Рішення № 79375031, 22.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/1841/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність, скасувати рішення, зобов'язати вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач після уточнення позовних вимог просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у припиненні пенсійних виплат, починаючи з березня 2018 року, квітня 2018 року, травня 2018 року, червня 2018 року по теперішній час та невиплати пенсії за липень 2014 року на адресу позивача;

- зобов'язати відповідача поновити пенсійні виплати для позивача з березня 2018 року, квітня 2018 року, травня 2018 року, червня 2018 року по теперішній час та виплатити пенсію за липень 2014 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 60000 грн.;

- в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць зобов'язати рішення суду виконати негайно;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про призупинення (припинення) виплати пенсії позивачу;

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати;

- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. До червня 2014 року перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська. У зв'язку із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 за № 595, у м. Луганськ було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Внаслідок чого, не маючи інших джерел існування крім пенсії, позивач звернувся із заявою про взяття на обік та виплату пенсії до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області. Позивач зазначає, що з 01.08.2014 по 28.02.2018, тобто включно з лютим 2018 року пенсія відповідачем нараховувалась та була отримана позивачем, розмір його щомісячної пенсії складає 8573 грн.

Як зазначає позивач, у березні 2018 року на його картковий рахунок не була зарахована щомісячна премія в сумі приблизно 8573 грн.

Позивач стверджує, що за період з 01.07.2014 по 01.08.2014 він не отримав пенсії від відповідача.

ОСОБА_1 у своєму позові вказує про те, що як зазначено у відповідях відповідача на лист від 23.05.2018 № 2175/07-18 та лист від 23.05.2018 № 245/03-1-2, підставою невиплати йому пенсії, слугувала автоматична звірка управління соціального захисту населення Біловодської райдержадміністрації Луганської області.

Позивач вважає, що протиправними діями відповідача було порушено його права, а тому він вимушений звернутись до суду за їх захистом.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, представник позивача просив розглянути справу без їхньої участі (т.с. 1 арк.спр.63-71).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглянути справу без його участі (т.с. 1 арк.спр.29-30).

29.11.2018 відповідачем за вхідним реєстраційним номером 36206/2018 на адресу суду було надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (т.с. 1 арк.спр.172-174).

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом по справі було вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд здійснювати в порядку загального позовного провадження (т.с. 1 арк.спр.1-3);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 зупинено провадження у справі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 236 КАС України (т.с. 1 арк.спр.141);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 поновлено провадження у справі (т.с. 1 арк.спр.152);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.11.2018 зупинено провадження у справі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 236 КАС України (т.с. 1 арк.спр.155);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 поновлено провадження у справі (т.с. 1 арк.спр.165);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (т.с. 1 арк.спр.167);

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 зупинено провадження у справі відповідно до пункту 4 частини 1 статті 236 КАС України (т.с. 1 арк.спр.206).

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 поновлено провадження у справі (т. 2. арк.спр.47).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_3, виданий 17.01.2001 Ровеньківським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (т.с. 1 арк.спр. 73-75,77)

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (арк.спр.76).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.10.2017 за № 10002, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2

На виконання ухвали суду від 06.08.2018 управлінням праці та соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області була надана інформація про те, що довідку внутрішньо переміщеної особи № 920010002 від 04.10.2017 призупинено 05.02.2018 на підставі заяви домогосподаря будинку про не підтвердження фактичного проживання/перебування за даною адресою від 05.02.2018 (т.с. арк.спр.128).

Згідно розпорядження від 16.03.2015 № 12747, Біловодським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області було проведено облік справи, призначеної в минулих роках та призначено пенсію згідно з Законом України з 01.08.2014 щомісячно в сумі 4010,37 (зворотній бік арк.спр.182).

Із відзиву на позовну заяву вбачається, що виплату пенсії було призупинено з 01.03.2018 на підставі інформаційного обміну з Управлінням соціального захисту населення біловодської районної державної адміністрації (арк.спр.172-174).

У свою чергу, відповідно до розпорядження Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 19.05.2018, ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан») про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів (арк.спр.38).

Відповідно до довідки від 18.01.2019, яку було надано відповідачем, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримував пенсію за віком за списком № 1 при повному пільговому стажі з серпня 2014 року по лютий 2018 року включно. З березня 2018 року пенсія позивачу не нараховується (т.с. 2 арк.спр.45).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як зазначив у відзиві на адміністративний позов відповідач, виплату пенсії було призупинено з 01.03.2018 на підставі інформаційного обміну з Управлінням соціального захисту населення Біловодської державної адміністрації (арк.спр.172-174).

Разом з тим, згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 19.05.2018, ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан») про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Біловодським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, як територіальним органом Пенсійного фонду, окремого рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2018 в розумінні положень Закону № 1058-IV не приймалось.

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати позивачу є правомірним, суд вважає неприйнятним з наступних підстав.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що припинення виплати пенсії на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан») про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів та інформаційного обміну з Управлінням соціального захисту населення Біловодської державної адміністрації, не є передбаченими Законом підставами для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Посилання відповідача на постанову КМУ №365 від 08.06.2016, як на правомірність своїх дій щодо призупинення виплати пенсії та неможливість сплатити заборгованість за минулий період, суд вважає незмістовним з огляду на наступне.

Вказані постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії у старості; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв'язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV, оскільки з 01.03.2018 року позивачу призупинено нарахування та виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а призупинення нарахування та виплати пенсії на підставі інформаційного обміну з Управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації, не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Крім того, зважаючи на те, що протиправні дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 полягали саме у прийняті розпорядження від 19.05.2018 про призупинення виплати пенсії позивачу, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати розпорядження Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 19.05.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.

Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

Верховний Суд з цього приводу висловив свою позицію у постановах від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати пенсії позивачу з 01.03.2018, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу пенсії, починаючи з 01.03.2018 року, а також зобов'язанні відповідача відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2018.

У свою чергу, судом встановлено, що порушення прав позивача відбулось внаслідок прийняття відповідачем протиправного розпорядження від 19.05.2018 про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.05.2018.

Таким чином, враховуючи, що позивачу не нараховується та не виплачується пенсія з 01.03.2018, що підтверджується довідкою від 18.01.2019, ефективний способом захисту порушеного права позивача є також зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2018

Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з 01.03.2018.

Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.

Між тим, стосовно частини позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії за липень 2014 року та зобов'язання виплатити пенсію за липень 2014 року, то суд не знаходить підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що відповідачем було проведено облік справи, призначеної в минулих роках та призначено пенсію за віком згідно з Законом України щомісячно саме з 01.08.2014, про що свідчить відповідне розпорядження Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 16.03.2015 № 12747 (зворотній бік арк.спр.182).

Таким чином, відповідач не мав законних та передбачених підстав щодо виплати позивачу пенсії з 01.07.2014, відтак позовні вимоги щодо невиплати пенсії за липень 2014 року й зобов'язання виплатити пенсію за липень 2014 року є безпідставними та необґрунтованими.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 60000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд вказує на таке.

Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

ОСОБА_1 в адміністративному позові в обґрунтування моральної шкоди посилався на те, що внаслідок неперерахування пенсії впродовж чотирьох місяців 2018 року та одного місяця 2014 в нього погіршився стан здоров'я, що виразилось у моральних переживаннях.

При цьому на підтвердження вказаних доводів позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу. За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 60000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача утриматись від подальшого призупинення її виплати, суд зазначає наступне.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт другий частини першої статті 4 КАС України).

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Проте, вимога позивача про зобов'язання утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії не є захистом порушеного права, а суд не може захистити права та обов'язки позивача на майбутнє. Відтак, у задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо заяви позивача про поновлення строків для звернення до суду, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вже вище вказано, згідно з положеннями статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії відбувається за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або суду за наявності визначених законом підстав.

Разом з тим, відповідач припинив виплату пенсії позивачу з 01.03.2018 без прийняття відповідного рішення. Тобто, припинення виплати пенсії відбулося внаслідок бездіяльності відповідача, яка сама по собі є триваючою у часі, а позивач має право на звернення до суду за захистом порушених прав протягом усього часу, протягом якого триває така бездіяльність

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Оскільки порушення, допущене відповідачем, є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений, а позивач має право на звернення до суду протягом усього часу, протягом якого триває бездіяльність.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивача звільнено на від сплати судового збору відповідно до пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльність, скасувати рішення, зобов'язати вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 19 травня 2018 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.

Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (Луганська обл., Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Центральна, будинок 77, код ЄДРПОУ 41247269) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) призначеної йому пенсії з 01 березня 2018 року.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова