Рішення № 79374876, 22.01.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 560/3957/18

РІШЕННЯ

іменем України

22 січня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І.

за участю:секретаря судового засідання Бачок О.В. позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Хропуна В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 19 Ракетної бригади, військової частини А4329 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до 19 Ракетної бригади, військової частини А4329, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4329 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов'язати військову частину А4329 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу командира в/ч А4239 (по особовому складу) від 09.10.2018 р. за № 95-рс його звільнено з військової служби у запас на підставі пункту "й" (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не меншу 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Зазначив, що згідно абзацу 3 Витягу з наказу командира в/ч А 4239 по стройовій частині, його вислуга років у Збройних силах України становить: календарна 12 років 01 місяць 27 днів, пільгова 01 рік 01 місяць 20 днів, загальна 13 років 03 місяці 17 днів. Однак при звільненні з військової служби у запас з ним, всупереч чинному законодавству, не проведений повний розрахунок, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

09.01.2019 позивач подав відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини А4239 ( по особовому складу ) від 09 жовтня 2018 року №95-рс позивач був звільнений із військової служби у запас за пунктом "й" (які уклали контракт та строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". 25 жовтня 2018 року позивач звернувся до командування військової частини із рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до проведеного розрахунку вислуги років у Збройних Силах України, загальна кількість прослужених повних календарних років у Збройних Силах України сержанта ОСОБА_1 становить - вісім років. Відповідно чого, у зв'язку із повторним звільненням позивача із військової служби, одноразова грошова допомога, передбачена пунктом 7 розділу XXX Наказу Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, була виплачена за період його календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби. А саме із 26.10.2016 по 26.10.2018 позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 9537, 44 грн. 26 жовтня 2018 року позивач звернувся до командування військової частини А4239 із рапортом, в якому доповів, що претензій до командування військової частини А4239 у нього не має. А тому, враховуючи зазначене просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав наведених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що 19 Ракетна бригада та військова частина А4329 є одна і та сама військова частина, яка зареєстрована з правовим статусом, як юридична особа - "ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА А4329", ідентифікаційний код - 22998246. Даний ідентифікаційний код зазначений на всіх гербових печатках та кутових штампах, як військової частини А4329 так і 19 Ракетної бригади, який є підтвердженням належності підприємства (організації) до відповідної юридичної особи, яка здійснює діяльність у сфері оборони.

Згідно послужного списку позивача та військового квитка сержанта ОСОБА_1, вбачається, що позивач: з 23.04.2004 по 25.10.2005 - проходив строкову військову службу у військовій частині А1275, з 15.03.2006 по 16.09.2008 - проходив військову службу за контрактом у військових частинах А3650, А2257; 16.09.2008 - позивач звільнений із військової служби за контрактом із військової частини А2257; з 19.05.2014 по 29.05.2015 - проходив військову службу при мобілізації у військовій частині В2233; 29.05.2015.

29.05.2015 позивачу при звільненні із військової частини В2233 була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 1122,24 грн., що підтверджується витягом із роздавальної відомості, яка наявна в матеріалах справи.

В період з 13.08.2015 по 10.10.2016 позивач проходив військову службу під час мобілізації у військовій частині В4252.

10.10.2016 при звільненні із військової служби, позивачу згідно наказу командира військової частини В4252 від 01.10.2016 № 221 була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 2745,00 грн.

25 жовтня 2015 року позивач підписав контракт та 26 жовтня 2016 року був врахований до списків особового складу військової частини В2233.

Відповідно до наказу командира військової частини А4239 ( по особовому складу ) від 09 жовтня 2018 року №95-рс позивач був звільнений із військової служби у запас за пунктом "й" (які уклали контракт та строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".

25 жовтня 2018 року позивач звертався до командування військової частини із рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В подальшому на підставі рапорту ОСОБА_1 відповідачем за період календарної служби позивача з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, а саме з 26.10.2016 по 26.10.2018 була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 9537,44 грн.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати та ненарахування йому одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби протиправною, та такою, що суперечить вимогам законів України та порушує його конституційні права, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст.8 Конституції України).

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією не є вичерпними.

Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Таким чином, зазначений порядок регулює питання розміру одноразової грошової допомоги, яка обчислюється за кожний повний календарний рік служби. Право ж на отримання такої допомоги передбачене за умови наявності вислуги 10 років і більше. Вислуга років у даному випадку не обчислюється календарними роками служби, а може включати різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Судом встановлено, що вислуга років позивача, на час його звільнення, становить понад 10 років, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Наказу по особовому складу № 109 о/с від 30.04.2013, з якого вбачається, що станом на 30.04.2013 вислуга років позивача становить - 12 років, та розрахунком вислуги років військової служби у ЗСУ при звільненні військовослужбовця, згідно якого вислуга років позивача становить - 8 років. Даний факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні.

Суд зазначає, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 293 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям над строкової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» передбачено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для при значення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні. Таким чином, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011 є наявність «вислуги 10 років і більше», тобто йдеться як про вислугу у календарному так і пільговому обчисленні.

До аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 зазначивши, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011 є наявність «вислуги 10 років і більше». Відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно наказу по особовому складу № 109 о/с від 30.04.2013, вислуга років позивача становить - 12 років, згідно розрахунку вислуги років військової служби у ЗСУ при звільненні військовослужбовця, згідно якого вислуга років позивача становить - 8 років, тобто умова обчислення наявності 10 і більше років вислуги дотримана.

Отже, оскільки вислуга років позивача, на час його звільнення, становить понад 10 років, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Fedorenko проти України від 01.06.2006, №25921/02 Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «на явне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, по в'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частини 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частини 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України зазначив, що у рішеннях, зокрема судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 11.10.2011 № 10-рп/2011, від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків. ЄСПЛ зазначає, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі Diya 97 проти України від 21.10.2010, №19164/04, п. 47).

З аналізу встановлених обставин справи та досліджених доказів суд дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу згідно частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразову грошову допомогу у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби за наявності вислуги понад 10 років.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи системний аналіз норм законодавства, встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач не нарахувавши та не виплативши позивачеві одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку із закінченням строку контракту діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України чим допустив протиправну бездіяльність, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини А4329 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із урахуванням проведених виплат.

У зв'язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесених інших судових витрат позивачем не надано - відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 4, 6-14, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4329 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов'язати військову частину А4329 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із урахуванням проведених виплат.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 23 січня 2019 року

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Військової частини А4329 (вул. Чорновола, 183, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29001 , код ЄДРПОУ - 22998246)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький