Рішення № 79373466, 03.12.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Справа № 0440/7281/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2018р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_2 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради та просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01.05.2018р. виплати призначеної за віком пенсії позивачеві;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачеві заборгованість з пенсійних виплат за травень і червень 2018 року у сумі 9419,48 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини доходу;

- зобов'язати відповідача перерахувати всі, присуджені за рішенням суду у даній адміністративній справі кошти на відомий відповідачу поточний рахунок ОСОБА_2;

- допустити негайне виконання рішення суду у даній адміністративній справі в межах суми стягнення невиплаченої пенсії за один місяць - 4709,74 грн.;

- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, винесеного у даній адміністративній справі;

- постановити окрему ухвалу і направити її до відповідача для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню пенсійних прав позивача та багатьох інших внутрішньо переміщених осіб в Дніпропетровській області.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є внутрішньо переміщеною особою, з 09.07.2015р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком. У травні 2018 року відповідач припинив виплату пенсії позивачеві з підстав перебування на непідконтрольній території понад 60 діб. Позивач зазначає, що вказана обставина є неповною, неправдивою і може містити ознаки злочину, передбаченого ст.366 КК України «Службове підроблення», оскільки спростовується відомостями з бази даних про перетин особами лінії розмежування, які були надані позивачеві Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України в листі №184/Г-7298 від 12.06.2018р. 22.05.2018р. позивач подала до пенсійного органу заяву про поновлення виплати пенсії та листом №Г10470-18 від 16.07.2018р. відповідач повідомив її про те, що згідно Протоколу №17 від 31.05.2018р. засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Індустріальної районної у м. Дніпрі ради виплату позивачеві пенсії поновлено з 01.05.2018р., при цьому, зазначено, що нарахована заборгованість пенсійних виплат за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн. буде виплачена окремо. Позивач зазначає, що з липня 2018 року вона отримує пенсію за віком, проте, сума заборгованості за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн. залишилася несплаченою, а тому вона змушена була звернутися до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18.

Ухвалою суду від 05.10.2018р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та, зокрема, зобов'язано: відповідача - надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; третю особу - надати письмові пояснення щодо позову з дотриманням вимог ст.ст. 165, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

Вказана ухвала була отримана учасниками справи - 08.10.2018р., 09.10.2018р., 16.10.2018р. та 19.10.2018р., що підтверджується електронними повідомленнями та поштовими повідомленнями та розпискою, наявними у справі (а.с.30-34,57-58).

22.10.2018р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що з листопада 2014 року позивач перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На підставі відомостей, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, було виявлено, що позивач тривалий час (понад 60 днів) була відсутня за місцем проживання, у зв'язку з чим управлінням було прийнято рішення щодо тимчасового призупинення виплати пенсії позивачеві з 01.05.2018р. для підтвердження фактичного місця проживання в Індустріальному районі м. Дніпра за адресою: вул. Рилєєва, 34д. 22.05.2018р. позивач звернулася до управління із заявою про поновлення їй виплати пенсії та згідно витягу з протоколу №17 від 31.05.2018р. їй було поновлено виплату пенсії з 01.07.2018р., а за травень-червень 2018 року нараховано борг у сумі 9419,48 грн.. що буде виплачено окремо відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р. зі змінами (а.с.61-62).

Також, 23.10.2018р., на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2018р., третя особа подала до канцелярії суду пояснення на позов, згідно яких позивач з 09.07.2015 року перебуває на обліку у третьої особи та отримує адресну допомогу на проживання. Рішенням районної комісії №17 від 31.05.2018р. позивачеві поновлено пенсію з моменту припинення виплати. Додатково третя особа зазначає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видана позивачеві №1239003810 від 09.07.2015р. є дійсною на сьогоднішній час (а.с.64-65,71-72).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній справі приймається 03.12.2018р., тобто у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення №1064034151, з терміном дії: 11.07.2019р. (а.с.39).

Згідно копії довідки №1239003810 від 09.07.2015р. ОСОБА_2 взято на облік внутрішньо переміщеної особи Управлінням праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради (а.с.40,69).

З 01.05.2018р. позивачеві була припинена виплата пенсії, що підтверджується матеріалами справи та за вказаний період пенсія за віком позивачеві не виплачувалась (а.с.41-45,49-50).

На численні звернення позивача щодо припинення їй пенсії позивач отримувала листи пенсійного органу, згідно яких підставою для припинення виплати пенсії позивачеві стала інформація з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон щодо того, що позивач перебувала на непідконтрольній території України понад 60 днів, що підтверджується копіями відповідних листів (а.с.41-45,49-50).

Листом №1457/02-06/26 від 23.05.2018р. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради було направлено список на отримання інформації для призначення (відновлення) виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, зокрема, щодо ОСОБА_2 (а.с.67).

Рішенням засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_2 поновлено пенсію з моменту припинення, що підтверджується змістом копії випису з протоколу засідання комісії №17 від 31.05.2018р. (а.с.66).

У зв'язку з неотриманням пенсійних виплат за травень-червень 2018 року, позивач зверталася до пенсійного органу із заявами щодо підстав такої не виплати.

Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №Г10470-18 від 16.07.2018р. та №Г10725-18 від 20.07.2018р. позивача було повідомлено, що борг нарахований за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн. буде виплачено їй окремо згідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018р., що підтверджується копіями відповідних листів, наявними в матеріалах справи (а.с.51-53).

Предметом даного спору є неправомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення позивачеві виплати пенсії з 01.05.2018р. та зобов'язання виплатити пенсію за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Також і за приписами рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р., встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, якій призначена пенсія.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст.7 цього Закону №1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 N509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону N1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону N 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N509 від 01.10.2014 (в редакції постанови КМ N 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок N509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Судом встановлено, що довідка №1239003810 від 09.07.2015р. про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи є чинною і на сьогоднішній день, що підтверджується і третьою особою та доказів про скасування вказаної довідки з 01.05.2018р. відповідачем не надано.

Відповідно ст. 12 Закону №1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку N509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п. 5 п. 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).

Частиною 3 ст.4 Закону №1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно до ч.1 ст.5 Закону №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що саме ст.49 вказаного вище Закону №1058 встановлено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду, норми якого носять пріоритет над нормами постанов Кабінету Міністрів України, а тому і підлягають застосуванню, так як носять вищу юридичну силу.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18, що набрало законної сили 04.09.2018р.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 113 рішення Верховного Суду у справі №805/402/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, як видно із наданих суду документів, позивач отримує пенсію за віком та має відкритий рахунок в установі ПАТ «Державний ощадний банк», що підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача (а.с.39).

З 09.07.2015р. позивач набула статусу внутрішньо переміщеної особи на підставі довідки №1239003810 від 09.07.2015р., яка не була скасована у порядку ст.12 Закону №1706, відповідних доказів суду не надано.

Пенсійний орган з 01.05.2018р. тимчасово призупинив виплату пенсії позивачеві на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон щодо того, що позивач перебувала на непідконтрольній території України понад 60 днів, що підтверджується копією листа відповідача №Г8541-18 від 01.06.2018р. (а.с.16-17).

Проаналізувавши зміст вказаної довідки, пенсійного посвідчення та вищенаведені норми чинного законодавства у сукупності, можна дійти висновку, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу №1239003810 від 09.07.2015р. (яка є чинною і на сьогоднішній момент, що підтверджується поясненнями третьої особи та не спростовано відповідачем) діяла і станом на 01.05.2018р., а відповідно, припинення позивачеві виплати пенсії за віком з 01.05.2018р. по 01.07.2018р., тобто у період дії вказаної вище довідки, є протиправним, необґрунтованим та таким, що суперечить ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, нормам Конвенції, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", рішенню Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. та рішенню Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18.

При цьому, висновки Верховного Суду у зразковій справі підлягають застосуванню адміністративним судом згідно до вимог ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії з 01.05.2018р. по 01.07.2018р. з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, аналізу наданих суду доказів, які не спростовані відповідачем жодними доказами, з урахуванням норм Конвенції, правової позиції Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18 та Конституційного Суду України, зазначених вище.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016р. щодо невиплати позивачеві нарахованого боргу за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн., оскільки пріоритетними для застосування у даних правовідносинах є положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема, ст.47 вказаного Закону, якою визначено порядок виплати пенсії та передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.05.2018р., суд приходить до висновку, що такі дії відповідача є протиправними, не відповідають Конституції та законам України, вчинені не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.05.2018р. порушують права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.05.2018р.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачеві заборгованість з пенсійних виплат, що утворилася за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн., шляхом перерахування вказаних коштів на поточний рахунок позивача, відкритий в АТ "Ощадбанк", з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо припинення виплати позивачеві пенсії за віком з 01.05.2018р. та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачеві заборгованість з пенсійних виплат, що утворилася за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн., шляхом перерахування вказаних коштів на поточний рахунок позивача, відкритий в АТ "Ощадбанк" є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також слід допустити негайне виконання рішення суду у цій справі в частині виплати позивачеві пенсії за віком у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4709,74 грн. (з урахуванням наявної в матеріалах справи копії довідки відповідача №8415/02-06/07 від 06.07.2018р. про розмір отримуваної позивачем пенсії - а.с.54), виходячи з вимог п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо вимог стосовно компенсації позивачеві втрати частини доходу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам до виплати за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на ту обставину, що пенсія позивачу за спірний період не була нарахована до виплати, суд приходить до висновку, що підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

У зв'язку з викладеним, у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, винесеного у даній справі, оскільки суд вважає, що відсутня загроза щодо невиконання відповідачем рішення у даній справі.

До того ж, слід зазначити і те, що встановлення судового контролю є правом суду та не може бути обрано позивачем в якості одного із способів захисту порушеного права, виходячи з вимог ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо постановлення окремої ухвали і направлення її до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню пенсійних прав позивача та багатьох інших внутрішньо переміщених осіб в Дніпропетровській області, слід зазначити наступне.

Згідно до ч.1, ч.2 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З аналізу вказаної норми вбачається, що винесення окремої ухвали є засобом реагуванням суду на порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності, тобто, окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються судовим рішенням, а також на причини й умови вчинення порушень для запобігання їх повторенню.

Також і слід зазначити, що постановлення окремої ухвали є правом суду та не може бути обрано позивачем в якості одного із способів захисту порушеного права, виходячи з вимог ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, у наведеній частині позовних вимог адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції про сплату №85789 від 20.09.2018р. у розмірі 352 грн. 40 коп. відповідно до розміру пропорційно задоволених позовних вимог, виходячи з наведеного розрахунку, а саме: 704,80/6*3 (а.с.3,4).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення ОСОБА_2 виплати пенсії за віком з 01.05.2018р.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) виплатити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) заборгованість з пенсійних виплат, що утворилася за травень-червень 2018 року у сумі 9419,48 грн., шляхом перерахування вказаних коштів на поточний рахунок позивача, відкритий в АТ "Ощадбанк".

Допустити негайне виконання даного судового рішення в частині виплати ОСОБА_2 пенсії за віком у межах суми стягнення за один місяць - 4709,74 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п'ятдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва