Рішення № 79373749, 22.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4236/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018 ОСОБА_1 (далі – представник) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_2 (далі – позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Луганській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.08.2018 № 17735-17 про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування ГУ ДФС у Луганській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.09.2018 у поштовому відправленні з рекомендованим повідомленням про вручення № 9340101912440 громадянин України – підприємець ОСОБА_2 отримав спірну вимогу та оскаржив її в порядку адміністративного оскарження. 20.11.2018 у поштовому відправленні з рекомендованим повідомленням про вручення № 0405340149610 позивач отримав рішення ДФС України від 05.11.2018 № 17169/Л/99-99-11-02-02-75, яким вимогу не скасовано.

На думку представника позивача, спірна вимога винесена з порушенням приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та підлягає скасуванню, оскільки на момент її винесення ОСОБА_2 знаходився та проводив господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції та у зв’язку з цим звільнений від сплати єдиного внеску на підставі приписів пункту 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 та Закону № 1669.

Ухвалою суду від 13.12.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк.спр. 14-15).

22.12.2018 за вх.№ 41224/2018 надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви (арк.спр. 19).

Ухвалою судді від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (арк.спр. 1-2).

Представник позивача та позивач у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог частини одинадцятої статті 126 КАС України (арк.спр.35, 44), причини неявки суду не повідомили.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав заяву від 22.01.2019 за вх. № 3810/2019 про розгляд справи без його участі (арк.спр. 45).

18.01.2019 за вх. № 3058/2019 надійшов відзив на позовну заяву (арк.спр. 35-37), в якому відповідач не визнав позовні вимоги з огляду на таке. Посилання позивача на пункт 9-4 Закону № 2464, на думку відповідача, є недоречним, оскільки застосування цих положень можливе виключно до платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014; подали до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем тимчасового проживання у строк, передбачений Законом № 2464, заяву у довільній формі про звільнення від відповідальності за тимчасове (протягом проведення АТО) невиконання/несвоєчасне виконання обов’язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2464; до своєї заяви або окремо надали сертифікат Торгово – промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення АТО.

Позивачем заяву та сертифікат Торгово – промислової палати не надано.

Крім того, жодне з положень пункту 9-4 Закону №2464 не звільняє орган доходів і зборів від виконання імперативного обов’язку, визначеного абзацом першим частини четвертої статті 25 Закону № 2464, а саме – надіслати платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Наявність чи відсутність у платника єдиного внеску пільги, передбаченої пунктом 9-4 Закону № 2464, не впливає на законність оскаржуваної вимоги, а має відношення виключного до того, чи зобов’язаний платник єдиного внеску виконувати таку вимогу.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження у відповідності до частини дев’ятої статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77 КАС України, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 перебуває на обліку в ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області, що визнається сторонами.

Позивач у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) є платником єдиного внеску.

З інтегрованої картки з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування вбачається, що борг позивача з єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування виник з 19.04.2018 (арк. спр. 39-40).

14 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Луганській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-17735-17, за якою недоїмка зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2018 у позивача становить 4914,36 грн (арк. спр. 23).

03.10.2018 позивач оскаржив зазначену вимогу до ДФС України (арк.спр.24).

Рішенням ДФС України від 05.11.2018 № 17169/Л/99-99-11-02-02-75 скаргу залишено без розгляду (арк.спр. 25).

Між сторонами відсутні розбіжності щодо даних, відображених в картках особового рахунку позивача з єдиного внеску.

Сума боргу 4914,36 грн, визначена в оскаржуваній вимозі, складається з наступних сум:

- 2457,18 грн – нараховано єдиного внеску ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам – 19.04.2018 № 6522100, термін сплати – 19.04.2018;

- 2457,18 грн – нараховано єдиного внеску ФОП, в тому числі на спрощеній системі та фермерам – 19.07.2018 № 7908774, термін сплати – 19.07.2018 (арк.спр. 38).

Згідно інтегрованої картки з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за кодом класифікації бюджету 71040000 (для фізичних осіб – підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) вбачається, що у позивача недоїмка зі сплати єдиного внеску утворилась з лютого 2018 року (арк. спр. 39).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) (тут і надалі положення Закону № 2464 наведені у редакції чинній на час виникнення спірних відносин між сторонами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов’язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин – квітень 2018 року, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон № 1669).

Зокрема, п.п. б п. 8 ст. 14-1 Закону № 1669 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов’язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Суд зазначає, що ця норма є нормою прямої дії, яка не передбачає необхідність отримання сертифікату на підтвердження настання для особи форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для її застосування.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Суд звертає увагу відповідача на той факт, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення за порушення Закону.

ФОП ОСОБА_2 знаходиться на обліку в ДПІ у м. Лисичанську ГУ ДФС у Луганській області, місцем його проживання є м. Лисичанськ Луганської області, що не заперечується сторонами.

Населений пункт м. Лисичанськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

З огляду на дію пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464 позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Як вбачається з матеріалів справи спірна вимога сформована 14 серпня 2018 року відповідно до статті 25 Закону № 2464-VІ, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Відсутність (відстрочення в силу закону) обов'язку сплати внесків у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме, станом на 14 серпня 2018 року.

Таким чином, спірна вимога про сплату недоїмки є протиправною на момент її формування.

Також суд зазначає, що спірна вимога сформована 14 серпня 2018 року відповідно до статті 25 Закону № 2464, яка визначає заходи впливу та стягнення. За положеннями абзацу другого частини першої цієї статті її положення поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Саме за положеннями частини четвертої цієї статті орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Судом встановлено, що у спірному періоді позивач був платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, та подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення від виконання обов’язків платника єдиного внеску, а отже є суб’єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

З огляду на дію зазначеної норми, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов’язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Судом встановлено, що вимога від 14.08.2018 № Ф-17735-17 про сплату боргу (недоїмки) повністю охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов’язків платника єдиного внеску, оскільки борг з ЄСВ виник 19.04.2018.

Що стосується посилань відповідача на те, що доповнення розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 пунктом 9-4 втратили чинність згідно із Законом України від 24.12.2015 № 911-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі – Закон № 911), суд вважає за необхідне зазначити, що дійсно зазначена норма проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом № 911, але в повній мірі зберіглася в Законі № 2464. Більш того, пункт 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464 й після внесення змін до Закону № 1669 Законом № 911 продовжує свою дію в часі.

Посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікату Торгово-промислової палати України, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, суд також вважає необґрунтованими, оскільки подання такого сертифікату не є обов’язковою умовою для звільнення від обов’язків платника єдиного внеску, а є умовою для списання недоїмки, що не є тотожними поняттями у розмінні п. 9-4 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 812/505/17 (реєстраційний № 71911507).

У даній справі предметом оскарження є вимога про сплату боргу від 14 серпня 2018 року № Ф-17735-17, а не питання списання безнадійного боргу, а тому наявність у позивача відповідного сертифікату ТПП судом не перевіряється.

Щодо посилань відповідача стосовно того, що позивачем не було подано до контролюючого органу заяву про звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску, суд зазначає, що за Законом № 2464 така заява подається платником до контролюючого органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Аналізуючи вищенаведену законодавчу норму суд дійшов висновку про те, що приписи п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 не ставлять факт звільнення платника від обов'язку зі сплати єдиного внеску у залежність від часу подання відповідної заяви (після прийняття спірної вимоги або до її прийняття), а прямо встановлює, що така заява подається у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Оскільки на даний час антитерористична операція не закінчена, позивач може подати таку заяву про звільнення від обов'язку сплати єдиного внеску в межах, встановлених законодавством.

За таких обставин судом встановлено, що вимога про сплату боргу від 14.08.2018 № Ф-17735-17 є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн (арк.спр. 22).

Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (93100, Луганська область, м. Лисичанськ, кв. МолодіжнийАДРЕСА_1, паспорт ЕЛ019801) до Головного управління ДФС у Луганській області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Енергетиків, 72, ідентифікаційний код юридичної особи 39591445) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Луганській області від 14 серпня 2018 року № Ф-17735-17 про сплату боргу (недоїмки), якою зобов’язано ОСОБА_2 сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 4914,36 (чотири тисячі дев’ятсот чотирнадцять гривень 36 коп.) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 коп.) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя ОСОБА_4