Рішення № 79376145, 21.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2019 року № 826/3339/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому) адміністративну справу за позовом Барвінківської міської ради Харківської області до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Барвінківська міська рада Харківської області звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1, у якому просить суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний помер 17214396 від 14 листопада 2014 року державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Дахно Артема Миколайовича про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки кадастровий НОМЕР_1, площею 0,3604га, правокористувач - ОСОБА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою кадастровий НОМЕР_1 за відсутності підстав для здійснення такої реєстрації, визначених ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік яких є вичерпним. Просить задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив, зазначивши, що державний реєстратор приймаючи рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою щодо об'єкта нерухомого майна громадянину ОСОБА_1 діяв в порядку та у спосіб визначений чинним законодавством, враховуючи, що особою під час здійснення державної реєстрації було надано рішення суду , що підтверджує виникнення речового права - постійного користування, що набрало законної сили. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на необґрунтованість.

Третя особа проти задоволення адміністративного позову заперечила з підстав викладених у письмових поясненнях на позовну заяву.

При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, у судовому засіданні 13.03.2018 року судом встановлено, що позивачем пред'явлено позовні вимоги, які згідно ч. 6 ст. 12 КАС України належить до справ незначної складності та у відповідності до ч. 1 ст. 257 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи зазначені обставини, судом у судовому засіданні було ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.10.2014 ОСОБА_1 подано заяву про державну реєстрацію та їх обтяжень (щодо виникнення іншого речового права) на земельну ділянку НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.10.2014 за реєстраційним номером 8686748.

Згідно картки прийому заяви № 16739235 подано наступні документи:

- квитанція про оплату серія та номер: 0.0.310408274.1;

- квитанція про оплату, серія та номер: 0.0.310407980.1;

- паспорт громадянина України, серія та номер: ВА761567;

- картка фізичної особи-платника податків/дублікат;

- рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 01.10.2010 по справі № 2-1891/10;

- рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 26.11.2013 по справі № 611/1690/13-ц.

На підставі поданих документів державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України прийнято рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень індексний №17214396 від 14.11.2014 року здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 за громадянином ОСОБА_3.

Позивач вважає проведену державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси Барвінківської міської ради Харківської області, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень на об'єкти нерухомого майна на момент прийняття оскаржуваного рішення здійснювалася відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-1V «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі-Закон) (в редакції цього Закону чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі-Порядок).

Відповідно пункту 1 частини 1 статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пунктів 1-2 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою тощо.

Процедуру проведення державної реєстрації прав, перелік документів, необхідних для її проведення визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868).

Згідно даного Порядку № 868, проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Перелік таких документів для здійснення державної реєстрації прав визначено п. 37 Порядку № 868.

Відповідно до п. 37 Порядку № 868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи, заявником було надано рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 01.10.2010 по справі 2-1891/10 у резолютивній частині якої зазначено наступне:

«зобов'язати Борвінківської міську раду Харківської області надати ОСОБА_1 у постійне користування земельну ділянку площею 0,3117 га, розташованої по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 387 кв. м, розташованої по АДРЕСА_2».

Зазначене рішення містить підписи та гербову печатку суду, а також відмітку, що станом на 11.10.2010 рішення набрало законної сили.

Також в матеріалах реєстраційної справи наявна ухвала Барвінківського районного суду Харківської області від 26.11.2013 у резолютивній частині якої зазначено наступне:

«задоволено заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення Барвінківського районного суду від 1 жовтня 2010 року, справа № 2-1891/10 за позовом ОСОБА_1 до Барвінківської міської ради Харківської області про припинення постійного права користування земельною ділянкою.

В резолютивній частині рішення вказати «визнати за ОСОБА_1 право постійного користування на земельну ділянку площею 0,3604 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_1».

Зазначене рішення містить підписи га гербову печатку суду, а також відмітку, що станом на 02.12.2013 рішення набрало законної сили.

Таким чином, державному реєстратору було надано рішення суду, що підтверджує виникнення речового права - постійного користування, яке набрало законної сили.

Оскільки в ході судового розгляду справи підтверджено, що заявником був поданий весь пакет документів, який необхідний для державної реєстрації реконструйованого майна, у суду відсутні правові підстави для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №17214396 від 14.11.2014 року.

Однак, як стверджує позивач, рішення суду від 01.10.2010 у справі №2-1891/10 чи ухвала суду від 26.11.2013 у справі №611/1690/13-ц не містять даних про визнання судом права гр. ОСОБА_4 на постійне користування земельною ділянкою комунальної власності територіальної громади міста Барвінкове кадастровий НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_1., площею 0,3604га, що не узгоджується з вищезазначеними відомостями та документами наданими ОСОБА_1 під час здійснення державної реєстрації.

Разом з тим, підробка документів, згідно ст. 358 Кримінального кодексу України, є кримінально караним діянням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність. Однак, позивачем не надано доказів існування відповідного вироку суду за можливим фактом підробки документів, а саме ухвали суду від 26.11.2013 у справі №611/1690/13-ц.

В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників..

Більш того, зі змісту норм процесуального законодавства слідує, що предметом судового розгляду в Окружному адміністративному суді м. Києва не може бути, дослідження питань щодо достовірності даних, наданих позивачем під час здійснення державної реєстрації; фактичних обставин їх прийняття чи то встановлення факту не існування вказаних документів, оскільки це виходить за рамки адміністративного судочинства та не є предметом доказування у даній справі.

Також суд вважає за доцільне зазначити проте, що законодавство не надає повноважень державному реєстратору на предмет здійснення заходів щодо перевірки фактичного прийняття чи неприйняття тим чи іншим суб'єктом рішень при здійсненні останнім своїх завдань та функцій.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідальність за правдивість інформації, яка міститься в документах, поданих для державної реєстрації права власності несе заявник.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача під час проведення державної реєстрації відповідають положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Позивачем не наведено належних та достатніх обґрунтувань щодо скасування про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний помер 17214396 від 14 листопада 2014 року державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Дахно Артема Миколайовича про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки кадастровий НОМЕР_1, площею 0,3604га, правокористувач - ОСОБА_1.

У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, оскільки у межах спірних правовідносин не підтверджено протиправність прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для його скасування.

За таких обставин позов Барвінківської міської ради Харківської області задоволенню не підлягає.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Барвінківської міської ради Харківської області (64701, Харківської області, м. Барвінкове, вул. Центральна,3 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.А. Качур