Рішення № 79340988, 23.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Житомир справа № 240/5473/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд

у складі: судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги та зобов'язати відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги, згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в період з 23 квітня 2014 року по 03 червня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території м. Словянськ Донецької області. Внаслідок поранення, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби, що сталося 03.06.2014, в 2014 році йому встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності. 29.05.2018 позивачу під час проходження первинного огляду встановлено третю групу інвалідності з 21.05.2018, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААБ № 100839. Причиною інвалідності є поранення, захворювання, так, пов'язаної із захистом Батьківщини. Позивач вважає, що як інвалід війни 3 групи з 21.05.2018 набув право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак, відповідач безпідставно відмовляє в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи, чим порушує його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Ухвалу направлено учасникам справи.

Міністерством оборони України в строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на адміністративний позов, з проханням відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач стверджує, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки між первинним встановленням позивачу ступеня втрати працездатності та встановленням ІІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу та в період з 23 квітня 2014 року по 03 червня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Словянськ Донецької області (довідка ВЧ від 17.09.2014 № 1391/вос).

Із довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдата ОСОБА_1 від 26.06.2014 № 749, виданої Військовою частиною В1740, видно, що 03 червня 2014 року під час виконання обов'язків військової служби в ході ведення бою позивач отримав мінно-вибухову травму ЗЧМТ струс головного мозку, вогнепальні сліпі осколочні поранення передніх поверхонь обох стегон, гомілок, IV пальця та тенора лівої кісті, відкритий вогнепальний осколковий перелом головки основної фаланги кісті з наявністю металевого осколка. Стороннє тіло (металевий осколок) рогівки правого ока.

За змістом Витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв № 1368 від 21.05.2018 та копії свідоцтва про хворобу № 1130 отримані ОСОБА_1 під час прийняття безпосередньої участі в АТО в термін з 23.04.2014 по 03.06.2014 - травма, поранення, захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини.

Внаслідок огляду МСЕК позивачу встановлено відсоток втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, 10 % - 15.09.2014, 20 %- 26.07.2016. У зв'язку з цим йому нараховано та виплачено одноразову грошова допомога по втраті працездатності в сумі 20300,00 грн.

29 травня 2018 року при первинному огляді позивачу встановлено третю групу інвалідності з 21.05.2018. Причина інвалідності - поранення, захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини. Дата чергового переогляду 29.05.2021.

Згідно із рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеного в п. 8 протоколу № 58 від 08 червня 2018 року, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що п. 4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, визначено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Допомога у зв'язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 20300,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, з урахуванням наведеного, суд керується наступним.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.

У відповідності до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.

Згідно із пунктом 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відтак, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що 15.09.2014 та 26.07.2016 відбувся огляд позивача медико-соціальною комісією, за результатами яких встановлено 10% та 20 %, відповідно, втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, отриманої під час виконання обов'язків військової служби.

29.05.2018 МСЕК встановило позивачу третю групу інвалідності у зв'язку з пораненням, травмою, пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини, тобто понад дворічний термін після встановлення 10 % втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Втім, суд акцентує увагу на тому, що із виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії №12 ААБ №100839 видно, що позивачу встановлена 3-тя група інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини з 21.05.2018 вперше при первинному огляді, а тому обмеження передбачене п. 8 Порядку № 975 не застосовується.

Разом з цим, суд ураховує, що Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отож, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 12 квітня 2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

У свою чергу, стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.

Також суд слід указати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення втрати працездатності, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 8 рішення Комісії, оформленого протоколом № 58 від 08.06.2018, не наведено.

При цьому суд зазначає, що встановлення 3-ої групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини, є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи всі обставини та матеріали справи, норми законодавства та доводи сторін, суд приходить до висновку, що порушене відповідачем право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності 3 групи в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності з урахуванням виплачених сум, належить захисту шляхом скасування п.8 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 № 58, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 21.05.2018, внаслідок поранення та захворювань, пов'язаних із захистом Батьківщини, як протиправного.

Також суд вважає за можливе зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 21.05.2018, внаслідок поранення та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права, який є основним завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

В силу приписів ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (Повітрофлотський пр-т, 6, м.Київ,03168, ідентифікаційний код - 00034022) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 8 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 21.05.2018, внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум страхування, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 №58.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 3 групи з 21.05.2018, внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2018, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко