Рішення № 79339282, 17.01.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.2019 Справа № 920/764/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Пономаренко Т.М.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/764/18

за позовом Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 2/10; ід. код 14307699)

до Казенного підприємства Шосткинський казенний завод «Зірка» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Садовий бульвар, 36; ід. код 14315351)

про стягнення 9355943 грн.,

встановив:

До господарського суду звернулась Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» з позовом до Казенного підприємства Шосткинський казенний завод «Зірка» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги № 27-15 від 27.08.2015 в сумі 9355943,00 грн., в тому числі: 7262000 грн. основного боргу, 1815500 грн. пені та штрафу, 125941 грн. 3% річних, 152502 грн. інфляційних втрат, мотивуючи свої вимоги порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов’язань.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Відповідач відзиву на позов суду не надав, представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.

Тому, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд розглядає справу у відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

27 серпня 2015 року між Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» (перша сторона) та Казенним підприємством Шосткинський казенний завод «Зірка» (друга сторона) було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 27-15 (далі – Договір).

Розділом 1 Договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором «Перша Сторона» передає у власність «Другій Стороні» грошові кошти у розмірі, визначеному п. 2.1 цього Договору (надалі іменується безвідсоткова «фінансова допомога»), «Друга Сторона» зобов'язується повернути безвідсоткову фінансову допомогу у визначений цим Договором строк.

Згідно п. 2.1 Договору № 27-15 розмір поворотної фінансової допомоги становить 2 000 000,00 (два мільйони) гривень, без ПДВ.

Відповідно п. 4.1 Договору поворотна фінансова допомога, що надається за цим договором є строковою та підлягає поверненню до 31.12.2015 року.

Протягом 2015-2016 років між сторонами Договору було укладено ряд додаткових угод, якими вносилися зміни до Договору №27-15, а саме: збільшувався розмір фінансової допомоги та строки повернення фінансової допомоги.

Згідно умов Додаткової угоди №10 від 29.08.2016 року, сторони домовилися викласти пункти 2.3 та 3.4 Договору про надання поворотної фінансової допомоги №27-15 від 27.08.2015 року в наступних редакціях:

« 2.3. Загальний розмір фінансової допомоги становить 24700000 грн.»

« 3.4. Надання фінансової допомоги у розмірі, який не перевищує 24 700 000,00 грн. здійснюється за письмовим зверненням Другої сторони та за погодженням Першої сторони з можливістю дострокового повернення».

29.08.2016 року між сторонами за Договором №27-15 було укладено додаткову угоду №11, згідно умов якої сторони домовилися викласти пункт 4.1. Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 27-15 від 27.08.2015 року в наступній редакції:

« 4.1. Друга сторона зобов'язується повернути Першій стороні фінансову допомогу у строк до 30 грудня 2016 року».

На виконання умов Договору позивачем, в період з 28.08.2015 по 05.05.2016, було перераховано відповідачу кошти в загальному розмірі 23200000 грн.

Відповідачем в порушення умов Договору про надання поворотної фінансової допомоги, на момент пред'явлення позову повернуто лише 15938000 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень та випискою з картки рахунку №3771.

Крім того 01.09.2017 сторонами погоджено графік погашення заборгованості за Договором.

Відповідно до умов зазначеного графіку, відповідач мав погасити заборгованість двома платежами, а саме: до 31.10.2017 - 8800000 грн. та до 30.11.2017 - 2462000 грн.

Додатково, 19.10.2017 сторони погодили графік погашення заборгованості за Договором.

Відповідно до умов зазначеного графіку, відповідач мав погасити заборгованість двома платежами, а саме: до 31.12.2017 - 9100000 грн. та до 31.01.2018 - 2162000 грн.

Проте, лише 24 жовтня 2017 року, відповідачем було перераховано 4000000 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором, що свідчить про неналежне виконання умов Договору та порушення погодженого графіку погашення заборгованості.

Враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 7262000 грн. основного боргу.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) – ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищезазначене, відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо повернення суми позики чим порушив умови Договору.

Тому, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та задоволення позовних вимог в частині стягнення 7262000 грн. основного боргу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1815500 грн. пені та штрафу, 125941 грн. 3% річних, 152502 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням умов Договору з додатковими угодами та відповідно до графіку погашення заборгованості, відповідач вважається таким, що прострочив сплату суми основного боргу 7262000 грн. з 01.02.2018.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, індекси інфляції, суд дійшов висновку, що 125941 грн. 3% річних, 152502 грн. інфляційних втрат позивачем нараховані відповідно до умов Договору та вимог діючого законодавства.

Також, позивачем нараховано відповідачеві до сплати 1815500 грн. неустойки, в тому числі: 1307160 грн. пені та 508340 грн. штрафу.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання. зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 231 ГК України, передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодила, що у разі порушення термінів повернення грошових коштів за Договором «Друга Сторона» на вимогу «Першої Сторони» зобов'язана сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 відсоток за допущене прострочення виконання за кожен день, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків простроченої суми.

Разом з тим, відповідно до вимог статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2003 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз’яснено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Перевіривши, розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, розмір відсотків санкцій, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 508340 грн. та часткове задоволення вимог щодо стягнення пені, а саме: у розмірі 1209670,14 грн.

В частині стягнення пені у розмірі 97489,86 грн. суд відмовляє у зв’язку з тим, що позивачем нараховано пеню згідно п. 5.2 Договору, яким встановлено розмір пені вище ніж передбачено ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Відтак, застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за Договором поворотної фінансової допомоги № 27-15 від 27.08.2015 в сумі 9258453,14 грн., в тому числі: 7262000 грн. основного боргу, 125941 грн. 3% річних, 152502 грн. інфляційних втрат, 508340 грн. штрафу, 1209670,14 грн. пені.

Тому, враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 9258453,14 грн., суд дійшов висновку про задоволення позову у цій частині, а в решті позовних вимог суд відмовляє у зв’язку з їх безпідставністю.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 138876,79 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236–238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Казенного підприємства Шосткинський казенний завод «Зірка» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Садовий бульвар, 36; ід. код 14315351) на користь Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 2/10; ід. код 14307699) заборгованість за Договором поворотної фінансової допомоги № 27-15 від 27.08.2015 в сумі 9258453,14 грн., в тому числі: 7262000 грн. основного боргу, 125941 грн. 3% річних, 152502 грн. інфляційних втрат, 508340 грн. штрафу, 1209670,14 грн. пені.; а також витрати по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 138876,79 грн.

В частині стягнення 97489,86 грн. пені у задоволенні позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 23.01.2019.

Суддя В.Л.Котельницька