Рішення № 79361044, 23.01.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/14113/18

Провадження № 2/712/668/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Романенко В.А.

за участю секретаря Таран А.І.

розглянувши в спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі, належній їй та членам її сім’ї: ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право власності на житло від 05.12.1994 року.

В зазначеній квартирі зареєстрована ОСОБА_1 та її онук ОСОБА_3, який починаючи з 1998 року не проживає, і всі обов’язки, що випливають зі сплати за комунальні послуги, воду, тепло та опалення покладені на ОСОБА_1

Підтвердженням відсутності відповідача АДРЕСА_1 в мю. Черкаси без поважних причин понад встановлені законом строки підтверджується актами про відсутність його від 16+ травня 2015 року, 16 червня 2016 року, 30 жовтня 2018 року.

Відповідач не має наміру проживати у вказаній квартирі, а також не бажає добровільно знятися з реєстрації проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Просить суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_2.

ОСОБА_1, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася, причин неявки суду не повідомила.

Відповідач в судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертався.

Заслухавши позивачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року справі № 6-2139цс15 викладено правову позицію, відповідно до якої спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов’язання взяти на квартирний облік підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов’язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Аналогічна позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 02.03.2016 року у справі № 6-14цс16.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 05 грудня 1994 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_3.

Відповідно до довідки про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої ОСББ «Перемоги-22» 12.11.2018 року, за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_3.

\

Згідно з ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Як роз’яснено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року, вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. ( ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою. Право на реєстрацію у житловому приміщенні є похідним від наявності права на користування житлом.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, оскільки зібраними у справі доказами підтверджено, що відповідач понад двадцять років не проживає в належному йому житловому помешканні, однак оскільки право власності відповідача на спірну квартиру не припинено, останній не може бути обмежений у будь-який спосіб у користуванні власним житлом.

Права усіх співвласників законом захищаються у рівній мірі та не допускається захист прав одного співвласника за рахунок обмеження прав іншого співвласника без передбачених законом підстав. Що стосується доводів позивачки про те, що відповідач створює перешкоди позивачу у користуванні належним їй майном, збільшуючи витрати по утриманню житла, позивачка вправі звертатись до суду з позовом про відшкодування іншим співвласником понесених витрат на утримання спільного майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, ст. 319, 321, 391 ЦК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України).

Головуючий: