Рішення № 79338976, 03.01.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" січня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1572/18

Розглянувши матеріали справи за позовом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

до 1) Державного підприємства «Макіїввугілля»

2) ОСОБА_1

3) Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України

про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту

Суддя А.Ю.Кошик

За участю представників:

Позивача: Бриль П.О.

Відповідача1: не з'явився

Відповідача2: не з'явився

Відповідача3: не з'явився

Третьої особи на стороні позивача: не з'явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (надалі - позивач) до Державного підприємства «Макіїввугілля» (надалі - відповідач1), ОСОБА_1 (надалі - відповідач2), Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області (надалі - відповідач3), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України (надалі - третя особа) про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2018 року відкрито провадження у справі № 911/1572/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.09.2018 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 24.09.2018 року третьою особою подано клопотання № 10-25-19421 від 21.09.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.09.2018 року відкладено підготовче засідання на 11.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2018 року підготовче засідання відкладено на 27.11.2018 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 17.10.2018 року третьою особою подано пояснення № 10-25-20883 від 11.10.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 911/1572/18 до судового розгляду по суті на 13.12.2018 року.

У судовому засіданні13.12.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідачі 1-3 та третя особа, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 13.12.2018 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні13.12.2018 року розгляд справи відкладався на 03.01.2019 року.

У судовому засіданні 03.01.2019 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, відповідач повторно в судове засідання не з'явився,проти позову не заперечував.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв'язку з чим, в судовому засіданні 03.01.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24.06.2016 у справі № 753/7106/16 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Макіїввугілля» в інтересах відокремленого підприємства «Шахта ім. С.М.Кірова» задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Стягнуто з Державного підприємства «Макіїввугілля» в інтересах відокремленого підприємства «Шахта ім. С.М.Кірова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 13.08.2014 року по 04.04.2016 року за 424 дні в сумі 82 968,32 грн.

25.03.2017 року на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24.06.2016 у справі № 753/7106/16 державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийською Оксаною Сергіївною відкрито виконавче провадження № 53643165 та приєднано до зведеного виконавчого провадження № 51178629.

В рамках зведеного виконавчого провадження № 51178629 Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві на адресу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України було направлено Повідомлення про невиконання законних вимог державного виконавця від 10.02.2017 року № 2021.

Листом від 22.03.2017 року № 04/17-2513 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України повідомило про відсутність у Міненерговугілля України правових підстав щодо вжиття заходів та забезпечення доступу працівників ДВС України до об'єктів нерухомості Державного підприємства «Макіїввугілля». Одночасно Міністерство енергетики та вугільної промисловості України листом від 22.03.2017 року № 04/17-2513 повідомило Державне підприємство «Макіїввугілля» про звернення Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Київ.

26.10.2017 року державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийською Оксаною Сергіївною в рамках виконавчого провадження № 53643165 була винесена постанова про опис та арешт майна (коштів) боржника. Зокрема, було описано та накладено арешт на:

- Житловий будинок розташований в АДРЕСА_1. Будинок загальною площею 373,1 м.кв., з яких 144 кв.м. житлове приміщення. Будинок має 2 поверхи, побудований з цегли, має дерев'яні вікна, дах вкритий черепицею;

- Житловий будинок розташований в АДРЕСА_2. Будинок загальною площею 381,3 м.кв., з яких 88,4 кв.м. житлове приміщення. Будинок має 2 поверхи, побудований з цегли, має дерев'яні вікна, дах вкритий черепицею.

Позивач зазначає, що відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником нерухомого майна на яке виконавчою службою накладено арешт, а саме: домоволодіння загальною площею 381,3 кв.м., з яких 88,4 кв.м. житлова площа, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна НОМЕР_1); домоволодіння загальною площею 373,1 кв.м., з яких 144,0 кв.м. житлова площа, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є Держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, за Державним підприємством «Макіїввугілля» відповідне майно закріплено на праві господарського відання за

У зв'язку з чим, позивач стверджує, що в розумінні статті 326 Цивільного кодексу України та 136 Господарського кодексу України Державне підприємство «Макіїввугілля» не є власником вищезазначеного нерухомого майна, на яке виконавчою службою накладено арешт.

На підставі ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає, що особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, позивачем подано позов про визнання за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України права власності на нерухоме майно: домоволодіння загальною площею 381,3 кв.м., з яких 88,4 кв.м. житлова площа, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер майна НОМЕР_1); домоволодіння загальною площею 373,1 кв.м., з яких 144,0 кв.м. житлова площа, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна НОМЕР_2) та зняття арешту з наведеного майна, що накладений на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26.10.2017 року в межах виконавчого провадження № 53643165, виданої Києво-Святошинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Частинами 1-3 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб'єктами управління об'єктами держаної власності згідно зі статтею 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» також є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів.

Указом Президента України від 09.12.2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України шляхом реорганізації Міністерства палива те енергетики України і Міністерства вугільної промисловості України.

Відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 29.03.2017 року № 208, Міністерство в межах компетенції здійснює функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Державного підприємства «Макіїввугілля», затвердженого наказом Міненерговугілля від 15.01.2016 року № 17, Державне підприємство «Макіїввугілля» засноване на державні власності згідно з наказом Мінпаливенерго України від 23.01.2003 року № 22 «Про реорганізацію Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Макіїввугілля» із змінами, та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Пунктами 3.6., 3.7. Статуту Державного підприємства «Макіїввугілля» визначено, що підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з законодавством. Держава та уповноважений орган управління не несуть відповідальність за зобов'язаннями підприємства, крім випадків передбачених Господарським кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 3 Наказу Міністерства вугільної промисловості України від 19.11.2010 року № 464 «Про затвердження переліків майна ДП «Макіїввугілля» встановлено, що ДП «Макіїввугілля» володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним на праві господарського відання, за умов, установлених його статутом, та відповідно до вимог чинного законодавства під персональну відповідальність керівника.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Позивач наголошує, що відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником нерухомого майна на яке накладено арешт: домоволодіння загальною площею 381,3 кв.м., з яких 88,4 кв.м. житлова площа, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2(реєстраційний номер майна НОМЕР_1); домоволодіння загальною площею 373,1 кв.м., з яких 144,0 кв.м. житлова площа, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є Держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України і таке майно передано в господарське відання Державного підприємства «Макіїввугілля».

У зв'язку з чим, позивач стверджує, що державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Арабаджийською Оксаною Сергіївною порушено приписи статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» та право державної власності шляхом обмеження вільного користування та розпорядженням нерухомим майном.

В обґрунтування підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини позивач посилається на ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», якою визначено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

В обгрунтування подання даного позову до господарського суду позивач посилається на п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» якою передбачено, що у разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов'язаний з їх підприємницькою діяльністю.

Також в обгрунтування залучення до участі у справі відповідача 2 позивач посилається на абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України х розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», згідно з якою відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Дослідивши викладені у позові обставини, надані позивачем та третьою особою докази та пояснення, судом встановлено наступне.

Питання щодо дотримання ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягаєть дослідженню в матеріалах даної справи, оскільки стосуються оскарження дій виконавчої служби.

В той же час, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч.1).

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (ч.2).

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ч.3).

Згідно з ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5).

Позивач, за яким зареєстровано право державної власності на спірне майно, звернувся до суду в порядку ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» з позовом про визнання права власності та зхняття арешту з майна, оскільки вважає, що відповідне майно належить йому, а не Державному підприємству «Макіїввугілля», за зобов'язаннями якого виконавчою службою накладено арешт, і на відповідне майно не може бути звернено стягнення в рахунок погашення боргу Державного підприємства «Макіїввугілля».

Під час вирішення спору судом досліджено та враховано, що як визначено ст. 73 Господарського кодексу України, державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (ч.1).

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (ч.2).

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ч.3).

Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство" (ч.4).

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить (ч.5).

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ч.9).

Відповідно до ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ч.1).

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч.2).

Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.

Статутний капітал державного комерційного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства (ч.3).

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ч.5).

Статтею 133 Господарського кодексу України визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно зі ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Статтею 141 Господарського кодексу України визначено особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання та встановлено, що до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу (ч.1).

Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти (ч.2).

Кабінет Міністрів України встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з державної у комунальну власність здійснюється в порядку, встановленому законом (ч.3).

Не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям (ч.4).

Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом (ч.5).

Відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах (ч.6).

Не може бути вкладом у спільну діяльність майно, яке належить до основних фондів підприємств державної власності, що не підлягають приватизації (ч.7).

Таким чином, реєстрація за позивачем, який є органом держаної влади права власності на спірне майно необхідна для здійснення управління таким майно.

Як вбачаєть з обставин створення та діяльності Державного підприємства «Макіїввугілля», враховуючи норму ч. 9 ст. 73 Господарського кодексу України, відповідач1 є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, оскільки утворене компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності.

При цьому позивач, як орган державної влади, до сфери управління якого входить Державне підприємство «Макіїввугілля», є представником власника.

Як визначено ч. 3 ст. 73 Господарського кодексу України, майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Також, як визначено ч. 1 ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Наведеними нормами законодавства спростовується твердження позивача про неправомірність звернення стягнення на спірне майно, яке є державним і перебуває у відповідача в господарському віданні.

При цьому, звернення стягнення на відповідне майно не суперечить ч. 5 ст. 73 та ч. 5 ст. 74 Господарського кодексу України, оскільки в даному випадку мова йде про відповідальність самого Державного підприємства «Макіїввугілля» за власними зобов'язаннями.

Таким чином, за наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як органу, уповноваженого здійснювати функції власника державного майна, щодо визнання права власності та зняття арешту з державного майна, яке перебуває в господарськом віданні Державного підприємства «Макіїввугілля» і на яке звертається стягнення за встановленими в судовому порядку зобов'язаннями останнього.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені та безпідставні, тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають. Відповідачем не заявлено до відшкодування судових витрат, тому відповідне питання не розглядається.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Державного підприємства «Макіїввугілля», ОСОБА_1, Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик