Рішення № 79368800, 17.01.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/148/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2019 Справа № 908/2419/18

м.Запоріжжя

За позовом: Міського комунального підприємства “Основаніє”, код ЄДРПОУ 20485152 (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А; фактична адреса: 69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 11)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запорізький Втормет”, код ЄДРПОУ 00193097 (69081, м. Запоріжжя, вул. Панфьорова, 240)

про стягнення суми 91777,21 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Міського комунального підприємства “Основаніє” про стягнення з відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запорізький Втормет”, суми 77396,40 грн. заборгованості, суми 2926,20 грн. - 3 % річних та суми 11454,61 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою суду від 19.11.2018 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2419/18, присвоєний номер провадження 9/148/18, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.12.2018. Ухвалою суду від 18.12.2018 розгляд справи № 908/2419/18 відкладено на 17.01.2019 о 10-00. Ухвалою суду від 11.01.2019 задоволено клопотання ПАТ “Запорізький Втормет” про участь у судовому засіданні по справі № 908/2419/18, призначеному на 17.01.2019 о 10 год. 00 хв., в режимі відеоконференції, проведення якої доручено забезпечити господарському суду м. Києва.

В судове засідання, призначене на 17.01.2019 о 10-00 год. в приміщення господарського суду Запорізької області з’явився представник позивача та представник відповідача - в приміщення господарського суду м. Києва. Однак, з технічних причин, що виникли в господарському суді м. Києва, у призначений час не виявилося можливим встановити зв'язок з вказаним судом для проведення судового засідання в режимі відеоконференції, тому вона та розгляд справи у вказаний час не відбулись. Про зазначене відповідальними працівниками господарського суду Запорізької області складно відповідний акт. У зв’язку із цим, судом було оголошено перерву до 15 год. 00 хв. того ж дня (17.01.2019), про що представника позивача повідомлено в господарському суді Запорізької області під розписку, відповідача - телефонограмою, яка прийнята представником ОСОБА_1 При цьому, суд зазначає, що відповідальними працівниками господарського суду міста Києва в телефонному режимі було підтверджено можливість проведення відеоконференції о 15 годині.

Після оголошеної перерви, представники сторін в судове засідання, призначене на 17.01.2019 о 15-00, не з’явилися. На електронну адресу суду 17.01.2019 о 12 год. 22 хв. надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 (без ЕЦП) з повідомленням про неможливість бути присутньою в судовому засіданні 17.01.2019 та здійснення, у зв’язку із цим, розгляду справи № 908/2919/18 за наявними матеріалами без участі представника відповідача. Також у клопотанні зазначено, що відповідач підтримує викладене у раніше поданих заявах по суті справи та клопотанні про застосування позовної давності. Слід зазначити, що оригінал клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача 22.01.2019 надійшов до суду засобами поштового зв’язку.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

17.01.2019 у судовому засіданні, призначеному на 15 годину, справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачем заявлено позовні вимоги, які мотивовано наступним. Відповідно до умов договору купівлі-продажу № 11/2013 від 29.08.2013 позивачем в період з вересня по грудень 2015 року було передано у власність відповідача товар – металобрухт, на загальну суму 77 396,40 грн., що підтверджується двосторонньо узгодженими актами приймання металів чорних (вторинних). В свою чергу, відповідач за отриманий товар не розрахувався, у зв’язку з цим у відповідача існує заборгованість перед позивачем за договором № 11/2013 від 29.08.2013 в сумі 77 396,40 грн. За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань позивачем на вказану суму заборгованості нараховано відповідачу суму 11454,61 грн. інфляційних втрат та суму 2 926,20 грн. – 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 611, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 193, 230-232 ГК України та умовами договору.

Відповідач у відзиві проти заявлених позовних вимог заперечив, вважає їх таким, що не підлягають задоволенню з огляду на пропуск строку позовної давності. Зокрема, зауважив, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо оплати боргу за товар, який отриманий позивачем до 14.11.2015, з пропуском строку позовної давності, адже відповідно до ст. 692 ЦК України обов’язок з оплати товару виникає у покупця в день отримання товару. При цьому, позовні вимоги заявлені позивачем 15.11.2018, тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Відповідач вважає, що в межах строку позовної давності заявлені позовні вимоги щодо оплати товару за актами приймання металів чорних (вторинних), складними починаючи з 18.11.2015 по 22.12.2015. Відтак, загальна сума заборгованості за основними зобов’язаннями за актами приймання, вимоги по оплаті яких заявлено в межах позовної давності, становить 15472,40 грн. Розмір інфляційних втрат в межах заявленого періоду: з 13.08.2017 по 15.11.2018 становить 1991,04 грн., розмір 3% річних в межах вказаного періоду складає 584,98 грн. З наведених підстав відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом позовної давності. Відповідачем також подано окремо оформлену заяву про застосування позовної давності згідно зі ст. 267 ЦК України, з зазначених вище підстав.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що не погоджується з наведеними у відзиві розрахунками відповідача сум інфляційних втрат та 3 % річних, та надав повний розрахунок в цій частині, за весь період прострочення, а саме: з 19.11.2015 по 19.12.2018. Згідно з викладеним у відповіді на відзив та доданим до нього розрахунком, сума відсотків річних та втрат від інфляції нараховано на суму заборгованості 15472,40 грн. та склали 5 690,60 грн. і 1431,90 грн. відповідно.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вказав, що позивач звернувся з позовом до суду про стягнення основного боргу в розмірі 77 396,40 грн., 3 % річних та інфляційних втрат за період з 13.08.2017 по 15.11.2018. Разом з цим, у відповіді на відзив позивач надав розрахунок цих сум, що виконаний за період з 19.11.2015 по 19.12.2018, що не відповідає заявленим позовним вимогам та виходить за межі позовних вимог. Оскільки справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, позивач відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 46 ГПК України мав право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити підстави або предмет позову у визначений термін. На даному етапі судового розгляду, враховуючи спрощене провадження, позивач не має права змінювати позовні вимоги, в тому числі і щодо збільшення періоду нарахування. З цих підстав, відповідач вважає, що наведений позивачем у відповіді на відзив розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат не може прийматися судом до уваги.

Згідно з ч. 1 ст. 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотивів їх визнання або відхилення.

Із змісту викладеного у відповіді на відзив слідує, що позивач незгоден із викладеним у відзиві розрахунком відповідача та надає, в свою чергу, повний розрахунок за весь період прострочення, змінюючи, при цьому, заявлений у позовній заяві період нарахування втрат від інфляції та 3% річних, а також суму заборгованості на яку здійснюються відповідні нарахування (нарахування здійснені на суму заборгованості у розмірі 15472,4 грн.). Проте, сума основного боргу, що заявлена до стягнення у позовній заяві (77396,40 грн.) позивачем не змінювалась. Відповідних заяв про зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову в цій частині тощо від позивача не надходило.

В частині 2 статті 46 ГПК України передбачено право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, про що за аналогією з позовною заявою повинно бути подана відповідна заява в письмовій формі.

Крім того, з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 118 ГПК України, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідна заява може бути подана до початку першого судового засідання. Заяви подані після закінчення процесуальних строків залишаються без розгляду.

У встановлений законом процесуальний строк від позивача належним чином оформленої заяви про збільшення або зменшення розміру позовних вимог не надходило.

Відповідь на відзив та викладений у ній розрахунок за весь період прострочення не є заявою про збільшення розміру позовних вимог (при цьому, судом враховано її зміст), тому не може бути прийнята судом до розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до розгляду наведені у відповіді на відзив та додані до нього розрахунки 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

29.08.2013 між Міським комунальним підприємством “Основаніє” (продавець, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький Втормет” (покупець, відповідач у справі) був укладений договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 11/2013, згідно з пунктом 1.1. якого, продавець зобов’язується продати та передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити металобрухт та відходи чорних металів (товар) у кількості 50 тн (орієнтовно).

Пунктами 2.3., 2.4. договору передбачено, що право власності на товар від продавця до покупця за цим договором переходить з моменту прийняття товару покупцем, що оформлюється актом приймання металів чорних (вторинних) на території цехів та дільниць покупця, що зазначені в додатках до договору.

Товар вважається таким, що переданий продавцем та прийнятий покупцем:

- за кількістю - у відповідності до ваги на вагах покупця, зазначеної у акті приймання металів чорних (вторинних);

- за якістю – відповідно до вимог ДСТУ 4121-2002, з визначенням виду та фактичного відсотка засміченості під час приймання товару на території цехів та дільниць покупця. Результати приймання товару визначаються у акті приймання металів чорних (вторинних), який є остаточним документом, що визначає якість товару.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціни на товар визначаються в національній валюті і є договірними та узгоджується на момент продажу товару у додатках до договору, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно п.п. 3.3. договору, оплата за товар проводиться покупцем за цінами, що діють на момент здачі товару платіжними дорученнями на підставі акта приймання металів чорних (вторинних).

Пунктом 3.7. договору передбачено, що ціна договору складає сукупність всіх розцінених актів приймання металів чорних (вторинних).

У відповідності до п. 5.1. договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків за цим договором відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. 6.6. договору (в редакції додаткової угоди від 18.04.2014 до договору), термін його дії встановлюється з дати підписання договору до 31.12.2015.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач в період з 10.09.2015 по 22.12.2015 включно передав відповідачу товар на загальну суму 77396,40 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання металів чорних (вторинних), а саме: № 2597 від 10.09.2015 на суму 1520,00 грн., № 2602 від 11.09.2015 на суму 2716,00 грн., № 2617 від 15.09.2015 на суму 1538,00 грн., № 2641 від 22.09.2015 на суму 5738,00 грн., № 2646 від 24.09.2015 на суму 3344,00 грн., № 2649 від 25.09.2015 на суму 2830,00 грн., № 2675 від 29.09.2015 на суму 5262,00 грн., № 2684 від 07.10.2015 на суму 4636,00 грн., № 2688 від 13.10.2015 на суму 1648,00 грн., № 2689 від 13.10.2015 на суму 8770,00 грн., № 2712 від 20.10.2015 на суму 1842,00 грн., № 2716 від 22.10.2015 на суму 6270,00 грн., № 2718 від 26.10.2015 на суму 5870,00 грн., № 2722 від 30.10.2015 на суму 1454,00 грн., № 2724 від 02.11.2015 на суму 4294,00 грн., № 2735 від 05.11.2015 на суму 3742,00 грн., № 2777 від 18.11.2015 на суму 2556,00 грн., № 2814 від 30.11.2015 на суму 836,00 грн., № 2823 від 04.12.2015 на суму 6478,00 грн., № 2857 від 16.12.2015 на суму 3248,00 грн., № 2877 від 22.12.2015 на суму 2354,40 грн.

Позивачем на адресу відповідача 03.08.2017 було надіслано вимогу від 02.08.2017 вих. № 987/01-05 про сплату заборгованості за договором купівлі-продажу № 11/2013 від 29.04.2013 в сумі 73357,41 грн. у семиденний строк з дня пред’явлення вимоги. На підтвердження направлення та вручення відповідачу цієї вимоги, позивачем надано в матеріали справи копії реєстру № 398 та фіскального чеку відділення поштового зв’язку від 03.08.2017, а також витягу з сайту Укрпошти про відстеження пошуку поштових відправлень, згідно з яким поштове відправлення з номером 6903203037262 було вручено адресату 05.08.2017.

У зв’язку з тим, що відповідач оплату не здійснив, МКП «Основаніє» 15.11.2018 подано до господарського суду позовну заяву, за якою порушено провадження у даній справі, з позовними вимогами про стягнення з ПАТ «Запорізький Втормет» суми 77396,40 грн. основного бору, суми 11454,61 грн. інфляційних втрат та суми 2926,61 грн. 3 % річних. При цьому, позивач зазначив, що термін оплати за зобов’язанням настав 13.08.2017 – після закінчення семиденного строку від дня отримання відповідачем вимоги.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст.530 ЦК України передбачено: якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів №11/2013 від 29.08.2013 не містить умов щодо встановлення строку (терміну) виконання покупцем зобов’язання з оплати товару, тому згідно з положеннями ч. 1 ст. 692 ЦК України такий обов’язок виникає після його прийняття за кожним окремим актом приймання.

Позивач, звертаючись із позовом, зазначив, що термін оплати за зобов’язанням щодо сплати усієї суми за поставлений товар настав 13.08.2017 – після закінчення семиденного строку від дня отримання відповідачем вимоги від 02.08.2017 за вих. № 987/01-05, що є його правом та не порушує прав та інтересів відповідача.

У зв’язку з чим, суд також вважає за необхідне зазначити, що у зазначеній вимозі міститься посилання на договір, який має іншу дату укладення: від 29.04.2013, на відміну від договору, на підставі якого заявлено позов, що фактично укладено 29.08.2013. Також у вимозі заявлено про сплату заборгованості в розмірі 73357,41 грн., в той час як в позовній заяві заявлено до стягнення загальну суму основного боргу в розмірі 77396,40 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідач договірних зобов’язань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар за вищезазначеними актами приймання на суму 77396,40 грн. не здійснив, заявлені позивачем вимоги в цій частині не спростував, тому позовні вимоги про стягнення зазначеної суми боргу заявлено правомірно.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК).

Строк пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання актами цивільного законодавства не обмежений, однак існує законодавче обмеження строку, в межах якого кредитор має право на звернення до суду.

Так, статтями 256-258 ЦК України передбачено строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність).

Згідно з приписами ст. 257, ч. 2 ст. ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.260 цього Кодексу позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Приписами ч.ч. 1, 5 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Договір купівлі-продажу брухту та відходів чорних металів № 11/2013 від 29.08.2013 не містить умов щодо встановлення строку (терміну) виконання покупцем зобов’язання з оплати товару, тому згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України такий обов’язок виникає з моменту його прийняття за кожним окремим актом приймання.

Предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за товар, отриманий за актами приймання, складними в період з 10 вересня по 22 грудня 2015 року включно.

Перебіг позовної давності починається від наступного дня, коли у кредитора виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. В даному випадку – з наступного дня з дати прийняття товару за кожним окремим актом приймання.

Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 15.11.2018., яка була подана нарочним через канцелярію суду, отже в межах встановленої законом трирічної позовної давності є вимоги, за якими строк виконання настав не раніше, ніж 15.11.2015.

Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач подав заяву про застосування позовної давності до позовних вимог щодо оплати товару, прийнятого за актами приймання у період до 14 листопада 2015 року, а саме до вимог за актами: № 2597 від 10.09.2015 на суму 1520,00 грн., № 2602 від 11.09.2015 на суму 2716,00 грн., № 2617 від 15.09.2015 на суму 1538,00 грн., № 2641 від 22.09.2015 на суму 5738,00 грн., № 2646 від 24.09.2015 на суму 3344,00 грн., № 2649 від 25.09.2015 на суму 2830,00 грн., № 2675 від 29.09.2015 на суму 5262,00 грн., № 2684 від 07.10.2015 на суму 4636,00 грн., № 2688 від 13.10.2015 на суму 1648,00 грн., № 2689 від 13.10.2015 на суму 8770,00 грн., № 2712 від 20.10.2015 на суму 1842,00 грн., № 2716 від 22.10.2015 на суму 6270,00 грн., № 2718 від 26.10.2015 на суму 5870,00 грн., № 2722 від 30.10.2015 на суму 1454,00 грн., № 2724 від 02.11.2015 на суму 4294,00 грн., № 2735 від 05.11.2015 на суму 3742,00 грн., а також вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за вказаними актами.

Враховуючи вищезазначене, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості за товар, строк виконання зобов’язання за якими настав раніше, ніж 15.11.2015, а саме: за актами приймання за період з 10.09.2015 по 05.11.2015 включно, відмовляється.

В іншій частині суми основного боргу, що виник за актами приймання № 2777 від 18.11.2015 на суму 2556,00 грн., № 2814 від 30.11.2015 на суму 836,00 грн., № 2823 від 04.12.2015 на суму 6478,00 грн., № 2857 від 16.12.2015 на суму 3248,00 грн., № 2877 від 22.12.2015 на суму 2354,40 грн., в загальній сумі 15472,40 грн. позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з простроченням відповідачем грошового зобов’язання позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 11454,61 грн. інфляційних втрат, нарахованих на загальну суму боргу, заявлену до стягнення в розмірі 77396,40 грн., за період з серпня 2017 року по вересень 2018, та суми 2926,20 грн. – 3 % річних, нарахованих за період з 13.08.2017 по 15.11.2018.

Факт порушення грошового зобов’язання є доведеним. З урахуванням вищевикладених обставин в частині суми основного боргу, суд зазначає наступне.

Зі спливом позовної давності за вимогою про сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату, передбачених статтею 625 ЦК України сум процентів річних та інфляційних нарахувань (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Таким чином, оскільки вимоги про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих на суму заборгованості, що виникла за актами приймання у період до 15.11.2015, за якими сплив строк пред’явлення вимоги, є похідними від основного зобов’язання, у задоволенні позову в частині нарахування процентів річних та інфляційних втрат також відмовляється.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в частині їх нарахування на суму основного боргу, який стягується судом (15472,40 грн.), в межах заявленого позивачем періоду, не виходячи за межі позовних вимог, суд дійшов до висновку, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення суми інфляційних витрат за період серпень 2017 – вересень 2018 року в розмірі 1699,12 грн. та суми 3% річних за період з 13.08.2017 по 15.11.2018. в розмірі 584,98 грн.

На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запорізький Втормет” (69081, м. Запоріжжя, вул. Панфьорова, 240; код ЄДРПОУ 00193097) на користь Міського комунального підприємства “Основаніє” (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А; фактична адреса: 69032, м. Запоріжжя, пр.Металургів, 11; код ЄДРПОУ 20485152) суму 15472 (п'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 40 коп. основного боргу, суму 584 (п’ятсот вісімдесят чотири) грн. 98 коп. – 3% річних, суму 1699 (одна тисяча шістсот дев’яносто дев’ять) грн. 12 коп. втрат від інфляції, суму 340 (триста сорок) грн. 90 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Повне рішення складено та підписано 23.01.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва