Рішення № 79373142, 15.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м.Житомир справа № 240/6018/18

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лавренчук О.В.,

секретар судового засідання Степанчук С.В.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002025-00-0616 від 04.05.2018 р.,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2А.) звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002025-00-0616 від 04.05.2018.

В обґрунтування позову зазначає, що у 2015 році придбав у власність майновий комплекс загальною площею 2273,5кв.м., а згідно наявному у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказівки на те, що об'єкт нерухомого майна є комплексом будівель та споруд вказує на належність такої нерухомості до промислової, адже відповідні будівлі класифіковано у категорії нежитлового фонду. Позивач зазначає, що оскільки видом діяльності ФОП ОСОБА_2 є у тому числі: КВЕД 01.50 - змішане сільське господарство; 02.30- збирання дикорослих недеревних продуктів; 10.31- перероблення та консервування картоплі; 10.32-виробництво фруктових і овочевих соків; 10.39 інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; 10.85 - виробництво готової їжі та страв та ін, а тому вважає, що його підприємницька діяльність відновиться до виробничої сільськогосподарської діяльності, оскільки вона спрямована на виробництво товарів і послуг. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що належний йому на праві приватної власності комплекс нежитлових будівель та споруд з усіма нежитловими приміщеннями, як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (пп. "є" п. 266.2.2 ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись.

У прохальній частині позову просить справу розглядати у його відсутність.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі .

Відділом документального забезпечення суду 09.01.2019 зареєстровано відзив на позовну заяву у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що помилковим висновок Позивача, ототожнювати будівлі, що належать позивачу (фізична особа - підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до п.п. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об’єкту промисловості. Вказує, що об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

До суду 14.01.2019 на електронну пошту та 15.01.2019 надійшла відповідь на відзив у якій позивач зазначає, що прийняття Овруцькою міською радою рішення №730 від 03.02.2017 відбулось з порушенням положень Конституції України та ПК України, а тому є протиправним, а тому не підлягало застосуванню фіскальним органом.

У судове засідання 15.01.2019 позивач не прибув. Відділом документального забезпечення суду 15.01.2019 зареєстровано за вх. №804/19 заяву позивача у якій він просить судовий розгляд справи проводити за його відсутності.

В судове засідання прибув представник відповідача. Просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 26.10.2015 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, позивач є власником майнового комплексу, що знаходиться в місті Овруч Житомирської області по вулиці Правди за №35а. Майновий комплекс розміром загальної площі 2273,5 кв.м., складається з: вагової, складу для соління, продовольчої бази, кулінарного комплексу, овочесховища. (а.с. 14-18)

Головне управління ДФС у Житомирській області на підставі п.п.54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України виніс податкове повідомлення-рішення №0002025-00-0616 від 04.05.2018 яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 27282,00 грн за 2017 рік.

Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та безпідставним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Щодо повноваження Овруцької міської ради встановлювати місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб на 2017 рік.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Судом встановлено, що рішенням чотирнадцятої сесії VII скликання Овруцької міської ради Житомирської області №348 від 30.06.2016 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овруч" визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 0,75 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового ) року за 1 кв.м. бази оподаткування (а.с. 24-25). Дане рішення оприлюднене 12.07.2016 (а.с. 26)

Рішенням двадцять третьої сесії (друге пленарне засідання) VII скликання Овруцької міської ради Житомирської області №730 від 03.02.2017 "Про встановлення місцевих податків та зборів на 2017 рік по м. Овруч" визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового ) року за 1 кв.м. бази оподаткування (а.с. 22-23). У п. 15 Рішення вказано, що воно набуває чинності із 01.01.2017. Рішення оприлюднене 07.02.2017 (а.с. 45)

Позивач у позовній заяві зазначає, що п. 15 Рішення Овруцької міської ради №730 від 03.02.2017 суперечить Конституції та Податковому кодексу України є протиправним і не підлягає застосуванню фіскальним органом, зокрема і в умовах дії попередньої прийнятого радою рішення.

Суд відмічає, що пунктом 4 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII (далі - Закон № 1791-VIII) визначено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, у 2017 році не застосовується вимога підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строку прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Враховуючи викладене, посилання позивача на помилковість нарахування контролюючим органом податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на підставі рішення Овруцької міської ради Житомирської області від 03 лютого 2017 №730 "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік по м. Овруч" з огляду на порушення органом місцевого самоврядування строку прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, не заслуговують на увагу, оскільки нормами Податкового кодексу України встановлено обов'язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від часу прийняття відповідного рішення.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 808/144/18.

Відповідно до чч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Пунктом 2 ч.1 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

З матеріалів справи вбачається, що Рішення Овруцької міської ради №730 від 03.02.2017 оприлюднене у газеті Овруцького району Житомирської області "Зоря" у №9 (12010) від 07.02.2017, а Рішення №348 від 30.06.2016 у газеті "Зоря" від 12.07.2016 (а.с. 45.

Вищенаведене свідчить про дотримання Овруцькою міською радою Житомирської області процедури офіційного оприлюднення вищевказаних рішень.

Отже, відповідачем правомірно застосовано ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 0,38 відсотка від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року, що підтверджується розрахунком (а.с. 12 на звороті).

Щодо об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

В силу приписів підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, база оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки визначається на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або оригінали документів платника податків, які підтверджують право власності на об'єкт нерухомого майна.

Суд встановив, а матеріалами справи підтверджено, що підставою для визначення відповідачем бази оподаткування слугували дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого у власності ОСОБА_2 перебуває нежитлове приміщення за адресою: вул. Правди, 35а, м. Овруч, Житомирська область, загальною площею 2273,5кв.м. Аналогічна інформація міститься також у договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.10.2015 на нежитлове приміщення за адресою: вул. Правди, 35а, м. Овруч, Житомирська область.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України).

Суд відмічає, що спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд зазначає, що системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави дійти висновку, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - нежитлове приміщення (майновий комплекс).

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №806/2461/17.

Згідно з підпунктом 2.2 Рішенням двадцять третьої сесії (друге пленарне засідання) Овруцької міської ради VIІ скликання №730 від 03.02.2017 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних встановлюється у розмірі 0,375 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до наданого розрахунку до податкового повідомлення-рішення ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік складає 0,38 розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Враховуючи встановлені обставини, суд відмічає, що об'єкт нерухомості (нежитлове приміщення за адресою: вул. Правди 35а, м. Овруч, Житомирська область,), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у ОСОБА_2 статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Таким чином, відповідач правомірно визначив базу оподаткування нежилого приміщення за адресою: вул. Правди 35а, м. Овруч, Житомирська область, та нарахував грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 27282,00 грн за 2017 рік .

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002025-00-0616 від 04.05.2018 р. - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Лавренчук

Повне судове рішення складене 24 січня 2019 року