Рішення № 79368417, 21.01.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2019

м. Дніпро

Справа № 904/5114/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технокредо-1", м. Дніпро

до Приватного підприємства "ТВФ "Днепр-М", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в сумі 28 858 грн. 12 коп. за договором поставки від 09.01.2017 № 01012017Кур

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технокредо-1" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 08.11.2018, в якому просить стягнути з Приватного підприємства "ТВФ "Днепр-М" заборгованість в розмірі 28 858 грн. 12 коп., з яких: 19 090 грн. 61 коп. - сума основного боргу, 2 758 грн. 90 коп. - інфляційні втрати, 7 008 грн. 61 коп. - 25 % річних, відповідно до умов договору поставки від 09.01.2017 № 01012017Кур.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем господарських зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду від 19.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін на 13.12.2018.

Відповідач явку повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.

На адресу суду повернувся конверт з ухвалою від 19.11.2018, що направлялась на адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв’язку «Повернуто за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Господарський суд зазначає, що ухвала суду направлялася відповідачу за адресою, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 13.11.2018).

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачені наслідки неявки в судове засідання учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, а також повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справи за відсутності такого учасника.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки за вказаних вище підстав, він вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи належним чином.

У судовому засіданні 13.12.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

13.12.2018 господарським судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про подальший розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

18.12.2018 позивач надав до суду пояснення від 18.12.2018, в яких навів подробиці порядку розрахунків, що склався із відповідачем під час виконання сторонами спірного договору; уточнив за якими саме видатковими накладними залишилися неоплаченими поставки; просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі тощо.

Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв’язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технокредо-1" (постачальник) та Приватним підприємством "ТВФ "Днепр-М" (покупець) укладений договір поставки № 01012017Кур (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар – комплектуючі для виробництва меблів, найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю та вартість якого узгоджені у видаткових накладних, які є невід’ємною частиною Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору назва, асортимент, кількість, вартість одиниці та ціна товару вважається узгодженою покупцем, якщо він підписав видаткову накладну, що свідчить про приймання ним у власність зазначеного у видатковій накладній товару. Підписанням видаткової накладної на товар покупець підтверджує своє зобов’язання оплатити товар за ціною, зазначеною в цій накладній

За умовами п. 2.1 Договору загальна сума Договору становить вартість всіх товарів, поставлених згідно видаткових накладних на товар, що є його невід’ємною частиною

Відповідно до п 3.1 Договору датою поставки товару вважається дата видаткової накладної на товар, що підписана представниками сторін цього Договору.

Перехід права власності на товар та ризиків його випадкової втрати або пошкодження відбувається в момент поставки товару, що є датою, зазначеною у п. 3.1 цього Договору (п. 3.3 Договору).

У п. 4.1 Договору сторони узгодили, що покупець оплачує вартість поставленої партії товару, що узгоджена сторонами у видатковій накладній на партію товару, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, протягом 21 банківського дня з дати поставки товару. Сума, на яку може бути надана відстрочка платежу за умовами цього Договору, не може перевищувати 50 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 10.1 Договору даний Договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31 грудня 2017 року.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він у період з 12.01.2017 по 31.03.2017 передав, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 385 215 грн. 02 коп., на підтвердження чого надав до справи рахунки, накладні та податкові накладні (а.с. 14-59).

Господарський суд зазначає, що подані позивачем накладні скріплені його печаткою та підписом представника ТОВ «Технокредо-1», проте не місять підпису та печатки відповідача.

Позивач стверджує, що в порушення умов п. 4.1 Договору відповідач свої зобов’язання по повній та своєчасній оплаті поставленого товару здійснив частково, сплативши 366 124 грн. 41 коп., у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 19 090 грн. 61 коп.

За розрахунком позивача неоплаченими залишилися поставки товару за наступними накладними:

- № т2п2-р-117 від 28.03.2017 на суму 3800,00 грн. (погашено заборгованість на суму 141,97 грн.), тобто залишок непогашеної заборгованості складає 3658,03 грн.;

- № т2ф-р-220 від 28.03.2017 на суму 7019,22 грн.;

- № т2кр-р-136 від 28.03.2017 на суму 365,08 грн.;

- № т2п1-р-79 від 28.03.2017 на суму 1351,50 грн.;

- № т2п2-р-114 від 28.03.2017 на суму 2057,00 грн.;

- № т2кр-р-135 від 28.03.2017 на суму 357,19 грн.;

- № т2п2-р-116 від 28.03.2017 на суму 1028,50 грн.;

- № т2п2-р-115 від 28.03.2017 на суму 3300,00 грн.;

- № т2п1-р-83 від 29.03.2017 на суму 1392,00 грн.;

- № рзн17-2066 від 30.03.2017 на суму 225,25 грн.;

- № т2п2-р-126 від 30.03.2017 на суму 514,25 грн.;

- № т2ф-р-232 від 30.03.2017 на суму 174,58 грн.;

- №т2ф-р-231 від 30.03.2017 на суму 332,81 грн.;

- №рзн17-2065 від 30.03.2017 на суму 1018,30 грн.;

- № т2кр-р-145 від 31.03.2017 на суму 96,90 грн.

Господарський суд зазначає, що загальна вартість товару за вищевказаними накладними, з урахуванням залишку непогашеної заборгованості за накладною № т2п2-р-117 від 28.03.2017, складає 22 890 грн. 61 коп., в той час як до стягнення позивачем заявлено 19 090 грн. 61 коп.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строку оплати товару, що передбачений п. 4.1 цього Договору, він зобов’язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, двадцять п’ять відсотків річних у якості плати за користування чужими коштами, відповідно до ст.. 625 Цивільного кодексу України, та сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період неналежного виконання зобов’язання з оплати товару, від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією від 28.08.2018 № 28/08, в якій вимагав сплатити суму основної заборгованості у розмірі 19 090 грн. 61 коп., а також нараховані позивачем інфляційні та 25 % річних (а.с. 69-82, 83-84). Проте, претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

На підставі п. 7.3 Договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 25% річних за загальний період з 14.05.2017 по 31.10.2018 в сумі 7 008 грн. 61 коп. та інфляційні втрати за вказаний період у загальному розмірі 2 758 грн. 90 коп.

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов’язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України на стороні, що подала позов лежить зобов'язання доведення тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 11 ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, поставка товару має бути підтверджена відповідними первинними документами, зокрема, видатковою накладною на товар з підписами про отримання, актом приймання-передачі товару тощо.

Предметом спору у даній справі є розрахунки за поставлений товар, а відтак кожна сторона повинна довести виконання нею зобов’язань виключно на підставі відповідних доказів, первинних бухгалтерських документів, які складаються при передачі продукції та її оплаті за господарським договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог надані копії накладних, які містять лише підпис та печатку позивача.

Здійснений судом детальний аналіз наданих позивачем накладних не дає змоги дійти висновку, що зазначений у накладних товар був отриманий відповідачем.

Крім того, у спірному договорі сторони погодили, що назва, асортимент, кількість, вартість одиниці та ціна товару вважається узгодженою покупцем, якщо він підписав видаткову накладну, що свідчить про приймання ним у власність зазначеного у видатковій накладній товару. Підписанням видаткової накладної на товар покупець підтверджує своє зобов’язання оплатити товар за ціною, зазначеною в цій накладній (п. 1.2 Договору).

Надані позивачем докази часткової оплати товару, поставленого у спірний період, а також податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію, не можуть бути належними доказами отримання відповідачем товару за спірними поставками.

Таким чином, здійснення поставки товару позивачем не підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки наявні в матеріалах справи накладні не скріплені підписом та печаткою відповідача, що одержав товар, а тому вони не можуть бути належним доказом у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

За вказаних обставин, позивачем не доведено факт виникнення між сторонами зобов’язань поставки, а тому й порушення з боку відповідача зазначеного зобов’язання, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованих інфляційних втрат та 25% річних є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, а тому також залишаються судом без задоволення.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технокредо-1" до Приватного підприємства "ТВФ "Днепр-М" про стягнення заборгованості в сумі 28 858 грн. 12 коп. є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.А. Рудь

Повне рішення складено 24.01.2019