Рішення № 79376537, 17.01.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2824/18

2/0203/187/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника третьої особи - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про витребування майно із чужого незаконного володіння, –

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2018 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 05 червня 2012 року між позивачем та третьою особою укладено договір про фінансовий лізинг №00005111, предметом якого був автомобіль Volkswagen Passat CC 2.0 TSI, 2011 року випуску, шасі/кузов №WVWZZZ3CZCE530066, двигун №ССZ 184030. На виконання умов договору позивачем придбано вказане авто та 20 червня 2012 року за актом прийому-передачі передано його третій особі. 03 серпня 2017 року Апеляційним судом Дніпропетровської області своїм рішенням по цивільній справі №175/3692/15 вказаний договір фінансового лізингу визнано недійсним, однак третя особа вказане авто позивачу не повернув, натомість з листа ОСОБА_4 позивачу стало відомо, що автомобіль вибув з його володіння і на підставі ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року №202/3036/16-ц був переданий відповідачу в порядку забезпечення позову по вказаній цивільній справі. За наслідками надісланого запиту до СУ ГУ НП в Дніпропетровській області позивачем з’ясовано, що автомобіль на підставі вищевказаної ухвали суду переданий відповідачу на відповідальне зберігання, а відтак, за переконанням позивача, відповідач, не будучи стороною договору фінансового лізингу, з огляду на залишення без розгляду позову у цивільній справі №202/3036/16-ц, не має правових підстав для володіння спірним автомобілем, відтак неправомірно утримує його в себе. З викладених підстав позивач просив суд витребувати у відповідача спірний автомобіль, передавши його позивачу, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав в повному обсязі, позов просив задовольнити з викладених вище підстав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з’явився повторно, про дату, час та місце розгляду справи і проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив не подав.

Представник третьої особи в судовому засіданні позов підтримав, подав суду письмові пояснення щодо позову, в яких підтвердив заявлені позивачем фактичні обставини спору, а також послався на те, що об’єкт лізингу було викрадено в третьої особи, у зв’язку із чим відкрито кримінальне провадження. В подальшому в жовтні 2016 року викрадений транспортний засіб було знайдено правоохоронними органами, а в лютому 2017 року третій особі стало відомо, що такий транспортний засіб передано на відповідальне зберігання відповідачу на виконання ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року, про що в червні 2018 року третя особа повідомила позивача. (а.с.53-54)

За викладених обставин суд, керуючись нормами ст.ст.223, 280 ЦПК України, вважає за можливе здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до положень Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 05 червня 2012 року між позивачем, як лізингодавцем, та третьою особою – ОСОБА_4, як лізингоодержувачем, укладено договір про фінансовий лізинг №00005111, об’єктом якого є автомобіль Volkswagen Passat CC 2.0 TSI, 2011 року випуску, шасі/кузов №WVWZZZ3CZCE530066, двигун №ССZ 184030, що підтверджується копією відповідного договору (а.с.8)

На виконання вказаного договору фінансового лізингу позивачем на підставі договору №1102726 купівлі-продажу автомобіля ком.№355857 від 15 червня 2012 року було придбано автомобіль, який є об’єктом лізингу, та за актом прийому-передачі 20 червня 2012 року передано ОСОБА_4 Викладені обставини підтверджуються копією договору купівлі-продажу з додатком, копіями актів прийому-передачі (а.с.9-13).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, який є об’єктом лізингу, титульним власником цього транспортного засобу є позивач. (а.с.14)

20 січня 2015 року розпочато кримінальне провадження №12015040350000137, кваліфіковане за ст.289 ч.2 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом), за фактом протиправного вилучення у ОСОБА_4 невідомими особами автомобіля, який є об’єктом лізингу за вищевказаним договором про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року, що підтверджується копією відповідного витягу з ЄРДР (а.с.55).

В червні 2016 року органами Національної поліції виявлено протиправно вилучений у ОСОБА_4 автомобіль, який є об’єктом лізингу за вищевказаним договором про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року, що підтверджується копіями листів правоохоронних органів, копією листа третьої особи (а.с.57, 61, 65).

Судом також встановлено, що ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року в порядку забезпечення позову у цивільній справі №202/3036/16-ц (провадження №2/202/1736/2016) накладено арешт із забороною відчуження та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_3 автомобіль, який є об’єктом лізингу за згаданим вище договором про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року. Викладене підтверджується копією відповідної ухвали суду, а також копіями листів правоохоронних органів (а.с.17-18, 25, 57-58, 61, 62).

03 серпня 2017 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у цивільній справі №175/3692/15-ц рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено та визнано недійсним договір про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року, що підтверджується копією рішення суду апеляційної інстанції (а.с.15-16, 63-64). Однак, повернення ОСОБА_4 в порядку реституції ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіля, який був предметом договору про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року, виявилось неможливим з огляду на наведені вище обставини – накладення ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року в порядку забезпечення позову у цивільній справі №202/3036/16-ц арешту із забороною відчуження та передання на відповідальне зберігання ОСОБА_3 такого автомобіля.

В той же час, судом встановлено, що 27 листопада 2017 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву у цивільній справі №202/3036/16-ц залишено без розгляду. Така ухвала набрала законної сили 04 грудня 2017 року. Викладені обставини підтверджуються копією ухвали суду про залишення позову без розгляду, а також довідкою по справі №202/3036/16-ц з інтернет-ресурсу Судова влада України про стан розгляду вказаної цивільної справи (а.с.19-23).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України та Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (рухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом норм ст.41 Конституції України, ст.ст.11, 328 ЦК України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно норм ст.ст.202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом положень ст.ст.626, 655, 656 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в повному обсязі. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи ґрунтується на наступному.

Так, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Зокрема ст.387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння, подавши до суду віндикаційний позов – позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування шляхом вилучення в натурі індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Виходячи з цього, право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, що, в свою чергу, зумовлює виникнення в позивача обов’язку довести суду своє право власності на спірне майно, а в суду – встановити дійсного власника такого майна. Крім того, відповідно до закріпленого тією ж нормою ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами ст.387 ЦК України. Викладені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15, від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15, із висновками Верховного Суду про застосування норм права, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року у справі №441/1557/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі №2-557/11, а також із положеннями п.19, 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року.

Керуючись вищевикладеним, в судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів судом достеменно встановлено, що на теперішній час єдиним дійсним титульним власником спірного майна – автомобіля Volkswagen Passat CC 2.0 TSI, 2011 року випуску, шасі/кузов №WVWZZZ3CZCE530066, двигун №ССZ 184030, є саме позивач, який набув право власності на це майно на підставі договору №1102726 купівлі-продажу автомобіля ком.№355857 від 15 червня 2012 року при виконанні своїх зобов’язань за договором про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року. При цьому визнання договору про фінансовий лізинг недійсним апеляційним судом в подальшому з огляду на положення ст.806 ЦК України та існування окремого договору купівлі-продажу автомобіля не зумовлює втрату/припинення права власності позивача на це авто.

Крім того, судом також було встановлено, що внаслідок визнання апеляційним судом недійсним договору про фінансовий лізинг №00005111 від 05 червня 2012 року відпала правова підстава у третьої особи – ОСОБА_4 на законне користування спірним автомобілем, який був предметом договору лізингу, однак повернення третьою особою в порядку застосування реституції лізингового автомобіля позивачу, як його власнику, виявилось неможливим з огляду на протиправне заволодіння на той час спірним авто невстановленими особами. В кінцевому рахунку, після виявлення правоохоронними органами спірного автомобіля, його за ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року в порядку забезпечення позову по іншій цивільній справі було передано на відповідальне зберігання відповідачу, який і є теперішнім фактичним володільцем спірного авто. Разом з тим, позовна заява по цивільній справі, ухвалою від 17 серпня 2016 року по якій і було застосовано забезпечення позову, 27 листопада 2017 року була залишена ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська без розгляду, і така ухвала суду набрала законної сили 04 грудня 2017 року. Відтак, з огляду на положення ст.154 ч.6 ЦПК України (в редакції, чинній на момент постановлення та набрання законної сили обома ухвалами Індустріального районного суду м. Дніпропетровська) і аналогічні положення норми ст.158 ч.10 ЦПК України (в редакцій, чинній на теперішній час) вжиті заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили ухвалою суду про залишення позову без розгляду, а отже з 04 грудня 2017 року відпала і правова підстава володіння відповідачем спірним автомобілем, належним позивачу на праві власності.

Таким чином, викладеними фактичними обставинами доводиться відсутність між сторонами по даній цивільній справі договірних відносин речово-правового характеру, а отже заявлений позивачем спосіб захисту свого права власності на спірне авто шляхом пред’явлення до відповідача віндикаційного позову є належним, мотивованим, а наведені в його обґрунтування фактичні обставини – доведеними, що і зумовлює висновок суду про необхідність задоволення даного позову в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд, тим не менш, вважає за неможливе застосування до спірних правовідносин запропонованої позивачем норми ст.1212 ЦК України, яка є субсидіарним до віндикаційного елементом кондикційного позову, оскільки безпосередньо між позивачем, як власником, та відповідачем, як володільцем спірного майна, відсутні правовідносини речово-правового характеру. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1762 гривень. В той же час, суд відмовляє позивачу у стягненні на його користь з відповідача заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 гривень, оскільки в порушення вимог ст.137 ч.3, ст.141 ч.8 ЦПК України стороною позивача не подано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту сплати позивачем таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 202-204, 316, 317, 319, 321, 328, 387, 626, 655, 656, 806, 1212 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про витребування майно із чужого незаконного володіння - задовольнити повністю.

Витребувати у ОСОБА_3 (49101, м. Дніпро, вул. Миколи Руденко,106, РНОКПП НОМЕР_1) та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини,1-В, код ЄДРПОУ 35571472) автомобіль марки Volkswagen Passat CC 2.0 TSI, 2011 року випуску, шасі/кузов №WVWZZZ3CZCE530066, двигун №ССZ 184030.

Стягнути з ОСОБА_3 (49101, м. Дніпро, вул. Миколи Руденко,106, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини,1-В, код ЄДРПОУ 35571472) судовий збір в сумі 1762 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Кіровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне заочне рішення суду складено 24 січня 2019 року

Суддя С.Ю.Казак