Рішення № 79352036, 10.01.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2184/18

Провадження № 2/487/152/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участі секретаря Гречаної А.Д., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

17.04.2018 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири №112 за адресою вул. Лазурна, 52-а в м. Миколаєві, укладений 28.11.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1/2 частки квартири №112 за адресою вул. Лазурна, 52-а в м. Миколаєві.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.03.2013 року між сторонами укладено шлюб, після чого сторони постійно мешкали разом та сподівалися на подальше подружнє життя. 28.11.2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір дарування квартири, який посвідчено державним нотаріусом ОСОБА_6 за реєстровим №2-1180, згідно якого позивач передав у власність відповідачу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 державним реєстратором Третьої Миколаївської нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_6 Позивач є тяжко хворою людиною і потребуючи постійного догляду та коштовного операційного втручання, мав намір передати у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_3 з метою подальшого догляду за ним та матеріальної допомоги, а саме забезпечення харчування, необхідними ліками, фізичною підтримкою за неможливості рухатися, утриманням квартири в належному стані, сплати частини комунальних послуг, оскільки довіряв своїй дружині та розумів, що її підтримка і допомога вкрай йому необхідна. До укладання договору дарування позивач домовився із відповідачем, про те, що відповідач отримує у власність 1/2 частку квартири. взамін чого відповідач надасть чоловіку належний догляд довічно. Спірна квартира була придбана за кошти позивача, одержані від продажу іншої квартири. Сторони проживали у №112 по вул. Лазурна, 52-а в м. Миколаєві квартирі до лютого 2018 року, але після укладання спірного договору відносини почали псуватися, відповідач перестала допомагати, підтримувати позивача, вести спільний бюджет, почала провокувати сварки і на початку лютого 2018 року коли позивач потрапив до лікарні, дізнавшись, що позивачу потрібне проводити коштовне операційне втручання, зібрала речі та пішла від позивача, зазначивши що сімейних відносин з ним більше не хоче мати. На даний час, позивач потребує коштовного лікування та операційного втручання. Про існування діагнозу позивача відповідач знала ще в 2016 році і при укладанні договору погодилася доглядати за позивачем, в обмін на що він їй і відчужив квартиру, бажаючи отримати належний догляд. Позивач укладаючи договір дарування частки своєї квартири, був впевнений, що укладений договір за своїм змістом є договором довічного утримання, оскільки попередньо домовився із відповідачем, що за частку відчуженої квартири на її користь, остання буде доглядати його, надавати допомогу та забезпечувати його всім необхідним довічно. Однак, у зв’язку зі своєю правовою недосвідченістю, позивач помилково уклав договір дарування, а не договір довічного утримання, оскільки позивач не мав наміру передати вказану частину квартири у власність відповідачці на безоплатних умовах. Укладаючи договір дарування, позивач помилявся щодо наслідків такого договору, вважав, що відповідачка буде зобов’язана доглядати за ним. Проте таких наслідків договір дарування не передбачає. В результаті чого позивач з тяжкою хворобою, яка потребує операційного втручання та постійного догляду, залишився без частки квартири та без допомоги і підтримки, яку повинна була надавати відповідач як дружина і сторона за договором. На підставі викладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача надала суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що позов є не обґрунтованим, таким що не підлягає задоволенню в повному обсязі входячи з наступного. Так, 28.11.2017 року між сторонами укладений договір дарування частки квартири АДРЕСА_1, під час укладання якого сторони домовилися про всі істотні умови договору. Зокрема п.1.1 зазначеного договору узгоджено, що дарувальник безоплатно передає у власність обдарованому належну йому на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, а обдаровуваний приймає цей дарунок від дарувальника. В подальших пунктах оспорюваного договору визначені інші істотні обставини, а саме встановлено право власності дарувальника на квартиру, право на розпорядження цим майно, відсутність будь-яких обтяжень або інших заборон, умови передачі майна та переходу права власності на нього, права та обов’язки сторін щодо передання та прийняття дарунку. Крім того, згідно п. 5.1 освоюваного договору правові наслідки вчинення правочину недієздатною, або обмежено дієздатною особою, особою, яка на момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, а також наслідки вчинення цієї угоди під впливом помилки, обману, насильства, особи під впливом тяжкої обставини, вчинення фіктивного та удаваного правочину сторонам нотаріусом роз’ясненні. Одночасно сторони підтвердили, що зазначені факти в їх діях відсутні. Пунктом 6.2 договору визначено, що договір не передбачає зі сторони обдаровуваного ніяких зустрічних дій майнового характеру на користь дарувальника. Таким чином, на момент укладання оспорюваного договору сторони домовитись про всі його істотні умови, а нотаріус, який його посвідчив, перевірив дієздатність дарувальника.. роз’яснив сторонам обставини, що мають істотне значення під час його укладання, впевнився , що сторони усвідомлюють значення своїх дій. Також сторонами виконаний весь обсяг обов’язків, пов’язаних з реалізацією умов договору, позивач символічно передав у власність відповідачу 1/2 частку спірної квартири, а відповідач, зареєструвала право власності на дарунок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності. Позивачем не надано доказів того, що на момент укладання оспорюваного договору, позивач мав намір укласти саме договір довічного утримання та докази, які б свідчили про обговорення чи досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов саме такого договору. Крім того, наявність у позивача хвороби, яка потребує хірургічного втручання, не є обставиною, котра б дійсно істотно могла вплинути на помилкове усвідомлення природи правочину, прав та обов’язків сторін правочину, не є доказом того, що при укладанні правочину особа помилилася щодо обставин, що мають істотне значення. Таким чином, наведені позивачем в позові обставини не є доказами і не підтверджують, що при укладанні договору мала місце помилка, яка має істотне значення, не мають правового значення для правильного вирішення даного спору, оскільки не є підставами для визнання договору дарування недійсним. На підставі викладеного поросила в задоволенні позову відмовити.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що докази, які надала сторона відповідача – квитанції про оплату комунальних послуг без печаток та підписів уповноважених осіб та сама сплата відповідачем не спростовує тієї обставини, що договір дарування був укладений позивачем під впливом помилки. Також зазначила, що позивач, укладаючи договір на 1/2 частку квартири. усвідомлюючи свій щодня погіршуючийся фізичний стан та тяжкі подальші наслідки хвороби, сподівався на фінансову, моральну допомогу та догляд дружини, відповідача по справі, в обмін на 1/2 квартири, що є предметом договору. Квартира, на відчуження частки якої було укладено договір, є єдиним житлом позивача. Тяжка хвороба позивача прогресує і невдовзі він потребуватиме за станом здоров’я стороннього постійного догляду. Позивач не має близьких родичів, окрім дружини, на яких він міг би сподіватися на допомогу. Тому дарувати єдине житло дружині без будь-яких обов’язків позивач на меті не мав, його волевиявлення не відповідало внутрішній волі і не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.1 ст. 233 ЦК України. Посилаючись на викладене, сторона позивача не погодилась з обставинами викладеними відповідачем у відзиві і просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка державний нотаріус Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_7 пояснила, що до неї звернувся ОСОБА_1 з метою оформлення договору дарування частки квартири своїй дружині ОСОБА_3, це була його воля. Позивач неодноразово приходив до неї разом із дружиною. Вона запропонувала ОСОБА_1 скласти заповіт на дружину, але позивач не захотів та наполягав на оформленні договору дарування, підстав відмовити позивачу було, нею було роз’яснено позивачу наслідки укладання договору дарування. Сторони прочитали договір. За складання договору оплачувала відповідач. При складанні договору дарування позивач не казав, що хоче, щоб його доглядали.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною брата позивача. Сторони проживали однією сім’єю з 2011 року, жили дружньо. Але потім дружина позивача пішла від нього і тоді вже вони дізналися, що позивач уклав із відповідачем договір дарування.

Свідок ОСОБА_1 суду пояснив, що він є братом позивача. Відповідач обманула позивача і тому вони уклади не той договір, про який домовлялися, про це йому стало вже відомо після того, як сторони перестали проживати разом. Його дружина намагалась поговорити із відповідачам та примирити сторони, але відповідач не відповідача на дзвінки та перестала з ними спілкуватись. Позивач просив доглядати за ним, але він йому відмовив, оскільки у нього не має можливості. Брат казав йому, що в нього погіршується стан здоров’я і що йому відповідач пропонувала йому доглядати його.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши обставини і визначені до них правовідносини, приходить до наступного висновку:

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2 березня 2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії І-ФП №154454.

28 листопада 2017 року ОСОБА_1 (дарувальник) подарував 1/2 частки належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_2 Н.М. (обдаровувана), що підтверджується договором дарування частки квартири від 28.11.2017 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №2-1180.

Згідно п.1.1 зазначеного договору дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваному (дарує) належну йому на праві власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, а обдаровуваний приймає цей дарунок від дарувальника.

Згідно розділу 4 договору обов’язки дарувальника передати зазначену 1/2 частку квартири обдарованому, а обов’язком обдаровуваного є прийняти зазначену 1/2 частку квартири.

Згідно п.5.1 договору правові наслідки вчинення правочину недієздатною, або обмежено дієздатною особою, особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, а також наслідки вчинення цієї угоди під впливом помилки, обману, насильства, особою під впливом тяжкої обставини, вчинення фіктивного та удаваного правочину, сторонам нотаріусом роз’яснені. Одночасно, сторони стверджують, що зазначені факти в діях сторін відсутні.

Згідно п.6.2 договору цей договір не передбачає зі сторони обдаровуваного ніяких зустрічних дій майнового чи немайнового характеру на користь дарувальника.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року з наступними змінами, під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

На виконання вказаної норми закону, під час посвідчення оспорюваного договору дарування укладеного між сторонами, правові наслідки вчинення правочину недієздатною, або обмежено дієздатною особою, особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, а також наслідки вчинення цієї угоди під впливом помилки, обману, насильства, особою під впливом тяжкої обставини, вчинення фіктивного та удаваного правочину, сторонам нотаріусом роз’яснені. Одночасно, сторони стверджували, що зазначені факти в діях сторін відсутні.

В подальшому, на підставі договору дарування від 28 листопада 2017 року право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 зареєстровано у вставноленому законом порядку за відповідачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 105425613 від 28.11.2017 року.

Позивач, звертаючись до суду, зазначає як підставу для визнання договору дарування частки квартири, укладеного між ним та відповідачем, те, що він хворіє, потребує хірургічного втручання та догляду та підставою для визнання договору дарування недійсним, є те, що позивач вважав, що за умовами оспорюваного договору відповідач бере на себе обов’язок доглядати за ним за життя і до його смерті і не мав наміру передати частину квартири у власність відповідачу на безоплатних умовах. Позивач помилявся щодо неправильного сприйняття ним юридичних обставин правочину, що в подальшому вплинуло на його волевиявлення під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання. Крім того, позивач вважав, що право розпорядження часткою нерухомого майна переходить до відповідача лише після смерті позивача.

Згідно із ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За положенням ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Вказане узгоджується з позиціями ВСУ викладеними в постановах №6-2цс14, №6-551цс16.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і сам факт обману.

З огляду на визначену позивачем підставу позову і обставини, на які він посилається, позивач не доводить обману щодо природи правочину, щодо прав та обов'язків сторін, визначених цим договором.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України, договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відтак, вчинення будь-яких дій майнового характеру дарувальником на користь обдаровуваного не можуть бути істотними умовами договору дарування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року (справа № 6-93цс16).

Таким чином, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, перевіряючи обставини вчинення правочину, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що для визнання договору дарування частки квартири недійсним позивачем не доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Доказів наявності в діях відповідача умислу щодо введення в оману позивача щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, для того, щоб спонукати останнього до вчинення договору дарування частини квартири позивачем не надано.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 16, 76-82, 141, 259,263- 268,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського Апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1, зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_3, зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2.

Повний текст рішення буде складено 16.01.2019 року.

Суддя Гаврасієнко В.О.