Рішення № 79339170, 15.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2019 р.

м. Одеса

Справа № 916/2766/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

За участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

розглянувши справу у відкритому судовому засіданні

за позовом: приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" (75822, Херсонська обл., Каланчацький р-н, СМТ Мирне, вул. Перекопська, буд. 7 А)

до відповідача: публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) в особі регіональної філії "Одеська залізниця" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська 19)

про стягнення 24 291,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ЕНЕРГОАВЕРС", звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" 24 291,10 грн. у якості відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

18 липня 2018 року на адресу приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" (станція залізничного призначення Каховка ОД) від товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРКОАЛТРЕЙДІНГ” прибув вантаж “Антрацит вугілля марки А”, оформлений вантажною накладною №32648859 від 10.07.2018р.

При прийнятті вантажу та комісійному зважуванні вагону №55664502 виявлено недостачу, а саме: замість заявлених по документам нетто 69800 кг, тара 23600 кг виявлено - маса брутто 92500 кг, тара вагона з бруса 23600 кг, фактична маса вантажу 68900 кг.

Таким чином фактична маса вантажу виявилась на 900 кг менше, ніж вказано у перевізних документах.

Нестачу вантажу, відповідно до вимог статті 129 Статуту залізниць України підтверджено комерційним актом №416801/8 від 18.07.2018р.

Рахунок Постачальника відповідно до видаткової накладної №071802 від 18.07.2018р. було сплачено повністю.

Вартість однієї тони вантажу “Антрацит вугілля марки А” відповідно до контракту та видаткової накладної становить - 4172,50 грн. без НДС.

Таким чином недостача становить - 3755,25 грн. без НДС.

Збитки за недостачу вантажу за комерційним актом №416801/8 від 18.07.2018р становлять 4506,30 грн.

У зв’язку із тим, що статтею 130 Статуту залізниць України передбачено, що пред'явленню

залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії, ПП "ЕНЕРГОАВЕРС" було виставлено претензію №95.17Е/10-18 від 17.10.2018р.

Відповідно до відповіді №Н31-01/901 від 31.10.2018р. - у зв’язку із тим, що одержувачем відповідно до видаткової накладної є ПП «ЕКО-ПАЛИВО», який згідно до залізничної накладної не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем вантажу, немає можливості визначити вартість ціни відвантаженої продукції.

07 серпня 2018 року на адресу приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" (станція залізничного призначення Каховка ОД) від товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНІНТЕРВУГІЛЛЯ» прибув вантаж “вугілля кам’яне марки ДГКО 25-80”, оформлений вантажною накладною №51005676 від 01.08.2018р.

При прийнятті вантажу та комісійному зважуванні вагона №67165472 виявлено недостачу, а саме: замість заявлених по документам нетто 56500 кг, тара 21800 кг виявлено - маса брутто 75000 кг, тара вагона з бруса 21800 кг, фактична маса вантажу 53200 кг.

Таким чином фактична маса вантажу виявилась на 3300 кг менше, ніж вказано у перевізних документах.

Нестачу вантажу, відповідно до вимог статті 129 Статуту залізниць України підтверджено комерційним актом №417804/11 від 07.08.2018р.

Рахунок постачальника відповідно до видаткової накладної №РН-0000І05 від 01.08.2018р. було оплачено повністю.

Вартість однієї тони вантажу «Вугілля кам’яне марки ДГКО 25-80» відповідно до контракту та видаткової накладної становить - 3540,00 грн.

Таким чином недостача становить – 11 682,00 грн.

Також 08 серпня 2018 року на адресу приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" (станція залізничного призначення Каховка ОД) від товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНІНТЕРВУГІЛЛЯ" прибув вантаж "вугілля кам’яне марки ДГКО 25-80", оформлений вантажною накладною №5007367 від 01.08.2018р.

При прийнятті вантажу та комісійному зважуванні вагона №60041241 виявлено недостачу, а саме: замість заявлених по документам нетто 56000 кг, тара 23000 кг виявлено - маса брутто 76650 кг, тара вагона з бруса 23000 кг, фактична маса вантажу 53650 кг. Таким чином фактична маса вантажу виявилась на 2350 кг менше, ніж вказано у перевізних документах.

Нестачу вантажу, відповідно до вимог статті 129 Статуту залізниць України підтверджено комерційним актом №416801/9 від 08.08.2018р.

Рахунок постачальника відповідно до видаткової накладної №РН-0000107 від 01.08.2018р. було сплачено повністю.

Вартість однієї тони вантажу "Вугілля кам’яне марки ДГКО 25-80" відповідно до контракту та видаткової накладної становить - 3448,00 грн.

Таким чином недостача становить – 8 102,80 грн.

Збитки за недостачу вантажу комерційний акт №417804/11 від 07.08.2018р. та №416801/9 від 08.08.2018р становлять 19784,80 грн.

З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2018р. прийнято позовну заяву приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Подав до суду відзив на позов (вх.№548/19), відповідно до якого заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до статті 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до частини 2 статті 908 ЦК України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 ЦК України).

Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут), накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

При цьому, Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (пункт 2 Статуту).

На підставі Статуту затверджені Міністерством транспорту (Наказ № 644 від 21 листопада 2000 року «Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів») Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (пункт 5 Статуту).

Правилами перевезень вантажів, а саме пунктом 1.1. "Правил оформлення перевізних документів", затверджених наказом Міністерства транспорту України 21 листопада 2000 року № 644, а також пунктом 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Накладна згідно з вказаними Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису).

Розділом 5 договору оформлення перевізних документів здійснюється в електронному вигляді із застосуванням цифрового підпису.

Згідно з пунктом 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до пп.„а” п.111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Положенням п.113 Статуту залізниць України передбачено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Згідно п.52 Статуту залізниць України на станціях призначення залізниця зобов’язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у разі:

прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій;

прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами;

прибуття швидкопсувного вантажу з порушенням граничного терміну його перевезення або з порушенням температурного режиму перевезення в рефрижераторних вагонах (контейнерах); прибуття вантажу, який був завантажений залізницею;

видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею;

прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом за вимогою одержувача у розмірах, передбачених Правилами.

Відповідно до п.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; … в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу… Залізниця зобов’язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу… Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Згідно ст.110 Статуту Залізниць України, перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу, якщо не доведе, що недостача виникла по незалежним від перевізника причинам.

В ст.ст.114,115 Статуту залізниць України закріплено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу – у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі...; недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення; вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу...

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки,

- збитків,

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,

- вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У відповідності до ст.225 ГК України, До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

На підставі п.27 Правил видачі вантажів, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) для мінерального палива становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах. При цьому норма недостачі розраховуються від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

З цього приводу судом було самостійно здійснено розрахунок вартості нестачі вантажу, наступним чином:

1. Щодо нестачі 900 кг вугілля у вагоні №55664502 за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто - 69800 кг - 1 % - 698 кг

Недостача складає 900 кг - 698 кг = 202 кг 202 кг х 4172, 50 грн (в т.ч. ПДВ) = 842, 85 грн

2. Щодо нестачі 3300 кг вугілля у вагоні №67165472 за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто - 56500 кг - 1 % - 565 кг

Нестача складає 3300 кг - 565 кг = 2735 кг 2735 кг х 3540, 00 грн (в т.ч. ПДВ) = 8407, 50 грн.

3. Щодо недостачі 2350 кг вугілля у вагоні №60041241 за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто - 56000 кг - 1 % - 560 кг.

Нестача складає 2350 кг - 560 кг = 1790 кг 1790 кг х 3448 грн. (в т.ч. ПДВ) = 6171, 92 грн.

Таким чином, за самостійним розрахунком суду, загальна сума нестачі (збитків) складає 15 422, 27 грн., у зв’язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума збитків в сумі 15 422,27 грн.

Суд, керуючись п.4 ч.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов’язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

У відповідності до приписів ст.129 ГПК України, судові витрати у справі слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1118,69 грн.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов – задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (вул. Тверська, буд. №5, м. Київ, 03680, код 40075815) в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (вул. Пантелеймонівська, буд. №19, м. Одеса, 65012, код 40081200) на користь приватного підприємства "ЕНЕРГОАВЕРС" (75822, Херсонська обл., Каланчацький р-н, СМТ Мирне, вул. Перекопська, буд. 7 А, код 35505698) збитки за нестачу вантажу за комерційними актами №416801/8 від 18.07.2018р., №417804/11 від 07.08.2018р. та №416801/9 від 08.08.2018р. в сумі 15 422 (п’ятнадцять тисяч чотириста двадцять дві) грн. 27 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 118 (одна тисяча сто вісімнадцять) грн. 69 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний тест рішення складено 21 січня 2019 р.

Суддя О.В. Цісельський