Рішення № 79375789, 23.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 січня 2019 року № 826/15268/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить (з урахуванням уточненого адміністративного позову від 10.10.2018):

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо протиправного припинення виплатити пенсійного забезпечення (пенсії) ОСОБА_1 у періоди з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017 неправомірними;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити, нарахувати і одноразово виплатити ОСОБА_1 протиправно припинену виплату пенсійного забезпечення (пенсії) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції у періоди з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що у період з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017 виплата пенсії, припиненої позивачу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за твердженням позивача, підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати, а саме: посада державної служби, яку обіймає позивач, не дає права на призначення йому пенсії в порядку та на умовах, передбачених Закон України «Про державну службу», а тому передбачені ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для невиплати пенсії відпали з 01.06.2015.

06.11.2018 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому зазначено, що позивач так і не усунув підставу для припинення виплати йому пенсії та продовжував обіймати посаду державної служби у спірний період. При цьому, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VIII ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначила термін заборони виплати пенсій зазначеній категорії осіб до 30.09.2017, у зв'язку з чим позивачу поновлено виплату пенсії за вислугу років з 01.10.2017. Крім того, за твердженнями представника відповідача, п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII не обґрунтовує належним чином позовних вимог, оскільки у Законі України від 16.12.1993 №3723 нормативні положення про умови пенсійного забезпечення державних службовців не були відмінені з 01.06.2015 та продовжували свою дію.

22.12.2018 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній додатково наголошував на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 є пенсіонером ГУ МВС України в м. Києві за вислугою років з 17.11.2005, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія посвідчення від 08.12.2005 НОМЕР_2.

При цьому, згідно з наявною у матеріалах справи довідкою від 13.09.2018 №13/18, виданою Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, ОСОБА_1 з 08.01.2009 та станом на момент видачі даної довідки обіймає посаду завідувача сектору з питань запобігання і виявлення корупції.

З огляду на неотримання ОСОБА_1 призначеної йому пенсії у період з 01.04.2015 по 30.09.2017, останній звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 24.05.2018. У відповідь на вказану заяву Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 12.08. 2018 №18710/02/С-1699 повідомило позивача про те, що з огляду на положення ч. 1 ст. 54 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ, позивач був позбавлений права на отримання призначеної йому пенсії у спірний період, оскільки останній працював на посаді та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

Вважаючи вказану підставу для невиплати призначеної йому пенсії необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції станом на 01.04.2015), тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

З 1 січня 2016 року пенсії, що призначаються відповідно до цього Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (набрання чинності 01.01.2016) ч.ч. 1 та 2 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено у новій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

З 1 січня 2017 року пенсії, що призначаються відповідно до цього Закону, виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку).».

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано, зокрема, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII зі змінами, а саме: першого речення частини першої статті 54, відповідно до яких тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Станом на момент розгляду даної справи судом ч.ч. 1 та 2 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (набрання чинності 01.01.2017) визначено, що тимчасово, по 30 вересня 2017 року, особам (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи, учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії не виплачуються.

З 1 жовтня 2017 року пенсії виплачуються без урахування одержуваної заробітної плати (доходу).

Таким чином, положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» закріплено законодавче обмеження щодо виплати пенсії відповідним категоріям працюючих пенсіонерів, а саме: тих, які займають посади державної служби, визначені Законом України «Про державну службу», а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», у період з 01.04.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017.

Разом з цим, п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, що не заперечувалось відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час судового розгляду справи, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відтак, з 01.06.2015 особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про державну службу», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаних правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №127/4952/17 (ЄДРСР №75631596) та від 23.11.2018 у справі №577/5089/15-а (ЄДРСР №78128713).

Слід також зазначити, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 (ЄДРСР №73634676), з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (наразі ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України) в системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплатити пенсійного забезпечення (пенсії) ОСОБА_1 у періоди з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017 та, як наслідок, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення (пенсію) за періоди з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017.

У той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції наразі є передчасним, оскільки таке нарахування можливе лише у разі набрання даним рішенням законної сили, з урахуванням того, що, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, відповідач не відмовляв у сплаті позивачу вказаної компенсації, що у силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», є передумовою для звернення до суду з відповідною вимогою.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції про сплату від 16.09.2018 №78770, ОСОБА_1 під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., які підлягають присудженню на користь останнього у розмірі 352,40 грн.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині припинення виплатити пенсійного забезпечення (пенсії) ОСОБА_1 у періоди з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсійне забезпечення (пенсію) за періоди з 01.06.2015 по 19.12.2016 та з 01.01.2017 по 30.09.2017.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 352,40 грн. (трьохсот п'ятдесяти двох грн. 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок