Рішення № 79351265, 17.01.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7962/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2019 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Боровков Д.О.,

при секретарі Журавльовій А.С.,

з участю представника позивача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у спрощеному проваджені цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

17 грудня 2018 року позивач звернулася до суду із позовом про стягнення із відповідача 154700,98 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2013 року по 26 листопада 2018 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона працювала в ЛМКП «Львівтеплоенерго», та з 01 вересня 2007 року була переведена у Теплоелектроцентраль-1 в хімічний цех на посаду лаборанта хімічних аналізів четвертого розряду. Починаючи з вересня 2010 року відповідач здійснював їй нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження її розміру, чому вона була змушена звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року було стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на її користь 19263,00 грн. невиплаченої заробітної плати з вересня 2010 року по грудень 2012 року. Крім того, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2018 року було стягнуто з відповідача на її користь 1533,93 грн. недоплаченої частини заробітної плати за роботу у шкідливих умовах праці. Відповідно до розрахункових листів її посадовий оклад за останні два календарні місяці перед звільненням становив 5551,27 грн. (2784,88 грн. за жовтень 2012 року та 2766,39 грн. за листопад 2012 року). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 104,74 грн. (5551,27 грн. : 53 дні). Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день виплати заборгованості 26 листопада 2018 року, обчислюється шляхом множення 104,74 грн. (середньоденного заробітку) на кількість робочих днів, за весь час затримки. Кількість робочих днів, за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 01 січня 2013 року по 26 листопада 2018 року становить 1477 дні. Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки виплати заробітної плати становить 154700,98 грн. (104,74 грн. х 1477 дні). Враховуючи, що з дня звільнення з роботи заробітна плата їй не виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов’язаний виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку. В зв’язку з чим, просить позов задовольнити.

14 січня 2019 року представник відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» подала до суду письмовий відзив /а.с.28-31/, в якому просила застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування позивачу заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, мотивуючи це тим, що згідно із відомостями, що містяться в розрахункових листах, за період з січня 2010 року по грудень 2012 року позивачу було виплачено 104034,92 грн. заробітної плати. Рішеннями судів на користь ОСОБА_2 було стягнуто 20769,00 грн. (19236,00 грн. + 1533,00 грн.) невиплаченої заробітної плата, тобто позивачу було виплачену різницю по мінімальній заробітній платі, яка становить 19,96 % від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати. Враховуючи те, що розмір заробітної плати позивача на час звільнення становив 104034,92 грн., а недоплачена сума заробітної плата склала 20769,00 грн, що становить 19,96 % від заробітної плати, то з їх підприємства на користь позивача необхідно стягнути 30878 гривень 31 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 19,96 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку (154700,98 грн. : 100% Х 19,96 % ). Зазначає, що дана їх позиція повністю узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6-113цс16.

16 січня 2019 року представник позивача подав до суду письмову відповідь на відзив /а.с.59-62/, в якій зазначив, що позиція викладена відповідачем у відзиві є хибною. Так, у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 761/2451/15-ц було встановлено, що застосування принципу співмірності можливе лише у випадку часткового задоволення позову щодо стягнення заробітної плати. Беручи до уваги, що обома рішеннями судів зазначені вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, то і підстав для часткового задоволенню даного позову немає.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, просить позов задовольнити.

Суд ухвалив розглядати справу без участі представника відповідача, який будучи належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, до суду не з’явився, проте подав письмовий відзив, у якому чітко відобразив позицію відповідача щодо спору, і тому матеріалів справи достатньо для ухвалення судового рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працювала в ЛМКП «Львівтеплоенерго», та з 01 вересня 2007 року була переведена у Теплоелектроцентраль-1 в хімічний цех на посаду лаборанта хімічних аналізів четвертого розряду. 27 грудня 2012 року відповідно до наказу № 730-к позивач була звільнена на підставі п.2 ст.36 КЗпП, у зв’язку із закінченням строку трудового договору, що стверджується трудовою книжкою /а.с.10/.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року в цивільній справі № 465/3876/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення невиплаченої заробітної плати було ухвалено: позов задовольнити; стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 19263,00 грн. невиплаченої заробітної плати з вересня 2010 року по грудень 2012 року /а.с.17,18/. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 серпня 29017 року вказане рішення суду від 15 травня 2017 року було залишено без змін.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2018 року в цивільній справі № 462/2870/18-ц за позовом ОСОБА_2 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати було ухвалено: позов задовольнити; стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 1533,93 грн. недоплаченої частини заробітної плати за роботу у шкідливих умовах праці та 22527,35 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів /а.с.19-21/. Зазначене рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 18 жовтня 2018 року.

Вищевказані рішення судів у справах № 465/3876/16-ц та № 462/2870/18-ц мають преюдиційне значення при вирішенні даного спору в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день – наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за № 6-113цс16.

Як убачається зі змісту рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року (справа № 465/3876/16-ц) позивач ОСОБА_2 перший раз звернулася до суду у 2016 році з вимогою про стягнення з ЛМКП «Львівтеплоенерго» невиплаченої заробітної плати, яка їй не була виплачена в день її звільнення - 27 грудня 2012 року. У подальшому позивач під час розгляду справи у суді зменшила позовні вимоги до 19263,00 грн., і саме ця сума була стягнута відповідно до вказаного рішення суду.

Як убачається з позову ОСОБА_2 у даній справі, підприємством у грудні 2017 року було здійснено виплату позивачу невиплаченої заробітної плати відповідно до рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2017 року. Зазначена обставина визнається відповідачем, а відтак не потребує доказуванню в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

17 травня 2018 року позивач вдруге звернулася до Залізничного районного суду м. Львова (справа № 462/2870/18-ц) з вимогами про стягнення недоплаченої частини заробітної плати, а саме, недоплаченої її частини за роботу у шкідливих умовах праці. Рішенням суду від 05 вересня 2018 року вказаний позов ОСОБА_2 був задоволений. 26 листопада 2018 року було здійснено виплату невиплаченої заробітної плати відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 05 вересня 2018 року.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз’яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

За таких обставин, установивши, що під час звільнення ОСОБА_2 підприємство не провело з нею розрахунок, розмір належних звільненому працівникові сум був з’ясований під час судових розглядів справ № 465/3876/16-ц та № 462/2870/18-ц, взявши до уваги, що з першим позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати до суду позивач звернулася більше ніж через три роки після звільнення, а також, врахувавши, що під час розгляду першого позову у суді ОСОБА_2 зменшила позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, що свідчить про те, що в іншому випадку позов міг бути задоволений частково, суд приходить до висновку, що відповідно до положень ст. 117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Зазначена правова позиція повністю узгоджується з аналогічною позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається з наведених вище норм процесуального законодавства, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При цьому наразі в практиці суду касаційної інстанції немає висновку про відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (відповідно до ч.3 ст. 403 ЦПК України).

За таких обставин, суд вважає некоректними твердження представника позивача про неможливість (хибність) застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даній конкретній справі.

Для визначення розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, суд виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а відтак суд бере виплати заробітної плати позивача за останні два відпрацьовані нею календарні місяці її роботи, що передували її звільненню з роботи, взявши до уваги розрахункові листи ЛМКП «Львівтеплоенерго» за жовтень та листопад 2012 року /а.с.12/

Середньоденний заробіток позивача становить 104,74 грн. ((2784,88 грн. /за жовтень 2012 року/ + 2766,39 грн. /за листопад 2012 року/) : 53 дні = 104,74 грн.). Таким чином, відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 154700,98 грн. (104,74 грн. /середньоденна заробітна плата/ X 1477 /кількість робочих днів, за весь час затримки розрахунку, починаючи з 01 січня 2013 року по 26 листопада 2018 року/ = 154700,98 грн. Зазначений розрахунок позивача не оспорюється представником відповідача, про що ним було зазначено у відзиві.

Згідно із відомостями, що містяться в розрахункових листах, які були надані суду відповідачем, за період з січня 2010 року по грудень 2012 року позивачу було виплачено 104034,92 грн. заробітної плати /а.с.46-56/.

Рішеннями судів у цивільних справах № 465/3876/16-ц та № 462/2870/18-ц. на користь ОСОБА_2 було стягнуто 20769,00 грн. (19236,00 грн. + 1533,00 грн. = 20769,00 грн.) невиплаченої заробітної плата, тобто позивачу було виплачену різницю по мінімальній заробітній платі, яка становить 19,96 % від загальної суми нарахованої і отриманої заробітної плати.

Враховуючи те, що розмір заробітної плати позивача на час звільнення становив 104034,92 грн., а недоплачена сума заробітної плата склала 20769,00 грн, що становить 19,96 % від заробітної плати, то беручи до уваги всі встановлені судом обставини, які зазначені вище, а також, виходячи із принципів справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача необхідно стягнути 30878 гривень 31 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2013 року по 26 листопада 2018 року, що становить 19,96 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку (154700,98 грн. : 100% Х 19,96 % = 30878,31 грн.).

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази у справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, судові витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до акту виконаних робіт склали 2800 грн. /а.с.82/, слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 560 грн., що становить 20% від вказаних витрат, що дорівнює розміру задоволених позовних вимог (2800 грн. : 100% Х 20% = 560 грн.).

Разом з тим, на підставі п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки з відповідача на користь позивача стягнуті кошти, то з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь держави підлягає стягненню мінімальний розмір судового збору, передбачений за подачу позову з вимогами майнового характеру.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 30878 гривень 31 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 560 гривень 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу, всього – 31438 (тридцять одна тисяча чотириста тридцять вісім) гривень 31 коп.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь держави 768 гривень 40 коп. судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова.

Позивач: ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1);

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (ЄДРПОУ 05506460 знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1).

Повний текст рішення складений 22 січня 2019 року.

Суддя:

Оригінал рішення.