Рішення № 79356309, 16.01.2019, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/16559/18

Провадження №2/521/872/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Коблової О.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Барвенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні вказаного складу суду перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі наказу ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 13.03.2015 № 26-ВК позивач був прийнятий на роботу першого заступника голови правління ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Відповідно до указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 р. «Про часткову мобілізацію», на підставі повідомлення №3/1110 від 23.03.2015 року Малиновського районного військового комісаріату м. Одеси позивач був призваний на військову службу по мобілізації до Збройних сил України.

Наказом ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 24.03.2015 р. № 32-ВК позивач був увільнений від роботи з 17.03.2015 р. до закінчення проходження військової служби по мобілізації, зі збереженням займаної посади і середньої заробітної плати (на період до одного року).

27 квітня 2016 року між позивачем та Державною прикордонною службою України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України з 27 квітня 2016 року по 26 жовтня 2016 року. 27 жовтня 2016 року між позивачем та Державною прикордонною службою України укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 27 жовтня 2016 року по 26 квітня 2017 року. 27 квітня 2017 року між позивачем та Державною прикордонною службою України укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 27 квітня 2017 року по 26 жовтня 2017 року. 27 жовтня 2017 року між позивачем та Державною прикордонною службою України укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 27 жовтня 2017 року по 26 квітня 2018 року. Починаючи з листопада 2016 року відповідачем позивачу не здійснювалось нарахування та виплата середнього заробітку.

Позивач вважає, що невиплата відповідачем позивачу середнього заробітку з листопада 2016 року є необґрунтованою та незаконною, оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду. Позивач на підставі ч.ч. 2.2 ст. 119 КЗпП України, ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та уточнивши позовні вимоги просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період з 27 жовтня 2016 року по 26 квітня 2018 року в сумі 104552,46 грн., а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 8225,53 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача подав до суду відзив, у якому позов не визнав та вказав, що відповідно до указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 р. «Про часткову мобілізацію», на підставі повідомлення №3/1110 від 23.03.2015 року Малиновського районного військового комісаріату м. Одеси наказом ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 24.03.2015 р. № 32-ВК позивач був увільнений від роботи з 17.03.2015 р. до закінчення проходження військової служби по мобілізації, зі збереженням займаної посади і середньої заробітної плати (на період до одного року) згідно чинного законодавства. Після проходження військової служби по мобілізації ОСОБА_1, не приступивши до роботи в Компанії, згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 27 квітня 2016 р. № 346-ОС був прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Наказом ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 27.04.2016 р. № 52-ВК відповідно до ст. 119 КЗпП України ОСОБА_1 знову було увільнено від роботи з 27 квітня 2016 р. на шість місяців зі збереженням місця роботи, посади і середньої заробітної плати. Після закінчення терміну укладеного контракту - 27-28 жовтня 2016 р. ОСОБА_1 за збереженням робочого місця не звертався, тривалий час жодної інформації про його місцеперебування, стан здоров`я тощо до Компанії не надходило, тому 17.11.2016 р. листом № 1/13-10/1889 Компанія звернулася до Державної прикордонної служби України з проханням надати сприяння у встановленні місцеперебування ОСОБА_1 та надіслати, за наявності, підтверджуючі документи. В той же час позивачем не надавався відповідачу ні контракт, ні інші документи. Лише більш ніж через місяць після припинення дії контракту, по якому здійснювались ОСОБА_1 компенсаційні виплати, 01 грудня 2016 р. листом від 29.11.2016 р. № 0.30-12896/0/6-16 у відповідь на запит Компанії Адміністрація Держприкордонслужби України направила витяг з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 25 жовтня 2016 р. № 1052-ОС про продовження військової служби за новим контрактом ОСОБА_1, призваного на військову службу під час мобілізації. Враховуючи факт укладення нового контракту, а не продовження попереднього після закінчення річного строку нарахування середнього заробітку відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року, роз'яснень Державної інспекції України з питань праці від 30.04.2014 р. відповідачем припинено нарахування та виплата середнього заробітку позивачу. Крім того, на час прийняття рішення про припинення нарахування та виплату середнього заробітку позивачу останній не проходив військову службу в умовах особливого періоду. Також позивачем не сплачено судовий збір з двох вимог майнового характеру та пропущено строки звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Представник відповідача подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що зі змісту постанов Верховного Суду, де висловлена правова позиція, на яку посилається Верховний Суд у своєму листі від 19.06.2018 № 300/1/С/1984, про який вказує позивач у своїй позовній заяві, всі вони були прийняті у справах за позовами, що мали інший предмет та підстави, аніж позов, поданий до Малиновського районного суду м. Одеси позивачем. Крім того, зазначені правові висновки стосуються інших фактів, а тому не можуть бути обов'язковими для врахування судом у даній справі. Крім того, правові позиції, про які вказує позивач, містять посилання на ст. 119 КЗпП України в іншій редакції ніж та, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що із ст. 119 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» випливає, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток. В Україні особливий період діє з 17 березня 2014 року після оприлюднення указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває і на сьогоднішній день. Позивач не повинен був сплачувати судовий збір відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Строк звернення до суду щодо виплат середнього заробітку та компенсацій не пропущений, оскільки питання щодо стягнення компенсації витрат частини доходів у зв'язку з пропущенням строків їх виплат відноситься до структури заробітної плати.

Представником відповідача подано до суду заперечення, в якому зазначено, що спірні правовідносини виникли 17.03.2015, а тому Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 10.11.2016 не може бути до них застосований. Аналогічно, до правовідносин, що виникли, не може бути застосований лист Міністерства соціальної політики № 888/13/84-16 від 07.07.2016, на який посилається позивач. Особливий період згідно указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 "Про часткову мобілізацію" становив 210 діб та тривав з 20.01.2015 року по 17.08.2015 року. Починаючи з 18.08.2015 року рішень про оголошення війни або чергову мобілізацію Президентом України не приймалось, отже особливий період в Україні не діяв.За останні два місяці роботи позивачем за весь час роботи у відповідача відпрацьовано 2 робочих дні. Заробітна плата за 2 останні місяці складає 566,67 грн. Враховуючи розмір виплаченої позивачу заробітної плати, зазначені позовній заяві та відповіді на відзив суми, які просить стягнути позивач, є необґрунтованим.

Представником відповідача повідомлено суд, що наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 28.12.2018 № 421 змінено найменування публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Представником відповідача подано до суду клопотання про компенсацію фактичних витрат, що пов'язані з його явкою до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, а представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду першого заступника голови правління ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 13.03.2015 року відповідно до наказу № 26-ВК від 13.03.2015 року.

Відповідно до указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 р. «Про часткову мобілізацію», на підставі повідомлення №3/1110 від 23.03.2015 року Малиновського районного військового комісаріату м. Одеси наказом ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 24.03.2015 р. № 32-ВК позивач був увільнений від роботи з 17.03.2015 р. до закінчення проходження військової служби по мобілізації, зі збереженням займаної посади і середньої заробітної плати (на період до одного року).

Нарахування та виплата середнього заробітку ОСОБА_1 ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" здійснювалася згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. №10, яка визначає механізм виплати компенсації за 2014-2015 роки, зокрема, підприємствам у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за рахунок і в межах асигнувань, передбачених у державному бюджеті за відповідною державною програмою. У період з березня по грудень 2015 року ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" було нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 57 234,67 грн. У період з січня по жовтень 2016 року ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 58 084,70 грн., який не був компенсований з бюджету.

Після проходження військової служби по мобілізації ОСОБА_1, не приступивши до роботи в ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 27 квітня 2016 р. № 346-ОС був прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на шість місяців. Наказом Компанії від 27.04.2016 р. № 52-ВК відповідно до ст. 119 КЗпП України ОСОБА_1 знову було увільнено від роботи з 27 квітня 2016 р. на шість місяців зі збереженням місця роботи, посади і середньої заробітної плати.

Після закінчення терміну укладеного контракту - 27-28 жовтня 2016 р. ОСОБА_1 за збереженням робочого місця не звертався, тривалий час жодної інформації про його місцеперебування, стан здоров`я тощо до Компанії не надходило. 17.11.2016 р. листом № 1/13-10/1889 відповідач звернувся до Державної прикордонної служби України з проханням надати сприяння у встановленні місцеперебування ОСОБА_1 та надіслати, за наявності, підтверджуючі документи.

01 грудня 2016 р. листом від 29.11.2016 р. № 0.30-12896/0/6-16 у відповідь на запит відповідача Адміністрація Держприкордонслужби України направила витяг з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 25 жовтня 2016 р. № 1052-ОС про продовження військової служби за новим контрактом ОСОБА_1, строком на шість місяців.

27 квітня 2017 року між позивачем та Державною прикордонною службою України укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 27 квітня 2017 року по 26 жовтня 2017 року. 27 жовтня 2017 року між позивачем та Державною прикордонною службою України укладено контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України з 27 жовтня 2017 року по 26 квітня 2018 року. Відповідно до витягу з наказу начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 25.04.2018 № 143-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу управління з 27 квітня 2018 р. 21.06.2018 відповідачем виданий наказ ОСОБА_1 приступити до роботи з 21.06.2018. 21.06.2018 позивачем відповідачу була подана заява про звільнення з займаної посади за згодою сторін з 22.06.2018. Наказом ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 22.06.2018 № 108-ВК позивача звільнено з посади першого заступника голови правління за угодою сторін.

Згідно ч. 3. ст. 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

П. 7 указу Президента України про часткову мобілізацію №15/2015 від 14.01.2015 року постановлено довести до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Відповідно до роз'яснення Державної інспекції України з питань праці від 30.04.2014 р. «Щодо мобілізації» за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Отже, із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що відповідачем після закінчення річного строку нарахування середнього заробітку відповідно до вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року, роз'яснень Державної інспекції України з питань праці від 30.04.2014 р. було правомірно припинено нарахування та виплата середнього заробітку позивачу.

Посилання позивача на те, що в Україні з 17 березня 2014 р. після оприлюднення Указу Президента від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» діє особливий період, який триває на даний час, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Визначення терміну "особливий період" міститься в абзаці 11 ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року, у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Отже, за змістом вищенаведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

Відповідно до п. 1 указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 "Про часткову мобілізацію" було постановлено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Даний указ Президента України набрав чинності 20.01.2015 року з дня його опублікування в газеті «Голос України». Отже, особливий період згідно указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 "Про часткову мобілізацію" становив 210 діб та тривав з 20.01.2015 року по 17.08.2015 року. Починаючи з 18.08.2015 року рішень про оголошення війни або чергову мобілізацію Президентом України не приймалось, отже особливий період в Україні не діяв.

Судом встановлено, що в ході інспекційного відвідування ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", проведеного на підставі звернення позивача на предмет дотримання вимог ст. 119 КЗпП України, зафіксованого в Акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ164/66/АВ від 28.03.2018 р., Головним управлінням Держпраці у Київській області порушень вимог ст. 119 КЗпП України ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" у відношенні до ОСОБА_1 не встановлено.

Укладеними між позивачем та Державною прикордонною службою України контрактами не передбачено проходження військової служби ОСОБА_1 в особливий період. Укладеним 27.10.2017 р. контрактом у п. 1 передбачено, що ОСОБА_1 бере на себе зобов'язання проходити військову службу протягом дії цього контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту. Таким чином, позивач не проходив військову службу в умовах особливого періоду.

На підставі викладеного, оскільки судом порушення трудових прав ОСОБА_1 не встановлено, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд вважає, що понесені позивачем судові витрати не підлягають стягненню з відповідача, що відповідає ст.141 ЦПК України.

Представник відповідача подав до суду клопотання про компенсацію фактичних витрат, пов'язаних з явкою представника АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до суду, а також компенсацію за втрачений заробіток.

Згідно з ч. 1 ст. 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 138 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 передбачено, що компенсація у цивільних справах за втрачений заробіток стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Згідно розрахунку, наданого представником АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», понесені витрати, які пов'язані з явкою до суду, компенсацією за втрачений заробіток складають загальну суму 2 103,17 грн. До вказаного розрахунку представником відповідача долучено копії квитанцій, посадочних документів, розрахункових листків на підтвердження розміру понесених витрат.

Відтак, з ОСОБА_1 на користь АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» підлягають стягненню витрати, які пов'язані з явкою до суду, а також компенсація за втрачений заробіток в розмірі 2 103,17 грн.

Керуючись ст.ст.119, 232 КЗпП України, керуючись ст.ст. 2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (65010, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд.51, ідентифікаційний код 31899285) судові витрати та компенсацію за втрачений заробіток на загальну суму 2 103 грн. 17 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30- денний строк з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя О.Д. Коблова