Рішення № 79369443, 17.01.2019, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/324/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

при секретарі судового засідання Кучер Р.В.

розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теофіпілка", с. Теофіпілка, Козівський район, Тернопільська область

до відповідача ОСОБА_1 господарства "Урожай-Тео", с. Теофіпілка, Козівський район, Тернопільська область

про cтягнення суми збитків в розмірі 1 989 622, 67 грн.

За участі представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 10.08.18;

відповідача: ОСОБА_3, ордер № 443217 від 10.09.18,

ОСОБА_4, довіреність № б/н від 10.09.18.

Учасникам судового процесу оголошено склад суду.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

16.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Теофіпілка" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 господарства "Урожай-Тео", с. Теофіпілка про cтягнення суми збитків в розмірі 1 989 622, 67 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог вх. № 18496 від 08.10.2018).

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок недодержання відповідачем правил здійснення господарської діяльності шляхом протиправного розірвання із ТОВ "Теофіпілка" 59 договорів оренди землі загальною площею 114, 93 га та безпідставного набуття в оренду ФГ "Урожай-ТЕО" земельних ділянок, позивачем понесені збитки в розмірі 1 989 622, 67 грн.

Одночасно з поданням позовної заяви позивач звернувся до суду з заявою №40 від 15.08.2018 про забезпечення позову , в задоволенні якої судом відмовлено , про що 17.08.2019 винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 17.08.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Зазначеною ухвалою підготовче засідання у даній справі призначено на 13.09.2018 о 12:30 год., з подальшим неодноразовим його відкладенням , востаннє на 03.12.2018.

03.09.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.номер 16563 від 03.09.2018), у якому позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, покликаючись на те, що :

- поданий в якості доказу, що підтверджує відсутність у директора ТОВ «Теофіпілка» ОСОБА_5 належних повноважень на укладення будь-яких правочинів, що стосуються нерухомого майна, в тому числі і паїв, без погодження із представниками учасників Товариства ОСОБА_6 та ОСОБА_7, протокол №2 від 21.03.2014 загальних зборів учасників ТОВ «Теофіпілка», з яким, за твердженням позивача, ОСОБА_5Й, був ознайомлений під розписку, не є належним доказом, в розумінні ГПК України, оскільки про існування такого протоколу вказаній посадовій особі Товариства не було відомо, підпис на протоколі він вважає підробленим, у зв’язку із чим ОСОБА_5 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину (копія заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 205-1 ККУ та ч. 2 ст . 358 ККУ від 24.07.2019 долучена до відзиву) ;

- крім того відповідач зазначає, що повноваження ОСОБА_5, у якості директора ТОВ «Теофіпілка», визначались п. 6.17 статуту Товариства в редакції, затвердженій протоколом №3 загальних зборів учасників від 12.03.2018. А відтак , укладення та підписання ним угод про розірвання договорів оренди землі від імені ТОВ «Теофіпілка», були здійснені ним в межах повноважень та у відповідності до чинної на той час редакції статуту.

26.09.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача (вх. № 17831 від 26.09.2018), у яких останній зазначає, що відповідач не вчинив жодного із передбачених законом порушень, за які наступає відповідальність у вигляді збитків, а позивач в свою чергу не довів того, що відповідач вчинив порушення установлених законом правил здійснення господарської діяльності та не вказав, яке правопорушення ним вчинено.

27.09.2018 відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про витребування у позивача заяв свідків (вх. № 17900 від 27.09.2018 ), згідно якого просить суд витребувати у позивача нотаріально засвідчені заяви свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, які зазначені в протоколі № 2 від 21.03.2014, як такі, що приймали участь у загальних зборах ТОВ “Теофіпілка” та ОСОБА_7, який зазначений як представник ТОВ “Теофіпілка”. Подане клопотання заявник обґрунтував тим, що покази свідків можуть підтвердити або спростувати обставини, які можуть свідчити про факт завдання збитків (вчинення дій, які були обмежені рішенням № 2 від 21.03.2014), що входить в предмет доказування у даній справі.

Розглянувши в підготовчому судовому засіданні подане відповідачем клопотання про витребування письмових показів свідків (вх. № 17900 від 27.09.2018 ), суд задовольнив його, витребувавши у Товариства з обмеженою відповідальністю "Теофіпілка" нотаріально засвідчені заяви свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, які зазначені в протоколі № 2 від 21.03.2014, як таких, що приймали участь у загальних зборах ТОВ “Теофіпілка” та ОСОБА_7, який зазначений як представник ТОВ “Теофіпілка”, про що зазначено у відповідній ухвзалі від 11.10.2018.

05.10.2018 позивачем подано заперечення на клопотання про витребування оригіналу доказу - протоколу загальних зборів учасників ТОВ “Теофіпілка” № 2 від 21.03.2017 (вх.№ 18343 від 05.10.2018).

Також позивачем подано відповідь (вх. № 18344 від 05.10.2018) на додаткові письмові пояснення ФГ "Урожай-Тео" від 10.09.2018, письмові пояснення представника ФГ "Урожай-Тео" від 12.09.2018 та заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача від 26.09.2018, де зазначає, що відповідач намагається ввести суд в оману про те, що він немає жодного відношення до завдання ТОВ “Теофіпілка” збитків.

08.10.2018 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 18496 від 08.10.2018 ), у якій просить стягнути з ОСОБА_1 господарства "Урожай-Тео", с. Теофіпілка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теофіпілка", Теофіпілка, Козівський район, Тернопільська область 1 989 622, 67 грн, в тому числі 648 973, 05 грн завданих збитків, 23 622, 62 грн інфляційних та 1 317 067 грн упущеної вигоди, проти задоволення якої заперечував відповідач у своїх запереченнях (вх. номер 20167 від 05.11.2018). До заяви позивачем в якості доказу на підтвердження розміру понесених ним збитків долучено висновок експерта ТВ КНДІСЕ №913/945-947/18-22 від 05.10.2018 ОСОБА_9

08.11.2018 позивачем через канцелярію суду подано пояснення на заперечення відповідача про збільшення позовних вимог вих. №61 від 08.11.2018.

Господарський суд, розглянувши в підготовчому судовому засіданні подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх. №18496 від 08.10.2018) та заперечення відповідача, заслухавши пояснення представників сторін з цього приводу, враховуючи, що вказана заява позивачем надіслана іншій стороні за адресою, що була дійсною на момент вчинення таких дій позивачем, а також те, що вона (заява про збільшення розміру позовних вимог) в установленому Законом України "Про судовий збір" порядку оплачена судовим збором, прийняв як таку, що подана у відповідності до ст. 46 ГПК України, та спір вирішується з її урахуванням (ухвала від 03.12.2018).

11.10.2018 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи (вх. № 18791 від 11.10.2018), а саме: копії висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарги ТОВ “Теофіпілка” від 21.06.2018, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.2018 за № 20145-33-18; копії листа Міністерства юстиції України від 27.09.2018 № 39485/30069-33-18/19.2.1.

11.10.2018 відповідачем подано письмові заперечення (вх. № 18773 від 11.10.2018) на відповідь позивача на додаткові письмові пояснення від 10.09.2018, письмові пояснення від 12.09.2018 та заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача від 26.09.2018, у яких у задоволенні позову просить відмовити.

Також, відповідачем згідно супровідного листа (вх. № 18803 від 11.10.2018) подано додаткові документи до матеріалів справи, а саме: заперечення від 10.10.2018 на відповідь позивача на додаткові письмові пояснення від 10.09.2018; письмові пояснення від 12.09.2018 та заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача від 26.09.2018.

Під час розгляду даної справи на стадії підготовчого провадження ОСОБА_1 господарством "Урожай-Тео" було подано ряд клопотань про призначення судової техніко - почеркознавчої експертизи у справі 921/324/18, а саме : б/н від 13.09.2018 (вх. № 17060 від 13.09.2018 ), б/н від 26.09.2018 (уточнене) (вх. номер 17832 від 26.09.2018), б/н від 11.10.2018 ( вх. номер № 18789 від 11.10.2018, б/н від 11.10.2018 (уточнене) (вх. номер 18803 від 11.10.2018). Необхідність призначення у даній справі судової техніко - почеркознавчої експертизи заявником обґрунтована необхідністю з’ясування того чи підписував директор ТОВ “Теофіпілка” ОСОБА_5 рішення загальних зборів учасників ТОВ “Теофіпілка” оформленого Протоколом №2 від 21.03.2014 , що в свою чергу підтвердить або спростує факт завдання збитків (вчинення дій, які були обмеженні рішенням №2 від 21.03.2014), що входить в предмет доказування у даній справі.

Позивачем 04.10.2018 було подано заперечення (вих. № 51 від 04.10.2018) проти призначення у справі судової техніко-почеркознавчої експертизи документу, 05.10.2018 заперечення на клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (вх. № 18342 від 05.10.2018), а 06.11.2018 ним подано заперечення №59 від 05.11.2018 на клопотання про призначення судової техніко - почеркознавчої експертизи документу від 11.10.2018 (уточнене) (вх. номер 18803 від 11.10.2018).

14.11.2018 відповідачем було подано клопотання б/н від 14.11.2018 (вх. номер 20908 від 14.11.2018) про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документу у справі 921/324/18.

29.11.2018 позивачем через канцелярію суду подано заперечення №65 від 29.11.2018 на клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документу у справі 921/324/18.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про призначення у даній справі техніко-почеркознавчої експертизи та повторної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи, а також враховуючи заперечення позивача з цього приводу, відмовив у їх задоволенні з підстав, викладених у відповідній ухвалі від 03.12.2018.

Крім того 05.11.2018 через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про зупинення провадження (вх. №20164 від 05.11.2018), обґрунтоване тим, що Товариством в адміністративному порядку оскаржено наказ Міністерства юстиції України від 06.07.2018 за №2296/5, яким доведено незаконність дій відповідача щодо укладення договорів оренди на ФГ “Урожай-Тео”, і це в свою чергу слугувало доказом завдання збитків позивачу, що входить в предмет доказування.

Позивач заперечив проти задоволення такого клопотання з огляду на те, що зупинення провадження у даній справі має на меті затягування даного судового процесу, оскільки, на його думку, відсутні підстави вважати, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/17017/18, як доказ у справі №921/324/18, буде мати преюдиційне значення.

За результатами розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження (вх. №20164 від 05.11.2018) суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, з підстав, зазначених в ухвалі суду від 03.12.2018.

Також в ході підготовчого провадження сторонами додатково подано:

- 12.10.2018 клопотання позивача вих. №56 від 12.10.2018 про долучення до матеріалів справи копії листа ГУ ГУНП у Тернопільській області №12795/9/2-2018 від 08.10.2018 та докази надіслання цього клопотання з додатками відповідачу;

- клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів (вх.номер 20166 від 05.11.2018), а саме: нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_5, нотаріальні заяви свідків на 54 аркушах, докази направлення перелічених документів позивачу;

- 06.11.2018 пояснення позивача №57 від 05.11.2018;

- відповідь позивача (№60 від 05.11.2018) на заперечення представника ФГ “Урожай-Тео” від 10.10.2018;

- 14.11.2018 заперечення відповідача (вх. номер 20 909 від 14.11.2018) на письмові пояснення, відповідь і економічну експертизу позивача, до якої долучено копії наступних документів: звернення до аудитора; висновку аудитора, конверту позивача; відстеження поштового відправлення позивача із сайту Укрпошти; докази направлення перелічених документів позивачу;

- 29.11.2018 позивачем подано відповідь на заперечення представника ФГ “Урожай-Тео” від 14.11.2018 (№64 від 29.11.2018) ;

- 29.11.2018 відповідачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів (вх. номер 22092 від 03.12.2018), а саме: копію заяви про вчинення злочину; копію листа СУ ГУНП в Тернопільській області №14912/9/03/2-2018 від 19.11.2018; копію скарги від 30.11.2018, копію конверту позивача, відстеження поштового відправлення позивача із сайту Укрпошти; докази направлення перелічених документів позивачу;

- 03.12.2018 відповідачем подано клопотання (вх. номер 22091 від 03.12.2018) про виклик в судове засідання експерта ТВ КНДІСЕ ОСОБА_9, яким зроблено висновок за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 05.10.2018 за №913/945-947/18-22, а також аудитора ТОВ “Тер Аудит” ОСОБА_10, яким надано Аудиторський звіт від 09.11.2018 за №2063, з огляду на необхідність роз’яснення зроблених ними висновків та надання відповідей на питання суду та учасників справи, яке судом відхилено за недоцільністю;

- 14.01.2019 представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа Аудиторської палати України від 27.12.2018 №01-01-21/124.

Ухвалою від 03.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/324/18 до судового розгляду по суті на 20.12.2018, з подальшим оголошенням перерви до 17.01.2018.

Представник позивача у судових засіданнях по розгляду спору по суті підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві, додаткових обґрунтування позовних вимог та інших письмових поясненнях на заперечення відповідача, а також усних поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Представник відповідача щодо позовних вимог заперечив з огляду на обставини, зазначені ним у відзиві на позовну заяву та додаткових запереченнях щодо пояснень, міркувань, аргументів позивача, та поясненнях, наданих у судових засіданнях, а тому просив відмовити у задоволенні позову.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, а також заперечення представника відповідача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

ТОВ «Теофіпілка» є сільськогосподарським підприємством основними видами діяльності якого є вирощування сільськогосподарських культур та розведення великої рогатої худоби. Свою діяльність позивач здійснює на орендованих земельних ділянках, що розташовані на території Теофіпільської, Олесинської та Геленківської сільських рад Козівського району Тернопільської області.

У 2016 році на території Олесинської сільської ради Козівського району позивачем було укладено 59 (п’ятдесят дев’ять) договорів оренди землі загальною площею 114,93 га з власниками цих земельних майнових паїв. Строк дії вказаних договорів до 2026 року .

Згідно довідки ПАП «Агропродсервіс» №36 від 15.08.2018 вказаному земельному масиву (полю) загальною площею 114,93 га був присвоєний код 777 та умовна назва «Уритва паї біля складу». До вказаної довідки долучено перелік земельних ділянок, що сформували названий земельний масив, а також витяг з картографічних матеріалів щодо цієї земельної ділянки.

Протягом жовтня-грудня 2017 року на земельних ділянках загальною площею 114,93 га були проведені сільськогосподарські роботи по підготовці ґрунтів до посіву цукрового буряку весною 2018 року. В процесі виконання вказаних робіт позивач поніс витрати на загальну суму 778 767,66 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи даними бухгалтерського обліку, долученими до матеріалів справи.

В березні-квітні 2018 року директором ТОВ «Теофіпілка» ОСОБА_5 було прийнято рішення про розірвання 59 договорів оренди землі загальною площею 114,93 га на території Олексинської сільської ради Козівського району. На підставі рішень державних реєстраторів прав на нерухоме майно комунального підприємства Лазарівської сільської ради з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно , бізнесу та громадських формувань Тернопільської області ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 13.04.2018 було проведено державну реєстрацію припинення права оренди земельних ділянок ТОВ «Теофіпілка». Вказаний факт підтверджується позивачем інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, долученими до матеріалів справи

Позивач стверджує, що відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Теофіпілка», оформленого Протоколом №2 від 21.03.2014 року, повноваження директора ТОВ «Теофіпілка» ОСОБА_5 на укладення таких угод були обмежені .

Так рішенням загальних зборів учасників ухвалено: обмежити повноваження директора ТОВ «Теофіпілка» ОСОБА_5 щодо прийняття рішень, які стосуються фінансової діяльності Товариства, та встановити, що будь-які документи, які стосуються фінансової діяльності підприємства ( розпорядження коштами підприємства) підлягають погодженню (візуванню) представниками учасників Товариства - ОСОБА_6 або ОСОБА_7 , в тому числі і будь-які договори (угоди), які стосуються нерухомого майна, транспортних засобів, паїв часток, корпоративних прав та цінних паперів.

Позивач стверджує, що з даним протоколом директор товариства був ознайомлений особисто, про що свідчить його підпис на протоколі, однак жодна із угод про припинення договорів оренди землі не містить погодження визначених представників учасників Товариства (ОСОБА_6 або ОСОБА_7С.) на їх вчинення, не зважаючи на те, що з користування Товариства вибували земельні ділянки (об'єкти нерухомого майна), які є основою виробництва сільськогосподарської продукції.

Крім того, відповідно до п. 6.17 Статуту ТОВ «Теофіпілка» в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників від 12.03.2018, укладення, зміна чи припинення правочинів Товариства на суму, що становить більше 100 000 грн, здійснюється Директором при умові попереднього погодження їх умов Загальними зборами учасників. Також названий пункт Статуту передбачає право Директора розпоряджатися основними засобами Товариства на суму, яка перевищує 100 000 грн, лише за згодою учасників Товариства, тоді як сукупна вартість земельних ділянок суттєво перевищує визначену статутом суму.

З огляду на викладене позивач вважає, що, користуючись своїм службовим становищем, ОСОБА_5, як директор Товариства, знаючи про всі витрати, які були понесені ТОВ «Теофіпілка» на підготовку до посіву цукрового буряку на площі в 114,93 га, свідомо передав в орендне користування вказані землі належному йому ОСОБА_1 господарству «Урожай-ТЕО», чим фактично наніс матеріальну шкоду (збитки) позивачу через втрату останнім масиву землі, на обробіток якого було витрачено значні кошти - 778 767,66 грн.

ОСОБА_5 23 квітня 2018 року звільнений з посади директора ТОВ «ТЕОФІПІЛКА» за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується записом № 19 у його трудовій книжці.

Згідно з відомостями, що містяться у ОСОБА_8 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.09.2018 за №1004379044 (копія витягу міститься у матеріалах справи) керівником ТОВ «ТЕОФІПІЛКА» з 24.04.2018 року є ОСОБА_7.

Після припинення дії вказаних 59 договорів оренди землі ОСОБА_5, будучи уже головою та єдиним засновником ОСОБА_1 господарства «Урожай-ТЕО» , уклав від імені вказаного ОСОБА_1 господарства договори оренди землі з 59 власниками земельних ділянок, які раніше перебували в орендному користуванні ТОВ «Теофіпілка», що, на думку позивача, свідчить про його намір незаконно заволодіти спірними землями.

21.06.2018 ТОВ «Теофіпілка» звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою в порядку ст.37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на дії та рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно комунального підприємства Лазарівської сільської ради з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, бізнесу та громадських формувань Тернопільської області ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, обґрунтовану тим, що державними реєстраторами, всупереч вимогам законодавства, що регулює порядок державної реєстрації прав, при прийнятті оскаржуваних рішень не було належним чином встановлено повноважень ОСОБА_5, що діяв від імені ТОВ «Теофіпілка» при припиненні за товариством права оренди земельних ділянок, а також доказів на підтвердження його повноважень (як то Статут фермерського господарства) при реєстрації за ФГ «Урожай-ТЕО» права оренди цих ділянок.

За результатами розгляду вказаної скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України надано висновок від 05.07.2018, яким, з огляду на виявленні порушення приписів законодавства в сфері державної реєстрації прав, вирішено скаргу Товариства «Теофіпілка» задовольнити частково, скасувати рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно комунального підприємства Лазарівської сільської ради з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, бізнесу та громадських формувань Тернопільської області ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про державну реєстрацію припинення права оренди земельних ділянок ТОВ «Теофіпілка», а також про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за орендарем - ФГ «Урожай ТЕО», про що видано відповідний наказ Міністерства юстиції України від 06.07.2018 року за №2296/5.

Таким чином, з моменту розірвання та переоформлення договорів оренди земельних ділянок загальною площею 114,93 га з ТОВ «Теофіпілка» на ФГ «Урожай ТЕО», до моменту скасування державної реєстрації цих правочинів на підставі наказу Міністерства юстиції України від 06.07.2018 року №2296/5, позивач був позбавлений можливості використовувати вказані землі для здійснення господарської діяльності, внаслідок чого зазнав збитків в сумі 1 989 622, 67 грн, з яких: 648 973, 05 грн завданих збитків у формі витрат понесених позивачем за виконання сільськогосподарських робіт по підготовці ґрунтів до запланованого посіву цукрового буряка весною 2018 року (оранка землі, внесення мінеральних добрив, оренда техніки, придбання паливо-мастильних матеріалів, зарплата з нарахуванням, ЄСВ), 23 622, 62 грн інфляційних, а також 1 317 067 грн упущеної вигоди у формі неодержаних доходів, які Товариство одержало б у разі здійснення на орендованих землях запланованого посіву цукрового буряка весною та збір врожаю цієї культури восени 2018 року (упущена вигода) в сумі 928 971,09 грн, з вимогою про стягнення яких він і звернувся до Господарського суду Тернопільської області.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням відповідачем установлених законодавством вимог щодо здійснення господарської діяльності, покликаючись при цьому на приписи норм ст.ст. 152, 156 Земельного кодексу України, ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України.

Оцінивши зібрані у справу докази та дослідивши норми чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ГПК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 частини 1-3 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Аналогічні приписи містяться у ч.1-5 ст. 216 Господарського кодексу України, якою визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1-2 статті 217 названого кодексу, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій як, зокрема, відшкодування збитків.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (Стаття 224 ГК України).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв’язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв’язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода – наслідком.

Тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елементу складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Окрім того, в постанові Верховного суду України №923/2075/15 від 14.06.2017 викладено наступну правову позицію : «… відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій…».

Таким чином позивач, заявляючи вимогу про стягнення упущеної вигоди повинен довести суду, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.74 ГПК України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості. Отже, за приписами вище наведених норм позивач - ТОВ «Теофіпілка», повинен довести суду належними та допустимими доказами факт заподіяння йому збитків, розмір цих збитків, наявність неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються, на тому, що відповідач, в особі його керівника - ОСОБА_5, укладаючи нікчемні правочини щодо припинення орендного користування земельними ділянками загальною площею 114 га та в подальшому, укладаючи договори оренди від імені ФГ «Урожай ТЕО», спрямовані на незаконне заволодіння чужим майном, порушив своїми діями принципи здійснення господарської діяльності.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 цього Кодексу).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності правочину.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Спеціальним Законом, що регулює орендні правовідносини землі в Україні є Закон України «Про оренду землі» , відповідно до ст. 13 якого визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі

Частиною 4 ст.124 Земельного кодексу України унормовано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно приписів ст.125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як слідує з системного аналізу вказаних правових норм, належним землекористувачем є фізична або юридична особа, які орендують земельні ділянки, зокрема, на підставі вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, і лише на час його дії.

Відповідно до статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Аналогічні приписи, як уже зазначалося вище, містяться у ст. 126 ЗК України , якою визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним Законом, що регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV (надалі Закон).

Преамбулою Закону передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Дія названого Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (стаття 1 цього Закону).

Пунктом 1 частини 1 статті 2 цього Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об’єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних (частина перша статті 12 Закону).

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах і в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 Закону).

Так згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав проводиться, в тому числі, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що в березні-квітні 2018 року директором ТОВ «Теофіпілка» ОСОБА_5, як директором Товариства, обраним на посаду учасниками Товариства ( що підтверджено випискою з протоколу №1 Зборів засновників ТОВ «Теофіпілка» від 19.06.2001 та Наказом №1 від 19.06.2001, долученими до матеріалів справи), було прийнято рішення про розірвання 59 договорів оренди землі загальною площею 114,93 га на території Олексинської сільської ради Козівського району.

Державними реєстраторами прав на нерухоме майно комунального підприємства Лазарівської сільської ради з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, бізнесу та громадських формувань Тернопільської області ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 здійснено державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Теофіпілка», про що 13.04.2018 внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У квітні 2018 між 59 власниками земельних ділянок та ОСОБА_1 господарства «Урожай-ТЕО», в особі його директора ОСОБА_5, було укладено нові договори оренди цих земельних ділянок, державну реєстрацію яких також було проведено у визначеному законом порядку.

Волевиявлення фізичних осіб - власників спірних земельних ділянок, на розірвання договорів оренди землі з ТОВ «Теофіпілка» та укладення нових з ФГ «Урожай-ТЕО», підтверджується заявами свідків (всього 54 шт. ), засвідченими посадовою особою органу місцевого самоврядування, уповноваженим на вчинення нотаріальних дій.

Наведене свідчить, що відповідач внаслідок укладення договорів оренди землі з їх власниками, набув право орендного користування 59 земельними ділянками, що в своїй сукупності складають земельний масив загальною площею 114,93 га на території Олексинської сільської ради, в порядку та у спосіб, передбачені Цивільним кодексом України та умовами цих договорів.

Відповідно до ст.37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Позивач, скориставшись наданим йому приписами ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" процесуальним правом, 21.06.2018 звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою в порядку ст. 37 названого Закону на дії та рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно комунального підприємства Лазарівської сільської ради з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно , бізнесу та громадських формувань Тернопільської області ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, обґрунтовану тим, що державними реєстраторами всупереч вимогам законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень не було належним чином встановлено повноважень ОСОБА_5, що діяв від імені ТОВ «Теофіпілка» при припиненні за товариством права оренди земельних ділянок, а також доказів на підтвердження його повноважень (як то Статут фермерського господарства) при реєстрації за ФГ «Урожай-ТЕО» права оренди цих ділянок.

За результатами розгляду вказаної скарги Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України надано висновок від 05.07.2018, яким вирішено скаргу Товариства «Теофіпілка» задовольнити частково, скасувати рішення державних реєстраторів прав на нерухоме майно комунального підприємства Лазарівської сільської ради з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, бізнесу та громадських формувань Тернопільської області ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про державну реєстрацію припинення права оренди земельних ділянок ТОВ «Теофіпілка», а також про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок за орендарем - ФГ «Урожай ТЕО», про що видано відповідний наказом Міністерства юстиції України від 06.07.2018 року №2296/5.

Проте, факт скасування державної реєстрації припинення права оренди земельних ділянок ТОВ «Теофіпілка», а також державної реєстрації права оренди земельних ділянок за орендарем - ФГ «Урожай ТЕО», жодним чином не нівелює підстави такої реєстрації, а саме - договорів оренди земельних ділянок, що є правовстановлюючими документами, на підставі яких відповідачем набуто право оренди 59 земельними ділянками, що в своїй сукупності складають земельний масив загальною площею 114,93 га на території Олексинської сільської ради.

Отже, станом на день розгляду спору названі договори оренди є чинними і ніким не визнані недійсними у встановленому законом порядку, адже висновки, викладені у висновку Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 05.07.2018, на підставі яких видано відповідний наказ Мінюсту від 06.07.2018 року №2296/5, не встановлюють фактів приналежності спірних земельних ділянок, щодо яких було здійснено реєстрацію права орендного користування, будь-якій особі, або ж правомірності укладення цих правочинів, а лише стосуються оцінки правомірності та законності дій державного реєстратора в процесі їх (договорів оренди ) реєстрації.

З наведеного слідує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є способом набуття права орендного користування землею чи підставою його припинення, вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення такого речового права.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, відсутні підстави вважати, що дії відповідача, як юридичної особи, по укладенню договорів оренди землі з метою здійснення господарської діяльності є такими, що у будь-який спосіб порушують правила здійснення господарської діяльності, оскільки ФГ «Урожай ТЕО» не було учасником орендних правовідносин між фізичними особами - власниками земельних ділянок та ТОВ «Теофіпілка», припинення яких спричинило матеріальну шкоду (збитки) позивачеві.

Щодо встановлення обставин правомірності чи неправомірності поведінки ОСОБА_5, як посадової особи ТОВ «Теофіпілка», що полягає в перевищенні ним статутних повноважень, то такі не є предметом дослідження, оскільки стосуються виключно господарської діяльності власне цього ж підприємства, за порушення яких передбачені інші види відповідальності, аніж визначена позивачем у даній справі (цивільної, кримінальної, адміністративної тощо), оскільки керівник підприємства є не лише особою, що здійснює представництво підприємства перед іншими юридичними особами, а і суб’єктом, який несе відповідальність за вчинені ним неправомірні дії у встановленому законом порядку.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що підписання особою (органом) юридичної особи угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень, може згідно зі ст 48 ЦК України бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону, в межах окремого позовного провадження.

Твердження ж позивача, що правочини, якими припинено орендне користування земельними ділянками загальною площею 114, 93 га ТОВ «Теофіпілка», є нікчемними з огляду на приписи норм ст. 228 ЦК України, якою встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним, судом оцінюється критично та відхиляється з огляду на таке.

Згідно ст. 202 ЦК України під правочином слід розуміти правомірну, вольову дію суб’єкта правовідносин, що спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Цивілістичне розуміння правочину побудоване на презумпції його правомірності (ст. 204 Цивільного кодексу України, далі — ЦК), що є проявом засад цивільного законодавства, які ґрунтуються на справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК).

Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв’язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред’явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

ЦК України виділяє кілька видів нікчемних правочинів, серед яких є і правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин порушуватиме публічний порядок при сукупності об’єктивної та суб’єктивної ознак.

Об’єктивна ознака такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо. Правочин порушуватиме публічний порядок, якщо він буде спрямований на порушення публічно-правових актів держави.

Під правочин, що порушує публічний порядок, повинні підпадати правочини, що порушують Конституцію України, КК України, КпАП України, валютне, митне, податкове, антимонопольне та інші публічно-правові законодавства, в яких закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; ухилення суб’єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об’єктами права власності народу України; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності; інші правочини, які спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Суб’єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.

Тому при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи заволодіння ним тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у справі №6-1528цс15 від 13.04.2016.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б дозволили кваліфікувати правочини, якими припинено орендне користування земельними ділянками ТОВ «Теофіпілка», за статтею 228 ЦК України, як нікчемні.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги, позивач серед іншого, посилається також на приписи ст. 156 Земельного кодексу України, якою визначено підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, в тому числі і у разі неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (п. «д» ч. 156 ЗК України).

Водночас, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 3 статті 157 Земельного кодексу України).

При цьому долучений до матеріалів справи розрахунок розміру понесених збитків свідчить про те, що їх нарахування здійснено у спосіб інший, аніж визначено наведеними нормами Земельного Кодексу України, а відтак означені норми матеріального права у даній справі не належать до застосування.

Щодо розміру збитків, заявлених позивачем до стягнення, судом встановлено, що у якості доказів проведення відповідних робіт по підготовці ґрунтів до запланованого посіву цукрового буряка весною 2018 року на земельних ділянках загальною площею 114,93 га на території Олексинської сільської ради Козівського району , які перебували в оренді у ТОВ "Теофіпілка", позивачем надано копії бухгалтерських документів за статтями витрат: видаткові накладні на придбання паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив (всього 4 шт.), акт №ТФ-00000245 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин від 18.12.2017; акт приймання - передачі робіт від 31.12.2017; дорожні листки тракториста, подорожні листи вантажного автомобіля, лімітно-забірні карти на одержання паливно-мастильних матеріалів (всього на 30 арк.) .

Крім того, позивачем на підтвердження розміру понесених ним збитків долучено висновок експерта ТВ КНДІСЕ №913/945-947/18-22 від 05.10.2018 ОСОБА_9 , яким зроблено висновок про те, що за результатами дослідження наданих ТОВ «Теофіпілка» документів встановлено, що сума прямих збитків, які були понесені останнім на підготовку до посіву цукрового буряка на площі 115 га, документально підтверджується у розмірі 648 973,05 грн, з урахуванням індексу інфляції за період з 01.01. по 01.09.2018 складе 672 595, 67 грн.

Однак, у відповідності із ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст.43 цього Кодексу, згідно з якою ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Окрім первинних бухгалтерських документів та висновку судової експертизи повинні бути досліджені судом і інші докази, як то докази, що підтверджують наявність повного складу цивільного правопорушення : протиправність поведінки, дії чи бездіяльності особи, негативний результат такої поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, а також вину.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 11 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В процесі розгляду даного спору по суті протиправності поведінки відповідача - ФГ «Урожай-ТЕО», та його вини у тому, що з позивачем розірвано договори оренди земельних ділянок з 59 власниками земельних паїв, відповідно і причинно-наслідкового зв’язку дій ФГ «Урожай-ТЕО» та збитків, що спричинені ТОВ «Теофіпілка» внаслідок такого розірвання, не встановлено, а позивачем не доведено, тому у позові суд відмовляє, як у безпідставно заявленому.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 24.01.2019

Суддя Н.М. Бурда