвалою суду від 06.11.2018 відкрито провадження у справі №921/459/18 за правилами загального позовного провадження.

Тією ж ухвалою суду за клопотанням позивача до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено - ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Тернопільській області та ОСОБА_3 державної реєстрації ОСОБА_1 районної державної адміністрації.

Відповідно до змісту позову, відповіді на відзив та пояснень представника позивача, даних ним в судових засіданнях позовні вимоги обґрунтовані тим, що :

- відповідач незаконно користується земельною ділянкою м Теребовля по вул Паращука, 7 . А тому наявні підстави, передбачені ст. 212 ЗК України для повернення землі;

- ОСОБА_1 міською радою, як власником вказаної ділянки не приймалось рішень як щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації на землю, яка стала підставою для її реєстрації в Державному земельному кадастрі;

- згадана технічна документація на земельну ділянку за 2016 рік, всупереч ст 55 Закону України «Про землеустрій» не містить пояснювальної записки, матеріалів топографо – геодезичних робіт та згоди позивача на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

- за наслідками реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі безпідставно змінено її цільове призначення та конфігурацію.

У відзиві на позов, письмових і усних запереченнях відповідача (його представника), останній проти позову заперечує, посилаючись серед іншого на наявність у нього Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою по вул Паращука, 7 в м Теребовля, законність якого була предметом розгляду попередніх судових справ. А також на те, що вимоги про скасування державної реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не пов’язані з вимогою про зобов'язання ОСОБА_1 районного споживчого товариства звільнити земельну і Теребовлянське РайСТ по них є неналежним відповідачем.

Протягом розгляду справи позивачем не заявлялись клопотання про залучення інших осіб в якості співвідповідачів.

У своїх письмових поясненнях треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача вказали на відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про скасування державної реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

05.11.2018 року позивачем подано клопотання про призначення у справі експертизи з приводу відповідності виготовленої у 2016 році для відповідача технічної документації вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам, відповідності фактичного порядку користування земельною ділянкою правовстановлюючим документам на неї і нормативно – правовим актам та чи відповідає конфігурація земельної ділянки, зареєстрованої Державному земельному кадастрі її конфігурації згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 29.11.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання дане клопотання позивача відхилено з огляду на встановлені ст 99 ГПК України підстави для призначення експертизи та обставини, які входять в предмет доказування по даній справі.

Ухвалою від 20.12.2018 року також відхилено клопотання позивача від 12.12.2018 року про витребування оригіналів доказів з посиланням зокрема на відсутність належної його мотивації звернення та обґрунтування неможливості подання такого клопотання у встановлений ч 2 ст 80 ГПК України строк з причин, що не залежали відпозивача.

Ухвалою суду від 20.12.2018 року підготовче провадження у справі закрито та призначено її до розгляду по суті на 17.01.2019 року.

В засідання 17.01.2019 року, представники третіх осіб, участь яких не визнавалась обов’язковою не з’явились, хоча про час, місце і дату розгляду справи повідомлялись належним чином.

Враховуючи наданні ними раніше письмові пояснення по справі, закінчення строку для подання доказів, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті без представників третіх осіб.

Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне:

На підставі рішення ОСОБА_1 міської Ради народних депутатів №224 від 08 грудня 2000 року ОСОБА_1 районному споживчому товариству видано Державний акт на право постійного користування землею площею 0,6956 га по вул. Паращука 7 в м Теребовля серії І-ТР №001696 від 12 лютого 2001 року, котрий зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №65.

Даний акт за формою та змістом відповідає вимогам, чинного на час його видачі, законодавства.

З моменту видачі Державного акту на право постійного користування землею від 12 лютого 2001 року у відповідача виникло право постійного користування земельною ділянкою згідно з планом землекористування та в межах, встановлених зазначеним планом землекористування за адресою - м Теребовля вул Паращука, 7.

Технічна документація на цю земельну ділянку була виготовлена і затверджена спочатку рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №244 від 30.09.1997р., пізніше, - затверджена на пленарному засіданні ради рішенням №224 від 08.12.2000р. "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в постійному користуванні ОСОБА_1 РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку".

До вказаних висновків прийшов суд зокрема у справі №921/377/16-г/17 за позовом ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_1 районного споживчого товариства про визнання недійсним названого акту на право постійного користування землею.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.11.2016 року, залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 та Вищого господарського суду України від 26.04.2017 в задоволенні відповідного позову ОСОБА_1 міської ради було відмовлено.

В згаданих судових актах також зазначено, що Теребовлянське районне споживче товариство має у власності нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ринку по вул. Паращука,7 м Теребовля, для обслуговування і функціонування якого позивачем видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ТР №001696.

Станом на 17.01.2019 року вказаний Державний акт на право постійного користування землею серії І-ТР №001696 є чинним.

В 2016 році на замовлення ОСОБА_1 РайСТ Приватним підприємством «Оцінювач» виготовлену Технічну документацію із землеустрою щодо становлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру, 07.03.2017 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6125010100:03:003:1063, площею 0,6956 га комунальної власності, яка належить на праві постійного користування ОСОБА_1 РайСТ на підставі Державний акт на право постійного користування землею серії І-ТР №001696 від 12 лютого 2001 року. Цільове призначення ділянки – 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель – землі громадської та житлової забудови; вид використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

В якості інформації про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки вказано - Технічну документацію із землеустрою щодо становлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПП «Оцінювач».

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, 20.03.2017 року за ОСОБА_1 РайСТ за № 19667376 зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 0,6956 га, яке виникло на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ТР №001696, виданого 12 лютого 2001 року ОСОБА_1 міською радою народних депутатів.

Названа ділянка із кадастровим номером 6125010100:03:003:1063, за адресою м Теребовля вул Паращука, 7 належить до земель комунальної власності, із цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Вважаючи, що згаданими реєстраційними діями порушеного її права Теребовлянська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 районного споживчого товариства про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,6956 га, кадастровий номер 6125010100:03:003:1063, що знаходиться за адресою – м Теребовля, вул. Паращука, 7, та скасувати її відповідну державну реєстрацію, з підстав зазначених вище.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи учасників справи, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до змісту п 3 ч 2 ст 129 Конституції України, ст.ст. 13, 74, 76-79 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч 4 ст 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч 1 ст 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч 1 ст 77 ГПК України).

У відповідності до змісту ст ст 46,162 ГПК України право визначати підстави і предмет позову належить виключно позивачу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п 3.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18) .

Однак, поданими позивачем доказами не доведено обґрунтованості заявлених вимог до обраного ним відповідача з визначених ним же підстав.

Так, земельні правовідносини, зокрема пов’язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до змісту статей 116, 125 Земельного кодексу України право на земельну ділянку державної чи комунальної власності виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує таке право та його державної реєстрації.

За змістом п 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року №6 державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Згідно з ст 212 ЗК України (на яку посилається позивач як на підставу заявленої вимоги про звільнення відповідачем ділянки) самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам за рішенням суду.

Відповідно до правових висновків, викладених у п 3 названої постанови пленуму Вищого господарського суду України про самовільне зайняття земельної ділянки може свідчити відсутність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Окрім того, не підлягають застосуванню положення статті 212 ЗК України у випадках набуття особою права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, право на яку така особа належним чином ще не оформила.

Як зазначалось вище, у відповідача по справі є Державний акт на право постійного користування землею площею 0,6956 га по вул. Паращука 7 в м Теребовля серії І-ТР №001696 від 12 лютого 2001 року, який був зареєстрований у встановленому на момент його видачі порядку. Станом на 17.01.2019 державний акт є чинним.

Теребовлянське районне споживче товариство також має у власності нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ринку по вул. Паращука,7 м Теребовля, для обслуговування і функціонування якого позивачем видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ТР №001696.

Вказані обставини встановлена рішеннями господарських судів, що набрали законної у справі №921/377/16-г/17 між тими ж сторонами про визнання недійсним названого акту на право постійного користування землею, і відповідно до ч 4 ст 75 ГПК України не доказується при розгляді іншої справи.

З огляду на наявність у відповідача правовстановлюючого документа на землю та права власності на нерухоме майно, що знаходиться на ній в суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача, заявленої за ст 212 ЗК України про звільнення ОСОБА_1 РайСТ земельної ділянки.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації даної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером : 6125010100:03:003:1063 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером : 1208134361250 і номером запису про інше речове право – 19667376, то вони заявлені до ОСОБА_1 РайСТ необґрунтовано.

Оскільки відповідачами у господарських справах є особи, яким пред'явлено позовну вимогу (ст 45 ГПК України).

Перелічені вимоги заявлені позивачем до ОСОБА_1 РайСТ.

В той же час, за змістом ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідні дії, у тому числі на підставі рішення суду, приналежно до даного спору можуть вчинятись: ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Тернопільській області та ОСОБА_3 державної реєстрації ОСОБА_1 районної державної адміністрації, яких за клопотанням того ж позивача залучено до участі у справі лише в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а не як співвідповідачів за вимогами.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача (ст 48 ГПК України).

Такого клопотання від позивача упродовж усього слухання справи на адресу суду не надходило.

Відтак, ці вимоги заявлено до неналежної особи, а тому вони не підлягають задоволенню по відношенню неї.

Слід зазначити, що обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч.4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тому, з огляду на мотиви відмови в задоволенні вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки і прав на неї, не підлягають з’ясуванню обставини наявності підстав для виготовлення технічної документації на землю в 2016 році, її відповідності закону та мотивів зміни цільового призначення і конфігурації земельної ділянки при її реєстрації, які наведені позивачем у позові.

З урахуванням всього наведеного, в задоволенні позову слід відмовити повністю.

У зв’язку з цим, сплачений позивачем судовий збір не відшкодовується (ст 129 ГПК України).

Керуючись ст ст 3, 4, 13, 20, 50, 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 січня 2019 року.

Суддя І.П. Шумський