Рішення № 79344615, 22.01.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/4006/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Шевченко А.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Паншиної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) 10.12.2018 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУДФС у Чернігівській області) та просить визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-13775-17, складену відповідачем.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскільки її адвокатська діяльність з 22.12.2016 по 13.12.2017 була зупинена, то згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивач з вказаного часу є непрацюючою особою, та не отримувала доходу. За наведених обставин, нарахування відповідачем єдиного внеску та винесення вимоги про сплату боргу є необґрунтованим. Також пояснила, що з 13.12.2017 поновила адвокатську діяльність, однак фактично нею не займалась, доходу не отримувала, на підтвердження чого надала докази. Крім того, оскаржувана вимога не містить інформації щодо періоду, з якого відбулось нарахування боргу, та розрахунку суми заборгованості.

Ухвалою судді від 12.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, надав відзив на позов та пояснив, що під час винесення оскаржуваної вимоги ГУДФС у Чернігівській області діяло відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону №2464, та Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588. Зазначив, що згідно даних податкового органу станом на 09.11.2018 заборгованість ОСОБА_1 з єдиного внеску становить 15 460,54 грн. (за 2017 рік - 8 448,00 грн., перший-третій квартал 2018 року - 7 371,54 грн.).

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов має бути задоволений, враховуючи такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією Адвокатури Чернігівської області 13.04.1994. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10.04.2006 до вказаного реєстру внесено відомості про зайняття позивачем адвокатською діяльністю (з 08.04.2011 реєстрація припинення підприємницької діяльності) (а.с. 27-28). ОСОБА_1 перебуває на обліку в Чернігівській ОДПІ (з 23.01.2017 змінено стан: 3 - прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)) (а.с. 35-36).

09.11.2018 ГУДФС у Чернігівській області винесено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13775-17, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15 460,54 грн. (а.с. 18).

Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ). Так, згідно з частинами 2, 3 ст. 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 вказаної статті Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), згідно із ст.13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).

Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту ч.ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Вказані обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю зупинено за п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 5076-VI з 22.12.2016 на підставі заяви позивача (а.с. 23). Про прийняття вказаного рішення ОСОБА_1 повідомила відповідача, подавши 23.12.2018 до контролюючого органу заяву форми №7-ЄСВ №1725260600003 про зняття з обліку як платника ЄСВ, з підтверджуючими документами (а.с. 54).

Таким чином, з 22.12.2016 позивач не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, про що відповідач був проінформований, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи, у розумінні законодавства про зайнятість населення.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2018 (справа №820/1538/17).

При цьому, згідно інформації, наявної у Єдиному реєстрі адвокатів України 13.12.2017 ОСОБА_1 було поновлено право на зайняття адвокатською діяльністю, що не заперечувалось позивачем у судовому засіданні.

Судом встановлено, що подача заяви про поновлення права на зайняття адвокатською діяльністю була зумовлена наявністю договору про надання правової допомоги у кримінальній справі ОСОБА_2., засудженого за ст.27 ч.3, ст.14, ч.1, п.11 ч.2 ст.115 КК України до 10 років позбавлення волі (а.с. 19-21). Однак, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивач не приймала участі при розгляді 07.11.2018 заяви ОСОБА_2. у Верховному Суді, що підтверджується постановою Верховного Суду, де зазначено, що адвокатом засудженого є ОСОБА_4 (а.с. 22).

За наведених обставин суд зазначає, що навіть після поновлення адвокатської діяльності ОСОБА_1 дохід (гонорар) не отримувала, оскільки не приймала участі при розгляді заяви ОСОБА_2. у Верховному Суді. Також позивач не повідомляла відповідача про отримання доходу протягом вказаного періоду, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні.

За наведених обставин, нарахування відповідачем ОСОБА_1 єдиного внеску в сумі 15460,54 грн. за період, коли позивач фактично не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала доходу, є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що ГУДСФ у Чернігівській області, приймаючи оскаржувану вимогу, діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 09.11.2018 №Ф-13775-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23 січня 2019 року.

Суддя С.В. Бородавкіна