Рішення № 79390715, 17.01.2019, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12383/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого - судді Гордійчук І.О.,

секретаря судового засідання - Михайленко О.С.,

за участі позивача - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області - ОСОБА_3

представників відповідача Державної казначейської служби України - ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника третьої особи Управління Служби безпеки України в Рівненській області - ОСОБА_6

прокурора - Власової І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Служби безпеки України в Рівненській області про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 28 000 000 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 06.03.2001 року слідчим СВУ СБУ в Рівненській області порушено кримінальну справу щодо нього за ознаками злочину, передбаченого ст. 861 КК України. Згідно обвинувального висновку від 03.12.2001 року у кримінальній справі №198, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 172 КК України. Згідно обвинувального висновку від 04.12.2006 року у кримінальній справі №198, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191,ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно обвинувального висновку від 26.06.2008 року у кримінальній справі №198, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. З 66 КК України. Згідно обвинувального висновку від 19.12.2008 року у кримінальній справі №198, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно обвинувального висновку від 27.04.2009 року у кримінальній справі №187, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. З66 КК України. Згідно обвинувального висновку від 02.03.2010 року у кримінальній справі №187, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно обвинувального висновку від 15.04.2010 року у кримінальній справі №187, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Згідно обвинувального акта від 12.09.2014 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.05.2014 року за №22014180000000030 ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України. Кримінальна справа щодо обвинуваченого ОСОБА_1 неодноразово направлялась до суду для розгляду в порядку КПК України 1960 року та розглядалась неодноразово судами із ухваленням відповідних рішень.

Вироком Рівненського міського суду від 29.03.2002 року ОСОБА_1 був засуджений за ч. 1 ст. 366 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до обмеження волі на один рік. На підставі п.б ст.1 Закону України «Про амністію» звільнено від відбування покарання. За ч.6 ст.19, ч.3 ст.84 ч.4 ст. 84 КК України ОСОБА_1 виправдано через відсутність складу злочину. Ухвалою від 21.10.2003 року колегією суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області даний вирок скасований, справа повернута на новий судовий розгляд. Скасовуючи вказаний вирок в ухвалі колегія суддів вказала, що в зв'язку з набранням чинності з 01.09.2001 року КК України в редакції 2001 року дії ОСОБА_1 підлягали кваліфікації за ст. 410 як викрадення, привласнення військового майна, та ч.2 ст. 366 нового Кодексу. Проте, органи досудового слідства і суд помилково визнали, що перший з цих злочинів до військових не відноситься. Постановою про зміну обвинувачення державного обвинувача від 18.05.2004 року із об'єму обвинувачення ОСОБА_1, ОСОБА_7, звинувачення за ч.4 ст. 84 КК України (в редакції 1960 року), ОСОБА_8 - за ч.3 ст.19 ч.4 ст. 84 КК України (в редакції 1960р.) і ОСОБА_9 - звинувачення її за ч.6 ст.19, ч.3 ст.84 КК України ( в редакції 1960 року) виключено за недоведеністю. Вироком військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 21.05.2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_7, по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, визнано невинними і, за відсутністю в його діях складу злочину, виправдано. Ухвалою військового апеляційного суду Західного регіону від 09.07.2004 року вказаний вище вирок був скасований у зв'язку із порушенням правил підсудності, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд, зі стадії попереднього розгляду до загально місцевого суду Рівненської області.

Постановою слідчого СВ УСБУ в Рівненській області від 28.10.2004 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні службового підроблення під час складання і видачі договору від 27.02.2001 року про передачу військовою частиною А-1534 ПП ОСОБА_8 в оренду 5 км. кабелю П-296, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України - провадженням закривалось на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності в діянні складу злочину. Вказана постанова була чинною протягом 2 років. В подальшому вказана вище постанова слідчого була скасована судом апеляційної інстанції. Кримінальна справа відносно вищезазначених осіб неодноразово поверталася із Рівненського міського суду до прокуратури для проведення додаткового розслідування. Вироком Рівненського міського суду від 05.04.2016 року, який набрав законної сили 27.04.2017 року, ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Вироком суду від 05.04.2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Позивач зазначає, що протягом 16 років 1 місяців 21 днів (з 06.03.2001 року по 27.04.2017року) незаконно перебував під слідством. Протягом вказаного часу з 06.03.2001 року до 05.06.2001 року він знаходився під вартою; з 05.06.2001 року запобіжний захід з тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд; за його місцем проживання проводились обшуки; не мав можливості виїхати за межі України; на належне йому майно було накладено арешт, що позбавило його права розпорядження своїм майном. Наведені обмеження руйнували його душевний спокій, завдавали моральних переживань, змушували нервувати, створювали дискомфорт, порушували звичайний для нього уклад життя, призводили до порушення нормальних життєвих зв'язків. Від постійного перебування у стресовій ситуації в червні 2006 року у дружини було виявлено онкозахворювання. Операції з видалення злоякісних пухлин проводились у Київському онкодиспансері протягом трьох років. 11.09.2009 року дружина померла у віці 47 років. На утриманні позивача залишився неповнолітній син.

Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 28 000 000 грн.: 12 000 000 грн. внаслідок душевних страждань від хвороби та втрати дружини, 16 000 000 грн. (з розрахунку 1 000 000 грн./рік * 16 років) внаслідок душевних страждань від незаконних дій та рішень органу досудового розслідування. При визначенні розміру моральної шкоди позивач виходить з наведених вище фактів, приймаючи до уваги надзвичайно свавільне і цинічне порушення прав людини, що полягало у більш ніж 16-ти річній тривалості досудового слідства із застосуванням запобіжних заходів та накладенням арешту на майно яке завершене виправдувальним вироком суду у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень; невиконання органом досудового розслідування та прокуратури ухвал судів, що набрали законної сили на недоліки кримінального провадження; зникнення основного речового доказу (5000 м кабелю) у квітні 2001 року, після чого від продовжував фігурувати в обвинувальних актах, з підробленими актами інвентаризації та експертних оцінок; надання органом досудового розслідування неправдивої інформації щодо нього та її публікація у газеті «Рівне Вечірнє»; приниження честі, гідності та ділової репутації з боку ГО «Жіноча сотня»; переведення на нижчу посаду у Збройних силах України та неможливості подальшого просування по службі, неможливості вступу для навчання до Національної академії збройних сил України та неможливості приймати участь у діяльності миротворчого контингенту за межами України; враховуючи, що позивач протягом усього часу перебування під слідством своєї вини не визнавав, але відчував приниження і зневагу з боку оточуючих, втратив довіру до правоохоронних органів держави.

Посилаючись на вказані обставини і відповідні норми закону, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, у розмірі 28 000 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 серпня 2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року залучено в якості співвідповідача Державну казначейську службу Україну .

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління Служби безпеки України в Рівненській області.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 липня 2018 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа Управління Служби безпеки України в Рівненській області про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Від представника відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області до суду 07.08.2018 року надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до якого зазначає, що вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 05.04.2016 у справі № 569/15085/14-к ОСОБА_1 виправдано, проте не з підстав відсутності в його діях складу злочину, а в зв’язку із недоведеністю його вини в інкримінованих злочинах. Відтак, позивач звертається з позовом про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, хоча законність дій та рішень такого органу не оспорювалась позивачем у судовому порядку раніше. Представник відповідача спростовує доводи позивача, що під час досудового слідства та внаслідок проведення ряду слідчих дій, у останнього спостерігалось погіршення стану здоров’я, руйнувався спокій, виникла знервованість, гіпертонічна хвороба та в подальшому інвалідность III групи. Зазначає, що у матеріалах справи № 569/12383/17 міститься ряд епікризів та медичних документів, з яких можна зробити висновок, що погіршення стану здоров’я позивача не пов’язане з проведенням щодо нього слідчих дій, а є наслідком захворювань і травм, що виникли в більш ранні періоди з подальшими ускладненнями, так сама, як і набута позивачем інвалідність III ступеня може бути наслідком більш ранніх захворювань, які зафіксовані у 2000 році, тобто до початку досудового розслідування, а тому проведення щодо позивача слідчих дій не містить причинно-наслідковий зв’язок із вказаними погіршеннями стану здоров’я позивача. Також зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту прямого причинно-наслідкового зв’язку між діями органу досудового розслідування та погіршенням здоров’я ОСОБА_1 Також зазначає, що розрахунок моральної шкоди позивачем явно безпідставно завищений.

У письмовому запереченні представника Державної казначейської служби України, яке надійшло до суду 14 серпня 2018 року представник зазначає, що Державна казначейська служба України не вступала у правовідносини з позивачем, своїми діями або бездіяльністю не порушувала його законних прав та інтересів. Заперечує проти відзиву ОСОБА_1, оскільки не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Також звертає увагу суду, що наведені позивачем у своєму відзиві доводи, щодо погіршення стану здоров’я, то зазначене погіршення відповідно до доданих документів розпочалось ще 1988 р. після перенесеної ЗЧМТ під час служби в ДРА. Зазначає, що з матеріалів кримінальної справи вбачається, що хвороба позивача почала прогресувати з 2000 р., оскільки позивач є учасником бойових дій, що і могло в подальшому стати причиною погіршення стану здоров’я і набуття хвороб, а в подальшому призвело до інвалідності III групи. Зауважує, що позивачем не надано суду жодних доказів, що вказували б на причинно-наслідковий зв’язок між смертю дружини та діями органу досудового розслідування. Позивач не довів тих обставин, що душевні страждання та моральні переживання, порушення нормальних життєвих зв’язків та інше, зазначене у позовній заяві, стало наслідком саме неправомірних дій та рішень органу досудового розслідування та з його вини, адже заявником лише перераховано обставини, у чому могла полягати моральна шкода, проте кожен зазначений у позовній заяві факт потребує окремого доказування. Відтак, заявник не дотримався вимог ст. 81 ЦПК України та не довів ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог і заперечень. Вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Від представника третьої особи Управління служби безпеки України в Рівненській області до суду 02.08.2018 року надійшли пояснення стосовно позову ОСОБА_1 Відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що в позові відсутні матеріали про здійснення обмежень у вільному пересуванні щодо позивача органами досудового слідства, також органами досудового слідства не здійснювалось жодних обмежень щодо просування позивача по службі, його вступу до Національної академії збройних сил України, не здійснювалось заборон на участь позивача у діяльності миротворчого контингенту, в ході досудового слідства обшуки за місцем проживання підозрюваного не проводились, арешт на майно не накладався. Приниження честі, гідності та ділової репутації з боку ГО «Жіноча сотня», позивача, не має відношення та не пов’язане із діями та рішеннями органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди. Зазначають, що позивач у позовній заяві не наводить конкретних фактів «незаконних» дій органів досудового слідства. Заперечують твердження ОСОБА_1, що наведені у позовній заяві обмеження руйнували його душевний спокій, завдали моральних переживань, створили дискомфорт, порушили звичайний уклад життя, призвели до порушення загальних життєвих зв'язків. Позивачем не надано до суду жодних доказів, зокрема, доказів прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями органу досудового розслідування та моральними стражданнями і душевними хвилюваннями, оскільки позивачем не доведено, що руйнування душевного спокою, нервовість, дискомфорт викликані саме наведеними у позовній заяві обставинами і не є ознаками захворювань чи порушень, що виникли у більш ранні періоди із подальшими ускладненнями. Також зазначає, що, оскільки ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 06.03.2001 по 27.04.2017, тобто 192 повних місяців (16 років), то розмір відшкодування моральної шкоди, за умови доведеності її завдання, міг би становити 614 тис. 400 грн. (мінімальна заробітна плата * на кількість місяців). Також у письмових поясненнях від 13 серпня 2018 року представник Управління Служби безпеки України в Рівненській області зазначає, що позивач у відзиві проводить констатацію слідчих дій у кримінальних справах та провадженні і не наводить конкретних фактів порушення норм КПК України в ході досудового слідства, тому позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву від 09 серпня 2018 року та письмових запереченнях від 15 серпня 2018 року прокурор Рівненської місцевої прокуратури зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Позивачем не доведено заподіяння йому моральних або фізичних страждань чи втрат немайнового характеру, не надано будь-яких доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків, які мають бути встановленими судом і враховані при розрахунку позивачем суми відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 06.03.2001 по 27.04.2017, тобто 193 повних місяці. Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди, за умови доведеності її завдання, міг би становити 718 тис. 539 грн. Окрім того, зазначає, що моральна шкода, завдана хворобою та втратою дружини, яку позивач просить стягнути на його користі у розмірі 12 млн. грн. на відшкодування моральних страждань, не підлягає відшкодуванню, оскільки, позивачем не наведено жодних доказів того, що хвороба та смерть його дружини є наслідком саме перебування позивача під слідством чи судом або будь-яких інших дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав та мотивів, які наведені у позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області просив у задоволенні позову відмовити, з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні представник відповідача Державної казначейської служби України заперечувала проти задоволення позову у зв’язку із його недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Представник Управління Служби безпеки України в Рівненській області в судовому засіданні заперечив просив у задоволенні позову відмовити, зазначив, що відсутні порушення зі сторони органу досудового розслідування, а позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди. Представник підтримав письмові пояснення долучені до матеріалів справи.

Прокурор Рівненської місцевої прокуратури заперечив проти задоволення позову, підтримав письмові поясненнях на позов від 09 серпня 2018 року та письмових запереченнях від 15 серпня 2018 року подані до суду Рівненською місцевою прокуратурою.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи у їх сукупності та взаємозв'язку і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що 06 березня 2001 року слідчим СВУ СБУ в Рівненській області порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 861 КК України. (к.с.№198 Т.1 а.с.95)

06 березня 2001 року о 18 годині 25 хвилин ОСОБА_1 був затриманий в порядку ст.115 КПК України і поміщений в ІТТ Рівненського МВ УМВС в Рівненській області (ц.с. Т.1 а.с.117)

07 березня 2001 року Постановою про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Рівненському СІЗО №24 УДДУ ПВП в Рівненській області. (ц.с. Т.1 а.с.118-119)

01 червня 2001 року Постановою про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд, дану постанову оголошено ОСОБА_1 05 червня 2001 року під розписку та відібрано від нього підписку про невиїзд.(ц.с. Т.1 а.с.137-139)

У подальшому кримінальна справа щодо обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб неодноразово направлялася до суду для розгляду в порядку КПК України 1960 року та розглядалась неодноразово судами із ухваленням відповідних рішень.

Вироком Рівненського міського суду від 29.03.2002 року ОСОБА_1 був визнаний винним в скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст.366 КК України і обрано відносно нього покарання з застосуванням ст. 69 КК України у вигляді одного року обмеження волі. Застосовано п. б ст.1 ЗУ «Про амністію» і звільнено від відбування покарання.( ц.с. Т.4 а.с.38-42)

Ухвалою від 21 жовтня 2003 року Колегією суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області, апеляцію засудженого ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок вказаного вище суду скасовано, а справу повернуто суду першої інстанції на новий судовий розгляд зі стадії попереднього розгляду.( ц.с. Т.4 а.с.43-44)

Вироком військового місцевого суду Рівненського гарнізону від 21 травня 2004 року ОСОБА_1 та іншу обвинувачену особу по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та іншу обвинувачену особу по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27,ч.1 ст.366 КК України визнано невинними і, за відсутністю в їх діях складу злочину, виправдано. (ц.с. Т.4 а.с.213-223)

Ухвалою військового апеляційного суду Західного регіону від 9 липня 2004 року вказаний вище вирок був скасований за апеляцією прокурора у зв’язку із порушенням правил підсудності, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд, зі стадії попереднього розгляду до загально місцевого суду Рівненської області. (ц.с. Т.4 а.с.224-558)

Постановою слідчого СВ УСБУ в Рівненській області від 28 жовтня 2004 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України - провадженням закривалось на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності в діянні складу злочину. Вказана постанова була взята до уваги Рівненськім міським судом при поновленні ОСОБА_1 на посаді. В послідуючому вказана вище постанова слідчого була скасована( ц.с. Т.4 а.с.125-128). Кримінальна справа неодноразово поверталась із Рівненського міського суду до прокуратури для проведення додаткового розслідування з метою усунення проведеного однобічного та не повного досудового слідства (ц.с. Т.4 а.с.52,48-51,64-65)

Ухвалою колегії суддів Рівненського міського суду від 29.01.2009р. кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених ч.4 ст. 191, ч.2 ст.366 КК України виділено в окреме провадження та направлено прокуророві для організації додаткового розслідування (ц.с. Т.4 а.с.55).

Вироком Рівненського міського суду від 05.04.2016 року, який набрав законної сили 27.04.2017 року, ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за ч. З ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. (ц.с. Т.1 а.с.4-9).

ОСОБА_1 фактично перебував під вартою у період з 06.03.2001 року по 05.06.2001 року, з 05.06.2001 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту п'ятого статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено з 1 січня 2019 року мінімальну заробітну плату на рівні 4173 гривні.

Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 06 березня 2001 року по 27 квітня 2017 року, тобто 16 років 1 місяць 21 день, то мінімально встановлений розмір відшкодування моральної шкоди становить 808310 гривень 10 копійок (4173*16 років 1 місяць 21 день).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди (у тому числі моральної) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

Європейський суд з прав людини зазначив, що обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (справа «Нахманович проти Росії»).

Суд дійшов висновку, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з утриманням під вартою не в повному обсязі компенсує завданої позивачу шкоди, з огляду на таке.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, дійшов висновку, що порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для нього, оскільки він тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього. ОСОБА_1 перебував під вартою в період з 06.03.2001 року по 05.06.2001 року, утримувався в умовах повної ізоляції від суспільства, був позбавлений можливості спілкування з членами сім'ї, малолітнім сином, родичами, не мав повноцінного харчування, медичного забезпечення, 05.06.2001 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд. Позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв'язку з цим нормальних життєвих зв'язків, вимушених змінах в організації його життя.

З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд вважає необхідним також врахувати ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, а тому дійшов висновку, що достатньо підстав для визначення розміру компенсації у сумі 908310 грн. 10 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду), саме такий розмір відповідає характеру та обсягу страждань позивача.

Згідно з підпунктом 1 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати потрібно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Служби безпеки України в Рівненській області про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 908310 (дев"ятсот вісім тисяч триста десять) гривень 10 копійок на відшкодування завданої моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області (пп.15.5 п.15 ч.1 Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, фактична адреса проживання та місце реєстрації: індекс 33024, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, місцезнаходження: індекс 33028, вул. С.Петлюри,13, м. Рівне, ЄДРПОУ 38012494

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: індекс 01601, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, ЄДРПОУ 37567646

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Служби безпеки України в Рівненській області, місцезнаходження: індекс 33023, вул. Відінська,4, м. Рівне, ЄДРПОУ 20001668.

Повне судове рішення складено 23 січня 2019 року.

Суддя І.О.Гордійчук