Ухвала суду № 79345881, 15.01.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/3494/14-ц

Провадження № 6/127/881/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.,

за участю секретаря Мельника А.В.,

представників заявника ОСОБА_1, ОСОБА_2,

заінтересованої особи ОСОБА_3,

представника заінтересованої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці заяву ОСОБА_5 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду з заявою про визнання виконавчого листа, виданого 14.06.2018 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі № 127/3494/14-ц таким, що не підлягає виконанню та компенсацію їй стягнутого виконавчого збору. Заява обґрунтована тим, що рішенням Вінницького міського суду від 20.05.2016 року на підставі якого виданий виконавчий лист, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 встановлено порядок користування спірною земельною ділянкою. Водночас рішення суду не містить зобов’язальних вимог до заявника, у зв'язку з чим у неї відсутній обов’язок з виконання судового рішення, що й стало підставою звернення до суду.

Представники заявника в судовому засіданні підтримали заяву з підстав викладених у ній та просили суд її задовольнити. Представники вказали, що на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20.07.2015 року ОСОБА_5 зареєструвала своє право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0.0345 га та звела залізобетонний паркан на межі ділянки. ОСОБА_5 на разі користується саме цією ділянкою. Заявник вважає, що винесена Верховним судом України постанова від 05.07.2017 року, якою скасовано рішення Апеляційного суду Вінницької області і залишено в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2015 року ні до чого її не зобов’язує. Так в виконавчому листу не вказано зобов’язальних вимог до заявника. Суд відмовив в роз’яснені судового рішення в частині зазначення які зобов’язання має виконати ОСОБА_5 Тому представники вважали, що виконавчий лист не відповідає вимогам ч.1,2 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» та просили визнати його таким, що не підлягає виконанню.

Заінтересована особа ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні заяву не визнали та просили суд відмовити в її задоволенні. Представник заінтересованої особи ОСОБА_4 вказав, що заява спрямована на залишення рішення без виконання, хоча ОСОБА_5 не користується визначеною їй часткою земельної ділянки по вул. Толбухіна, 9 в м. Вінниці - 43/100 розміром 297 кв.м, не знесла встановлений нею паркан, не скасувала зареєстроване на підставі скасованого рішення право власності.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20.05.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 визначено частки у спільній сумісній власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок № 9 по вул. Толбухіна в м. Вінниці - ОСОБА_5 - 43/100, ОСОБА_6 - 57/100 та встановлено порядок користування вказаною земельною ділянкою згідно до варіанту 2 додатку №2 додаткової земельно-технічної експертизи № ОС-185 від 02.04.2015 року, згідно якого ОСОБА_5 відповідно до 43/100 частки - виділено земельну ділянку площею 297 кв.м, ОСОБА_3 відповідно до 57/100 частки - земельна ділянка площею 393 кв.м.

Постановою Верховного Суду України від 05.07.2017 року скасовано рішення Апеляційного суду Вінницької області і залишено в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2015 року.

Суд не приймає посилання заявника ОСОБА_5 та її представників на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2018 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_5 про роз’яснення судового рішення як підставу визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню виходячи з диспозитивності судового розгляду, визначеного ст. 13 ЦПК України, висунутих позовних вимог, а також встановленого законом і передбаченого ст. 444 ЦПК України повороту виконання скасованого рішення та передбаченого ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 26) порядку внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства: ст. 13 Закону, ст. 21 КПК, ст. 14 ЦПК, ст. 14 КАС, 45 ГПК. Обов'язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов'язковість судових рішень забезпечується державою. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов'язковості виконання судових рішень. ЗДПЛ (ст. 8), МПГПП (ст. 2), КЗПЛ (ст. 13) передбачено право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення основних прав людини, наданих їй конституційними та законодавчими актами. Відповідно до рішення КСУ № 3-рп/2003 від 3 січня 2003 р. правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах, яке неможливе без виконання судового рішення в різних видах судочинства.

Відповідно до ст. 208 ЦПК у цивільному судочинстві судові рішення викладаються у формах ухвали, рішення, постанови. Судовий розгляд у цивільних справах в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду чи постановленням ухвали. За наслідками розгляду апеляційної чи касаційної скарги у цивільних справах суди апеляційної чи касаційної інстанції ухвалюють рішення або постановляють ухвали (статті 314, 343 ЦПК). Перегляд судових рішень у цивільних справах у ВСУ закінчується прийняттям постанови. Таким чином, судове рішення – це офіційний документ суду юрисдикційного характеру, яким закінчується розгляд справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції або ВСУ, що є найважливішим актом правосуддя, прийнятим на захист прав і свобод людини, правопорядку та принципу верховенства права. Судові рішення, якими закінчується розгляд справи в судах, ухвалюються іменем України. Ухвалене іменем України судове рішення сприймається як воля держави, а вирок визнається засудженим як правова оцінка державою його діяння. Саме тому на бланку, де викладено остаточне судове рішення, обов'язково повинна мати місце державна символіка України, тобто герб і напис "Іменем України". При вирішенні в судовому процесі процесуальних питань, пов'язаних з підготовкою чи розглядом судових справ, приймаються рішення без ухвалення їх іменем України – у формі окремого процесуального документа або їх суть викладається у протоколі (журналі) судового засідання.

Суть принципу обов'язковості судових рішень полягає в такому: а) судове рішення, що набрало законної сили, повинно виконуватись усіма суб'єктами, прав яких воно стосується; б) судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; в) у випадку відмови від добровільного невиконання судового рішення воно може бути виконано компетентними органами в примусовому порядку.

Виконання судових рішень в усіх видах судочинства є окремою та самостійною стадією провадження. Для цього існує інститут звернення судового рішення до виконання, якщо воно не виконано добровільно. Звернути рішення до виконання – це звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про видачу виконавчого документа. Крім того, в усіх видах судочинства існує інститут судового контролю, суть якого полягає в тому, що органи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, що постановив судове рішення, про його виконання. Законодавство передбачає таку форму судового контролю за виконанням судового рішення, як оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності посадових осіб виконавчої служби.

На виконання рішення суду від 20.05.2015 року виданий виконавчий лист № 127/3494/14-ц від 14.06.2018 року та за заявою ОСОБА_3 державним виконавцем центрального відділу ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій обл. відкрито виконавче провадження. Згідно з ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органів виконувати рішення (п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Горнсбі проти Греції»).

З огляду на зазначене, питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є перешкодою для завершення судового провадження.

Питання незадовільного стану виконання судових рішень в Україні було предметом неодноразового розгляду скарг проти нашої держави в ЄСПЛ. Ця ситуація зумовила прийняття міжнародною судовою установою "пілотного" рішення у справі "ОСОБА_7 проти України". Наслідком виконання зазначеного "пілотного" рішення стало прийняття Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" № 4901-VI від 5 червня 2012 р., який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень. Держава встановлює особливості і гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Обов'язковість виконання рішення суду гарантується встановленням відповідальності за його невиконання. Кримінальна відповідальність передбачена у ст. 382 КК України: умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Згідно ч. 2 ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Заявник ОСОБА_5 та її представники не надали суду доказів того, що виконавчий лист виданий помилково, що обов’язок ОСОБА_5 користуватися визначеною їй рішенням Вінницького міського суду Вінницької області часткою 43/100 земельної ділянки площею 0.0690 га яка у відповідності до варіанту 2 додатку №2 додаткової судової земельно-технічної експертизи № ОС-185 від 02.04.2015 року, виданої Вінницькою торгово-промисловою палатою - визначена площею 297 кв.м. відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Так в судовому засіданні представники ОСОБА_5 стверджувати, що заявник досі користується земельною ділянкою площею 0.0345 га і не скасувала своє право власності на вказану земельну ділянку. Вказане свідчить про те, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.07.2015 року, по цивільній справі № 127/3494/14-ц, яке набуло законної сили 07.06.2017 року на підставі ухвали Верховного Суду України, ОСОБА_5 не виконано.

Тому в задоволенні заяви належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 260, 353, 432 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_5 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Суддя: