Рішення № 79352071, 09.01.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6267/18

Провадження № 2/487/453/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

09.01.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнка В.О., за участю секретаря судового засідання Гречаної А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И В:

21.09.2018 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_4, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 міської ради, в якій просив визнати за позивачем право власності на житловий будинок загальною площею 95,1 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами, розташований по вул. Радсадівська, 58, ОСОБА_5 у м. Миколаєві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 1983 року позивачу, як члену риболовецького колгоспу «Третій Вирішальний» надали для проживання та користування житловий будинок по вул. Радсадівська, 58 в с. Мала Корениха у м. Миколаєві. У 1991 році позивач звернулась із заявою до правління риболовецького колгоспу «Третій Вирішальний» щодо продажу їй зазначеного житлового будинку. Протоколом №7 засідання правління риболовецького колгоспу «Третій Вирішальний» від 27.01.1992 року було надано дозвіл на продаж житлового будинку зі строком сплати 10 років. У 1992 році позивач повністю сплатила кошти за договором купівлі-продажу від 12.02.1992 року. У 2014 році позивач звернулась до КП «ОСОБА_2 МБТІ» з метою проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту на житловий будинок. 17.09.2018 року позивачу було надано довідку «ОСОБА_2 МБТІ», згідно якої право власності на вищезазначений житловий будинок не зареєстроване. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

Представник позивача ОСОБА_6 до судового засідання не з’явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності позивача та її представника, позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 міської ради до судового засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважає за можливе ухвалити рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Судом встановлено, що у 1983 року ОСОБА_1, як члену риболовецького колгоспу «Третій Вирішальний» надали для проживання та користування житловий будинок по вул. Радсадівська, 58 в с. Мала Корениха у м. Миколаєві.

Згідно виписки із протоколу №7 засідання правління риболовецького колгоспу «Третій Вирішальний» від 27.01.1992 року на підставі заяви ОСОБА_1 про надання їй житлового будинку на виплату, вирішено надати ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: м. Миколаїв, ОСОБА_5, вул. Радсадівська, 58 строком сплати 10 років. Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.02.1992 року визначено вартість житлового будинку та складно зобов’язання на викуп зазначеного житлового будинку строком на 10 років. Згідно довідки риболовецького колгоспу «Третій Вирішальний» від 18.05.1992 року позивач повністю сплатила вартість житлового будинку. Згідно повідомлення від 17.09.2018 року, КП «ОСОБА_2 МБТІ» проведені поточні інвентаризаційно-оцінювальні роботи житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: м. Миколаїв, вул. Радсадівська, 58 (ОСОБА_7), на який станом на 28.12.2012 року право власності не зареєстроване. За результатами обстеження станом на 19.07.2018 року встановлено, що на земельній ділянці по вул. Радсадівська. 58 знаходяться: житловий будинок, сарай, вбиральня, огорожі, споруди. Об’єкти самочинного будівництва відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до cт. 2 Закону України «Про власність» (в редакції від 07.02.1991 року) - право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Відповідно до ч. 1 cт. 3 Закону України «Про власність» - суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Відповідно до ч. 2 cт. 12 Закону України «Про власність» - громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ч. 1 cт. 13 Закону України «Про власність» - об'єктами права індивідуальної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Відповідно до cт. 49 Закони України «Про власність» - володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражем, третейським судом.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до cт. 3 Закону України від і липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності даним Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

При вирішенні спорів про визнання права власності судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», постановою Ради Міністрів Української PCP від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській PCP», вказівками по веденню по-господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР - право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Листом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 27.09.2011 роки за № 40-16-2957 зазначено, що: «право власності на приватні житлові будинку, збудовані до 5 серпня 1992 року, повинні оформлюватися без прийняття таких будинків в експлуатацію».

Відповідно до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 304 від 13.06.2012 року про внесення змін до Порядки прийняття в експлуатацію житлових будинків, визначено, що: «документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно. .

Статтею 27 зазначеного Закону визначені підстави для державної реєстрації прав, а саме державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 роки органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 386 ЦК України - держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

У пункті 6 ОСОБА_8 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо обов'язкових для усіх судів України правових позицій» від 05.12.2011 року зазначено, що ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, тому позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-13,76-89,258-273, 280-289 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради про визнання права власності на житловий будинок - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 95,1 кв.м., житловою площею 30,4 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: м. Миколаїв, ОСОБА_5, вул. Радсадівська, 58.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, проживає: м. Миколаїв, ОСОБА_5, вул. Радсадівська, 58, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2 міська рада, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ЄДРПОУ 04056612.

Суддя В.О. Гаврасієнко