Рішення № 79342144, 23.01.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4196/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначила, що від шлюбу має дітей, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3. Після народження останньої дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 року отримала свідоцтво про народження дитини тільки після встановлення факту народження дитини у судовому порядку.

Також отримала статус тимчасово переміщеної особи в смт. Станично-Луганське.

Так, не отримувала допомоги при народженні дитини на ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, після отримання статусу тимчасово-переміщеної особи звернулася до відповідача для призначення та отримання допомоги при народженні дитини у листопаді місяці 2017 року і тільки у березні місяці 2018 року отримала від Відповідача довідку-відповідь б/н та без дати датування, згідно якої у призначенні допомоги при народженні на дитину було відмовлено.

За вказаних обставин звернулась до суду, відповідно до рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2018 року по справі № 812/1049/18, яке набрало чинності, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 23 листопада 2017 року про відмову Позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини.

Відповідачем частково виконано рішення суду, та нараховано та оплачено допомогу при народженні дитини тільки із дати звернення Позивача, тобто із 27 жовтня 2017 року до трьох років, тобто за вісім місяців, не нарахувавши та не сплативши при цьому грошову держану допомогу за 2 роки і два місці і одноразову виплату при народженні дитини у сумі 10 320 грн.

Відповідач на прийомі вказує, що може призначити допомогу Позивачу лише із дати звернення Позивача, тобто сплатити тільки із 27 жовтня 2017 року до досягнення дитиною трьох років, а це період за вісім місяців, виключаючи попередній період у 2 роки і 2 місяця, борг за попередній період та сплату одноразової допомогу у розмірі 10 320 грн, що є неприпустимим та таким, що порушує права дитини.

Позивач вважає, що відмова у нарахуванні та виплаті державної допомоги при народженні є безпідставною, незаконною, та просила суд:

- визнати дії Відповідача, щодо відмови призначення та виплати державної допомоги при народженні на неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 неправомірними;

- зобов'язати Відповідача здійснити нарахування та виплату недоотриманої суми державної допомоги при народженні на неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, починаючи із 09 серпня 2015 року, та виплатити виниклу заборгованість з виплати державної допомоги на рахунок, відкритий в ПАТ "ОЩАДБАНК".

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 1-2).

Ухвалою суду від 29.12.2018 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 січня 2019 року (а.с. 43-44).

08 січня 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 47-49), в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_4 09 серпня 2015 року на тимчасово окупованій території України. 19.11.2017 року ОСОБА_1 отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1. ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_4 09 серпня 2015 року на тимчасово після окупованій території України. 27.10.2017 року (минуло понад 2 роки після народження дитини) ОСОБА_1 звернулася до Управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення,(відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», рішенням про лризначення/відновлення/ про відмову в призначенні у призначенні/відмовленні соціальної виплати з моменту припинення її виплати приймає Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Комісія). Комісія, яка утворена Станично-Луганською районною військово-цивільною адміністрацією, прийняла рішення відмовити у призначенні (відновленні) щомісячної адресної допомоги, за наявності підстав передбачених законодавством.

ОСОБА_1 звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. 25.05.2018 Луганським окружним адміністративним судом було винесено рішення у справі №812/1049/18 за позовом ОСОБА_1, яке в подальшому вступило в законну силу. В якому суд зобов'язав Управління соціального захисту Станично-Луганської РДА повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.11.2017 про призначення державної допомоги при народженні дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні позовних вимог про визнання дій Управління неправомірними, зобов'язання Управління здійснити нарахування та виплату недоотриманої суми державної допомоги при народженні дитини відмовлено. 10.09.2018 Управлінням прийняте рішення про призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, з моменту звернення, а саме з 01.10.2017 по 31.08.2018 року у сумі 860 грн. на місяць, згідно вищезазначеного рішення суду. Тобто рішення суду виконано в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, розгляд справи просила проводити без її участі.

Представник відповідача не прибув про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, розгляд справи просив проводити без його участі.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області видано свідоцтво про народження від 22.07.2016 серія НОМЕР_3, яким підтверджено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4; місце народження: Україна, Луганська область, Краснодонський район, село Нижньодеревечка; батьки: ОСОБА_6, мати - ОСОБА_1; відповідний актовий запис від 22.07.2016 № 35 (а.с. 11).

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є батьками ОСОБА_4, що також підтверджено свідоцтвом про народження від 22.07.2016 серія НОМЕР_3 та посвідченням на надання пільг для багатодітних сімей від 09.09.2010 № 001740 (а.с. 9, 11).

Відповідно до копії довідки від 03.04.2018 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої УСЗН Станично-Луганської РДА, ОСОБА_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, перемістилася за фактичною адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12).

27 жовтня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсації та пільг від 27.10.2017 № 1836, а саме: про призначення допомоги при народженні дитини, до якої додала документи на 8 арк. Заяву та документи на 8 аркушах прийнято 27.10.2017, про що здійснено відповідний запис відповідальною особою УСЗН Станично-Луганської РДА (а.с. 50-51).

Рішенням УСЗН Станично-Луганської РДА від 23.11.2017, згідно з пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми", яким визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж 12 календарних місяців після народження дитини, відмовлено позивачу у призначенні такої допомоги (а.с. 53).

11 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду надійшов з позовом до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дії відповідача, щодо відмови в призначенні та виплаті позивачу державної допомоги при народженні на неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоотриманої суми державної допомоги при народженні на неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, починаючи із 09 серпня 2015 року, нараховувати та сплачувати надалі та виплатити виниклу заборгованість з виплати державної допомоги на рахунок, відкритий в ПАТ "ОЩАДБАНК".

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2018, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; місце фактичного проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (місце знаходження: 93600, Луганська область, Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вулиця Центральна, будинок 52, код за ЄДРПОУ 03197049) про визнання протиправними дій та зобов'язання винити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 23 листопада 2017 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4. Зобов'язано Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 жовтня 2017 року про призначення державної допомоги при народженні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні (а.с. 13-20).

Відповідачем, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25.05.2018, було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 27 жовтня 2017 року про призначення державної допомоги при народженні, та прийнято рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 10.09.2018, яким призначено виплату зазначеної допомоги з 01.10.2017 по 31.08.2018 (а.с. 35).

Отже, спірним питанням у даній справі є законність рішення відповідача про призначення допомоги при народженні дитини з 01.10.2017, тобто з моменту звернення.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; допомога при народженні дитини; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; допомога на дітей одиноким матерям.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини надається одному із батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 11 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про державну допомогу з дітьми", допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини. Допомога при народженні дитини, яка народилася після 30 червня 2014 р., надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.

З аналізу наведених норм вбачається, що сума допомоги при народженні дитини має фіксований розмір, а саме 41280 грн, 10320 грн з яких виплачується одноразово, решта суми виплачується протягом наступних 36 місяців, зменшення встановленого Законом розміру допомоги при народженні дитини та строків виплати такої допомоги не допускається.

Проте, відповідачем в порушення вимог статті 12 Закону України "Про державну допомогу з дітьми" та Порядку № 1751 призначено виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини з 01.10.2017 по 31.08.2018 у розмірі 9460,00 грн, що підтверджується довідкою про отримання допомоги № 613 від 18.12.2018 (а.с.61).

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов'язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв'язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними окупованої території.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, призначення або відновлення належних соціальних допомог.

Суд звертає увагу відповідача, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Крім того, відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВРУ №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити дитину благ, гарантованих їй державою.

Тому, зменшуючи розмір та строки виплати позивачу допомоги при народженні дитини за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право дитини позивача на належне та справедливе соціальне забезпечення.

Втручання відповідача у право дитини позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді соціальної допомоги суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Також, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що предмет спору по даній справі є аналогічним предмету спору по справі № 812/1049/18 є необґрунтованими, оскільки предметом спору у справі № 812/1049/18 було визнання протиправною відмови УСЗН Станично-Луганської РДА Луганської області у призначенні допомоги при народженні дитини, в той час як предметом спору у даній справі є протиправність дій відповідача щодо призначення допомоги при народженні дитини з порушенням вимог законів України.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки судом встановлено, що допомогу при народженні дитини позивачу призначено з порушенням вимог передбачених чинним законодавством та залишаеться невиплаченою допомога при народженні дитини у розмірі 31820,00 грн., суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень щодо обмеження розміру та строку виплати допомоги при народженні дитини та зобов'язання його вчинити певні дії.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняти рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру та строку виплати допомоги при народженні дитини позивачу та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу при народженні дитини з моменту народження дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 до моменту прийняття рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 10.09.2018, тобто з 01 серпня 2015 року по 30 вересня 2017 року.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 14 грудня 2018 року було відстрочено сплату позивачу судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 1-2).

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено одну самостійну позовну вимогу немайнового характеру.

З огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року - 1762,00 грн, встановлений статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", та враховуючи кількість заявлених немайнових вимог, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Таким чином, оскільки до ухвалення судового рішення по справі позивачем не сплачено судовий збір та судом позовні вимоги задоволенні повністю, з урахуванням того, що позивачем заявлено одну самостійну вимогу немайнового характеру та вимог ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати, які підлягали сплаті, підлягають стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 2, 7-9, 19, 20, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо обмеження розміру та строку виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. Центральна, будинок 52) ідентифікаційний код юридичної особи 03197049) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3) допомогу при народженні дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, за період з 01 серпня 2015 року по 30 вересня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (93600, Луганська обл., Станично-Луганський район, селище міського типу Станиця Луганська, вул. Центральна, будинок 52) на користь Державного бюджету України (ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача - 899998; рахунок отримувача - 31211256026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова