Рішення № 79385866, 15.01.2019, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 390/1298/18

Провадження № 2/390/62/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого – судді Пасічника Д.І.,

при секретарі – Рац М.О.,

за участі сторін:

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Соколівський консервний завод», про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати наказ №13/3-к від 26.07.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника інтенсивних постів охорони відділу охорони з 26.07.2016 за п. З ст. 36 у зв'язку зі вступом на військову службу, як незаконний. Поновити ОСОБА_1 на посаді охоронника інтенсивних постів охорони відділу охорони з 26.07.2016. Стягнути з TOB «Соколівський консервний завод» заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 37844грн. 15 коп. та 10000 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що 29 січня 2013 року його було прийнято на посаду охоронника до відділу охорони TOB «Соколівський консервний завод». 26 липня 2016 року він отримав припис Військового комісара Кіровоградського районного військового комісаріату за яким 27 липня 2016 року йому необхідно прибути до військової частини польової пошти В-4533 для проходження військової служби за контрактом. 26 липня 2016 року він повідомив відділ кадрів товариства про призов його на військову службу і вибув до військової частини. 27 липня 2016 року він підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу строком на три роки. На початку серпня місяця 2016 року на картку він отримав значно більшу суму коштів, аніж його заробітна плата, він подумав, що йому виплатили відпускні і можливо якусь матеріальну допомогу, але після цього всі виплати припинились, вияснити, що сталось він не мав змоги, так як до червня 2018 року ввесь час знаходився на службі. 22 червня 2018 року він пішов до відділу кадрів TOB «Соколівський консервний завод», щоб з'ясувати, що ж сталось, і попросив ознайомити його з наказом, але йому лише віддавали трудову книжку і не показували ( наказу, тому він через пошту направив заяву з проханням видати йому наказ про його звільнення та трудову книжку. 09 липня 2018 року він отримав поштовим відправленням копію наказу від 26.07.2018 року та оригінал трудової книжки. Ознайомившись з вищезазначеним наказом йому стало відомо, що його звільнено відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу та виплачено грошову компенсацію за невикористані 62 дні щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 29.01.2014 року по 26.07.2016 року та одноразову вихідну допомогу у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до ст.44 КЗпП України, що і стало причиною звернення до суду.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити позовну заяву повністю, надала пояснення по обставинами справи.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Крім того, просив застосувати строки позовної давності, мотивуючи тим, що позивачу копію наказу про звільнення від 26.07.2016р. №13/3-К було вручено 11.08.2016р. працівниками відділу кадрів. Зокрема, той факт, що саме 11.08.2016р. позивачу був вручений наказ про його звільнення підтверджується актом про вручення працівнику копії наказу про його звільнення, який був складений трьома працівниками відділу кадрів. Крім того, позивач отримав оригінал трудової книжки не 09.07.2018р., як він про це пише в позові, а 03.07.2018р., що підтверджується повідомленням про вручення. В той же час, позов складений позивачем 08.08.2018 - тобто з пропущенням строків позовної давності. Надав пояснення по обставинам справи.

Допитані в судовому засідання свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердили, той факт, що працювали ОСОБА_4 - начальником відділу кадрів, ОСОБА_5 – інспектором відділу кадрів в ТОВ «Соколівський консервний завод», та складали акт про вручення ОСОБА_1 копію наказу про його звільнення, оскільки останній відмовився розписуватися в одержанні копії наказу про його звільнення, відмовився від вручення йому трудової книжки.

Заслухавши сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 29 січня 2013 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду охоронника до відділу охорони TOB «Соколівський консервний завод» про що видано наказ № 10-к від 29.01.2013 року. 01.09.2013 року - переведено на посаду охоронника інтенсивних постів охорони до відділу охорони TOB «Соколівський консервний завод» про що видано наказ № 93-к від 01.09.2013 року, що підтверджується копією трудової книжки БТ-ІІ №6326364.

26 липня 2016 року ОСОБА_1 отримав припис Військового комісара Кіровоградського районного військового комісаріату за яким 27 липня 2016 року мені необхідно прибути до військової частини польової пошти В-4533 для проходження військової служби за контрактом.

27 липня 2016 року ОСОБА_1 підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу строком на три роки.

Відповідно до акту від 27.07.2016 року складеного начальником охорони ПАТ «Креатив», інспектором хорони ПАТ «Креатив», та Головним механіком ТОВ «СКЗ» встановлено, що акт складений про, те що 27.07.2016 року в 10.35 год. здійснено відвідування охоронника ТОВ «СКЗ» ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, у зв’язку з його невиходом на роботу 27.07.2016 року, згідно з постовою відомістю. За вказаною адресою ОСОБА_1 був відсутній. Його мати ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_1 сьогодні приблизно о 07.00 год ранку пішов до військової частини, для вирішення питання про службу в Збройних Силах України на контрактній основі. Про те, що ОСОБА_1 26.07.2016 року не вийшов на роботу ОСОБА_7 не знала, зв’язку з ОСОБА_1 немає, оскільки в неї відсутній стаціонарний та мобільний телефон.

Згідно з актом про вручення працівнику копії наказу про його звільнення складеного начальником відділів кадрів ОСОБА_4, інспектором відділу кадрів ОСОБА_5, інспектором відділу кадрів ОСОБА_8 встановлено, що 11 серпня 2016 року о 09 годині 00 хвилин колишньому працівнику (охоронник) ТОВ «Соколівський консервний завод» - ОСОБА_1 було вручено копію наказу про його звільнення від 26.07.2016р. №13/3-К. ОСОБА_1 відмовився розписуватися в одержані копії наказу про його звільнення, від вручення йому трудової книжки також відмовився, причин своєї відмови ОСОБА_1 не пояснив.

11.08.2016 року та 16.08.2016 року на адресу ОСОБА_1, ТОВ «Соколівський консервний завод» було направлено лист про необхідність отримання трудової книжки.

Відповідно до відповіді Управління Держпраці у Кіровоградській області від 29.08.2018 року встановлено, що на звернення ОСОБА_9 до Урядової гарячої лінії від 15.08.2016 №ЖО-5623018, Управлінням було надано роз'яснення від 29.08.2016 №Ж/733-04/02-04.2 відповідно до діючого на той час законодавства. Перевірка на TOB «Соколівський консервний завод» у зв'язку із зверненням ОСОБА_9 не проводилась. Надано копію звершення ОСОБА_9 до Урядової гарячої лінії від 15.08.2016 №ЖО-5623018 та копію наданого йому роз'яснення.

09 липня 2018 року ОСОБА_1 отримав поштовим відправленням копію наказу від 26.07.2016 року та оригінал трудової книжки.

14 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Соколівський консервний завод», про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада, відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 119 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені у обов'язок, і почали діяти з 08 лютого 2015 року, відповідно до Закону України від 15 січня 2015 № 116-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - за призовом або у добровільному порядку (за контрактом).

Частиною 4 цієї ж статті визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період, військова служба за контрактом.

Виконання військового обов’язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України

Поняття особливого періоду наведене у ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за правилами якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У ч.4 ст.3 вказаного Закону зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було прийнято на військову службу до Збройних Сил України за контрактом строком на три роки. Враховуючи те, що в Україні настав особливий період, який наразі не скасовано, отже, на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно до статті 119 КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому суд приходить до висновку, що позивач звільнений з роботи з порушенням встановленого законом порядку.

Водночас, відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року роз’яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Свобода розсуду суду при винесенні рішення про поновлення строку оскарження не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип правової визначеності.

Принцип диспозитивної надає особі право на власний розсуд розпоряджатися як наданими їй правами, так і засобами їхнього захисту. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Це положення надає зацікавленій особі право процесуальної ініціативи порушити справу в суді.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з роботи 26 липня 2016 року, а до суду з даним позовом він звернувся 14 серпня 2018 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду. В обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду вказує, що лише 09 липня 2018 року отримав поштовим відправленням копію наказу про звільнення від 26.07.2016 року та оригінал трудової книжки.

Проте, наведені позивачем причини пропуску строку суд вважає не достатньо обґрунтованими. Так, представник відповідача у судовому засіданні вказав, що наказ про звільнення від 26.07.2016 року №13/3-К позивачу було вручено 11 серпня 2016 року, але ОСОБА_1 відмовився розписуватися в одержані копії наказу про його звільнення, від вручення йому трудової книжки також відмовився, причин своєї відмови позивач не пояснив, про що працівниками ТОВ «Соколівський консервний завод» було складено акт про вручення працівнику копії наказу про його звільнення, що також підтверджується поясненнями свідків.

Крім того, 15.08.2016 року ОСОБА_9 звертався до Урядової гарячої лінії з приводу укладення контракту про проходження військової служби від 27.07.2016 року та про його звільнення з місця роботи ТОВ «Соколівський консервний комбінат», що підтверджує той факт, що позивач був достатньо обізнаний про своє звільнення з місця роботи, ще в літку 2016 року.

Слід заначити, також те, що позивач з позовною заявою звернувся до суду лише 14 серпня 2018 року, що підтверджується вхідним штампом суду, позовна заява датована 08 серпня 2018 року, доказів того, що позовна заява була направлена на адресу суду саме 08 серпня 2018 року суду не надано, з чого вбачається, що позовна заява була подана позивачем власноручно до канцелярії суду 14 серпня 2018 року, а тому враховуючи те, що позивач стверджує, що йому копію наказу про звільнення від 26.07.2016 року та оригінал трудової книжки вручено 09 липня 2016 року вказана позовна заява при даних обставинах подана з пропуском строку позовної давності.

Відтак, строк звернення до суду поновленню не підлягає у зв’язку з відсутністю для цього поважних причин, що має наслідком залишення позову без задоволення як в частині вимог щодо поновлення на роботі, так і похідних від них щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, оскільки незалежно від підстав відмови в позові про поновлення на роботі, й підстав для стягнення середнього заробітку як похідних позовних вимог, у такому разі немає.

Оскільки позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» за подання даного позову до суду звільнений від сплати судового збору, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 36, 119, 233, 234 КЗпП, ст.ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (27641, АДРЕСА_2) до ТОВ «Соколівський консервний завод» (27641, с. Соколівське, пр..-т. Комсомольський, 10а, Кіровоградського району Кіровоградської області) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до суду першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя «підпис»

З оригіналом згідно

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_10