Рішення № 79369381, 15.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2268/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1,

від відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення заборгованості в загальній сумі 17803912,72 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення заборгованості в загальній сумі 17803912,72 грн., у т.ч.: основного боргу за поставлений природний газ – 16661741,57 грн., пені за прострочку оплати за поставлений природний газ – 892829,47 грн., 3% річних за прострочку оплати за поставлений природний газ – 163322,46 грн., інфляційних втрат – 86019,22 грн., посилаючись на наступне.

20.10.2017 р. між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та КП “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області укладено договір № 8014/1718-ТЕ-23 постачання природного газу.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 68414067,00 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Так, позивач вказує, що оплату за переданий газ відповідач здійснив несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк, визначений договором, чим порушив умови п. 6.1 договору, тому сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем складає 16661741,57 грн.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Відтак, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 892829,47 грн.

За ствердженнями позивача, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу останній зобов‘язаний відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити на користь позивача три проценти річних від простроченої суми в розмірі 163322,46 грн., а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, розмір якого складає 86019,22 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.10.2018 р. позовну заяву ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2268/18, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 12.11.2018 р.

12.11.2018 р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на наступне. На виконання умов договору № 8014/1718-ТЕ-23 КП “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області здійснювало оплату вартості поставленого природного газу ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна”. Водночас, як вказує відповідач, станом на дату звернення ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” до суду заборгованість КП “Чорноморськтеплоенерго” ЧМР Одеської області за поставлений природний газ складала 9384115,41 грн. (основний борг), а не 16661741,57 грн., як помилково вказано в позовній заяві, про що складено відповідні акти звірки розрахунків, які направлені позивачу листом від 01.11.2018 р. № 01-051/881, що підтверджується фіскальним чеком поштового відправлення від 01.11.2018 р. № 000082527 та відповідачем складено відповідний розрахунок з оплатами за спожитий природний газ. При цьому відповідач зазначає, що з метою впорядкування питання розміру боргу за поставлений природний газ КП “Чорноморськтеплоенерго” ЧМР Одеської області звернулось до позивача з відповідним зверненням про підписання актів звірок, що в свою чергу підтверджують дані твердження. Таким чином, як вказує відповідач, позовна заява ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” про стягнення боргу у загальній сумі 17803912,72 грн. не є обґрунтованою та не може бути задоволена у повному обсязі, при тому, що такі обставини мають вплив на розрахунок позовних вимог, у тому числі щодо вимоги стягнення витрат по сплаті судового збору.

Наразі відповідач зауважив, що в заявлену ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” суму боргу входить сума грошових коштів, яка не відшкодована КП “Чорноморськтеплоенерго” ЧMP Одеської області місцевим бюджетом як пільг і субсидій за теплопостачання населення. Зокрема, КП “Чорноморськтеплоенерго” ЧMP Одеської області досі не отримані кошти в рахунок погашення пільг і субсидій станом на 01.10.2018 р. 3811129,87 грн., а саме: субсидії на суму 2699082,36 грн. та пільги на суму 1112047,51 грн., що підтверджується відповідними актами звіряння рахунків з Управлінням соціальної політики Чорноморської міської ради Одеської області за надані населенню послуги, на які надаються пільги і субсидії станом 01.01.2018 р., на 01.02.2018 р., на 01.03.2018 р., на 01.04.2018 р., на 01.05.2018 р., на 01.06.2018 р., на 01.07.2018 р., на 01.08.2018 р., на 01.09.2018 р., на 01.10.2018 р. Крім того, посилаючись на ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідач вказує, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло з об'єктивних і незалежних від боржника причин та обставин, зокрема, значну заборгованість бюджету за субсидії і пільги, споживачів і їх неплатоспроможність. Так, відповідач просить суд врахувати специфіку діяльності підприємства відповідача, неналежне відшкодування з бюджету компенсації населенню пільг та субсидій за спожитий природний газ та ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення та врахувати майнові інтереси обох сторін.

У підготовчому засіданні 12.11.2018 року по справі № 916/2268/18 було протокольно оголошено перерву до 26.11.2018 року, про що під розписку повідомлено представників позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні 26.11.2018 року по справі № 916/2268/18 було протокольно оголошено перерву до 17.12.2018 року, про що під розписку повідомлено представників позивача та відповідача.

26.11.2018 р. позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого позивач щодо пільг та субсидій вказує, що укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов говору № 8014/1718-ТЕ-23 щодо строків розрахунків та відповідальності за виконання умов договору, оскільки сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови договору без внесення змін до договору в певній формі, а саме шляхом укладення додаткових угод, які в даному випадку відсутні. Крім того позивач додає, що укладений між сторонами договір не був змінений в частині порядку здійснення розрахунків та в частині відповідальності за не виконання умов договору. Водночас, як вказує відповідач, стосовно зменшення розміру неустойки суд повинен обов’язково виконати імперативні вимоги ст. 233 ГК України, у разі застосування вказаної норми, а саме об’єктивно оцінити три складові: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Наразі позивач зауважив, що важливим елементом настання умови для зменшення розміру неустойки в порядку ст. 233 ГК України є саме з’явлення до стягнення збитків, однак в даній справі збитки не було заявлено, а тому неможливо встановити співрозмірність неустойки в порівнянні до збитків, внаслідок чого неможливе застосування даної статті про зменшення неустойки. Також позивач звертає увагу суду, що ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, тобто як державне підприємство є об’єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року та 2014 року. Крім того, позивач зазначає, що Бюджетом України та фінансовим планом ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна”, який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу, а також внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних, а тому єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем втрат є стягнення з боржників пені у розмірі, передбаченої умовами договорів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.12.2018 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2268/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України” та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 03 січня 2019 р.

У судовому засіданні 03.01.2019 року по справі № 916/2268/18 було протокольно оголошено перерву до 15.01.2019 року, про що під розписку повідомлено представників позивача та відповідача.

14.01.2019 р. відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що у зв'язку з додатковими оплатами та надходженням бюджетних коштів за пільги та субсидії сума основного боргу зменшилась та станом на 26.12.2018 р. складає 872743,38 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та випискою згідно додатку. Як зазначає відповідач, станом на 01.01.2019 р. заборгованість населення за послуги з централізованого теплопостачання, які надані відповідачем складає 34813768,76 грн., а саме: 29640435,49 грн. населення на прямих договорах та 5173333,27 грн. ТСББ, ЖБК, відомче житло, а також заборгованість з державного бюджету перед відповідачем по наданим пільгам та субсидіям становить 3853987,63 грн., що підтверджується відповідною довідкою, а тому, зважаючи на вказану заборгованість, відповідач не має можливості вчасно сплачувати основний борг за придбаний природний газ перед позивачем. Також відповідач звертає увагу суду на те, що позивач у жовтні 2018 р. звернувся до господарського суду Одеської області з 13 позовними заявами, де сума стягнення інфляційних витрат, трьох відсотків річних та пені складає 9432579,46 грн. Однак, наведена сума штрафних санкцій є непомірно великою для відповідача, який не має альтернативного джерела доходу для його погашення, у зв'язку з тим, що єдиним джерелом розрахунків відповідача за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію та її несвоєчасне відшкодування державою, а також затримання оплат за послуги споживачами.

Таким чином, як стверджує відповідач, у нього відсутня можливість отримання додаткового доходу для погашення штрафних санкцій, жодна норма права не передбачає можливості компенсації таких штрафних санкцій та нормами чинного законодавства не передбачена можливість стягнення пені з населення.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

20 жовтня 2017 р. між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (постачальник) та Комунальним підприємством “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області (споживач) укладено договір № 8014/1718-ТЕ-23 постачання природного газу, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.

В п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 р. по 31 березня 2018 року (включно) природний газ в орієнтованим обсягом до 17800,0 тис. куб. метрів (сімнадцять мільйонів вісімсот), у тому числі по місяцях (тис. куб.м): у тому числі по місяцям: у 2017 році у жовтні - 900 куб.метрів; листопаді - 2600 куб.метрів; грудні - 3600 куб.метрів; у 2018 році: у січні - 4100 куб.метрів; лютому - 3400 куб.метрів; березні - 10700 куб.метрів.

Згідно п. 2.2 договору обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (планований обсяг) повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору.

За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання - передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.

Положеннями п. 3.7. договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п. 3.8 договору споживач зобов’язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної, в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з ним договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

За умовами п. 3.9 договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Пунктом 3.10 договору визначено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов’язань в частині достачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

В п. 4.1 договору визначено, що кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2493.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов’язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Згідно п. 5.3 договору постачання природного газу споживачеві за ціною, визначеною в пункті 5.2 цього договору, здійснюється за умови: наявності у споживача відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених законодавством); виконання споживачем, на якого станом на 30 вересня 2015 р. поширювалася дія статті 19№ Закону України "Про теплопостачання", обов'язку щодо відкриття рахунка із спеціальним режимом використання; дотримання вимог пункту 12 Положення.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином: споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19№ Закону України "Про теплопостачання"; в будь-якому випадку споживач зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору – в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природним газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19№ Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 6.4. договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.

В п. 8.1, 8.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

Згідно п. 8.3 договору передбачено, що сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 70 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов’язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

У відповідності до п. 10.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

За умовами п. 12.1 договору останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. до 31 березня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищенаведених умов договору ПАТ “НАК “Нафтогаз Україна” з жовтня 2017 року по березень 2018 року включно було поставлено, а КП “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області прийнято природного газу на загальну суму 68414067,00 грн. згідно з актами приймання – передачі природного газу від 31.10.2017 р., від 30.11.2017 р., від 31.12.2017 р., від 31.01.2018 р., від 28.02.2018 р., від 31.03.2018 р. (а.с. 28-33).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений природний газ відповідно до чинного законодавства та умов договору до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, за умовами п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За ствердженнями позивача, останній сумлінно виконував свої обов'язки за договором, тоді як відповідач неналежним чином виконував умови договору № 8014/1718-ТЕ-23, не здійснював своєчасну оплату за поставлений природний газ, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 13.10.2018 р. складала 16661741,57 грн., що стало підставою для звернення позивача із заявленим позовом до суду.

Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме із доданого КП “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області розрахунку за спожитий природний газ по спірному договору станом на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом (13.10.2018 р.) заборгованість відповідача за договором № 8014/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017 р. складала саме 9405902,58 грн., а не 16661741,57 грн., як зазначено у позові. Вказані обставини позивач визнав під час розгляду справи, проте будь-яких заяв про зменшення розміру позовних вимог від позивача до суду не надходило.

Враховуючи те, що відповідачем були здійснені оплати в розмірі 7255838,99 грн. до подачі до суду заявленого позову, які не були враховані позивачем на момент пред’явлення позову, суд вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення вказаної суми боргу, тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в розмірі 7255838,99 грн.

Крім того, як було з’ясовано судом, відповідачем в ході розгляду справи було погашено частково заборгованість в сумі 8533159,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками по рахунку відповідача, наявними в матеріалах справи, а також підтверджується і визнається сторонами по справі. Так, сума заборгованості відповідача на день розгляду справи становить 872743,38 грн. (9405902,58 грн. - 8533159,20 грн.), про що також свідчить акт звірки розрахунків між сторонами за період з 01.12.2018 р. по 31.12.2018 р. складений позивачем.

Враховуючи те, що погашення частини основного боргу відбулось після подачі позивачем заявленого позову до суду (13.10.2018 р.), під час розгляду справи судом, суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі – заборгованість в сумі 8533159,20 грн. припинив існування в процесі розгляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, з огляду на часткове погашення відповідачем суми основного боргу перед позивачем за договором № 8014/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017 р., суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі в частині основного боргу в сумі 8533159,20 грн. відсутній. Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі № 916/2268/18 в частині вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення основної заборгованості в сумі 8533159,20 грн.

Наразі, як зазначалось вище, судом встановлено, що на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає в сумі 872743,38 грн. При цьому слід зазначити, що вказану суму боргу відповідач визнав, про що зазначив у письмових поясненнях від 14.01.2019 р. (а.с. 169-170), докази її погашення в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 872743,38 грн. (9405902,58 грн. - 8533159,20 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочку оплати за поставлений природний газ в розмірі 892829,47 грн. суд зазначає наступне.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого природного газу не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений природний газ позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 892829,47 грн. за період з 26.12.2017 р. по 11.06.2018 р., розрахунки якої додано до позову (а.с. 23-27).

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов’язання за договором № 8014/1718-ТЕ-23 від 20.10.2017 р. щодо здійснення оплати за поставлений природний газ, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно п. 8.2 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення.

При цьому доводи відповідача про здійснення позивачем розрахунку пені необґрунтовано з огляду на існування на момент подачі позову іншої суми заборгованості, ніж заявлена до стягнення, суд вважає безпідставними. Так, дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що нарахування пені проводилось на відповідну суму боргу, існуючу у період до 11.06.2018 р., тому розрахунок суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 892829,47 грн. здійснено позивачем вірно.

Поряд з вказаним відповідач у відзиві на позов від 12.11.2018 р. (вх. № 23073/18) та у наданих до суду поясненнях (від 28.12.2018 р. вх. №26807/18 та 14.01.2019 р. вх. № 671/19) просить суд зменшити нараховані суми пені, посилаючись на те, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло з об'єктивних і незалежних від боржника причин та обставин, зокрема, значну заборгованість бюджету за субсидії і пільги споживачів і їх неплатоспроможність, а також врахувати специфіку діяльності підприємства відповідача, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення та врахувати майнові інтереси обох сторін.

Разом з тим, з урахуванням наведених відповідачем обставин, суд вважає за можливе зменшити нараховану суму пені до 10% від розрахованої позивачем.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, відповідачем під час розгляду справи частково сплачена заявлена позивачем до стягнення сума основної заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 8533159,20 грн., про що свідчать надані відповідачем до суду копії платіжних доручень і банківські виписки і це підтверджується сторонами, несплаченою залишається заборгованість у розмірі 872743,38 грн.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (зокрема їх виконання в розмірі 8533159,20 грн.), а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов’язань у спірних правовідносинах, та зважаючи на правовий статус відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, з урахуванням наявної в матеріалах справи довідки про стан заборгованості споживачів за надані послуги з теплопостачання КП „Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області, а також суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 10% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення. Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу у розмірі 89282,95 грн. (892829,47 грн. х 10%).

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред’явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов’язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов’язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості поставленого природного газу за спірний період, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 163322,46 грн., судом встановлено, що вказані розрахунки 3% річних були здійснені позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в сумі 163322,46 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз’яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 86019,22 грн., наразі встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, нараховані за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу в розмірі 86019,22 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 1211368,01 грн. (872743,38 грн. – основний борг + 89282,95 грн. - пеня + 163322,46 грн. 3% річних + 86019,22 грн. інфляційні втрати).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, яким в процесі розгляду справи частково було погашено заборгованість, та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з існуючої заборгованості на день подачі позову (9405902,58 грн. + 892829,47 грн. пені + 163322,46 грн. 3% річних + 86019,22 грн.) та без урахування зменшеного розміру нарахованої пені, що складають 158221,11 грн. (10548073,73 грн. х 1,5%).

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі № 916/2268/18 в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення основного боргу в сумі 8533159,20 грн. закрити у зв’язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області про стягнення заборгованості в загальній сумі 9270753,52 грн. задовольнити частково.

3. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Торгова, 2А; код ЄДРПОУ 31619819) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз Україна” (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг в сумі 872743/вісімсот сімдесят дві тисячі сімсот сорок три/грн. 38 коп., пеню в сумі 89282/вісімдесят дев’ять тисяч двісті вісімдесят дві/грн. 95 коп., 3% річних в сумі 163322/сто шістдесят три тисячі триста двадцять дві/грн. 46 коп., інфляційні втрати в сумі 86019/вісімдесят шість тисяч дев’ятнадцять/грн. 22 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 158221/сто п’ятдесят вісім тисяч двісті двадцять одна/грн. 11 коп.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Чорноморськтеплоенерго” Чорноморської міської ради Одеської області відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 січня 2019 р.

Суддя В.С. Петров