Рішення № 79368671, 23.01.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.01.2019 м.Харків Справа № 905/1868/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне обладнання-Україна", м.Київ

до відповідача: ОСОБА_1 акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 7121554,91грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - дов. від 02.10.2018р., адвокат – свід. №3232 від 13.05.2009р.

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсальне обладнання-Україна", м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 7121554,91грн., з яких: 5859948,60грн. – основний борг; 293423,72грн. - 3% річних та 968182,59грн. – інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №15001107 від 09.07.15р. з додатковою угодою до нього №6 від 26.10.18р. в частині оплати товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 525, 526, 530, 610, 612 Цивільного Кодексу України та статей 193, 265 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1868/18.

Ухвалою господарського суду від 11.10.18р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1868/18; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 07.11.18р.

Ухвалою суду від 07.11.18р. підготовче засідання відкладено на 21.11.18р.

09.11.18р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову; зазначає, що позивачем не доведено факту постачання товару за спірним договором та відповідно наявності заборгованості у відповідача, оскільки первинні документи не відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, враховуючи відсутність у них обов’язкових реквізитів, а саме посад осіб, що приймали участь у господарській операції та ПІБ таких осіб, що унеможливлює їх ідентифікацію (дефектний первинний документ); відсутні будь-які документи на підтвердження повноважень представників, що здійснювали приймання товару; відсутній повний пакет документів, перелік яких визначено у п.6.4 договору, зокрема транспортних документів та актів прийому-передачі товару.

19.11.18р. через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив з додатковими документами.

Ухвалою суду від 21.11.18р. підготовче засідання відкладено на 05.12.18р.

Ухвалою суду від 05.12.18р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 26.12.18р.

17.12.18р. через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення щодо окремого питання № 19-2/12 від 11.12.18р.

19.12.18р. через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

26.12.18р. через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення №01/27 від 26.12.18р.

Ухвалою суду від 26.12.18р. закрито підготовче провадження у справі №905/1868/18; призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2019р.

У судове засідання 23.01.19р. представник позивача з’явився та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача у судове засідання 23.01.19р. не з’явились, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

09.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальне обладнання-Україна" (постачальник) та Публічним акціонерного товариства “Єнакіївський металургійний завод” (нині - Приватне акціонерне товариство “Єнакіївський металургійний завод” та далі - покупець) укладений договір поставки №15001107 (далі договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов’язався передати, а покупець – прийняти та оплатити продукцію (товар) на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п.2.1 договору кількість, номенклатура та виробник товару вказуються в специфікаціях до цього договору, які є його невід’ємною частиною (далі – специфікації).

Покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від придбання всього або частини товару шляхом направлення постачальнику відповідного повідомлення з переліком товару, від поставки якого він відмовляється, не пізніше 10 календарних днів до дати поставки товару, вказаного в повідомленні. З моменту відправки покупцем постачальнику повідомлення про відмову від придбання всіх або частини товару, даний договір втрачає силу в частині, яка стосується товару, вказаного в повідомленні, але зберігає силу в частині товару, не визначеного в повідомленні (п.2.2 договору).

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється видами транспорту, вказаними в специфікаціях.

Постачальник зобов’язується поставити товар на умовах поставки, вказаних в специфікаціях відповідно до ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010р.) (п. 3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору строки поставки товару, а при необхідності, вантажоодержувач та вантажовідправник товару, визначаються в специфікаціях.

За умовами п.3.4 постачальник має право здійснити поставку товару в інші строки виключно на підставі попередньої згоди покупця у письмовій формі.

Право власності на товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з дати поставки товару (п.3.5 договору).

Згідно п.4.1 договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в специфікаціях та включають в себе всі податки, збори та інші обов’язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування та інші видатки постачальника пов’язані з поставкою товару.

Ціна на товар може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін в даний договір, якщо інше не вказано в специфікаціях. Зміна ціни після оплати товару не допускається (п.4.2 договору).

Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього специфікацій (п.4.3 договору).

За умовами пп. 5.1, 5.2 договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. Оплата за поставлений товар здійснюється відповідно до умов, вказаних в специфікаціях.

Відповідно до п. 6.4 договору постачальник зобов’язаний надати покупцю до початку приймання товару наступні документи:

- рахунок на оплату товару (оригінал);

- транспортні та супровідні документи (в т.ч. товарно-транспортну накладну (оригінал) та накладну на поставлені ресурси (оригінал) при поставці автомобільним транспортом; залізничну накладну (копію) при поставці залізничним транспортом);

- пакувальні документи (копія);

- сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником) (копію);

- сертифікат санітарно-гігієнічного висновку та сертифікат радіологічної безпеки (в передбачених законодавством випадках) (копію);

- акт приймання-передачі товару (в 2-х екземплярах), оформлений з боку постачальника (оригінал);

- інші документи, передбачені специфікаціями.

Покупець має право відмовитись від приймання поставленого товару до надання постачальником документів, вказаних в п. 6.4 даного договору (п.6.5 договору).

Згідно п. 10.5 договору (у редакції додаткової угоди №6 від 26.10.2016р.) даний договір діє до 31.12.2017р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов’язань (в тому числі гарантійних) по даному договору.

Сторонами підписано специфікацію №13 від 20.12.2016р. до договору №15001107 від 09.07.15р., у якій погоджено поставку товару – дроту порошкового з наповнювачем кальцій металевий 40%, спечений доломіт 50% і сталевий дріб 10% діам.13мм., у кількості 280 т., ціною 46500,00 грн. без ПДВ за од., на загальну суму 15624000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.3 специфікації порядок поставки (умови поставки, вид транспорту): здійснюється на умовах DDP м.Краматорськ залізнична станція Шпичкино, DDP м.Кривий Ріг за згодою сторін, автомобільним або залізничним транспортом відповідно до заявки ПрАТ «ЄМЗ» та відповідно до «Інкотермс. Офіціні правила тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року)».

Строк поставки: січень-березень 2017р. (п.4 специфікації).

Строк оплати протягом 15 банківських днів по факту поставки товару на склад покупця (п.5 специфікації).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №15001107 від 09.07.15р. та специфікації №13 від 20.12.2016р. до договору №15001107 від 09.07.15р. позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №3 від 12.01.2017р. на суму 1153609,20 грн., №4 від 17.01.2017р. на суму 3547931,40 грн., №5 від 24.01.2017р. на суму 1158408,00 грн., загалом на суму 5859948,60 грн.

Вказаний товар прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень.

Наряд чи довіреність на отримання ТМЦ на ім’я представника відповідача до позовної заяви не додано, проте відсутність наряду/довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.15р. у справі №903/679/14.

Вищевказані видаткові накладні мають посилання на договір поставки №15001107 від 09.07.15р. та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Таким чином, на виконання умов договору поставки №15001107 від 09.07.15р., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 5859948,60 грн.

Отже, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №15001107 від 09.07.15р. та специфікації №13 від 20.12.2016р. до нього, поставлений товар у встановлений строк не оплатив, у зв’язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором в розмірі 5859948,60 грн.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред’явлені до стягнення 3% річних у розмірі 293423,72 грн. та інфляційні втрати у розмірі 968182,59 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного:

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №15001107 від 09.07.15р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч.1 ст.265 Господарського кодексу України та ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №15001107 від 09.07.15р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, відповідно до п.5.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється відповідно до умов, вказаних в специфікаціях.

За змістом п.5 специфікації №13 від 20.12.2016р. строк оплати протягом 15 банківських днів по факту поставки товару на склад покупця.

Враховуючи викладені умови оплати, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача за видатковою накладною №3 від 12.01.2017р. – до 02.02.2017р. (включно), за видатковою накладною №4 від 17.01.2017р. – 07.02.2017р. (включно), за видатковою накладною №5 від 24.01.2017р. – 14.02.2017р. (включно).

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу продукцію, що підтверджується видатковими накладними №3 від 12.01.2017р., №4 від 17.01.2017р., №5 від 24.01.2017р., товарно-транспортними накладними №3/1-17 від 10.01.17р., №6/1-17 від 24.01.17р., залізничною накладною №46553889.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на ненадання позивачем передбачених п.6.4 договору документів, з огляду на що, встановити чи настав у відповідача строк виконання зобов’язання щодо оплати за поставлений товар неможливо.

Відповідно до п.6.1, п.6.2 договору №15001107 від 09.07.15р. приймання товару (продукції) по кількості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами та доповненнями; приймання товару (продукції) по якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями.

Згідно з п.12 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості” від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунком фактурі, специфікації, опису, упакувальним ярликам та інш.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно з п.14 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості” від 25.04.1966р. №П-7 приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, відсутність передачі товаросупровідної документації має оформлюватися відповідним актом.

Докази того, що при підписанні спірних видаткових накладних відповідач не отримав ані рахунки, ані інші товаросупровідні документи в матеріалах справи відсутні.

При отриманні товару відповідачем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів: відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, ненадання товаросупровідної документації за відповідним актом, а також те, що приймання відповідачем товару підтверджується підписами його представника та печатками відповідача у відповідних видаткових накладних, тому суд дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання щодо поставки виконав, а відтак відповідач не звільняється від обов’язку сплатити вартість отриманого товару.

Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази оплати прийнятого відповідачем товару, поставленого за вищевказаними видатковими накладними, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5859948,60 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних загалом за період з 30.01.2017р. по 05.10.2018р. в загальному розмірі 293423,72 грн. та інфляційні витрати загалом за період з 30.01.2017р. по 05.10.2018р. в загальному розмірі 968182,59 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений період нарахування річних та арифметично не вірно здійснено розрахунок.

Здійснивши перерахунок 3% річних, судом встановлено дійсний розмір цих вимог у сумі 291199,57 грн. (нарахування здійснено на суму 1153609,20 грн. за період з 03.02.2017р. по 05.10.2018р., на суму 3547931,40 грн. за період з 08.02.2017р. по 05.10.2018р., на суму 1158408,00 грн. за період з 15.02.2017р. по 05.10.2018р.).

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 291199,57 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений період для нарахування інфляційних нарахувань.

Виходячи з вищевикладеного, судом встановлено, що загальний розмір інфляційних нарахувань за період з 01.03.2017р. – 30.09.2018р. складає 1029027,32грн., тоді як позивачем заявлено 968182,59 грн.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні нарахування у розмірі 968182,59 грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідач у відзиві посилається на обмеження доступу до первинних документів, з огляду на що не має можливості надати чи звірити документи, що представлені позивачем. При цьому відповідач посилається на захоплення приміщень ОСОБА_1 акціонерного товариства “Єнакіївський металургійний завод” у березні 2017 року.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей ведення податкового обліку платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі:

1) первинних документів;

2) регістрів бухгалтерського обліку;

3) фінансової звітності;

4) інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення зазначених документів, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому Кодексу для подання податкової звітності.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу (п 44.5 ст.44 Податкового кодексу України).

Крім того, у випадку дії обставин непереборної сили, до яких належить АТО, платник податків не звільняється від обов’язку відновлення документів. Доказів звільнення від такого обов’язку відповідач суду не надав.

Також, з матеріалів справи вбачається, що з вересня 2015р. місцем реєстрації відповідача є м.Маріуполь, Донецької області. При цьому, заявлена до стягнення позивачем сума заборгованості утворилась на підставі поставок здійснених починаючи з 12.01.2017р.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що Приватне акціонерне товариство “Єнакіївський металургійний завод” здійснює діяльність у м. Маріуполі, Донецької області, а не на тимчасово окупованій території України, суд вважає, що відповідач мав фактичну можливість до жовтня 2018 року (05.10.2018р. – дата звернення Позивача до суду з позовом) відновити в бухгалтерському обліку інформацію щодо наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсальне обладнання-Україна" за договором №15001107 від 09.07.15р.

Щодо тверджень відповідача про невідповідність певних документів вимогам закону, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/70 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі

обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру

господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської

операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

При цьому, наявність певних дефектів у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній за наявності інших визначених Законом обов’язкових реквізитів не спричиняє їх недійсність.

Спірні видаткові накладні №3 від 12.01.2017р., №4 від 17.01.2017р., №5 від 24.01.2017р. містять такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; підписи осіб які брали участь у здійсненні господарської операції та відповідальні за її оформлення, а також печатки підприємств позивача та відповідача.

Крім того, факт поставки продукції за договором №15001107 від 09.07.15р. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних, залізничної накладної та податкових накладних.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження викладених у відзиві заперечень, а саме доказів того, що за бухгалтерським та податковим обліком відповідача відсутня заборгованість за договором №15001107 від 09.07.15р. по спірним видатковим накладним.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач та відповідач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне обладнання-Україна", м.Київ, до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 7121554,91грн., з яких: 5859948,60грн. – основний борг; 293423,72грн. - 3% річних та 968182,59грн. – інфляційні втрати, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства “Єнакіївський металургійний завод” (87504, Донецька обл., м.Маріуполь, просп.Ілліча, буд. 54, блок 4, ЄДРПОУ 00191193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсальне обладнання-Україна" (03164, м.Київ, вул.Генерала Наумова, буд.3, ЄДРПОУ 34359534) суму основного боргу у розмірі 5859948,60грн., 3% річних у розмірі 291199,57 грн., інфляційні втрати у розмірі 968182,59грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 106789,96 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 23.01.19р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2019р.

Суддя М.О. Лейба