Рішення № 79351682, 12.12.2018, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2935/18

Провадження № 2/456/1312/2018

РІШЕННЯ

іменем України

12 грудня 2018 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Саса С. С. ,

при секретарі Кулешник С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Транс-Тір Україна» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просить визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення № 57 від 23 травня 2018 року з посади водія Приватного Підприємства "Транс-Тір Україна", поновити на зазначеній посаді та стягнути з ПП "Транс-Тір Україна" на його користь оплату за вимушений прогул з 24 травня 2018 року по 23 липня 2018 року у розмірі 7632,15 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що наказом №25-к від 23.05.2018р. його звільнено з роботи в ПП «Транс-Тір Україна», де він працював водієм, за прогул згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП.Трудову книжку позивач отримав лише 29.05.2018р. Копію наказу позивачу не вручено.Наступного дня позивач звернувся до ГУ Держпраці у Львівській області зі скаргою щодо його незаконного звільнення.З відповіді ГУ Держпраці у Львівській області, яку позивач отримав після проведення ними перевірки 18.07.2018р., позивачу стало відомо, що факт прогулу засвідчений відповідачем в комісійному акті від 21.05.2018р. та в доповідній записці заступника директора ОСОБА_2 від 23.05.2018р.В листі ГУ Держпраці у Львівській області констатовано ряд порушень, допущених працедавцем при звільненні позивача, а саме: не ознайомлення позивача з наказом про звільнення;не з'ясування причин прогулу - причини відсутності на робочому місці не з'ясовували, пояснень в позивача не отримано;комісійний акт про відсутність позивача на робочому місці 22.05.2018р. та 23.05.2018р. складено ще 21.05.2018р., тобто до подій, які ще на той час не відбулись.Даним листом констатоване порушення працедавцем ч.1 ст.149 КЗпП України (до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.) та ст. 47 КЗпП України (власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи). У відповіді позивачу рекомендовано звернутись до суду, роз'яснено підсудність такого спору та строки звернення до суду, який на день отримання відповіді позивачем пропущено. Просить поновити строк на судовий захист та задоволити позовні вимоги.

Позивач та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини та просять позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов заперечив та пояснив, що позивач ОСОБА_1 прийнятий на посаду водія ПП «Транс-Тір Україна» з 24.11.2017 року згідно наказу № 37 від 23.11.2017 року. Наказом № 25 від 23.05.2018 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв'язку з прогулом без поважних причин, на підставі п.4 ст.4 КЗпП України. Наказ про звільнення видано на підставі акту про відсутність працівника на роботі та доповідної записки заступника директора ОСОБА_2 від 23.05.2018 року. В акті та доповідній записці зафіксовано, що ОСОБА_1 22.05.2018 року та 23.05.2018 року не виходив на роботу, про причину своєї відсутності нікого не повідомляв та пояснень щодо його відсутності у нього отримати не вдалося. Щодо дати складання акту про відсутність працівника на роботі без поважних причин, нею слід вважати 23.05.2018 року, оскільки акт складено відповідно після виявлення відсутності працівника на роботі, а при складанні акту була здійснена механічна помилка. Позивач стверджує, що про факт фіксації його прогулу 22 та 23 травня 2018 року йому стало відомо лише з листа ГУ Держпраці у Львівській області, отриманого ним 18.07.2018 року. Проте, дані твердження спростовуються поданою ним скаргою на ім’я начальника ГУ Держпраці у Львівській області від 30.05.2018 року, у якій ОСОБА_1 повідомляє, що був на підприємстві 21.05.2018 року, після чого 25.05.2018 року зателефонував, щоб дізнатися, коли забрати трудову книжку, і тільки 29.05.2018 року знову з’явився на підприємстві та дізнався, що його звільнено за прогул. Зазначене свідчить ми про те, що позивач 22.05.2018 року та 23.05.2018 року був відсутній на роботі без поважних причин, про причини своєї відсутності роботодавця не повідомляв та відповідно жодних пояснень з цього приводу не надавав. Також жодних спростувань щодо поважності причин своєї відсутності на роботі позивачем на надано.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен дізнатися був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Позивачем не наведено поважності пропуску строку звернення до суду. Тому просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона працює бухгалтером на ПП «Транс-Тір Україна». Позивача ОСОБА_1 звільнено через те, що він два дні не виходив на роботу, а коли вона до нього подзвонила, то ОСОБА_1 сказав, що його немає. Позивач був ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку. Заборгованості перед позивачем підприємство не має. Про ознайомлення із наказом про звільнення позивач не розписався. В Акті про відсутність позивача на роботі помилково вказано дату 21.05.2018 року, замість правильної дати 23.05.2018 року.

Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що він займає посаду заступника директора ПП «Транс-Тір Україна». ОСОБА_2 звертався до директора ПП «Транс-Тір Україна» із доповідною, що позивач ОСОБА_1 не з’являється на роботі та не відповідає на телефонні дзвінки, місце його перебування встановити не вдалося. Наказ про звільнення позивача з роботи видавав директор ПП «Транс-Тір Україна» ОСОБА_6.

Згідно наказу №37 виданого ПП «Транс-Тір Україна» від 23.11.2017 року, прийнято на роботу на посаду водія підприємства ОСОБА_1 з 24.11.2017 року.

З акту про відсутність на роботі складеного 23.05.2018 року директором ОСОБА_2, заступником директора ОСОБА_2, бухгалтером ОСОБА_5 вбачається, що 22.05.2018 року та 23.05.2018 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Причину відсутності на момент складання акту не вияснено. Працівник попередньо нікого не повідомляв про свою відсутність. Отримати пояснення від ОСОБА_1 не вдалося.

З доповідної записки заступника директора ОСОБА_2 від 23.05.2018 року директору ПП «Транс-Тір Україна» ОСОБА_2 вбачається, що водій ОСОБА_1 не вийшов на роботу 22-23 травня 2018 року, який мав приступити до роботи о 08:00 год. Причину його відсутності з’ясувати не вдалося.

Згідно наказу №25 виданого ПП «Транс-Тір Україна» від 23.05.2018 року, ОСОБА_1 звільнено з посади водія 23.05.2018 року у зв’язку з прогулом без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

З скарги ОСОБА_1 від 30.05.2018 року на ім’я начальника ГУ Держпраці у Львівській області вбачається, що ОСОБА_1 зазначає, що був на підприємстві ПП «Транс-Тір Україна» 21.05.2018 року та повідомив, що буде розраховуватись, після чого 25.05.2018 року передзвонив та спитав, коли може забрати трудову книжку, його повідомили, що 29.05.2018 року. 29.05.2018 року ОСОБА_1 приїхав на ПП «Транс-Тір Україна» та дізнався, що його звільнено за прогули.

Згідно п.2.18 посадової інструкції водіїв автотранспортних засобів ПП «Транс-Тір Україна» не допускається випадків заняття сторонніми справами в робочий час.

Згідно п.4ст.40 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору може бути прогул без поважних причин, яким є в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі Постанова № 9) при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбаченихст. 76 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України на працівника покладено обов'язок виконувати роботу, визначену угодою між ним та власником та дотримання внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, позивачу стало відомо про його звільнення 29.05.2018 року, строк звернення до суду згідно ч.1 ст.233 КЗпП України сплив 29.06.2018 року, що є підставою для відмови в позові, а тому суд вважає необхідним відмовити в позові за закінченням строку звернення до суду.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Транс-Тір Україна» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_7