Рішення № 79388627, 09.01.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.01.2019 Справа №607/15032/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Буцик О.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання іпотечного договору частково недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», у якому просить визнати недійсними пункти 12.3.1, 12.3.2 Іпотечного договору від 28 березня 2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком «TAC ОСОБА_6» та ОСОБА_3, який посвідчений 28 березня 2007 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстром №2282. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 28 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №1901/0307/71-106, згідно умов якого остання отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 35 000 доларів США. Також, 28 березня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір, за умовами якого в рахунок забезпечення виконання вищезазначеного кредитного зобов’язання було передано в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами, що знаходиться в с. Романівка по вулиці Т.Шевченка, 16 Романівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Вказаний іпотечний договір посвідчений 28.03.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №2282. У зв’язку із придбанням Swedbank АВ акцій АКБ «ТАС-Комерцбанк», назву вказаного банку було змінено на ПАТ «Сведбанк». 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений та зареєстрований 25.05.2012 р. за №1306, 1307 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» відступає ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Позивач вважає, що пункти 12.3.1 та 12.3.2 Іпотечного договору від 28 березня 2007 р., в момент вчинення не відповідали законодавству України, а тому є підставою для визнання їх недійсними зазначивши, що вказані пункти договору іпотеки є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що за правовою природою є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яке може відбуватися шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені третій особі або шляхом набуття на предмет іпотеки права власності. Порушення законодавства цими пунктами полягає в тому, що за ними відбувалося розпорядження майном спільної сумісної власності подружжя і відповідно вони включалися до договору іпотеки без згоди на це позивача - чоловіка іпотекодавця за вищевказаним іпотечним зобов’язанням. Вказана згода мала надаватися окремо і додатково до згоди на укладення договору іпотеки. Однак, жодних нотаріально посвідчених заяв, які підтверджують згоду позивача на включення до договору іпотеки спірних пунктів (п.п. 12.3.1 та 12.3.2 Іпотечного договору від 28 березня 2007 р.) щодо позасудового врегулювання можливих спорів, ОСОБА_1 не надавав.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали та просять його задовольнити. Крім цього, подав відзив на позов відповідно до якого зазначив, що ПАТ «Дельта Банк» ототожнює наявність згоди другого з подружжя на передачу в іпотеку майна, що знаходиться в спільній сумісній власності зі згодою на вирішення можливого іпотечного спору в позасудовому порядку. Вважає таке твердження не вірним, оскільки незважаючи на те, що Закон України «Про іпотеку» передбачає можливість вирішення спору в позасудовому порядку, однак це не скасовує загальних правил розпорядження подружжя належною йому спільною сумісною власністю. Згода другого з подружжя на передачу спільного майна в іпотеку та згода другого з подружжя на позасудовий порядок вирішення іпотечного спору на думку представника позивача не є тотожними поняттями, оскільки мають різну правову природу. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (вказане задоволення вимог може відбуватися шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені третій особі або шляхом набуття на предмет іпотеки права власності), що включене до договору іпотеки за своєю правовою природою є окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Цей договір передбачений ст..33, 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» як підстава для задоволення вимог іпотекодержателя. Виходячи із того, що вказане застереження є окремим від договору іпотеки договором, за яким відбувається розпорядження спільним майном, на його укладення, що проявляється у включенні його до договору іпотеки, потрібна згода іншого з подружжя. Тобто, на його думку має даватися нотаріально посвідчена згода другого з подружжя як на укладення договору іпотеки, так і на включення до нього застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. У разі відсутності цієї згоди вказане застереження має визнаватися недійсним.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позов визнала та не заперечує проти їх задоволення.

Представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в судовому засіданні позов не визнала подавши письмові заперечення щодо позову у яких зазначила, що вимоги позивача вважає безпідставними та необґрунтованими. Так, майно, яке передавалось в іпотеку банку є придбаним іпотекодавцем під час перебування у шлюбі на передачу вищезазначених об»єктів нерухомого майна, чоловіком іпотекодавця ОСОБА_1, який є позивачем по справі було надано згоду, яка була оформлена заявою ОСОБА_1 28 березня 2007 року та засвідчена приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 28 березня 2007 року за реєстровим номером 2267. Крім цього, відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України, при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спеціальним майном, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна та тертя особа контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Матеріали кредитної справи та фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач знав про укладення кредитного та іпотечного договорів так і застереження про задоволення вимог іпотеко держателя. Позивач надав письмову згоду на укладення іпотечного договору в цілому, у тому числі на укладення його окремих положень, зокрема п.п.12.3.1 та 12.3.2 іпотечного договору. Кредит на придбання майна отримувався в інтересах сім»ї, зі згоди позивача. Кредитний договір, іпотечний договір та нотаріально посвідчена згода позивача на отримання його дружиною кредиту і передачу в іпотеку земельної ділянки та будинку укладалися і вчинялися в один день та посвідчувались в одного і того ж нотаріуса. Вважає, що наведене свідчить, що отримуючи кредит та укладаючи іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, подружжя ОСОБА_1 діяло спільно та за спільної згоди, а тому посилання на відсутність нотаріальної згоди щодо застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не може бути підставою для визнання такого застереження недійсним, оскільки фактично така згода була, а недотримання вимог щодо форми викладеної такої згоди не є підставою для визнання недійсним договору. Вважає, що при укладенні іпотечних договорів 28 березня 2007 року в повній мірі були дотримані усі законодавчо встановлені вимоги щодо змісту згаданого правочину і жодних правових підстав визнавати його недійсним не має.

Крім цього, представником ПАТ «ОСОБА_7 банк» було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки відповідач вважає, що такий строк позивачем пропущений, а клопотання про його поновлення ним не заявлялось. У поданій заяві зазначив, що строк позовної давності на його думку слід рахувати від дати укладення кредитного договору, тобто 28 березня 2007 року, коли позивач надав згоду на передачу майна в іпотеку. Натомість, позивач у даній справі звернувся із позовом лише у грудні 2016 року, а тому вважає, що строк позовної давності він пропустив. Відтак, просить відмовити ОСОБА_1 із вказаних підстав.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.

28 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1901/0307/71-106, згідно якого остання отримала кредит в сумі 35 000, 00 доларів США, із терміном повернення в строк до 28 березня 2027 року. Цільовим призначенням отримання кредитних коштів, відповідно до п.п. 1.2 та 1.4 кредитного договору було здійснення розрахунків ОСОБА_3 по договорами купівлі-продажу від 28.03.2007 р., з метою придбання домоволодіння та земельної ділянки 0,26 га, що знаходяться за адресою с. Романівка, вул. Т.Шевченка, 16 Тернопільського району Тернопільської області.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного кредитного договору, забезпеченням виконання зобов»язань позичальника по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, оплаті комісій, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв»язку з порушенням умов даного договору та інших витрат банку, пов»язаних з одержанням виконання, виступає іпотека об»єкта нерухомості, що придбавається позичальником за договором купівлі-продажу. Умови передачі об»єкта нерухомості в іпотеку та звернення стягнення на предмет іпотеки регулюються чинним законодавством України і іпотечним договором, що укладається між Банком і позивальником (іпотечний договір). Пунктом 6.1.3 зазначеного кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником своїх зобов»язань за цим договором, у т.ч. у випадку невиконання позичальником умов п.3.8 та /або 3.9 та/або 6.1.2 цього договору, банк має право без отримання додаткової письмової згоди позичальника звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором банку, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов іпотечного договору.

Пунктом 8.3 зазначеного кредитного договору передбачено, що позичальник свідчить, що його чоловік/дружина згоден/ з укладенням цього договору та з отриманням кредиту, який отримується позичальником в інтересах сім»ї. На підтвердження цього чоловік/дружина позичальника надав банку письмову заяву про таку згоду. У разі порушення гарантій, передбачених першим абзацом цього пункту договору позичальник відшкодовує банку понесені збитки, розмір яких у будь-якому випадку не може бути меншим ніж сума кредиту, зазначена у п.1.1 цього договору.

В порядку забезпечення належного виконання кредитного договору, 28 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 було укладено два Іпотечні договори житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Предметом іпотеки відповідно до Іпотечного договору від 28 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №2282, виступає житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 96,1 кв.м., житловою площею 48,0 кв.м., що знаходиться в с. Романівка Тернопільського району Тернопільської області по вулиці Т.Шевченка під № 16. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 28 березня 2007 року за реєстровим № 2268 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 28 березня 2007 року за № 1993901.

Пунктом 12.3.1. зазначеного Іпотечного договору від 28 березня 2007 року сторони передбачили, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов’язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3. Договору, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки. При цьому, вважається, що Предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом Договору способу звернення стягнення на Предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта – суб’єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб’єкта оціночної діяльності. При цьому, Сторони домовляються, що кандидатура суб’єкта оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем. При оцінці Предмета іпотеки незалежний експерт повинен використвувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки. Якщо фактичний розмір заборгованості Іпотекодавця за Основним зобов’язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта – суб’єкта оціночної діяльності, Іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок Іпотекодавця протягом 60 (шестидесяти) робочих днів з моменту набуття у власність Предмета потеки. Сторони, з розумінням змісту ст.37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3. цього Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на Предмет іпотеки може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав Основне зобов'язання; або 12.3.2. зазначеного договору Продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом Договору способу звернення стягнення на Предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного» експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, Сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається Іпотекодержателем. Для реалізації Іпотекодержателем права звернути стягнення на Предмет іпотеки способом, визначеним попереднім абзацом п.п. 12.3.2. цього Договору, Іпотекодавець, керуючись ст.237-239 Цивільного кодексу України, доручає Іпотекодержателю отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо Предмета іпотеки, а також представляти інтереси Іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із Предметом іпотеки, підписувати відповідні заяви та запити, а також отримувати будь-які документи відносно Предмета іпотеки. При цьому Іпотекодавець свідчить що, виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п.12.3.2. цього Договору, здійснюється Іпотекодержателем на підставі цього Договору, без отримання будь-якої окремої довіреності

Крім цього, предметом іпотеки відповідно до Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу 28 березня 2007 року за реєстровим № 2284 виступає земельна ділянка загальною площею 0,26 га для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в с. Романівка Тернопільського району Тернопільської області по вулиці Т.Шевченка під № 16. Зазначений предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 28 березня 2007 року за реєстровим № 2274 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 28 березня 2007 року за № 1994081.

ОСОБА_3 з 20 липня 1996 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 (Свідоцтво про одруження серії І-ИД №030632, видане Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Тернопільської міської ради народних депутатів).

Як вбачається із нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 заяви ОСОБА_1 від 28 березня 2007 року, ОСОБА_1 надав згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_3 за їхні спільні кошти житлового будинку з надвірними побудовами і спорудами, що знаходиться в с.Романівка по вул..Т.Шевченка №16 Тернопільського району Тернопільської області і земельних ділянок загальною площею 0,26 гектара, з яких 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і 0,01 га для ведення особистого підсобного господарства, розташованих на території с.Романівка Романівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Крім цього, надав згоду на передачу в іпотеку АКТ «ТАС-Комерцбанк» його дружиною придбаних ними під час шлюбу вищезазначених житлового будинку і земельних ділянок для забезпечення своєчасного виконання нею зобов»язань по поверненню кредиту в сумі 35 000 доларів США по кредитному договору №1901/0307/71-106 від 28 березня 2007 року, зміст якого йому відомий.

Таким чином, ОСОБА_1 підтвердив те, що він у момент складання та посвідчення поданої ним заяви, тобто 28 березня 2007 року був ознайомлений із змістом укладеного кредитного договору №1901/0307/71-106 від 28 березня 2007 року, а також надав згоду на передачу в іпотеку банку придбаних під час шлюбу житлового будинку та земельних ділянок з метою забезпечення своєчасного виконання узятих його дружиною зобов»язань по зазначеному кредитному договору в сумі 35 000 доларів США.

Крім цього, 25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 1333, відповідно до якого AT «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах та договорах забезпечення, в тому числі по кредитному договору № 1901/0307/71-106 від 28 березня 2007 року та по іпотечних договорах від 28 березня 2007 року, укладених між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк».

Будучи допитаними у якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суду пояснили, що ОСОБА_1 дійсно складав письмову заяву 28 березня 2007 року, яку було посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу ОСОБА_5 відповідно до якої надав свою згоду на передачу в іпотеку АКТ «ТАС-Комерцбанк», придбаного ними під час шлюбу житлового будинку і земельних ділянок для забезпечення своєчасного виконання кредитного зобов»язання в сумі 35 000 доларів США по кредитному договору №1901/0307/71-106 від 28 березня 2007 року, проте спірних умов іпотечного договору ОСОБА_1 відомо не було, оскільки він його не укладав та з ним не ознайомлювався.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За змістом статей 572, 575 ЦК України, іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку слід розуміти, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-533цс16.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ст.36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

В силу вимог ч.1 ст..37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зважаючи на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договору договором, який потребує нотаріального посвідчення, на його укладення повинна бути також надана нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, якщо предметом цих договорів є спільне майно. Прирівнювання до договору про задоволення вимог іпотекодавця також відповідного застереження про це в іпотечному договорі (ч.2 ст.36 Закону України «Про іпотеку») потребує під час укладення іпотечного договору щодо спільного майна отримання окремої згоди другого з подружжя на включення до цього договору іпотеки відповідного застереження.

Згідно із ч.1 ст..256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 ст.257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, суд проаналізувавши та оцінивши докази надані сторонами, а також матеріали справи, вважає, що у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсними пунктів іпотечного договору слід відмовити у зв»язку із пропуском позивачем строку позовної давності. При цьому, суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також їх пояснення у судовому засіданні про те, що ОСОБА_1 стало відомо про існування іпотечного договору лише у 2016 році та вважає їх такими що не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 28 березня 2007 року останній ствердив у ній, що йому відомо зміст укладеного кредитного договору №1901/0307/71-106 від 28 березня 2007 року, відповідно до умов якого забезпеченням виконання зобов»язань позичальника по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, оплаті комісій, пені за несвоєчасну сплату процентів і несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, відшкодування збитків у зв»язку з порушенням умов даного договору та інших витрат банку, пов»язаних з одержанням виконання, виступає іпотека, а також те, що умови передачі об»єкта нерухомості в іпотеку та звернення стягнення на предмет іпотеки регулюються іпотечним договором, який укладається між Банком і позичальником (іпотечний договір). Відтак, останній був обізнаний також з умовами спірного іпотечного договору, у тому числі із п.12.3.1, 12.3.2, які регулюють іпотечне застереження. Крім цього, позивачу відповідно до поданої ним зазначеної заяви був відомий також зміст пункту 8.3 зазначеного кредитного договору, яким передбачено, що позичальник свідчить, що його чоловік/дружина згоден/ з укладенням цього договору та з отриманням кредиту, який отримується позичальником в інтересах сім»ї, на підтвердження цього чоловік/дружина позичальника надав банку письмову заяву про таку згоду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 82, 263, 265 ЦПК України, ст..572, 575, 578, 256, 257, 261 ЦК України, ст..60 СК України, Законом України «Про іпотеку», суд, –

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсними пунктів іпотечного договору відмовити у зв»язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалами Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2017 року та від 12 червня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду у повному обсязі складено 19 січня 2019 року.

Головуючий суддяОСОБА_8