Рішення № 79349227, 23.01.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Мукачево Справа №303/7661/18

2/303/343/19

номер рядка с.з. – 45

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: (1) ОСОБА_2;

(2) ОСОБА_3;

(3) ОСОБА_4

третя особа: виконавчий комітет Ракошинської сільської ради

про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування дворогосподарством №69 на вул. Садова (колишня ОСОБА_5) в с. Ракошино Мукачівського району (надалі – Будинок).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Будинок належить на праві приватної власності позивачу. Відповідачі зареєстровані у вказаному Будинку, але в ньому з 2013 року не проживають. Реєстрація відповідачів у Будинку порушує права позивача як власника майна. За наведених обставин, вважає, що є всі підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування вищевказаним Будинком.

Нормативно – правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст. 391, 405 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу України.

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи відповідачі відзив на позовну заяву не подали та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловили.

Третя особа надіслала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, вирішення справи залишили на розсуд суду.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно з наявними у справі доказовими матеріалами справи (дублікат свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.05.2011 року, а.с. 7, дублікат витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.05.2011 року №30090061, а.с. 8) Будинок належить на праві приватної власності позивачу.

Відповідач зареєстровані у Будинку, що підтверджується даними довідки від 13.11.2018 року №2563/02-10 та листів Ракошинської сільської ради від 18.12.2018 року № 02-10/626/376, №02-10/625/375, №02-10/627/377 (а.с. 17, 18, 19).

Факт відсутності по місцю реєстрації відповідачів з 2013 року підтверджується актом від 20.11.2018 року (а.с. 11).

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 3 частини другої ст. 15 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є припинення дії, яка порушує право.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов’язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами частини першої ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст. 318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Частиною другою п. 15 пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, гарантуючи захист власності, закон надає власнику законодавчу можливість вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 405 Цивільного кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з тим, Будинок не перебував у власності відповідачів, факт того, що відповідачі зареєстровані у спірному Будинку, не є свідченням наявності у них права користування спірним Будинком.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідачів у Будинку, за умови документально підтвердженого права власності позивача на даний об’єкт нерухомості, перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.

Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачами.

Як встановлено по справі, позивач є власником Будинку у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, будь – яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на Будинок, чи наявності у відповідачів права на користування ним, матеріали справи не містять. У позивача виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що в Будинку зареєстровані відповідачі.

Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги про визнання відповідача такою, що втратила право користування Будинком підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задоволити.

2. Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме дворогосподарством №69 на вул. Садова (колишня ОСОБА_5) в селі Ракошино Мукачівського району Закарпатської області.

3. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

6. Позивач: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, 89620 с. Ракошино Мукачівського району, вул.. Садова (колишня ОСОБА_5), 69, ІПН НОМЕР_1).

Відповідачі: (1) ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: 89620 с. Ракошино Мукачівського району, вул.. Садова (колишня ОСОБА_5), 69).

(2) ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації: 89620 с. Ракошино Мукачівського району, вул.. Садова (колишня ОСОБА_5), 69).

(3) ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4, місце реєстрації: 89620 с. Ракошино Мукачівського району, вул. Садова (колишня ОСОБА_5), 69).

Третя особа: виконавчий комітет Ракошинської сільської ради (89620 с.Ракошино Мукачівського району, вул. Дружби, 20, код ЄДРПОУ 04350659).

Суддя В.В. Кость