Рішення № 79339229, 16.01.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2019 Справа № 917/1077/18

м. Полтава

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОММА-ІБ", АДРЕСА_1, 38800

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзерноторг", вул. Дарвіна 8, м. Київ, 01004

про стягнення 658580,14 грн. (із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1623 від 10.12.2008р., договір про надання правової допомоги № 03/09/18-1 від 03.09.18.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 03.01.19).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГОММА-ІБ" (далі - позивач/ ТОВ "ГОММА-ІБ") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзерноторг" (далі - відповідач/ ТОВ "Продзерноторг") 632889,35 грн., в тому числі 516580,00 грн. основного боргу, 80360,03 грн. пені, 11803,50 грн. 3% річних, 24145,82 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки № 1311/17-1 від 13.11.2017.

11.01.2018 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 658580,14 грн., а саме: 516580,00 грн. основного боргу, 81910,28 грн. пені, 15348,96 грн. 3% річних, 44740,90 грн. інфляційних втрат.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вказану норму, заява про збільшення розміру позовних вимог були прийнята судом до розгляду. В зв'язку з цим розглядається позов про стягнення з відповідача 658580,14 грн., а саме: 516580,00 грн. основного боргу, 81910,28 грн. пені, 15348,96 грн. 3% річних, 44740,90 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.10.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 08.11.2018.

В підготовчому засіданні 08.11.2018 судом було оголошено перерву до 21.11.2018.

Ухвалою від 21.11.2018 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 12.12.2018.

В підготовчому засіданні 12.12.2018 судом оголошено перерву до 20.12.2018.

12.11.2018 до суду надійшло клопотання відповідача про передачу справи до Господарського суду Харківської області для подальшого розгляду. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що п. 8.2. договору поставки № 1311/17-1 від 13.11.2017 сторони погодили, що в разі неможливості дійти згоди, суперечка передається на розгляд Господарського суду Харківської області відповідно до чинного законодавства України.

Позивач проти вказаного клопотання заперечував.

В підготовчому засіданні 20.12.2018. суд відхилив вказане клопотання відповідача враховуючи наступне.

Дійсно, п. 8.2. договору поставки № 1311/17-1 від 13.11.2017 сторони погодили, що в разі неможливості дійти згоди, суперечка передається на розгляд Господарського суду Харківської області відповідно до чинного законодавства України.

Проте, чинним господарським процесуальним законодавством та законодавством, діючим на момент укладення договору поставки такої можливості не передбачено.

Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.

Оскільки місцем виконання Договору відповідно до п. 4 Специфікації № 1 від 13.11.2017, яка є додатком до Договору поставки № 1311/17-1 від 13.11.2017 є: Полтавська обл., Чутівський р-н, с. Петрівка, пров. Хлібний, 25, ДП ПКХП ФІЛІЯ «ОСОБА_3 № 88», то позивач правомірно звернувся до суду за місцем виконання договору - Господарського суду Полтавської області.

Згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

В підготовчому засіданні 20.12.2018 суд за письмовим клопотанням обох сторін закрив підготовче провадження, розпочав розгляд справи по суті та оголосив перерву в судовому засіданні до 16.01.2019.

Відповідач у відзиві позов заперечує посилаючись на те, що строк оплати по Договору не настав.

В судовому засіданні 16.01.2019 представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідач позов заперечує.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.11.2017 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) був укладений Договір поставки № 1311/17-1 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов’язується поставити і передати у власність покупця сільськогосподарську культуру (товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 2.2. Договору загальна кількість товару, що поставляється, визначається в Специфікаціях, що є невід’ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 5.1. Договору оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, згідно умов вказаних в Специфікації.

В день укладення Договору сторонами було підписано Специфікацію № 1 до Договору (а.с. 23), відповідно до якої постачальник зобов’язався передати у власність покупця кукурудзу 3 класу в кількості 133 тони на суму 566580,00 грн.

Відповідно до пункту 4 Специфікації поставка товару повинна бути здійснена на умовах DDP (Інкотермс 2010) на складі покупця, що знаходиться за адресою: Полтавська область, Чутівський район, село Петрівка, провулок Хлібний, 25, ДП ПКХП ФІЛІЯ «ОСОБА_3 база № 88».

На виконання умов Договору 13.11.2017 позивач поставив відповідачу передбачений Специфікацією № 1 товар на суму 566580,00 грн., що підтверджується Актом № ХБ-00000212 від 13.11.2017, накладною № 8 від 13.11.2017 та довіреністю, виданою відповідачем його представнику на отримання товару № 113 від 13.11.2017 (а.с. 12-14).

Відповідно до п. 6 Специфікації № 1: "Оплата товару: здійснюється Покупцем 80% вартості поставленої партії товару від дати поставки або переоформлення (але не раніше отримання первинних документів, а саме: видаткова накладна, складська квитанція та аналізної карти), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Решту коштів Покупець сплачує протягом трьох банківських днів з дати реєстрації Постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином виписаної податкової накладної виключно в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи Постачальника".

Позивачем було належним чином складено податкову накладну № 10 від 13.11.2017 (а.с. 15). Згідно копії квитанції № 2 від 18.01.2018. податкову накладну № 10 від 13.11.2017 було успішно зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару, а саме 10.01.2018 ним сплачено 50000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 11.01.2018 (а.с. 16).

Таким чином, за відповідачем утворилася заборгованість перед позивачем за поставлений товар у розмірі 516580,00 грн.

Вказану суму боргу позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідно до пункту 6.2. Договору в разі прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючу на дату вимоги постачальника, від суми простроченого платежу за весь час прострочення.

Враховуючи вказаний пункт Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу на прострочені суму оплати пеню за період з 15.11.2017 по 21.07.2018 в розмірі 81910,28 грн, 3% річних за період з 15.11.2017 по 20.11.2018 у розмірі 15348,96 грн. та інфляційні втрати за період з 15.11.2017 по 20.11.2018 у розмірі 44740,90 грн.

Вказані суми пені, річних та інфляційних втрат позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідач позов заперечує посилаючись на те, що в Спеціфікації № 1 не зазначений термін негайного виконання зобов'язання і взагалі не встановлений конкретнийтермін для сплати 80% вартості поставленої продукції, а лише зазначено: "80% за товар від дати поставки". В зв'язку з цим відповідач вважає, що строк оплати в даному випадку необхідно обчислювати відповідно до ч. 2 ст. 530, протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги. Проте, оскільки вимогу про оплату позивач не заявляв, відповідач вважає строк виконання зобов'язання з оплати товару таким, що не настав.

При вирішенні позову суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується поставка позивачем відповідачу товару 13.11.2017 на суму 566580,00 грн. Судом встановлено, що відповідач отриманий товар оплатив частково, на суму 50000,00 грн. 10.01.2018. Заборгованість за поставлений товар складає 516580,00 грн.

Відповідач факт отримання від позивача товару на вказану суму не заперечує, також не заперечує розмір основного боргу за поставлений товар, проте вказує, що строк оплати товару по Договору ще не настав.

Згідно умов Договору (п. 5.1. Договору) оплата поставленого товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, згідно умов вказаних в Специфікації.

Відповідно до п. 6 Специфікації № 1: "Оплата товару: здійснюється Покупцем 80% вартості поставленої партії товару від дати поставки або переоформлення (але не раніше отримання первинних документів, а саме: видаткова накладна, складська квитанція та аналізної карти), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Решту коштів Покупець сплачує протягом трьох банківських днів з дати реєстрації Постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином виписаної податкової накладної виключно в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи Постачальника".

Відповідач стверджує, що у вказаному пункті Специфікації № 1 не зазначено конкретного строку оплати ним 80% вартості отриманого від позивача товару, а лише вказано: " 80% вартості поставленої партії товару від дати поставки".

Посилаючись на те, що в Специфікації № 1 не визначено строк сплати 80% вартості товару, відповідач керуючись ч. 2 ст. 530 ЦК України зазначає, що оскільки строк виконання ним обов'язку з оплати 80% вартості товару Договором не визначено, позивач має право вимагати оплати у будь-який час і відповідач повинен виконати таку вимогу протягом семи днів з дня пред'явлення. Відповідач стверджує, що вимога про оплату від позивача не надходила, в зв'язку з цим строк оплати не настав.

Позивач не погоджується з таким висновком відповідача і зазначає, що при укладенні вказаного пункту Специфікації № 1 сторони погодили оплату 80% вартості товару в день поставки такого товару та отримання відповідачем первинних документів.

Суд погоджується з позицією позивача щодо того, що строк оплати 80% вартості товару настав в день поставки виходячи з наступного.

Строки та порядок оплати товару по договору купівлі-продажу визначено в ст. 692 ЦК України.

Так, згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно накладної № 8 та акту № ХБ-00000212 поставка товару відбулася 13.11.2017.

Відповідач у запереченнях не зазначає про неотримання ним товарно-супровідних документів, передача яких передбачена п. 6 Специфікації № 1, враховуючи це, суд вважає датою передачі таких документів відповідачу дату складання накладної № 8 та акту № ХБ-00000212 (дату поставки товару).

Умовами п. 6 Специфікації № 1 сторони погодили оплату товару двома частинами: 80% вартості - при прийнятті товару та первинних документів на нього; решту коштів - протягом трьох банківських днів з дати реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином виписаної податкової накладної.

Згідно копії квитанції № 2 від 18.01.2018. податкову накладну № 10 від 13.11.2017 було успішно зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 18.01.2018.

Враховуючи викладене, позивач повинен був сплатити 80% вартості товару, що становить 453264,00 грн. в день поставки, тобто 13.11.2017., решта суми - 113316,00 грн. підлягала сплаті по 23.01.2018. включно (3 банківських дні з 18.01.2018.).

Таким чином, строк виконання обов'язку відповідача з оплати вартості поставленого товару настав.

Вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 516580,00 грн. є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а отже підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 15.11.2017 по 21.07.2018 в розмірі 81910,28 грн., 3% річних за період з 15.11.2017 по 20.11.2018 у розмірі 15348,96 грн. та інфляційні втрати за період з 15.11.2017 по 20.11.2018 у розмірі 44740,90 грн.

Відповідно до пункту 6.2. Договору в разі прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючу на дату вимоги постачальника, від суми простроченого платежу за весь час прострочення.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що при нарахуванні пені позивачем не дотримано вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, позивач безпідставно нарахував пеню на суму 403264,00 грн. за 14.05.2018, оскільки відповідач повинен був оплатити 80 % вартості товару по 13.11.2017, то строк нарахування пені на 80 % вартості товару спливає 13.05.2018.

Крім цього, позивач безпідставно нарахував пеню на суму боргу 103316,00 грн. з 22.01.2018 по 23.01.2018, оскільки, як встановлено вище, вказана сума підлягала сплаті по 23.01.2018 включно, тобто прострочення з оплати виникло лише 24.01.2018.

Враховуючи викладене, стягненню підлягає пеня в розмірі 81370,47 грн. В іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

При перевірці розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивач неправомірно нарахував річні на суму боргу 516580,00 грн. з 22.01.2018 по 23.01.2018, оскільки в цей період заборгованість відповідача за поставлений товар становила 403264,00 грн.

З врахуванням вказаного суд здійснив перерахунок річних та встановив, що стягненню підлягають 3% річних в розмірі 15330,34 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що при нарахуванні суми інфляційних втрат позивачем не дотримано вимоги п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач безпідставно нарахував інфляційні втрати на суму боргу 453264,00 грн. за листопад 2017 року, адже зобов'язання з оплати вказаної суми виникло у відповідача в листопаді 2017 року, отже нарахування інфляційних на вказану суму необхідно розпочинати з грудня 2017 року.

З врахуванням вказаного стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 40620,73 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат позов задоволенню не підлягає.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім цього, від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн. (вх. № 11660 від 12.12.2018).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У заяві від 11.12.2018 позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн.

В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду:

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1623, виданого 10.12.2008 адвокату ОСОБА_1 (а.с. 88);

- копію договору про надання правової допомоги № 03/09/18-1 від 03.09.2018, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 (а.с. 89);

- копії додаткових угод № 1 від 03.09.2018 та № 2 від 17.11.2018 до договору про надання правової допомоги (а.с. 134-135);

- копії актів про надання правової допомоги № 1 від 05.10.2018 та № 2 від 11.12.2018 (а.с. 136-137);

- копії квитанцій про отримання коштів № 224201 від 05.10.2018 та № 224204 від 11.12.2018 (а.с. 138).

Наданими доказами підтверджується факт надання адвокатом ОСОБА_1 послуг з правової допомоги позивачу, а саме, представництва інтересів клієнта (позивача) в Господарському суді Полтавської області з усіх питань пов'язаних із підготовкою позову та розглядом справи за позовом ТОВ "ГОММА-ІБ" до ТОВ "ПРОДЗЕРНОТОРГ" про стягнення заборгованості (п. 1.1. договору про надання правової допомоги) вартістю 11000,00 грн. (згідно додаткових угод № 1 та № 2, а також актів про надання правової допомоги № 1 та № 2).

Відповідач у запереченнях на заяву про стягнення коштів на професійну правничу допомогу просить суд відмовити у задоволенні вказаної заяви посилаючись на те, що надані позивачем квитанції про сплату позивачем адвокату 11000,00 грн. не є належними доказами оплати, оскільки не відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів викладених у ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

На вказане заперечення суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України до судових витрат відносяться витрати на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, що сплачені або підлягають сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи доказів адвокату ОСОБА_1 підлагають сплаті позивачем витрати у розмірі 11000,00 грн. на представництво інтересів позивача в Господарському суді Полтавської області з питань пов'язаних із підготовкою позову та розглядом справи за позовом ТОВ "ГОММА-ІБ" про стягнення заборгованості з ТОВ "ПРОДЗЕРНОТОРГ", то вказана сума витрат у будь-якому випадку підпадає під поняття витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, визначеного ст. 126 ГПК України.

Враховуючи викладене, судом не досліджуються надані позивачем докази оплати адвокату послуг та не береться до уваги заперечення відповідача щодо неналежності таких доказів.

Заперечень щодо розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката відповідач не надав.

Частиною 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, понесені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продзерноторг" (вул. Дарвіна 8, м. Київ, 01004; код ЄДРПОУ 40609392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОММА-ІБ" (АДРЕСА_1, 38800; код ЄДРПОУ 39914174) 516580 грн. 00 коп. основного боргу, 81370 грн. 47 коп. пені, 15330 грн. 34 коп. 3% річних, 40620 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 9808 грн. 52 коп. судового збору, 10921 грн. 86 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 23.01.2019.

Суддя О.С. Семчук