Рішення № 79369011, 15.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2019

Справа № 910/14083/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вог Трейд” (м. Луцьк)

До Державного підприємства “Київський бронетанковий завод” (м. Київ)

Про стягнення 536.568,50 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Вог Трейд” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства “Київський бронетанковий завод” про стягнення 1.048.790,81 грн., з яких: 784.196,42 грн. основного боргу, 63.188,92 грн. пені, 5.356,36 грн. 3% річних, 196.049,11 грн. штрафу.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем палива.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.18. відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27.11.18.

23.11.18. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він підтверджує наявність заборгованості в сумі 390.174,12 грн., заперечує проти розміру пред’явлених до стягнення штрафних санкцій.

23.11.18. відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

27.11.18. позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку прийнято судом, та відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю “Вог Трейд” просить суд стягнути з відповідача на свою користь 536.568,50 грн., з яких: 390.174,12 грн. основного боргу, 45.016,92 грн. пені, 3.833,93 грн. 3% річних, 97.543,53 грн. штрафу.

27.11.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 20.12.18.

20.12.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/14083/18 до судового розгляду по суті на 15.01.19.

Позивач явку свого повноважного представника в судове засідання 15.01.19. не забезпечив, при причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач явку свого повноважного представника в судове засідання 15.01.19. не забезпечив, 11.01.19. подав клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості єдиного повноважного представника в іншому судовому засіданні.

Разом з тим, учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника згідно зі ст.ст. 56-58 ГПК України.

Враховуючи наведене суд залишив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи без задоволення.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 202 ГПК України). Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. (ч. 5 вказаної статті).

В судовому засіданні 15.01.19. суд в нарадчій кімнаті прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

05.09.17. між позивачем (Покупець) та відповідачем (Покупець) було укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 07-ДГ/118 (далі – Договір), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов’язується поставити та передати у власність Покупця нафтопродукти в кількості та асортименті, що передбачені в Додатках до даного Договору, в подальшому Товар, а Покупець зобов’язується прийняти Товар від Продавця та оплатити його загальну вартість на умовах даного Договору. Одиниця виміру кількості Товару та кількість поставки кожної партії Товару, визначається сторонами і Додатках, що є невід’ємними частинами даного Договору. Поставка Партії Товару в межах граничних показників (мінімальний і максимальний об’єм поставки, зазначений у відповідному Додатку до даного Договору) є поставкою Товару належної кількості. Загальна кількість Товару за даним Договором становить суму кількості поставленого протягом терміну дії даного Договору Товару, згідно Додатків (п. 1.2 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.15 Договору з моменту його підписання і діє до 31.12.18., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов’язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1.4 Договору право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця на умовах, викладених в п. 2.1. даного Договору.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору Товар постачається Покупцю почастково (товарними партіями) автомобільним транспортом на умовах FСА (Інкотермс - 2010) - завантажено в автомобільний транспорт Покупця з резервуарів нафтобаз. Адреси резервуарів нафтобаз вказуються Сторонами в Додатках до даного Договору. Товар за даним договором може постачатись на умовах СРТ (Інкотермс - 2010) - перевезення оплачене за реквізитами вказаними Покупцем, про що зазначається Сторонами в Додатках до даного Договору. Датою поставки вважається дата видаткової накладної на Товар. Об'єми та строки поставок кожної окремої партії Товару узгоджується Сторонами додатково в Додатках до даного Договору. Розмір мінімальної товарної партії — 1 бензовоз (автоцистерна).

Положенням пункту 3.1 Договору сторонами погоджено, що ціна за одиницю виміру кількості Товару погоджується Сторонами в Додатках до даного Договору. Ціна Товару включає податки та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством України.

Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України – гривні, вид розрахунків – безготівковий, форма розрахунків – платіжним дорученням. Розрахунки за Товар здійснюються Покупцем протягом п'ятнадцять банківських днів з моменту поставки Товару, якщо інший строк (термін) оплати не визначено у Додатках, які є невід’ємними частинами Договору. Зобов’язання Покупця по оплаті Товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок продавця (пункти 4.1-.43 Договору).

Додатком № 2 від 12.06.18. до Договору Продавець зобов’язався поставити, а Покупець прийняти Паливо дизельне ДП-Л-Євро 5-Во у кількості 16.617 літрів загальною вартістю 394.022,30 грн. Продавець зобов’язався поставити Товар до 15.06.18. на умовах СРТ (Інкотермс-2010). Розрахунки за дану партію Товару Покупець здійснює у безготівковій формі протягом десяти банківських днів з моменту поставки Товару.

Видатковою накладною № 15436 від 14.06.18. Продавець поставив, в Покупець прийняв Товар по Додатку № 2 від 12.06.18. до Договору на суму 394.022,30 грн.

Платіжним дорученням № 2335 від 29.08.18. відповідач оплатив позивачу вказаний поставлений Товар на суму 394.022,30 грн.

Додатком № 3 від 24.07.18. до Договору Продавець зобов’язався поставити, а Покупець прийняти Паливо дизельне ДП-Л-Євро 5-Во у кількості 16.530 літрів загальною вартістю 390.174,12 грн. Продавець зобов’язався поставити Товар до 27.07.18. на умовах СРТ (Інкотермс-2010). Розрахунки за дану партію Товару Покупець здійснює у безготівковій формі протягом десяти банківських днів з моменту поставки Товару.

Видатковою накладною № 20554 від 27.07.18. Продавець поставив, в Покупець прийняв Товар по Додатку № 3 від 27.07.18. до Договору на суму 390.174,12 грн.

Поставлений Товар на суму 390.174,12 грн. відповідачем оплачено не було, що останнім не заперечується.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки Товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов’язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання Товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Продавцем прийнятих за Договором зобов’язань з передання Товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладна є належним доказом передачі Товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов’язань з поставки Товару на суму 784.196,42 грн. в межах Договору, а саме, Додатку № 2 від 12.06.18. та Додатку № 3 від 24.07.18. до нього, здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного Договору, та враховуючи дату поставок Товару, суд дійшов висновку, що строк оплати Товару на суму 394.022,30 грн. настав 28.06.18., на суму 390.174,12 грн. настав 10.08.18.

Як відзначалось судом, платіжним дорученням № 2335 від 29.08.18. відповідач оплатив позивачу поставлений Товар на суму 394.022,30 грн. за Додатком № 2 від 12.06.18. до Договору та видатковою накладною № 15436 від 14.06.18.

Товар оплачено з простроченням, яке настало з 29.06.18.

Товар, поставлений на виконання Додатку № 3 від 24.07.18. до Договору по видатковій накладній № 20554 від 27.07.18., відповідачем не оплачено, що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Твердженнями позивача з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані.

З огляду на вказане, борг відповідача перед позивачем за Товар, поставлений на виконання Додатку № 3 від 24.07.18. до Договору по видатковій накладній № 20554 від 27.07.18., становить 390.174,12 грн., з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Також позивачем пред’явлено до стягнення 3.833,93 грн. 3% річних, нарахованих:

- на суму 394.022,30 грн. з 04.07.18. по 28.08.18.;

- на суму 390.174,12 грн. з 11.08.18. по 12.10.18.

Оскільки строк оплати Товару на суму 394.022,30 грн. настав 28.06.18., на суму 390.174,12 грн. настав 10.08.18., а заборгованість на суму 394.022,30 грн. було погашено відповідачем 29.09.18., суд встановив, що визначений позивачем період для нарахування 3% річних є правильним.

Суд наголошує, що позивачем розраховано та пред’явлено до стягнення саме три проценти річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок та встановлено, що розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 3.833,93 грн. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 45.016,92 грн. пені та 97.543,53 грн. штрафу, суд відзначає викладене далі.

Відповідно до пункту 6.2 Договору за несвоєчасне виконання своїх зобов’язань щодо оплати Товару (партії Товару) на умовах Договору Покупець сплачує Продавцю штрафні санкції згідно ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, а саме: пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов’язань; у випадку, якщо термін прострочення Покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, Покупець зобов’язаний сплатити штраф в розмірі 25% від суми заборгованості.

Пунктом 6.6 Договору дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов’язань за Договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане, і такі штрафні санкції продовжують нараховуватись до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов’язань за Договором.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов’язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Як відзначалось судом, в силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Судом встановлено, сукупність вказаних умов та встановлено, що дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Позивачем розраховано штраф в розмірі 25% від невиконаного зобов’язання на суму 390.174,12 грн., а саме, в розмірі 97.543,53 грн., що є вірним.

Пеню позивачем розраховано:

- на суму 394.022,30 грн. з 04.07.18. по 28.08.18.;

- на суму 390.174,12 грн. з 11.08.18. по 12.10.18.

Оскільки строк оплати Товару на суму 394.022,30 грн. настав 28.06.18., на суму 390.174,12 грн. настав 10.08.18., а заборгованість на суму 394.022,30 грн. було погашено відповідачем 29.09.18., суд встановив, що визначений позивачем період для нарахування пені є правильним.

Здійснивши перерахунок пені, суд встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 45.016,92 грн.

Разом з тим, суд відзначає наступне.

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% від розрахунків, наданих позивачем.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р., якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім вказаного, судом враховано, що у відповідності до пункту 6.4 Договору за несвоєчасне проведення розрахунків за Договором продавець має право стягнути завдані збитки, спричинені несвоєчасним проведенням розрахунків за товар за збільшенням курсу долара США до гривні.

Врахувавши непомірно великий розмір пред’явленого до стягнення штрафу порівняно з сумою непоставленого товару, врахувавши наслідки поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, врахувавши те, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, викривлює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов’язання неустойка перетворюється на непомірний тягар, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 50% до суми 48.771,77 грн., внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума штрафу.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Отже, витрати по сплаті судового збору в розмірі 8.048,53 грн. відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Київський бронетанковий завод” (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, б. 34-А; ідентифікаційний код 14302667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вог Трейд” (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38; ідентифікаційний код 19337044) 390.174 (триста дев’яносто тисяч сто сімдесят чотири) грн. 12 коп. основного боргу, 45.016 (сорок п’ять тисяч шістнадцять) грн. 92 коп. пені, 3.833 (три тисячі вісімсот тридцять три) грн. 93 коп. 3% річних, 48.771 (сорок вісім тисяч сімсот сімдесят одну) тисячу 77 коп. штрафу, 8.048 (вісім тисяч сорок вісім) грн. 53 коп. судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 24.01.19.

Суддя Т.М. Ващенко