Рішення № 79343064, 16.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2019 року № 826/9250/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Патук А.С.,

за участі:

від позивача: ОСОБА_1,

від відповідача: Харчук Р.І.,

від третьої особи: Талан О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_4доКабінету Міністрів Українитретя особаДержавна інспекція України з питань захисту прав споживачівпроскасування розпорядження, поновлення на посаді,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 № 399-р «Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів»;

- поновити ОСОБА_4 на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Позивач звертає увагу, що вказаним актом він повторно звільнений з посади.

До цього, Розпорядженням КМ України від 16.05.2014 № 468-р позивач був звільнений з посади за порушення присяги. Між тим, 26.05.2014 постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/14381/14 розпорядження КМ України від 16.05.2014 № 468-р було скасовано та позивача поновлено на посаді. У зв'язку з цим, розпорядженням КМ України від 01.06.2016 № 398-р позивача було поновлено на посаді.

Однак, цього ж дня, 01.06.2016 КМ України було прийнято оскаржуване розпорядження № 399-р, яким позивача повторно звільнено з посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Не погоджуючись з оскаржуваним розпорядженням, позивач зазначає про відсутність підстав для його звільнення на підставі зазначеного Закону. Зокрема, як зазначається у позові, позивач фізично не міг подати заяву про те, що до нього не застосовуються заборони, визначені Законом, оскільки був поновлений на посаді лише 01.06.2016 та не займав цю посаду з 16.05.2014. При цьому, після ухвалення вищезгаданої постанови суду, позивача фактично не було допущено до робочого місця, а одразу повторно звільнено. Позивач звертає увагу, що згідно з постановою КМ України від 10.09.2014 № 442 Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів було припинено шляхом утворення Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Таким чином, на думку позивача, оскільки Закон України «Про очищення влади» набув чинності 16.10.2014, є підстави вважати, що відповідна перевірка в Державній інспекції з питань захисту прав споживачів не призначалась та не проводилась.

Крім того, позивач також наголошує на тому, що відповідно до положень ч. 2 ст. 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або спряли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем В.Ф., підрив основ національної безпеці і оборони України. Водночас, позивач звертає увагу на заборону дискримінації у праці. Люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократії та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантоване право на захист, презумпція невинуватості та право оскарження до суду (Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи № 1096 (Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем).

В контексті оцінки люстраційних процедур у Рішеннях Європейського суду з прав людини, позивач посилається на рішення від 14.02.2016 у справі «Турек проти Словаччини», від 24.04.2007 у справі «Матиєк проти Польщі», від 17.07.2007 у справі «Бобек проти Польщі», від 15.01.2008 року у справі «Любох проти Польщі».

Позивач звертає увагу, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальними.

Позивач також звертає увагу, що Венеціанська комісія у висновку від 14-15 грудня 2012 № CDL-AD (2012)028 щодо закону про люстрацію колишньої Югославської республіки Македонія зазначила, що необхідність доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв.

В контексті застосованих відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення норм Закону України «Про очищення влади», позивач зазначає, що не вчиняв дій, не допускав бездіяльності та не приймав рішень, які б були спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони або протиправне порушення прав і свобод людини, вчинення дій щодо чого є передумовою застосування норм вищевказаного закону.

Позивач також зазначає про невідповідність прийнятого рішення та застосованих до нього процедур щодо люстрації Конституції України, міжнародним зобов'язанням України, судовій практиці Європейського Суду з прав людини, висновкам Конституційного Суду України.

Під час розгляду справи позивач надав особисті пояснення та акцентував увагу на тому, що жодними діями не сприяв узурпації влади, не належав до провладних політичних партій, не вчиняв жодних дій всупереч інтересам держави та її авторитету, не вчиняв жодних дій щодо погіршення обороноздатності держави, відносно нього відсутні жодні кримінальні провадження, у т.ч. відносно його діяльності на посту глави служби.

Відтак, враховуючи вищенаведене, позивач просить задовольнити позов.

Відповідач проти задоволення позову заперечив. Відповідач звертає увагу, що Закон України «Про очищення влади» є спеціальним законом і його норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать Закону.

Відповідач зазначає, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати посади, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону заборона, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, як зазначає КМ України, це стосується посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, що, як зазначає відповідач, підтверджується наступним.

Так, ОСОБА_4 у період з 29.04.2011 по 29.06.2014 обіймав посаду Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та не був звільнений в цей період з відповідної посади за власним бажанням, що відповідає критерію Закону, на підставі якого застосовується очищення влади, що є безумовною підставою застосування заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону (10 років), яка не вимагає, на думку відповідача, додаткових фактів.

Відтак, як зазначає відповідач, позивача було правомірно звільнено на підставі зазначених вище положень Закону.

Третя особа також зазначає, що позивач у період з 29.04.2011 по 29.06.2014 займав посаду Голови інспекції та не був звільнений в цей період з відповідної посади за власним бажанням, що відповідає критерію вищезгаданого Закону, на підставі якого здійснюється очищення влади, що є безумовною підставою застосування заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», яка не вимагає додаткових фактів.

Враховуючи викладене, третя особа вважає оскаржуване розпорядження правомірним.

Ухвалою судді Арсірія Р.О. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 01.11.2016 зупинене провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України об'єднаного конституційного провадження за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016 ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п/п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу розпорядження керівника апарату суду від 12.10.2017 № 7894 справу передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями справу повторно розподілено на головуючого суддю Кармазіна О.А.

Відповідно до ухвали від 20.10.2017 справу прийнято до провадження судді Кармазіна О.А. та призначено справу до судового розгляду у складі колегії суддів.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Указом Президента України від 29.04.2011 № 539/2011 ОСОБА_4 було призначено на посаду Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі також - Інспекція).

11.05.2011 на підставі наказу № 1-К позивач приступив до виконання обов'язків.

16 травня 2014 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 468-р, яким звільнив позивача з займаної посади за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

24.06.2014 Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів видала наказ № 168-К, яким звільнила позивача з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів за порушення Присяги державного службовця (п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).

26 травня 2015 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/14381/14 визнано протиправним та скасовано вищезгадане розпорядження КМ України та вищезгаданий наказ Інспекції, поновлено позивача на посаді.

09.06.2015 року позивачем через третю особу було подано заяву на ім'я Прем'єр-міністра України про поновлення на посаді на підставі судового рішення у справі № 826/14381/14. Одночасно у вказаній заяві позивач просив звільнити його із займаної посади за власним бажанням (а.с. 134). У матеріалах справи також наявна заява позивача від 09.06.2015 на ім'я Голови комісії з реорганізації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, в якій позивач просив направити його заяву до Мінекономрозвитку України для розгляду та прийняття рішення по суті відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України та чинного законодавства. Із супровідним від 10.06.2015 № 0-0908/8 Держспоживінспекція України надіслала зазначену заяву позивача на ім'я Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

01 червня 2016 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 398-р, яким поновив позивача на посаді Голови Інспекції.

Однак, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 року № 399-р звільнено ОСОБА_4 з посади Голови Державної інспекції з питань захисту прав споживачів з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України).

Вказане розпорядження прийнято на підставі звернення Голови комісії з реорганізації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів Володимира Лапи від 31.05.2016 № 1126-4-2/8 (вх. КМУ 01.06.2015 № 19995/0/1 о 09:02:33).

Зокрема, у цьому зверненні щодо визначення підстав для прийняття оскаржуваного акту зазначається, що відповідно до статті 3 Закону України «Про очищення влади», до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 по 22 лютого 2014, що відповідає змісту положень ч. 1 ст. 3 Закону, зокрема, керівника, центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, яка передбачає, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, що відповідає змісту положень ч. 3 ст. 1 Закону.

Враховуючи наведене, як зазначено у вказаному зверненні, ОСОБА_4 підлягає звільненню з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України).

До вказаного звернення надано біографічну довідку, в якій зазначено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, працював на момент складання довідки на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, на яку був призначений Указом Президента України від 29.04.2011 № 539/2011. При цьому, з 30.12.2010 по 10.05.2011 займав посаду голови Державної служби технічного регулювання України та з 11.05.2011 по 24.06.2014 - на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Учасниками вказані обставини не заперечуються та не спростовуються.

Таким чином, із встановлених судом обставин вбачається, що позивача звільнено з підстав, передбачених ч. 3. ст. 1., ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», відповідно до положень п. 7-2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-7 (далі - Закон №1682).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх першого заступника, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 3 Закону № 1682 аналогічна заборона встановлена до осіб, які обіймали посаду керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені за власним бажанням.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, яке затверджено Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 465/2011 Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Держспоживінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Станом на час розгляду справи та прийняття рішення Інспекція не припинена як юридична особа публічного права.

Між тим, відповідно до п. 1 постанови КМ України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено, крім іншого: Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, через реорганізацію шляхом перетворення Державної ветеринарної та фітосанітарної служби і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері охорони прав на сорти рослин, у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

У свою чергу, організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначаються Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно до ч. 2 ст. 1 цього Закону міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього ж Закону міністерства діють за принципом єдиноначальності. Інші центральні органи виконавчої влади діють за принципом єдиноначальності, якщо інше не передбачено законом.

За змістом Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» посада керівника центрального органу виконавчої влади, яку займав позивач, не належить до політичних посад.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити наступне.

Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гарантування права на захист.

Під визначенням «принцип» (лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див, пункт 61 рішення у справі "Любох проти Польщі").

У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Однак, під час розгляду справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку відповідача не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. При цьому, на час початку роботи позивача не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаної ним посади, а відтак та силу положень ст. 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Тобто, у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд звертає увагу, що у світлі ст. 13 Конвенції засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про поновлення позивача на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів з 02.06.2016. Вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачем не заявлялись.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 червня 2016 № 399-р "Про звільнення ОСОБА_4 з посади Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів".

Поновити ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів з 02.06.2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) на посаді Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів з 02.06.2016.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Т.О. Скочок

Повний текст рішення суду складено та підписано 22.01.2019.