Вирок № 79371089, 24.01.2019, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/186/17

1-кп/467/2/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого – судді Явіци І.В.

за участю секретарів судового засідання Похитун М.В., Романенко Т.І., Андросової А.В.

прокурорів Петлеванного В.О., Мокряк І.М., Пахомова О.С.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника – ОСОБА_2

потерпілого – ОСОБА_3

представника потерпілого – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка кримінальне провадження № 12016150130000332, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 вересня 2016 року, по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, голови Фермерського господарства «Шепіт», зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

Формулювання пред’явленого обвинувачення, яке визнане судом недоведеним

Прокурор висунув ОСОБА_1 обвинувачення у тому, що в грудні 2013 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не установлено, він навмисно вніс до протоколу зборів членів СФГ «ОСОБА_3В.» № 1 від 05.12.2013 року завідомо неправдиві відомості про те, що 05.12.2013 року в с. Садове відбулись збори, на яких були присутні 9 чоловік та які одноголосно проголосували за прийняття чотирьох рішень, з метою отримання в подальшому певних прав шляхом зміни організаційно-правової форми та назви з СФГ «ОСОБА_3В.» на ФГ «Шепіт», введення нових членів фермерського господарства, обрання його головою фермерського господарства та затвердження нової редакції Статуту ФГ «Шепіт».

Реалізуючи злочинний умисел, направлений на використання підробленого офіційного документу, 10.12.2013 року ОСОБА_1 подав державному реєстратору відділу економічного розвитку, торгівлі та туризму Арбузинської РДА Миколаївської області, яка розташована за адресою: площа Центральна (колишня Леніна), 18 в смт. Арбузинка Миколаївської області, підроблений протокол зборів членів СФГ «ОСОБА_3В.» № 1 від 05.12.2013 року на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а саме: СФГ «Лісовий», у зв’язку із чим державним реєстратором проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи СФГ «ОСОБА_3В.».

Зокрема, прокурор вважав установленими такі фактичні обставини учинених кримінальних правопорушень, за яких у грудні 2013 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, у ОСОБА_1 виник умисел, направлений на виготовлення і підробку офіційного документу, а саме: протоколу зборів членів Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександра Володимирович» № 1 від 05.12.2013 року шляхом зміни організаційно-правової форми та назви з СФГ «ОСОБА_3В.» на ФГ «Шепіт» з метою отримання певних прав, введення членів фермерського господарства та обрання його головою фермерського господарства і затвердження нової редакції Статуту ФГ «Шепіт» та подальшого використання підробленого офіційного документу шляхом проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи СФГ «ОСОБА_3В.».

Реалізуючи свій злочинний умисел, розуміючи протиправний характер своїх дій та їх караність, з метою отримання права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 50 га, яка розташована в межах Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, та наділення себе повноваженнями голови ФГ «Шепіт», введення членів фермерського господарства, в грудні 2013 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1, достовірно знаючи про те, що він не є членом ФГ «ОСОБА_3В.», а також достовірно знаючи, що збори членів зазначеного господарства не проводились, у невстановленому місці та на невстановленій оргтехніці навмисно, незаконно, порушуючи встановлений законом порядок, виготовив офіційний документ – протокол загальних зборів СФГ «ОСОБА_3В.» № 1 від 05.12.2013 року, навмисно вніс до нього завідомо неправдиві відомості про те, що 05.12.2013 року в с. Садове відбулись збори, на яких були присутні 9 чоловік та які одноголосно проголосували за прийняття чотирьох рішень, а саме: 1) введення ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до членів господарства ; 2) обрання ОСОБА_1 головою ФГ «Шепіт»; 3) зміну організаційно-правової форми СФГ «ОСОБА_3В.» та назви на ФГ «Шепіт»; 4) затвердження нової редакції Статуту ФГ «Шепіт» та уповноваження на підписання та державну реєстрацію установчих документів голови ФГ «Шепіт» ОСОБА_1

Продовжуючи свої злочинні дії, в грудні 2013 року, точні дата і час досудовим розслідуванням не установлені, ОСОБА_1 надав вищевказаний підроблений офіційних документ секретарю СФГ «ОСОБА_3В.» ОСОБА_7, який, будучи необізнаним про підробку офіційного документу ОСОБА_1, поставив свій підпис у графі «Секретар зборів» та у подальшому передав протокол зборів членів СФГ «ОСОБА_3В.» № 1 від 05.12.2013 року ОСОБА_1

В подальшому ОСОБА_1 виконав підпис в графі «Голова зборів» протоколу зборів членів СФГ «ОСОБА_3В.» № 1 від 05.12.2013 року та скріпив його мастиковою печаткою СФГ «ОСОБА_3В.», яку отримав від ОСОБА_3, підробивши таким чином офіційний документ з метою отримання певних прав та звільнення ОСОБА_3 від виконання обов’язків голови фермерського господарства «ОСОБА_3В.» в подальшому.

Продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, направлений на використання підробленого офіційного документу, 10.12.2013 року ОСОБА_1 подав державному реєстратору відділу економічного розвитку, торгівлі та туризму Арбузинської РДА Миколаївської області, яка розташована за адресою: площа Центральна (колишня Леніна), 18, смт. Арбузинка, Миколаївська область, протокол зборів членів СФГ «ОСОБА_3В.» № 1 від 05 грудня 2013 року на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а саме: СФГ «ОСОБА_3В.» (код юридичної особи 20884857).

10.12.2013 року державним реєстратором відділу економічного розвитку, торгівлі та туризму Арбузинської РДА на підставі вищевказаного протоколу проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, а саме: СФГ «ОСОБА_3В.», у зв’язку із чим ОСОБА_1 був незаконно зареєстрований як голова ФГ «Шепіт», набув певних прав та обов’язків, звільнивши ОСОБА_3 від певних прав та виконання обов’язків голови фермерського господарства «ОСОБА_3В.».

Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст. 358 КК України, як підроблення офіційного документа, який посвідчується особою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його підроблювачем та за ч.4 ст. 358 КК України, а саме: використання завідомо підробленого документу.

Досліджені судом докази, на підставі яких суд встановлював наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні, будучи допитаним із дотриманням правил ст. 351 КПК України, своєї провини у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав і показав суду, що він знає потерпілого ОСОБА_3 з 1996 року, оскільки його батьки були з ним у добрих стосунках. З 1998 року його батько обробляв земельну ділянку площею 50 га, яка була надана ОСОБА_3, проте, останній покинув її, виїхавши на інше місце проживання через смерть сина. Після цього ніякої участі в обробітку землі та веденні справ господарства потерпілий не приймав, у зв’язку із чим він надав свою згоду на переоформлення земельної ділянки та обрання його головою.

У 2013 році був прийнятий закон, який зобов’язував сплачувати податки лише голову господарства, а так як ОСОБА_3 не хотів займатись справами, то він вирішив ініціювати збори членів СФГ «ОСОБА_3В.» аби ті обрали його головою.

Обвинувачений показав, що не пам’ятає де точно, але усні збори відбулись в смт. Арбузинка, на них були присутні, окрім нього самого, особисто потерпілий ОСОБА_3, його колишня дружина ОСОБА_8, син ОСОБА_5, теща ОСОБА_9, ОСОБА_6, а також ОСОБА_7, якого було обрано секретарем і доручено вести протокол зборів.

На зборах було прийнято рішення про обрання його головою господарства, введення нових членів, зміну назви з СФГ «ОСОБА_3В.» на ФГ «Шепіт», а також внесення змін до статуту. Зокрема, до членів господарства було уведено його, його дружину ОСОБА_6, ОСОБА_7, а потерпілий ОСОБА_3, згідно прийнятого зборами рішення, став не головою, а просто членом фермерського господарства.

Після ж зміни прокурором обвинувачення у порядку ст. 338 КПК України, ОСОБА_1 показав суду, що збори дійсно мали місце у будинку його батьків по вул. Миру, 46 у с. Садове Арбузинського району, а потерпілий ОСОБА_3 особисто був присутній на них. Проведення зборів підтверджується протоколом, який був складений в цей же день секретарем, але ким точно, не пам’ятає. У батьків вдома є комп’ютер, а тому протокол, напевне, друкувався в ході зборів, але як він був складений точно не пам’ятає, так само як і не пам’ятає, хто ставив печатку на ньому. Особисто він протокол не друкував і не підписував. Печатка СФГ «ОСОБА_3В.» зберігалась у його батьків, але мабуть на протоколі її поставив сам ОСОБА_3 Також не пам’ятає хто головував на зборах, напевне ОСОБА_6, бо так вирішили члени СФГ. Секретарем було обрано ОСОБА_7 Свою думку висловили усі учасники зборів і всі голосували «за». Але на зборах дійсно була відсутня теща ОСОБА_3 ОСОБА_9 через її похилий вік, проте, потерпілий казав, що вона не проти.

Крім того, обвинувачений показав, що статут допомагав складати нотаріус, прізвища його він не пам’ятає, а протокол є шаблонним.

Метою зборів було вирішення питань, які б дали змогу господарству працювати, так як у податкове законодавство були внесені зміни, згідно яких всю звітність має подавати лише голова господарства, зокрема, він же і сплачує єдиний податок. Фактично було змінено лише назву, а саме господарство залишилось. У разі несплати податків, господарство було б ліквідоване.

Крім того, за домовленістю із ОСОБА_3 надана йому земельна ділянка мала бути розпайована між новими членами фермерського господарства з тим, щоб кожен із них мав право на свою частку. Потерпілий не заперечував проти уведення нових членів до складу господарства, але розпаювання не розпочалось.

При цьому, переоформлення земельної ділянки відбулось за згодою ОСОБА_3, за домовленістю між ним та його батьками. Свого часу потерпілий взяв велику суму грошей за земельну ділянку, про що надав розписку.

Реєстрація змін організаційно-правової форми господарства також відбувалась в присутності ОСОБА_3 Вони разом пішли до реєстратора, надали паспорти, а потерпілий заповнив відповідні документи, але які саме, обвинувачений не пам’ятає.

Але у 2016 році на поле прибули озброєні люди, щоб зібрати врожай соняшнику, а ОСОБА_3 звернувся до поліції.

У своїх письмових поясненнях, які були оголошені обвинуваченим у судовому засіданні, у зв’язку із чим суд сприймає їх як показання, ОСОБА_1 свідчив про те, що станом на 05 грудня 2013 року ОСОБА_3 займав посаду голови фермерського господарства і збори, на яких його було обрано головою, були скликані за ініціативою останнього. Але у вересні 2016 року ОСОБА_3 з метою уникнення від своїх зобов’язань за розпискою організував збройний напад на посіви соняшнику, вирощеного за його особисті кошти. За цим фактом наразі розпочате досудове розслідування. Крім того, ОСОБА_3 22 червня 2017 року на земельній ділянці зареєстрував інше фермерське господарство «Ліспома», головою якого являється на даний час, чим порушив права членів ФГ «Шепіт».

Потерпілий ОСОБА_3, будучи допитаним у порядку ст. 353 КПК України, суду показав, що у 1993 році він отримав державний акт на право користування земельною ділянкою та створив Фермерське господарство «Лісовий», до складу якого входили також його колишня дружина ОСОБА_8 та її мати ОСОБА_9

Батьки обвинуваченого допомагали обробляти земельну ділянку, вони разом вирощували зернові культури. Але у 2001 році у зв’язку із загибеллю сина, він з дружиною вирішили змінити місце проживання, а обробіток земельної ділянки довірити сім’ї ОСОБА_1 Декілька разів на рік він приїздив до батьків ОСОБА_1, але в грудні 2013 року він у них не був, про збори членів господарства нічого не знав, ніяких домовленостей не підтримував. При реєстрації нового господарства також присутнім не був, так як у цей час знаходився у Київській області, де й зараз проживає. Ніякого доходу від земельної ділянки він не отримував, податків не сплачував, але й не займався її обробітком. Землею користувалась сім’я ОСОБА_1, яку він їм передав без документів.

Про існування ФГ «Шепіт» дізнався лише у 2016 році, коли приїхав до батька обвинуваченого і повідомив, що хоче самостійно обробляти землю, проте, останній сказав, що його земельної ділянки вже немає і вигнав його, після чого він і звернувся до поліції.

Після зміни прокурором обвинувачення в суді, потерпілий показав суду, що нічого про збори не знав, з 2001 року проживає в ІНФОРМАЦІЯ_6, а в Садове приїжджав раз на рік, на кладовище. У 2016 році він поцікавився у батька обвинуваченого щодо земельної ділянки, але останній повідомив, що вона вже переоформлена, після чого він й звернувся до поліції. Ніякої згоди на розпаювання його земельної ділянки та обрання ОСОБА_1 головою господарства він не надавав, а його син ОСОБА_10 зараз проживає в Ізраїлі, а тому на зборах також не був присутній, так само, як і при реєстрації змін до установчих документів, а у ОСОБА_1 була копія його паспорта.

Як і хто виготовив протокол зборів він не знає, а так само і не знає секретаря, який його підписав. При цьому, оригінал державного акта на право користування земельною ділянкою та печатка перебувала у сім’ї ОСОБА_1.

Він мав розмову із ОСОБА_1, який казав, що земельну ділянку потрібно розпаювати і йому треба приїхати, але конкретних домовленостей між ними не було. Точно не пам’ятає, але йому нічого не відомо про те, що були якісь труднощі з поданням звітів.

Ніяких коштів від сім’ї обвинуваченого він не отримував і ніякої розписки не писав. Вони дали йому 1 000,00 доларів, оскільки не вистачало на переїзд. Ніякої орендної плати він не вимагав, а до 2010 року вони казали, що нічого не вродило. У 2015 році він захотів самостійно обробляти землю або ж щоб ОСОБА_1 сплачували йому орендну плату.

Свідки, будучи допитаними в порядку ст. 352 КПК України та попередженими про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, кожен окремо, дали суду такі показання.

Зокрема, свідок сторони обвинувачення ОСОБА_11 показала суду, що вона займала посаду державного реєстратора реєстраційної служби Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області. ОСОБА_1 та його мати дійсно приносили пакет документів, який необхідний для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Усі документи відповідали вимогам законодавства, а тому вона здійснила державну реєстрацію. Зокрема, останні заповнили бланк реєстраційної картки, надали примірник діючого статуту та два примірними статуту у новій редакції, а також протокол зборів членів господарства, у якому зафіксовано прийняте рішення щодо змін до установчих документів.

Чи був присутнім при реєстрації потерпілий ОСОБА_3 сказати точно не може, так як не пам’ятає. Лише пам’ятає, що був ОСОБА_1, його мати та ще двоє чоловіків, яких вона не знає. При цьому, присутності усіх членів фермерського господарства під час здійснення реєстраційних дій законом не вимагається, обов’язковою є присутність лише його діючого голови.

Під час додаткового допиту, проведеного за клопотанням сторони захисту, свідок ОСОБА_11 дала показання про те, що у 2013 році, точної дати не пам’ятає, ОСОБА_1 звертався до неї з питання зміни керівника та назви фермерського господарства з «Лісовий» на «Шепіт».

Для зміни керівника господарства потрібно було надати протокол зборів його членів, а для зміни назви – діючий статут, два нотаріально завірених примірники статуту, протокол зборів членів господарства, реєстраційну картку та квитанції про сплату реєстраційного збору. При цьому, при зміні керівника повинен звернутися новий керівник, який і подає реєстраційну картку та протокол зборів членів господарства. До моменту проведення державної реєстрації – повинен звернутись діючий керівник.

Пам’ятає, що до неї звертались безпосередньо ОСОБА_1 разом із його матір’ю, запитували які потрібно надати документи і казали, що діючий голова фермерського господарства проживає за межами області.

Всі надані ОСОБА_1 документи відповідали вимогам законодавства, але чи був присутнім ОСОБА_3 під час здійснення нею реєстраційних дій – не пам’ятає. ОСОБА_1 та його матір сказали, що він був, але вже поїхав, так як кудись поспішав. Матір ОСОБА_1 у її присутності телефонувала ОСОБА_3 і той сказав, щоб провести реєстрацію змін без його участі, оскільки він вже поїхав.

Таким чином, перевіривши документи, вона здійснила державну реєстрацію змін , а саме, введення нових членів та зміну назви господарства.

Згідно закону протокол зборів членів господарства має бути підписаний головою зборів та секретарем, а сама форма протоколу та порядок його ведення законодавством не установлена. Реєстраційна картка має бути підписана керівником, що й мало місце у цьому випадку.

Всі дії займали близько тридцяти хвилин, у той час як ОСОБА_1 чекав у коридорі. Після чого вона повернула йому два статути – діючий та старий з відмітками про реєстрацію змін. Також видала йому виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб про те, що відбулась зміна керівника, за яку ОСОБА_1 розписався.

Перед початком реєстрації змін вона перевірила особу ОСОБА_1 по його паспорту і останній надав копію паспорту ОСОБА_3 сказавши, що той вже поїхав. Але безпосередньо ОСОБА_3 до неї не звертався, реєстраційні дії, зокрема, щодо зміни назви, вона проводила без нього. Про скасування змін до установчих документів потерпілий також до неї не звертався.

Згідно закону, особа, яка не була членом фермерського господарства не має право голосувати на зборах, але вона не пам’ятає хто саме був членом СФГ «Лісовий». Вона перевірили кількість членів у статуті та у протоколі, і виходячи із того, що їх кількість співпадала, зробила висновок про те, що у протоколі вказані дійсні члени господарства. Самі ж їх прізвища вона не пам’ятає.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дав показання про те, що йому зателефонував ОСОБА_1 і сказав, що треба поговорити на рахунок землі. Він приїхав в смт. Арбузинка, де на нього чекали ОСОБА_1, його батько, мати та дружина ОСОБА_6 Під час розмови вирішили, що він буде секретарем зборів і підпише протокол. На зборах вирішили змінити назву господарства з «Лісовий» на «Шепіт», а також обрати ОСОБА_1 його головою. Самі ж збори проходили усно, протокол вже був надрукований, йому його надав ОСОБА_1 і він був з ним згідний, так само як і всі присутні. Печатку на протоколі ставив ОСОБА_1

Свідок, крім того, показав, що він не бачив на зборах ОСОБА_3 та його сина ОСОБА_10, а також ОСОБА_9 Чому відбулась зміна керівника йому не відомо, лише відомо, що його ввели у члени господарства. Статут у новій редакції йому не показували, просто надали документи, які він підписав. Під час здійснення державної реєстрації змін він присутній не був. Що таке розпаювання землі і які його повноваження як члена фермерського господарства він не знає, оскільки не має досвіду в юридичних питаннях.

ОСОБА_1 запропонував стати йому членом фермерського господарства, щоб отримати часку землі, але раніше членом ФСГ «Лісовий» він не був.

В ході додаткового допиту свідок показав, що восени 2013 року, точної дати не пам’ятає, ОСОБА_1 зателефонував йому і попросив приїхати в с. Садове аби поговорити про розпаювання землі. Коли він приїхав до ОСОБА_1 додому, то побачив там незнайомих йому людей, серед яких були й мати ОСОБА_12, батько ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_1 – ОСОБА_6.

На столі знаходився надрукований документ з його прізвищем, який ОСОБА_1 попросив підписати, сказавши, що буде розпаювання землі і йому щось «перепаде». Чи була на ньому печатка свідок не пам’ятає.

Сам же документ він не читав, а просто підписав його, після чого поїхав додому, участі у голосуванні не брав.

Свідок ОСОБА_13 показала суду, що потерпілий ОСОБА_3 це колишній чоловік її доньки та голова фермерського господарства «Лісовий», до складу якого входили вона і її донька. Зараз донька проживає у Броварському районі Київської області і розлучена з ОСОБА_3

Про збори членів господарства їй нічого невідомо, її ніхто про них не повідомляв і хто зараз є головою фермерського господарства та яка його назва їй невідомо.

Свідок ОСОБА_6 в суді показала, що приблизно в грудні 2013 року у будинку батьків обвинуваченого відбулись усні збори, на яких були присутні, окрім неї, ОСОБА_3, його син ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_8 Не було лише ОСОБА_13, оскільки вона стара, її не хотіли турбувати, а ОСОБА_3 запевнив, що вона все знає.

На зборах домовились про переоформлення земельної ділянки, зміну статуту та уведення нових членів, зокрема, її та ОСОБА_7 ОСОБА_3 як до зборів, так і в їх ході дав свою згоду на переоформлення земельної ділянки, оскільки вона йому була не потрібна у зв’язку із відкриттям квіткового магазину. Усі присутні були згодні на переоформлення, ніхто ніяких претензій не виказував.

Всі присутні обрали її головою зборів, а ОСОБА_12, мати обвинуваченого, друкувала протокол на комп’ютері в той же день, а ОСОБА_3 поставив на ньому печатку і підпис. Вона же підписала протокол як голова зборів, а ОСОБА_7 – як секретар. Подальшим оформленням документів займалась ОСОБА_12

Наразі вона є членом ФГ «Шепіт» і має право на 7 га земельної ділянки.

Ці показання обвинуваченого, потерпілого та свідків з боку обвинувачення суд визнає допустимими, так вони отримані у спосіб, що передбачений КПК України, а також належними, оскільки вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Свідок ОСОБА_12, матір обвинуваченого ОСОБА_1, судовому засіданні відмовилась від давання показань на підставі ст. 63 Конституції України.

Також у ході судового розгляду за клопотанням прокурора у порядку ст. 356 КПК України для роз’яснення висновку була допитана експерт Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_14 щодо достатності/недостатності наявних у неї даних, необхідних для проведення експертного дослідження, за результатами якого ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2017 року призначено судову почеркознавчу експертизу.

Крім того, в судовому засіданні були допитані свідки з боку сторони захисту, які у цілому дали аналогічні за своєю суттю показання.

Так, свідок ОСОБА_15 суду показав, що у 1993 році він був головою Садівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. На сесії вирішувалось питання про надання ОСОБА_3 в користування земельної ділянки площею 50 га в межах Садівської сільської ради.

Йому відомо, що ОСОБА_3 домовився з ОСОБА_16 про обробіток наданої йому земельної ділянки, оскільки у останнього була техніка. Але на початку 2000-х років у ОСОБА_17 загинув син і він виїхав з села, проте, періодично приїжджав. Земельну ж ділянку обробляли ОСОБА_1 і його син.

Люди в селі казали, що ОСОБА_3 мав переоформити земельну ділянку на ОСОБА_1, але й чув, що хтось забрав урожай, вирощений сім’єю ОСОБА_1.

Щодо підробки ОСОБА_1 якихось документів, то свідку нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що він разом з ОСОБА_1 обробляли земельну ділянку. Приблизно два – три роки тому на поле приїхали озброєні люди в камуфляжі і хотіли скосити врожай соняшнику.

Про підробку документів свідок нічого не знає, оскільки не займався оформленням документів у господарстві.

Йому відомо, що у 2001 році помер старший син ОСОБА_3, а тому останній виїхав на проживання у Київську область. Сім’я ОСОБА_1 дала йому гроші, але потім ОСОБА_3 приїхав і сказав повернути йому земельну ділянку, але ОСОБА_1 вже оформив її на ФГ «Шепіт».

Свідок бачив ОСОБА_19 в с. Садове у день, коли мали оформляти документи, але щодо їх підробки йому нічого невідомо, так само і щодо використання підроблених документів.

Ці показання свідків з боку сторони захисту суд визнає неналежними, оскільки вони, з огляду на висунуте ОСОБА_1 обвинувачення, ні самі по собі, ні в сукупності з іншими доказами ні прямо, ні непрямо не підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а також і будь-яких інших обставин, які мають для нього значення, а так само і достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Від допиту свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 захисник та обвинувачений в судовому засіданні відмовились, а тому з огляду на принцип диспозитивності кримінального провадження, суд не убачав підстав для неприйняття цієї відмови.

Крім того, судом у порядку ст. 358 КПК України були досліджені надані стороною обвинувачення документи у розумінні ст. 84 КПК України, а саме :

-протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 12 вересня 2016 року, з якого слідує, що ОСОБА_3 заявив про підробку статуту та документів ФГ «ОСОБА_3В.», в результаті чого було створено ФГ «Шепіт»;

-протокол № 1 зборів членів Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександр Володимирович» від 05 грудня 2013 року, із якого, зокрема, убачається, що головою зборів та їх секретарем були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно. Згідно протоколу присутніми були ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Згідно порядку денного вирішили ввести ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до членів господарства згідно поданих заяв; обрати ОСОБА_1 головою Фермерського господарства «Шепіт»; змінити організаційно-правову форму селянського (фермерського) господарства та його назву з С(Ф)Г «Лісовий Олександр Володимирович» на Фермерське господарство «Шепіт»; затвердити нову редакцію статуту Фермерського господарства «Шепіт», здійснити його державну реєстрацію та уповноважити для підписання установчих документів голову фермерського господарства ОСОБА_1 Протокол містить підписи у графі «Голова зборів» ОСОБА_6 та у графі «Секретар зборів» ОСОБА_7, а також печатку із зображенням «Лісовий Олександр Володимирович»;

-реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, у якій міститься дані щодо ідентифікаційного коду юридичної особи – 20884857; повного найменування та організаційно-правової форми юридичної особи – Фермерське господарство, Селянське (фермерське) господарство «Лісовий Олександр Володимирович», а також відмітки про внесенння змін до установчих документів, щодо яких проводиться державна реєстрація, зокрема, останні містяться навпроти граф: «зміна повного найменування юридичної особи», «зміна скороченого найменування юридичної особи», «зміна розміру статутного або складеного капіталу юридичної особи» та «зміна відомостей про органи управління юридичної особи». При цьому реєстраційна картка містить відомості у графах: «ОСОБА_11 юридичної особи» - «Шепіт»; «Скорочене найменування юридичної особи» - ФГ «Шепіт» ; «Розмір статутного або складеного капіталу» - 11000,00; «Відомості про органи управління юридичною особою їх найменування відповідно до установчих документів) – «голова ФГ»; «Склад засновників юридичної особи, у тому числі повне найменування або прізвище, ім’я, по батькові засновника» - ОСОБА_1», а також заповнену графу «Місцезнаходження (місце постійного проживання засновника» (наявні дані). Крім того, реєстраційна картка містить дані про наявність шести членів фермерського господарства, а також про номер та дату запису, прізвище, ім’я та по батькові державного реєстратора із зазначенням місця проведення державної реєстрації, датою та підписом у графі «Державний реєстратор». Реєстраційна картка складається із 4 -х аркушів, кожен із яких у графі «Картку заповнив» містить прізвище «ОСОБА_3, підпис та дату – 10.12.2013 року, а також відбиток печатки із зазначенням «Лісовий Олександр Володимирович»;

-висновок експерта № 2349 від 23.12.2016 року, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_3 у графах «(підпис)» на першій, другій, третій та четвертій сторінках реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 10.12.2013 виконані, ймовірно, не ОСОБА_3, а іншою особою (а.к.п.90-95);

-витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 05 грудня 2013 року щодо юридичної особи – Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександр Володимирович» (код ЄДРПОУ 20884857) із зазначенням даних про реєстраційні дії (а.к.п. 99-103);

-ксерокопію реєстраційної справи № 1-502-000135-04 на 54 аркушах, заведеної 29 листопада 2013 року реєстраційною службою Арбузинського районного управління юстиції у Миколаївській області, яка прошита, пронумерована та скріплена печаткою за підписом державного реєстратора відділу економічного розвитку, торгівлі та туризму Арбузинської районної державної адміністрації (а.к.п. 104-157);

-лист за підписом заступника начальника – начальника Арбузинського відділення Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області від 20.09.2016 року за № 78/14-10-08-10, із змісту якого випливає, що 11.12.2013 року по юридичній особі за кодом 20884857 відбулись зміни, а саме: ФГ «ОСОБА_3В.» перетворено на ФГ «Шепіт», проведено зміну керівника господарства, яким на теперішній час являється ОСОБА_1, а податкова декларація з фіксованого сільського податку подавалась 15.02.2012 року ОСОБА_3 (а.к.п. 158);

-висновок експерта № 226 від 31 травня 2018 року, згідно із яким підписи від імені ОСОБА_3 у графах «(підпис)» на першій, другій, третій та четвертій сторінках реєстраційної кратки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 10.12.2013 виконані не ОСОБА_3, а іншою особою (а.к.п.156-152).

Сторона захисту, у свою чергу, клопотала перед судом про дослідження таких документів:

-копії розписки від 05 серпня 2001 року, якою ОСОБА_3 надає право переоформити селянсько-фермерське господарство «Лісовий Олександр Володимирович» на ОСОБА_1, підписати всі необхідні документи, які потрібно для переоформлення господарства. Крім того, із тексту розписки слідує, що від дня її написання господарство належить ОСОБА_16. А ОСОБА_3 бере у ОСОБА_16 3 000,00 американських доларів за земельну ділянку 50 гектарів, яка надана йому для ведення селянського фермерського господарства в межах Садівської сільської ради. А у разі порушення домовленості зобов’язується віддати 30 000,00 американських доларів (а.к.п. 35, том 3);

-копії розписки від 05 серпня 2001 року, за якою ОСОБА_3 відмовився від землі, яка надана йому рішенням 11 сесії 21 скликання Садівської сільської ОСОБА_22 народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 12 березня 1993 року для ведення фермерського господарства та зобов’язався переоформити фермерське господарство «ОСОБА_3В.» на ОСОБА_1 (а.к.п. 36, том 3);

-ксерокопії ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 лютого 2018 року, якою скаргу Фермерського господарства «Шепіт» задоволено частково (а.к.п. 37-38, том 3);

-ксерокопії квитанцій (а.к.п.40 – 54, том 3);

-витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань щодо Фермерського господарства «Ліспома» (код ЄДРПОУ 41412135 (а.к.п.55-59, том 3).

Підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення та оцінка доказів і доводів сторони захисту

Тож, суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, керуючись законом та з огляду на правову аксіому «Atrium habet se intromittere indicia prae se» (суд має справу з тими доказами, які перед ним), за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку, зробив такі висновки.

Частиною першою статті 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст.85 КПК України).

Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У свою чергу, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною ОСОБА_22 України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч.1 ст. 87).

А відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Але у цьому випадку, надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України, як встановив суд здійснюючи їх перевірку у контексті допустимості/недопустимості, отримані з порушенням норм кримінального процесуального закону України, внаслідок чого є недопустимими, а відтак і саме обвинувачення не є таким, що ґрунтується на безспірних фактах.

Так, надаючи оцінку протоколу № 1 зборів членів Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександр Володимирович», підробка та використання якого інкримінується ОСОБА_1, суд виходив із такого.

За правилами ч.1 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у той час, як сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих(розшукових)дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Проте, жодних доказів, які б свідчили про те, що цей протокол отриманий у порядку передбаченому КПК України, зокрема, у спосіб, визначений ч.2 ст. 93 цього ж Кодексу, стороною обвинувачення суду надано не було.

Таке не узгоджується із положеннями ч.2 ст. 92 КПК України, відповідно до якої обов’язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, яка їх подає.

Так само стороною обвинувачення не надано і доказів щодо порядку і способу отримання реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.

Разом із цим, матеріали кримінального провадження містять постанову старшого слідчого СВ Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області від 25 вересня 2016 року, із якої вбачається, що реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи за підписом ОСОБА_3 від 10.12.2013 року та протокол № 1 зборів членів Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександр Володимирович» від 05.12.2013 року отримано на підставі ухвали слідчого судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 листопада 2016 року у порядку тимчасового доступу до речей і документів.

Зокрема, ця процесуальна дія регламентована Главою 15 Кримінального процесуального кодексу України і згідно із ч.2 ст. 131 цього ж Кодексу є заходом забезпечення кримінального провадження.

У той же час, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК України, що прямо визначено ч.1 ст. 132 цього Кодексу.

Тож, за умови відсутності ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу речей і документів, у ході виконання якої було вилучено реєстраційну картку від 10.12.2013 року та протокол № 1 від 05.12.2013 року, суд вважає, що сторона обвинувачення не довела допустимість цих доказів, як те її зобов’язує норма ч.2 ст. 92 КПК України.

Самої лише вказівки у постанові слідчого про спосіб отримання доказів не достатньо для констатації факту, що вони буди здобуті у чітко визначеному КПК порядку, адже відсутність необхідних для цих цілей процесуальних документів, дає підстави вважати, що допустимість таких доказів є імовірною, а це в контексті презумпції невинуватості є неприпустимим для обґрунтування рішення про винуватість особи.

За таких обставин, суд вважає, що речові докази – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 10.12.2013 року та протокол № 1 зборів членів Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександр Володимирович» є недопустимими, оскільки у цьому кримінальному провадженні не доведено, що їх процесуальні джерела зібрані у порядку та у спосіб, що визначені кримінальним процесуальним законом України.

Враховуючи положення ч.5 ст. 101 КПК України, застосовуючи доктрину «отруєного дерева» (або «ефект доміно»), яка знайшла своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема у справах «Гефген проти Німеччини» від 30.06.2008 (Gafgen v. Germany) та «Яременко проти України» від 30.04.2015 (Yaremenko v. Ukraine), згідно якої визнання одного доказу недопустимим має наслідком визнання недопустимими доказами всіх фактичних даних, одержаних на його підставі («отруєне дерево дає отруйні плоди»), тобто матеріали, отримані в результаті використання недопустимого матеріалу, самі є недопустимими як докази, а відтак наявні у справі висновки експерта № 2349 від 23 грудня 2016 року та № 226 від 31 травня 2018 року не можуть бути використані при ухваленні обвинувального судового рішення, оскільки ґрунтуються на дослідженні речового доказу (реєстраційної картки на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи від 10.12.2013 року), який попередньо визнаний судом недопустимим, а як наслідок, і самі є недопустимими доказами.

Та навіть якщо оцінювати ці докази, а саме: реєстраційну картку від 10.12.2013 року та відповідні висновки експертів, з точки зору належності, тобто у розумінні ст. 85 КК України, то слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 інкримінується підробка і використання протоколу загальних зборів членів С(Ф)Г від 05 грудня 2013 року, а не цієї реєстраційної картки, а як наслідок, ці докази є не тільки недопустимим, а й неналежним, оскільки, саме у контексті висунутого обвинувачення вони ні прямо, ні не прямо не підтверджують існування або ж відсутність обставин, що підлягають доказуванню у рамках цього кримінального провадження, позаяк, жодної обвинувальної тези щодо її підробки чи використання обвинувальний акт не містить.

Суд, окрім цього, визнає недопустимим доказом і ксерокопію реєстраційної справи № 1-502-000135-04, яка прошита, пронумерована та скріплена печаткою на 54 аркушах за підписом державного реєстратора відділу економічного розвитку, торгівлі та туризму Арбузинської районної державної адміністрації.

Зокрема, суд виходив із того, що згідно із вимогами ч.3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження зобов’язана надати суду оригінал документа.

У свою чергу, оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Але матеріали кримінального провадження не містять не те, що оригіналу реєстраційної справи, а й навіть належно завіреної її копії, оскільки прошита та пронумерована ксерокопія реєстраційної справи на 54 аркушах не посвідчена у порядку, що установлений п.п. 76, 77 постанови Кабінету ОСОБА_22 України від 30 листопада 2011 року № 1242 «Про Затвердження типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, ОСОБА_22 Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади», яка була чинна на час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Та й процесуального документу, на підставі якого ксерокопія реєстраційної справи отримана органом досудового розслідування стороною обвинувачення надано не було.

З цих підстав, суд не може посилатись на ксерокопію реєстраційної справи № 1-502-000135-04 при ухваленні судового рішення.

Стосовно ж інших доказів, наданих стороною обвинувачення, а саме: протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 12 вересня 2016 року, витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, листа за підписом заступника начальника – начальника Арбузинського відділення ЮУ ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області від 20 вересня 2016 року №78/14-10-08-10, а так само, і документів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 (а.к.п. 159- 164), то їх, навіть і в сукупності із показаннями свідків обвинувачення, не достатньо для підтвердження обставин, регламентованих ст. 91 КПК України.

Так, згідно п.п.1,2 ч.1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Кримінальна відповідальність за ч.1 ст. 358 КК України настає у разі підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином – підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа (у редакції закону № 3207-VI від 07.04.2011 року, чинному на час вчинення кримінального правопорушення). Відповідно до примітки ст. 358 КК України (у редакції № 3207-VI від 07.04.2011 року) під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

В подальшому редакція примітки до вказаної статті не змінювалась.

Тож, предметом інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення за ч.1 ст. 358 КК України є не будь-який документ, а саме офіційний, що має бути доведено стороною обвинувачення.

Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду у своїй постанові від 01 березня 2018 року у справі № 461/7315/15-к вказала, що при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов'язків.

А невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Але у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення не указано на жодний із критеріїв, який би дав підстави віднести протокол № 1 зборів членів СФГ «Лісовий Олександр Володимирович» від 05.12.2013 року до офіційного документу, як то, не доведено який саме юридично значущий характер має інформація, що зафіксована у ньому та виникнення, зміну або припинення яких конкретних особистих чи майнових прав обвинуваченого вона спричинила або ж була здатна спричинити, а так само, яким нормативним актом установлена його форма і обов’язкові реквізити.

Отже, піддавши аналізу надані докази у розрізі висунутого обвинувачення, суд констатує, що останні не доводять «кожний факт», пов’язаний із злочином, так щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення, оскільки ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією досягнення істини у справі, а як наслідок і мети правосуддя.

Таким чином, судом установлено, що стороною обвинувачення було надано ряд доказів, у тому числі й сам протокол зборів членів СФГ «ОСОБА_3В.» від 05.12.2013 року, які визнані судом недопустимими для використання в процесі доказування, а тому вони не можуть бути покладені в основу обвинувачення ОСОБА_1 за ч.1 ст. 358 КК України, що виключає відповідалність і за ч. 4 ст. 358 цього Кодексу.

Що ж до показань свідків обвинувачення та решти письмових доказів, то останні, навіть у їх сукупності, за наведених судом умов, не є достатніми і не містять у собі таких фактичних даних, які б дали змогу прийти до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Таким чином, з урахуванням ряду доказів, які визнані судом недопустимими для використання в процесі доказування, у зв'язку із неможливістю усунення вказаних сумнівів і протиріч, суд приходить до висновку про те, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України, всупереч ст. 62 Конституції України, ґрунтується на припущеннях.

Усі сумніви відносно доведеності обвинувачення повинні тлумачитися на користь обвинуваченого, у той час, як ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а тому, враховуючи положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950 р.), ст. 62 Конституції України, які деталізовані в ст. 17 КПК України і виходячи із того, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, суд вважає, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення є недоведеним, зокрема, в частині наявності в його діях складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, як то їх об’єктивної сторони.

Стосовно ж письмових доказів сторони захисту, то останні є недопустимими в силу того, що при їх поданні не було дотримано імперативної вимоги ч.3 ст. 99 КПК України, яка зобов’язує сторону кримінального провадження надати докази в оригіналі.

Щодо клопотань сторони захисту від 28 квітня 2017 року (а.к.п. 98, том 1), від 30 липня 2018 року (а.к.п. 177-179, том 2), від 02 жовтня 2018 року (а.к.п. 244-246, том 2) про визнання висновків експертів № 2349 від 23 грудня 2016 року та № 226 від 31 травня 2018 року, то суд не може погодитись із викладеними у них доводами.

Так, останні в цілому зводяться до того, що слідчий, який призначав експертизу та експерти, які її виконували, є працівниками одного відомства, а тому зацікавлені у доведеності вини обвинуваченого, що прямо суперечить положенням ч.2 ст. 69 КПК України, вільні зразки підпису, які використовувались експертом, не належать ОСОБА_3, а при отриманні експериментальних зразків останній навмисно змінив деякі елементи свого підпису та почерку аби ввести експертів в оману, а, крім цього, експерт не відібрав та не взяв до уваги вільні і експериментальні зразки почерку обвинуваченого ОСОБА_1

Такі доводи сторони захисту мають під собою суб’єктивне тлумачення норм кримінального процесуального права, зокрема, ч.2 ст. 69, ст. 97 КПК України, оскільки експерт не перебуває у службовій або іншій залежності від слідчого Арбузинського ВП Братського ВП ГУНП в Миколаївській області чи прокурора Арбузинського відділу Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області, доказів його зацікавленості, тоді як він попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України, сторона захисту суду не надала, а визнання показань з чужих слів допустимим доказом у цій ситуації не ґрунтується на положеннях закону.

Відносно тверджень про неналежність ОСОБА_3 вільних зразків підпису, які використовувались для проведення експертизи, а так само і навмисного спотворення ним свого підпису та почерку при відібранні експериментальних зразків, то суд вкотре наголошує на тому, що під час провадження на підставі Конвенції про захист прав і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.1950 р.) застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), позаяк, самі по собі твердження, без застосування передбачених кримінальним процесуальним законом засобів доказування, не є вагомими аргументами.

Суд, окрім цього, сприймає як неспроможні доводи захисника про те, що обвинувачений не є суб’єктом злочину, передбаченого ст. 358 КК України, оскільки диспозиція цієї норми не встановлює зв’язок його із займаною ним посадою чи певним зайняттям, а вказує на ознаки предмета злочину – офіційного документа, тобто суб’єкт цього кримінального правопорушення не є спеціальним і ним може бути будь-яка фізична осудна особа, яка вчинила злочин в віці, з якого відповідно до положень Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність.

Будь-яких інших доказів сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, в той час як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.

Тож суд, залишаючись безстороннім при оцінці наявних у провадженні доказів, у межах дії норм кримінального процесуального закону України, з огляду на положення ст. 22 КПК України, позбавлений повноважень здобувати докази за власною ініціативою, будь-яких клопотань сторони судового розгляду перед судом не заявляли, а тому вичерпав можливість отримання інших доказів.

Тому у ракурсі всього вищевикладеного, розглядаючи кримінальне провадження у межах висунутого обвинувачення та оцінюючи надані докази у їх сукупності, відхиливши ті, що є недопустимими і неналежними, зважаючи на усталену практику ЄСПЛ щодо дії принципу верховенства права, згідно якого обвинувачений не розплачується своєю долею за помилки або зловживання органів кримінального переслідування, а також захисників та інших осіб, які стоять на його стороні, суд приходить до висновку про недоведеність того факту, що в діянні ОСОБА_1 є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України і вважає за необхідне виправдати його на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України.

За такого, клопотання захисника про застосування закінчення терміну позовної давності та кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності не підлягає задоволенню у зв’язку з відсутністю визначених законом передумов для цього.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не заявлений.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, не обирався і підстав для його обрання до набрання вироком законної сили немає.

Питання щодо речових доказів і судових витрат у цьому кримінальному провадженні судом вирішено за правилами ст.ст.100 та 124 КПК України відповідно.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 1, 2, 7-29, 100, 124, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України і виправдати його на підставі п.3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв’язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цих кримінальних правопорушень.

Речові докази – протокол № 1 зборів членів Селянського (фермерського) господарства «Лісовий Олександра Володимирович» від 05.12.2013 року та реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи – залишити в матеріалах кримінальної справи № 467/186/17.

Процесуальні витрати за проведення експертиз у сумі 3 519 (три тисячі п’ятсот дев’ятнадцять) грн. 44 коп. – віднести на рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти днів) з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя : І.В. Явіца