Рішення № 79356917, 17.01.2019, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/2044/18

Номер провадження 2/573/27/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст рішення)

17 січня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за весь час роботи,

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі та поновлення на роботі. Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 05 січня 2017 року прийнятий на роботу до відповідача, про що в трудовій книжці зроблено відповідний запис за №12. Працюючи у ФОП ОСОБА_2 до травня 2018 року, отримував заробітну плату у розмірі 500 грн. щомісячно, тоді як у відомостях розписувався за отримання мінімальної заробітної плати. У вересні 2018 року звернувся до відповідача з вимогою щодо повного розрахунку по заробітній платі, на що 02 жовтня 2018 року поштою йому надійшов наказ про звільнення з роботи за прогул, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, тоді як згідно з записом у трудовій книжці його звільнено за згодою сторін, за п. 1 ст. 36 КЗпП України. У зв’язку з цим, звернувся до відповідача з вимогою про виправлення помилки і виплату заборгованості по заробітній платі, однак зазначену помилку ОСОБА_2 не виправив та нарахував лише компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 722 грн. 22 коп. Посилаючись на викладені вище обставини, ОСОБА_1 просить поновити його на роботі та стягнути із ФОП ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за весь час перебування в трудових відносинах та за вимушений прогул.

Відповідач - ФОП ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заробітну плату ОСОБА_1 отримував у повному обсязі, інші обставини, на які останній вказує у своїй позивній заяві, є надуманими та виходять із особистої неприязні до нього та його компаньйонів. Позивач неодноразово погрожував йому якимось викриттям та безпідставно вимагав гроші у сумі 10 000 грн. Після того як на його прохання отримати розрахунок та ознайомитися з наказом ОСОБА_1 відповів відмовою, направив йому поштою копію наказу про звільнення, трудового договору та повідомлення про отримання компенсації за невикористану відпустку. 03 жовтня 2018 року позивач отримав у касі підприємства 1 722 грн. 22 коп. компенсації, відмовившись від отримання заробітної плати та не вказавши, куди її можна перерахувати. Вважає, що спір з приводу заробітної плати за липень-серпень 2018 року відсутній, так як у будь-який час позивач може її отримати. Вказує, що при прийомі на роботу трудову книжку ОСОБА_1 йому не передавав, а тому ніяких записів у ній він не робив. Не виключає, що відтиск печатки ФОП ОСОБА_2 у своїй трудовій книжці зробив сам позивач, так як його робоче місце було в кабінеті бухгалтера, де зберігається печатка. Факт того, що позивач не був звільнений з підстав та у зазначений у його трудовій книжці період, підтверджується тим, що протягом липня-серпня 2018 року йому нараховувалася заробітна плата. З приводу виправлення запису про звільнення ОСОБА_1 не звертався. В період з 03 по 14 вересня 2018 року позивач був відсутній на роботі, про що бухгалтером ОСОБА_3 було складено доповідну записку, на підставі якої проведено службове розслідування та видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул без поважних причин. Посилаючись на викладені обставини, ФОП ОСОБА_2 вважає позов необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні (а. с. 17-18).

Ухвалою від 07 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 11-12).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник за договором про надання правових послуг адвокат ОСОБА_4 позов підтримали.

Відповідач – ФОП ОСОБА_2 та представник останнього за договором про надання правової допомоги адвокат ОСОБА_5 позов не визнали.

Заслухавши сторони та їх представників, свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_6, повно, всебічно і об’єктивно дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв’язку, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з положеннями ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, необхідно виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, зі змісту зазначених норм закону вбачається, що прогул це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Невихід на роботу без поважних причин визнається прогулом і може бути підставою звільнення працівника.

За змістом ст. 40 КЗпП України, підставами для звільнення працівника, зокрема на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, є його винні дії, вчинення яких передувало видачі наказу про припинення трудового договору.

Відповідно до приписів ст. 147 КЗпП України, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується власником до працівника за порушення трудової дисципліни.

З матеріалів справи вбачається, що наказом ФОП ОСОБА_2 №1 від 05 січня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу кур’єром, на посаду для працевлаштування інваліда з 06 січня 2017 року по переводу з ТОВ «Шлях», з посадовим окладом 3 200 грн., але не менше законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати (а. с. 26).

06 січня 2017 року між сторонами у справі укладено безстроковий трудовий договір, за яким відповідач прийняв позивача на роботу, на посаду кур’єра, з виплатою заробітної плати у розмірі 3 200 грн. на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. За умовами договору, робочий час ОСОБА_7 встановлено з 08 до 17 години, з перервою з 12 до 13 години, але не більше 40 годин на тиждень, вихідні субота, неділя, тривалість щорічної відпустки 28 календарних днів (а. с. 6).

Відповідно до запису у трудовій книжці позивача за №13 від 30 червня 2018 року, скріпленого печаткою ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_1 звільнено з роботи за згодою сторін, за п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу №7 від 30 червня 2018 року (а. с. 5).

У той же час із матеріалів справи вбачається, що в період липня-серпня 2018 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 3 723 грн. на місяць без відрахування податків, що підтверджується розрахунково-платіжними відомостями по ФОП ОСОБА_2 за вказаний період (а. с. 23-24).

Відповідно до табелю обліку робочого часу за вересень 2018 року по ФОП ОСОБА_2, позивач ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 03 по 14 вересня 2018 року включно, тобто 10 робочих днів (а. с. 61-62).

Про те, що позивач не з’являвся на роботі протягом двох тижнів, з 03 по 14 вересня 2018 року ФОП ОСОБА_2 своєю доповідною від 14 вересня 2018 року повідомила бухгалтер ОСОБА_3 (а. с. 64).

Вказана доповідна стала підставою для видачі наказу по ФОП ОСОБА_2 №8 від 18 вересня 2018 року про створення комісії у складі трьох осіб: керівника ОСОБА_2, бухгалтера ОСОБА_3 та менеджера по збуту ОСОБА_8 для з’ясування відсутності на роботі кур’єра ОСОБА_1 з 03 по 14 вересня 2018 року (а. с. 65).

Зі змісту акту службового розслідування від 19 вересня 2018 року вбачається, що на засіданні комісії було заслухано ОСОБА_2, який доповів, що з метою з’ясування причин відсутності на роботі телефонував ОСОБА_1, на що останній повідомив, що працювати не буде, при цьому дійсних причин своєї відсутності не вказав. Позивачу було запропоновано з’явитися на роботу, отримати догану та продовжити працювати далі, однак, ОСОБА_1 на роботу так і не з’явився. З огляду на викладені обставини комісією було прийнято рішення про звільнення позивача з роботи за прогули, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 63).

Наказом №9 від 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 М звільнено з роботи кур’єра за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 19 вересня 2018 року відповідно до акту розслідування за прогули (а. с. 7). Відповідну відмітку про звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України зроблено і в укладеному муж сторонами в справі трудовому договорі від 06 січня 2018 року (а. с. 6).

Зі змісту листа ФОП ОСОБА_2 від 28 вересня 2018 року, якого згідно з поштовою відміткою на конверті ОСОБА_1 отримав 02 жовтня 2018 року, вбачається, що у зв’язку з відмовою позивача в ознайомленні з наказом про звільнення, останньому була направлена його копія та повідомлено про необхідність отримання у бухгалтерії підприємства компенсації за невикористану відпустку за 2018 рік тривалістю 17 днів у розмірі 1 722 грн. 22 коп. (а. с. 4, 8).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 19 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 отримав у ФОП ОСОБА_2 відпускні за вересень 2018 року у сумі 1 722 грн. 22 коп. 03 жовтня 2018 року (а. с. 21).

Згідно з платіжним дорученням №211 від 04 січня 2019 року ФОП ОСОБА_2 перерахував на рахунок позивача №29244827503074, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», заборгованість по заробітній платі за липень-серпень 2018 року у розмірі 5 982 грн. 04 коп. (а. с. 67).

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 показала, що працює у ФОП ОСОБА_2 бухгалтером. В її обов’язки входить ведення обліку робочого часу, трудових книжок та видача заробітної плати. Позивач отримував заробітну плату двічі на місяць у повному розмірі, про що ставив свій підпис у відомостях. Отримувати заробітну плату за липень-серпень 2018 року ОСОБА_1 відмовився без повідомлення причин. У період з 03 по 14 вересня 2018 року позивач на роботу не виходив, про що вона письмово повідомила директора. За вказівкою останнього намагалася додзвонитися ОСОБА_1 з метою отримання пояснень, але не вдало. Після цього наказом по ФОП ОСОБА_2 було створено комісію з’ясування причин відсутності ОСОБА_1 на роботі та видано наказ про звільнення останнього за прогули. У зв’язку з тим, що позивач відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення, даний наказ був направлений йому поштою. Крім того свідок ОСОБА_3 зазначила, що заява позивача про звільнення з роботи за згодою сторін на підприємство не надходила, відповідний наказ не видавався та після цього позивач продовжував працювати протягом липня - серпня 2018 року, йому нараховувалася заробітна плата, з якої сплачувалися податки.

Свідок ОСОБА_6 показала, що позивач є її колишнім чоловіком. Після розірвання у 2016 році шлюбу з останнім продовжували проживати однією сім’єю. Проте, стосунки між ними погіршилися, коли у червні 2018 року дізналася про те, що позивач зустрічається з іншою жінкою. З ФОП ОСОБА_2 є партнерами по бізнесу, їх робочі місця знаходяться в одній будівлі та вона не є найманим працівником останнього. У червні 2018 року готувала до суду позов про розподіл майна та забрала з дому папку з документами, у якій пізніше виявила трудову книжку позивача. На початку липня 2018 року останній приходив до неї в кабінет з вимогою звільнити його та віддати трудову книжку. Оскільки на її роз’яснення стосовно того, що звільнити його має ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_1 не реагував, керуючись лише емоціями, вчинила в трудовій книжці запис про звільнення останнього з роботи за згодою сторін та віддала трудову книжку. Хто поставив у ній печатку ФОП ОСОБА_2 їй не відомо.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні показав, що на початку серпня 2018 року колишня дружина ОСОБА_6 по телефону повідомила його про звільнення. Після цього прийшов на роботу, де остання віддала йому трудову книжку. З даного приводу намагався зв’язатися з ОСОБА_2, але всі спроби виявилися невдалими. Вважаючи себе звільненим, з 02 серпня 2018 року на роботу не виходив та намагався стати на облік у центрі зайнятості, де дізнався, що числиться працевлаштованим у відповідача та за нього сплачуються податки. У зв’язку з цим, в середині вересня 2018 року знову з’явився на підприємство, де дізнався про необхідність отримання компенсації за невикористану відпустку. Приблизно через тиждень отримав від ФОП ОСОБА_2 листа з наказом про звільнення та трудовим договором.

Таким чином, судом встановлено що ОСОБА_1 не виходив на роботу до ФОП ОСОБА_2 в період з 03 по 14 вересня 2018 року включно. Вказана обставина підтверджується табелем обліку робочого часу по ФОП ОСОБА_9 за вересень 2018 року, доповідною бухгалтера ОСОБА_3 від 14 вересня 2018 року та показами останньої в судовому засіданні (а. с. 61-62, 64). Крім того, факт свого невиходу на роботу протягом вказаного періоду підтвердив у судовому засіданні і сам позивач, який також зазначив, що жодних перешкод у цьому відповідач йому не чинив.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч зазначеним вище вимогам чинного цивільного процесуального законодавства позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження причин поважності своєї відсутності на роботі у ФОП ОСОБА_2 в період з 03 по 14 вересня 2018 року включно.

Доводи ОСОБА_1 про те, що причиною невиходу на роботу було його звільнення 30 червня 2018 року з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін суд вважає безпідставними, оскільки згідно з показами позивача в судовому засіданні, про звільнення з роботи у ФОП ОСОБА_2 з вказаних підстав його повідомила колишня дружина ОСОБА_6, яка, як стверджує ОСОБА_1, є власником бізнесу відповідача. Однак, жодних доказів на підтвердження вказаних доводів суду не надано. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_6 є найманим працівником ФОП ОСОБА_2 та уповноважена ним на вчинення дій щодо звільнення позивача. У той же час ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердив, що ФОП ОСОБА_2 про звільнення з роботи за згодою сторін його не повідомляв та відповідну заяву на ім’я останнього він не писав. Та обставина, що запис у трудовій книжці про звільнення позивача з роботи у ФОП ОСОБА_2 за згодою сторін не відповідає дійсності підтверджується показами свідка ОСОБА_6, яка показала, що дійсно зробила даний запис, керуючись емоціями, після тривалих на наполегливих вимог ОСОБА_10, який не зважав на її пояснення стосовно того, що з приводу звільнення з роботи йому необхідно звертатися до ОСОБА_2, а також розрахунково-платіжними відомостями на виплату заробітної плати по ФОП ОСОБА_2 за липень-серпень 2018 року, з яких вбачається, що протягом вказаного періоду позивачу нараховувалася заробітна плата (а. с. 23-24).

З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідає вимогам чинного трудового законодавства, адже сам пособі невихід на роботу без поважних причин є підставою для звільнення за прогул, а відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, виходячи з наступного.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним трудовим договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Всупереч положенням ст. 12 ЦПК України ОСОБА_1 не довів суду належними і допустимими доказами ту обставину, що з моменту прийняття його на роботу до ФОП ОСОБА_2 06 січня 2018 року до червня 2018 року включно, заробітна плата йому виплачувалася не в повному розмірі, у сумі 500 грн. на місяць. Крім того у судовому засіданні позивач підтвердив, що у відомостях про виплату заробітної плати ставив свій підпис про отримання авансу і заробітної плати у повному розмірі.

Стосовно заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 за липень-серпень 2018 року суд відмічає, що з вимогою про здійснення розрахунку за вказаний період позивач до ФОП ОСОБА_2 не звертався, так як доказів протилежного суду не надано. Зазначена заборгованість у розмірі 5 982 грн. виплачена позивачу в ході судового розгляду справи шляхом перерахування відповідачем коштів на особистий рахунок позивача №29244827503074, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується платіжним дорученням №211 від 04 січня 2019 року (а. с. 67).

Таким чином, з огляду на недоведеність, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за весь час роботи у ФОП ОСОБА_2 Доводи позивача та його представника стосовно того, що на рахунок, на який були перераховані вказані кошти, накладено арештований, у зв’язку з чим ОСОБА_1 фактично їх не отримав, не є підставою для задоволення позовних вимог останнього в цій частині.

Інші доводи сторони позивача не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 47, 115, 116, 139, 147 КЗпП України, п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 4, 12-13, 76-78, 81, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, юридична адреса: Сумська область, Білопільський район, смт. Улянівка, вул. Зарічна, 10 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за весь час роботи відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:

Справа № 573/2044/18

Номер провадження 2/573/27/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина)

17 січня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за весь час роботи,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, юридична адреса: Сумська область, Білопільський район, смт. Улянівка, вул. Зарічна, 10 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі за весь час роботи відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: