Рішення № 79339976, 17.01.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р. справа № 0940/2066/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панікара І.В.,

за участю секретаря судового засідання: Подольської Т.М.,

позивача: ОСОБА_1,

представник позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Шкандрія В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення, -

ВСТАНОВИВ:

06.11.2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення.

Позовні вимоги мотивовані не згодою з діями відповідача щодо відмови йому у призначенні та виплаті щомісячної компенсації за втрату годувальника. В обгрунтування позовних вимог вказує на наявне у нього право на вказані соціальні виплати, виходячи з положень статті 52 Закону України № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як інваліда 3-ї групи загального захворювання, у зв'язку із втратою ним годувальника (батька) - ОСОБА_4, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, на утриманні якого він перебував.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо відмови у виплаті щомісячної компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленої Законом України № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - неправомірними;

- зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради призначити та виплачувати щомісячно компенсацію за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статті 52, 53 Закону України № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі дев'яти прожиткових мінімумів, установлений для осіб, які втратили працездатність з дня подання заяви, тобто з 10.09.2018 року.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 06.12.2018 року (а.с. 34-35). У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами і доводами, викладеними в адміністративному позові. Просить у задоволенні позову відмовити, з огляду на відсутність порушеного права позивача. Так, відповідач вказує на те, що право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. При цьому зазначає, що позивач у відповідності до положень до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до таких членів сім'ї годувальника не належить.

У відповіді на відзив від 14.12.2018 року позивач, не погоджуючись із твердженнями відповідача про відсутність у нього права на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказав на наявність у нього встановленого рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.102015 року юридичного факту перебування на утриманні свого батька, а також факту інвалідності, що спростовує доводи відповідача. Вказав на рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 року по справі №1-11/2018, як передумову для виплати щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у повному розмірі, не залежно від розміру заробітку, пенсії чи іншого доходу.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали, з підстав наведених ними у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечив з мотивів викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивачу з 10.09.2014 року встановлено інвалідність 3 групи загального захворювання та, як особі з інвалідністю, виплачувалась відповідна пенсія по 30.09.2017 року, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько позивача, який мав статус учасника ліквідації аварії зі статусом інваліда війни, внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією експертного висновку центральної міжвідомчої комісії МОЗ та МНС України від 27.03.2015 року №" 1401 про встановлення причинного зв'язку хвороб, які привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та свідоцтвом про смерть (а.с. 8, 9).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.10.2015 року у справі № 344/7463/15, що набрало законної сили 09.11.2015 року, встановлено факт перебування позивача на утриманні свого батька - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та факт втрати позивачем основного постійного джерела засобів до існування у зв'язку із такою смертю батька.

10.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради із письмовою заявою про виплату щомісячної компенсації, як члену сім'ї, який втратив годувальника внаслідок ЧАЕС інваліда 1 групи, 1 категорії, згідно статей 52, 53 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 14350 грн., а також виплати компенсації за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по час звернення включно (а.с.10).

25.09.2018 року позивачу надано письмову відповідь за № Б/731, якою відмовлено у проведенні вказаної виплати, мотивною тим, що відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" він не вважається непрацездатним членами сім'ї померлого, а відповідно, правових підстав для виплати зазначеної допомоги ОСОБА_1 немає (а.с. 11-12).

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач 06.11.2018 року оскаржив їх до суду.

При розгляді та вирішенні даної адміністративної справи суд застосовує приписи законів, а також підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

У відповідності до положень статті 46 Конституції України громадянам гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 52 Закону України "Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щомісячна компенсація у разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям щомісячна компенсація призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Тобто, стаття 52 Закону України "Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюючи право особи на компенсацію у разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, закріплює таке право виключно за непрацездатними членами сім'ї годувальника, окрім дітей годувальника, яким вона призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника чи ні.

Водночас, вищевказана норма не містить всіх елементів норми права, яка б врегульовувала поняття «непрацездатних членів сім'ї годувальника», внаслідок чого є відсильною до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:

- чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

- діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

- чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Правовий аналіз положень частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дозволяє дійти висновку про те, що зазначена норма, деталізовано визначаючи (встановлюючи) перелік осіб, які відносяться до непрацездатних членів сім'ї годувальника, є спеціальною по відношенню до інших норм даного закону та виключає можливе подвійне тлумачення даного поняття.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_1, інвалідність третьої групи вперше встановлена 10.09.2014 року тобто, у віці 29 років.

Вказана обставина переконливо свідчить про відсутні правових підстав для виплати позивачу як непрацездатному члену сім'ї, який втратив годувальника та був на його утриманні щомісячної компенсації, оскільки, незважаючи та те, що він є дитиною померлого годувальника, останньому така інвалідність встановлена вже після досягнення ним 18 років.

Не підтверджує доводів позивача і наявність рішення Івано-Франківського міського суду від 13.10.2015 року у справі № 344/7463/15, оскільки встановлюючи факти перебування позивача на утриманні свого батька - ОСОБА_4 та факт втрати позивачем основного постійного джерела засобів до існування у зв'язку зі смертю батька, суд не встановив за ним права на компенсацію у разі втрати годувальника, визначеного статтею 52 Закону України "Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Посилання ж позивача на рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 року по справі №1-11/2018, як на передумову для виплати щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може бути взяте судом за основу обгрунтувань його правової позиції, оскільки не врегульовує безпосередньо питання про наявність у позивача права на таку компенсацію, що у даному спорі є визначальним.

Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням встановлених фактичних обставин, суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача ґрунтується на вимогах нормативно-правових актів, що регулюють наявність у особи права на отримання компенсації у разі втрати годувальника.

За таких обставин, суд вважає, що наявність підстав для задоволення позову відсутня, оскільки Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений законами та Конституцією України.

У відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат вирішення судовим рішенням не потребують.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул. Грушевського 29, м. Івано-Франківськ, 76000).

Суддя Панікар І.В.

Рішення складене в повному обсязі 22 січня 2019 р.