Рішення № 79339175, 14.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2601/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача – ОСОБА_1,

від відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення заборгованості в загальній сумі 99689,97 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Морський торговельний порт “Чорноморськ” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення заборгованості в загальній сумі 99689,97 грн. за підключення до мереж водопостачання та водовідведення об’єктів відповідача, які розташовані на території порту., у т.ч.: основного боргу – 97660,50 грн., 3% річних – 369,24 грн., інфляційних витрат – 1660,23 грн., посилаючись на наступне.

На території порту “Чорноморськ” знаходяться об’єкти Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”. ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” забезпечує РФ “Одеська залізниця” послугами з використання водопровідних та каналізаційних мереж.

Як вказує позивач, між ДП “МТП “Чорноморськ” та РФ “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” (виробничий підрозділ Одеської дирекції залізничних перевезень) було укладено договір №16/57-о/д від 22.02.2016 року на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж, згідно якого Порт на підставі договорів від 25.01.2016 р. № 16/2-Т-5-П-ІЛФ-16 та від 25.01.2016 р. № 16/3-Т-6-П-ІЛФ-16, укладених між Портом та ДП „Адміністрація морських портів України” в особі Іллічівської філії, забезпечує підключення до мереж водопостачання та водовідведення об’єктів Підприємства, які розташовані на території Порту, а Підприємство зобов’язується відшкодувати фактичні витрати, що відшкодовуються Портом ІФ ДП “АМПУ” (п. 1.1. договору).

Як зазначає позивач, згідно умов додаткової угоди від 21.09.2016 р. до договору № 16/57-о/д від 22.02.2016 р., вищезазначений договір діє до 31.12.2016 р.

За ствердженнями позивача, ДП “МТП “Чорноморськ” неодноразово зверталось до РФ “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” стосовно укладення на період 2017 - 2018 років договору на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж та направляло екземпляри договорів на підписання, а саме листами №18/09.3-20 54 від 10.01.2017 р., № 52/09.3-20 324 від 06.02.2017 р. , № 228/09.3-20 1540 від 01.06.2017 р., № 245/09.3-20 1624 від 12.06.2017 р., № 517/09.3-20 3194 від 15.12.2017 р., № 163/09.3-20 1159 від 18.04.2018 р., № 212/09.3-20 1666 від 04.06.2018 р., № 293/09.3-20 від 22.08.2018 р., однак договір так і не було укладено.

Водночас, як вказує позивач, 26.03.2018 р. листом № ДН 1-18/986 на адресу ДП “МТП “Чорноморськ” від РФ “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” (виробничий підрозділ Одеської дирекції залізничних перевезень) були направлені ОСОБА_2 між ДП “МТП “Чорноморськ” та ПАТ “Укрзалізниця” на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж, які підписані між сторонами, в яких відображенні об'єми, тарифи та суми заборгованості: за період січень - грудень 2017р. - 1103 куб.м - 86034,90 грн. з ПДВ; за період січень - лютий 2018р. - 140 куб.м - 11625,60 грн. з ПДВ.

Наразі позивач зауважив, що ДП “МТП “Чорноморськ” згідно статуту є державним унітарним підприємством і діє як комерційне підприємство, що засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та керуючись ст. 75 Господарського кодексу України, Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам.

Водночас, як вказує позивач, на балансі ДП “МТП “Чорноморськ” не перебувають мережі водопостачання та водовідведення (каналізаційні мережі), тому витрати на експлуатацію мереж водовідведення та водопровідних мереж ДП “МТП “Чорноморськ” відшкодовує ІФ ДП “АМПУ”, оскільки ІФ ДП “АМПУ” є балансоутримувачем вказаних мереж, що підтверджується договорами, які укладені між ДП “МТП “Чорноморськ” та ІФ ДП “АМПУ” на період 2017 року - № 17/2-ППЗ від 10.01.2017 р., № 17/3-ППЗ від 10.01.2017 р.; на період 2018 року - № 18/3-ППЗ від 10.01.2018 р., № 18/6-ППЗ від 22.01.2018 р.

При цьому позивач зазначає, що між ДП “МТП “Чорноморськ” та КП “Чорноморськводоканал” укладено договір про надання послуг водопостачання та водовідведення № 193-0 від 30.04.2015 р. Тарифи на водопостачання та водовідведення на 2017 рік затвердженні постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1141 від 16.06.2016 р., рішенням Чорноморської міської ради № 300 від 30.08.2017 р., на 2018 рік - затверджені рішенням Чорноморської міської ради № 263 від 23.08.2018 р.

Таким чином, як зазначає позивач, ПАТ “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” (Виробничий підрозділ Одеська дирекція залізничних перевезень) користувалось мережами водопостачання та водовідведення, однак не відшкодовувало їх вартість. Так, 18.09.2018 р. листом № 1037/06-22 2664 ДП “МТП “Чорноморськ” звернулось до РФ “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” та її виробничого підрозділу Одеської дирекції залізничних перевезень з вимогою стосовно сплати заборгованості у сумі 97660,50 грн., який отримано останнім, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №6800303360415 та №6800303360423, однак оплати заборгованості ані протягом семиденного строку (у період з 28.09.2018 р. по 04.10.2018 р.), ані по теперішній час здійснено не було, тому заборгованість з відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж становить 97660,50 грн., що заявлена до стягнення.

Крім того, у зв’язку з нездійсненням відповідачем оплати за період з 28.09.2018 р. по 04.10.2018 р. позивачем відповідно до положень ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних в розмірі 369,24 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1660,23 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.11.2018 р. позовну заяву Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2601/18, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.12.2018 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.12.2018 р. у справі № 916/2601/18 розгляд справи відкладено на 08.01.2019 р. у зв’язку з неявкою представника відповідача у судове засідання.

У судовому засіданні господарського суду 08 січня 2019 року по справі № 916/2601/18 було протокольно оголошено перерву до 14 січня 2019 року, про що під розписку повідомлено представників сторін.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, однак представник відповідача під час розгляду справи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що оскільки між сторонами не було підписано відповідного договору, то відсутні правові підстави для нарахування будь-яких сум, в т.ч. штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

На території морського порту “Чорноморськ” знаходяться об’єкти Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, якого ДП “Морський торговельний порт “Чорноморськ” забезпечує послугами з використання водопровідних та каналізаційних мереж.

Так, 22 лютого 2016 р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі начальника виробничого підрозділу Одеської дирекції залізничних перевезень філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” був укладений договір № 16/57-о/д на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж, відповідно до п. 1.1 якого Порт на підставі договорів від 25.01.2016 р. № 16/2-Т-5-П-ІЛФ-16 та від 25.01.2016 р. № 16/3-Т-6-П-ІЛФ-16, що укладені між Портом та Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Іллічівської філії (далі - ІФ ДП “АМПУ”), забезпечує підключення до мереж водопостачання та водовідведення об’єктів підприємства, які розташовані на території порту, а підприємство зобов’язується відшкодовувати фактичні витрати, що відшкодовуються Портом ІФ ДП “АМПУ”.

Відповідно до п. 2.2. договору від 22.02.2016 р. сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається відповідно до об’єму використаної води у сумі з відшкодуванням витрат ІФ ДП “АМПУ” на експлуатацію водопровідних мереж та мереж водовідведення.

В п. 2.3 договору від 22.02.2016 р. визначено, що протягом 5-ти (п’яти) робочих днів після закінчення розрахункового місяця Порт складає акт відшкодування витрат (надалі - ОСОБА_2) з зазначенням фактичних обсягів та вартості відшкодування витрат Підприємству за даним договором.

Згідно п. 2.4 договору від 22.02.2016 р. прийом-передача акту обсягу відшкодування витрат для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом отримання уповноваженим представником Підприємства під особистий підпис.

За умовами п. 2.6 договору від 22.02.2016 р. підприємство оплачує відшкодування фактичних витрат за даним договором шляхом здійснення прямого банківського переведення грошових коштів на рахунок Порту у безготівковій формі після підписання ОСОБА_2, згідно з виставленим Портом рахунком, зареєстрованим Портом в Єдиному реєстрі податкової накладної, виданої в установленому законодавством порядку, до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

Положеннями п. 7.1 договору від 22.02.2016 р. встановлено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками, і діє до 31.05.2016 року. Умови договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до укладення договору починаючи з 01.01.2016 року у відповідності до ст. 631 Цивільного кодексу України.

В подальшому 27.07.2016 р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі начальника виробничого підрозділу Одеської дирекції залізничних перевезень філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” укладено додаткову угоду до договору на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж від 22.02.2016 р. № 16/57-0/д, якою змінили п. 7.1: „Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2016 року, а в частині розрахунків – до повного виконання. Умови договору відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України застосовуються до відносин між сторонами, що виникли до укладення договору, починаючи з 01.01.2016 року”.

Як встановлено судом, вказаний договір № 16/57-0/д від 22.02.2016 р. припинив свою дію 31.12.2016 р., будь-яких додаткових угод щодо продовження дії договору сторонами не укладено. Зокрема, наявні в матеріалах справи листи ДП “МТП “Чорноморськ” від 10.01.2017 р. № 18/09.3-20 53, від 06.02.2017 р. № 52/09.3-20 324, від 01.06.2017 р. № 228/09.3-20 1540, від 12.06.2017 р. № 245/09.3-20 1624, від 15.12.2017 р. № 517/09.3-20 3194, від 18.04.2018 р. № 163/09.3-20 1159, від 04.06.2018 р. № 212/09.3-20 1666 свідчать, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями стосовно укладення договору на період 2017 року, 2018 року, а також направляв проекти договорів для підписання відповідачем. Проте, договір на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж не був укладений.

Разом з тим 26.03.2018 р. Регіональною філією “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” (виробничий підрозділ Одеської дирекції залізничних перевезень) згідно листа № ДН 1-18/986 були направлені на адресу ДП “МТП “Чорноморськ” оформлені акти на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж між ДП “МТП “Чорноморськ” та ПАТ “Укрзалізниця”, в яких відображенні об'єми, тарифи та суми відшкодування: за період січень - грудень 2017р. - 1103 куб.м - 86034,90 грн. з ПДВ; за період січень - лютий 2018р. - 140 куб.м - 11625,60 грн. з ПДВ. Вказані акти були підписані поважною особою позивача.

18.09.2018 р. ДП “МТП “Чорноморськ” звернулось до РФ “Одеська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” та її виробничого підрозділу Одеської дирекції залізничних перевезень з листом-вимогою № 1037/06-22 2664 про сплату заборгованості в сумі 97660,50 грн. за вказаними актами. Однак, ПАТ “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” (виробничий підрозділ Одеська дирекція залізничних перевезень) не відшкодувало вартість витрат за користування мережами водопостачання та водовідведення, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Так, судом з’ясовано, що на балансі ДП “МТП “Чорноморськ” не перебувають мережі водопостачання та водовідведення (каналізаційні мережі), тому витрати на експлуатацію мереж водовідведення та водопровідних мереж ДП “МТП “Чорноморськ” відшкодовує ІФ ДП “АМПУ”, оскільки ІФ ДП “АМПУ” є балансоутримувачем вказаних мереж, що підтверджується договорами, які укладені між ДП “МТП “Чорноморськ” та ІФ ДП “АМПУ” на період 2017 року - № 17/2-ППЗ від 10.01.2017 р., № 17/3-ППЗ від 10.01.2017 р.; на період 2018 року - № 18/3-ППЗ від 10.01.2018 р., № 18/6-ППЗ від 22.01.2018 р. З вказаних договорів вбачається, що балансоутримувачем мереж водопостачання та водовідведення є Державним підприємством „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Іллічівського морського порту), зважаючи на що Державне підприємство „Морський торговельний порт „Чорноморськ” згідно вказаних договорів зобов’язане оплачувати надані ДП „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Іллічівського морського порту) послуги з експлуатації мереж водовідведення та послуг з експлуатації водопровідних мереж.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що між ДП “МТП “Чорноморськ” та КП “Чорноморськводоканал” укладено договір про надання послуг водопостачання та водовідведення № 193-0 від 30.04.2015 р., згідно умов якого позивач зобов’язаний сплачувати послуги водопостачання та водовідведення. Відповідні тарифи на водопостачання та водовідведення на 2017 рік затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1141 від 16.06.2016 р., рішенням Чорноморської міської ради № 300 від 30.08.2017 р., на 2018 рік - затверджені рішенням Чорноморської міської ради № 263 від 23.08.2018 р.

Отже, вказане свідчить, що ПАТ “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” (Виробничий підрозділ Одеська дирекція залізничних перевезень) за користування мережами водопостачання та водовідведення повинно відшкодовувати позивачу вартість понесених позивачем витрат.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Наразі стаття 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Оскільки законом не встановлена особлива форма договору на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж, суд доходить до висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору, адже сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж. В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, використання відповідачем водопровідних та каналізаційних мереж є підставою виникнення у відповідача зобов'язання відшкодувати вартість з використання вказаних мереж згідно актів між ДП “МТП “Чорноморськ” та ПАТ “Укрзалізниця” на відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж за період січень-грудень 2017 р. та січень-лютий 2018 р., які підписані та скріплені печатками обох сторін (а.с. 72-74).

Проте, як встановлено судом, відповідач не відшкодував витрати з використання водопровідних та каналізаційних мереж, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 97660,50 грн.

В силу ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, на виконання вказаних положень ЦК України, з огляду на відсутність у вищевказаних актах строку оплати, позивачем була направлена відповідачу вимога в листі № 1037/06-22 2664 від 18.09.2018 р. (а.с. 66-68) щодо оплати вказаної заборгованості в сумі 97660,50 грн. за період з січень-грудень 2017р. та січень-лютий 2018 р. Вказана претензія отримана відповідачем 27.09.2018 року згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 69).

Наведене дає підстави стверджувати, що після отримання вимоги позивача у відповідача в силу вимог ст. 530 ЦК України виникло зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення відшкодувати витрати з використання водопровідних та каналізаційних мереж, чого відповідачем зроблено не було.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 97660,50 грн.

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт сплати відповідачем вартості витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж або неможливості виконання цього зобов’язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні.

Наразі судом не приймаються до уваги доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування будь-яких сум, в т.ч. для застосування фінансових санкцій, з огляду на непідписання відповідного договору сторонами. Вказані доводи відповідача не спростовують вищенаведених висновків суду про виникнення у відповідача зобов’язання з відшкодування вартості витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 369,24 грн. та інфляційних втрат в сумі 1660,23 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що строк виконання відповідачем зобов’язання з оплати вартості витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж визначений саме моментом пред’явлення позивачем вимоги про оплату на підставі листа від № 1037/06-22 2664 від 18.09.2018 р., відповідно відповідач мав оплатити вказані витрати у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, але не сплатив їх вартість.

З огляду на несплату відповідачем вказаних витрат за використання водопровідних та каналізаційних мереж протягом семиденного строку з моменту отримання вимоги (27.09.2018 р.), а саме у період з 28.09.2018 р. по 04.10.2018 р., що не спростовано відповідачем, відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, починаючи з 05.10.2018 р.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред’явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов’язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов’язання щодо відшкодування витрат з використання водопровідних та каналізаційних мереж за період січень-грудень 2017 р. та січень-лютий 2018 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в загальній сумі 369,24 грн. (97660,50 грн./100%х3%/365 дн. х 46 дн.), нарахованих на існуючу суму боргу за період з 05.10.2018 р. по 19.11.2018 р., розрахунок яких наведено в позовній заяві (а.с. 6).

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз’яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено наведений позивачем в позовній заяві розрахунок інфляційних нарахувань за період з 05.10.2018 р. по 19.11.2018 року на існуючу суму боргу в розмірі 97660,50 грн., за яким загальна сума інфляційних склала 1660,23 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок є помилковим з огляду на обрання позивачем невірного сукупного індексу інфляції. Так, визначений Державною службою статистики України за встановлений судом період прострочення 05.10.2018 р. до 19.11.2018 р. індекс інфляції складає 1,031, тому відповідно розмір інфляційних збитків складатиме 3027,48 грн. (97660,50 грн. (сума боргу) х 1,031 (сукупний індекс інфляції) – 97660,50 грн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України, відповідно з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в заявленому позивачем розмірі 1660,23 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 99689,97 грн. (97660,50 грн. основного боргу + 369,24 грн. 3% річних + 1660,23 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” про стягнення заборгованості в загальній сумі 99689,97 грн. є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У зв’язку з тим, що рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” до Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Одеська залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення заборгованості в загальній сумі 99689,97 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця” (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії “Одеська залізниця” ПАТ “Укрзалізниця” (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) заборгованість в сумі 97660/дев’яносто сім тисяч шістсот шістдесят/грн. 50 коп., 3% річних в сумі 369/триста шістдесят дев’ять/грн. 24 коп., інфляційні втрати в сумі 1660/одна тисяча шістсот шістдесят/грн. 23 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 січня 2019 р.

Суддя В.С. Петров