Рішення № 79397268, 21.01.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2019 Справа №914/2289/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Айзенбарт А.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів

до відповідача: Військової частини 3002 Національної гвардії України, м. Львів

про стягнення 252 027,10 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат (довіреність №119-056/2 від 03.01.2019)

від відповідача: не з’явився

Обставини розгляду справи. 11.12.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів до Військової частини 3002, м. Львів про стягнення 352 027,10 грн.

Ухвалою від 17.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, засідання призначено на 21.01.2019.

28.12.2018 через канцелярію суду від Військової частини 3002 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву (вх. №50291/18 від 28.12.2018).

11.01.2019 через канцелярію суду від Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача 177 408,02 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію становить, 146,27 грн. заборгованості за перетікання реактивної електроенергії, 52 527,14 грн. пені, 5 540,27 грн. 3% річних та 16 405,40 грн. інфляційних.

Судом встановлено, що заява відповідає вимогам ст. 46 ГПК України, а отже подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог позивача, викладених у заяві про зменшення позовних вимог.

11.01.2019 через канцелярію суду від Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» надійшла заява про зміну найменування відповідача (вх. №1249/19 від 11.01.2019).

Згідно інформації, відображеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua), повним найменуванням відповідача - Військової частини 3002 (ідентифікаційний код 08682683) є Військова частина 3002 Національної гвардії України.

З огляду на те, що зміна найменування не є правонаступництвом в порядку, передбаченому ст. 52 ГПК України, вчинення процесуальних дій від суду не вимагається, однак про зміну найменування зазначається в описовій частині процесуального документу.

Відтак, в подальшому найменування відповідача у справі - Військова частина 3002 слід змінити на Військову частину 3002 Національної гвардії України.

14.012019 через канцелярію суду від Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» надійшла відповідь на відзив (вх. №1559/19 від 14.01.2019).

Стороні роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електроенергії, на виконання умов якого відповідачу у квітні-жовтні 2018 було реалізовано електроенергію. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості отриманої електроенергії виконав частково, заборгованість за спожиту активну електроенергію становить 177 408,02 грн., заборгованість за перетікання реактивної електроенергії – 146,27 грн. У зв’язку з порушенням строків оплати спожитої електроенергії відповідачу нараховано пеню сумі 52 527,14 грн., 3% річних в сумі 5 540,27 грн., інфляційні в сумі 16 405,40 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 252 027,10 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому через канцелярію суду відзиві.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

15.08.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (постачальник) та Військовою частиною 3002, найменування якої змінено на Військову частину 3002 Національної гвардії України (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №60530 та додатки до нього.

За цим договором постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідач) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 1 договору).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач протягом квітня-жовтня 2018 продав відповідачу активну електроенергію на загальну суму 1 178 208,34 грн., що підтверджується рахунками за активну енергію №303504/1444852-1 за квітень 2018, №303505/1473824-1 за травень 2018, №303506/1498941-1 за червень 2018, №303507/1524931-1 за липень 2018, №303508/1550071-1 за серпень 2018, №303509/1575563-1 за вересень 2018, №303510/1603853-1 за жовтень 2018. Також відповідач зобов’язувався здійснювати оплату за перетікання реактивної електроенергії, вартість якої у відповідному періоді склала 9 965,66 грн., що підтверджується рахунками за реактивну енергію №303504/1444853-2 за квітень 2018, №303505/1473825-2 за травень 2018, №303506/1498942-2 за червень 2018, №303507/1524932-2 за липень 2018, №303508/1550072-2 за серпень 2018, №303509/1575564-2 за вересень 2018, №303510/1603854-2 за жовтень 2018.

Згідно 2.3.3. договору споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до п. 1 Порядку розрахунків, який є додатком до договору, розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії.

Згідно п. 2 Порядку розрахунків, розрахунковим періодом вважається період з 25 числа попереднього місяця до 24 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного.

Пунктом 4 Порядку розрахунків передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначених за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Згідно абз. 2 п. 6 Порядку розрахунків, тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Станом на дату судового розгляду заборгованість відповідача перед позивачем становить 177 408,02 грн. за активну електроенергію та 146,27 грн. - за перетікання реактивної електроенергії.

Відповідно до п. 4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Пунктом 7 додатку №2 до договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків щодо своєчасної оплати вартості електроенергії, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 177 408,02 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію становить, 146,27 грн. заборгованості за перетікання реактивної електроенергії, 52 527,14 грн. пені, 5 540,27 грн. 3% річних та 16 405,40 грн. інфляційних.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч. ст. 275 ГК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 4.2.1. договору про постачання електричної енергії, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано пеню сумі 52 527,14 грн., 3% річних в сумі 5 540,27 грн., інфляційні в сумі 16 405,40 грн.

Судом не беруться до уваги заперечення відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії №60530 від 15.08.2006, додатком №2 якого було визначено порядок та строки розрахунків за отриману споживачем електричну енергію.

Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що сторонами вносилися зміни до вищевказаного договору в частині зміни строків здійснення розрахунків.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідачем доказів наявності обставин, зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань перед позивачем не подано, в матеріалах справи такі відсутні.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови №14 від 17.12.2013 роз’яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов’язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов’язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов’язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов’язання, про що, зокрема, зазначено у постанові Верховного суду від 15.05.2012 по справі № 11/446.

Також в п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов’язання.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 252 027,10 грн. заборгованості є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №914/1556/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 177 408,02 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію, 146,27 грн. заборгованості за перетікання реактивної електроенергії, 52 527,14 грн. пені, 5 540,27 грн. 3% річних та 16 405,40 грн. інфляційних.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, що його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Беручи до уваги те, що позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, 1 500,16 грн. судового збору підлягатиме поверненню позивачеві за ухвалою суду у випадку подання відповідного клопотання.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105 (ідентифікаційний код 08682683) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів, вул. Козельницька, 3 (ідентифікаційний код 00131587) 177 408,02 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію, 146,27 грн. заборгованості за перетікання реактивної електроенергії, 52 527,14 грн. пені, 5 540,27 грн. 3% річних, 16 405,40 грн. інфляційних, 3 780,25 грн. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 21.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 25.01.2019.

Суддя Мазовіта А.Б.