Рішення № 79338474, 11.01.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/124/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2019 Справа № 908/1930/18

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Заступника прокурора Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. О.Матросова, 29а) в інтересах держави

до відповідача-1: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, 67, ЄДРПОУ 25489968)

до відповідача-2: Комунального підприємства “Розвиток курортної зони” (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572)

про: визнання незаконним та скасування рішення, визнання відсутнім у відповідача-2 права постійного користування земельною ділянкою та зобов’язання відповідача-2 повернути земельну ділянку територіальній громаді

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

прокурор: Дядюшева К.Є., службове посвідчення № 035882 від 05.10.2015;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява заступника прокурора Запорізької області до відповідача-1 – Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, та відпвіадча-2 – Комунального підприємства “Розвиток курортної зони”, про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 02.08.20116 №21 “Про передачу земельної ділянки в постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, яким передано у постійне користування відповідача-2 земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:08:007:0016, площею 1,7896 га, що розташована за адресою: вул. Коса Пересип, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область; визнання відсутнім у відповідача-2 права постійного користування зазначеною земельною ділянкою та зобов’язання відповідача-2 повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.10.2018 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1930/18, присвоєний номер провадження 9/124/18, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.10.2018. Ухвалою суду від 29.10.2018 підготовче засідання відкладено на 27.11.2018. Ухвалою суду від 27.11.2018 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів – до 02.01.2019 включно, підготовче засідання відкладено на 13.12.2018. Ухвалою суду від 13.12.2018 відмовлено Кирилівській селищній раді Якимівського району Запорізької області у продовженні процесуального строку для подання відзиву, закрито підготовче провадження у справі №908/1930/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.01.2019. В судовому засіданні 04.01.2019 оголошувалась перерва до 11.01.2019.

11.01.2019 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги, які підтримані прокурором в повному обсязі, мотивовані наступним. Рішення Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 21 “Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, на думку прокурора, прийняте з порушенням норм земельного законодавства України та підлягає скасуванню та, відповідно, земельна ділянка підлягає поверненню за належністю територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради, виходячи з наступного. В якості підстави для визнання незаконним та скасування рішення селищної ради прокурор посилається на те, що при передачі у постійне користування КП “Розвиток курортної зони” земельної ділянки площею 1,7896 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0016, Кирилівською селищною радою не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Утлюцького лиману Азовського моря та не враховано розмірів та меж прибережної захисної смуги Азовського моря, чим порушено вимоги ст. 59 Земельного кодексу України та ст. 85 Водного кодексу України. Крім того, затверджений рішенням Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 21 проект землеустрою, розроблений з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”, оскільки вказаний проект землеустрою погоджено лише з відділом містобудування та архітектури Якимівської райдержадміністрації та Відділом Держгеокадастру в Якимівському районі. Враховуючи, що спірна земельна ділянка розміщена в межах прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель водного фонду, проект землеустрою даної ділянки, в порушення ст.186-1 Земельного кодексу України не містить погоджень з відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а також з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Також, в порушення ст. 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”, проект землеустрою не пройшов обов'язкову державну експертизу. Посилаючись на норми ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст. 1212 ЦК України, прокурор просить позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 21 “Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, визнати відсутнім у КП “Розвиток курортної зони” права постійного користування земельною ділянкою площею 1,7896 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0016, яка розташована за адресою: вул. Коса Федотова, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область, та зобов'язати КП “Розвиток курортної зони” повернути територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області вищезазначену земельну ділянку.

Щодо підстав подання даного позову саме прокуратурою вказує, що статтею 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» таким центральним органом виконавчої влади є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру. Разом з тим, п. 8 ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» інспекторам у сфері державного контролю і використанням та охороною земель надано право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Повноважень щодо звернення до суду з позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння, нормами зазначеного Закону не передбачено. Таким чином, органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії а кадастру. Разом з цим, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з таким (даним) позовом. Крім того, зазначає, що порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (п.15) та Положенням про державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, передбачено повноваження Держекоінспекції та її територіальних органів з контролю за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їх територій. Таким чином, вказаними нормами органи державної екологічної інспекції України не наділені повноваженнями щодо перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями у межах прибережних захисних смуг моря, оскільки їх функції обмежені виключно контролем за встановленням таких смуг та їх використанням. Відповідно і повноважень на звернення до суду з такими позовами державна екологічна інспекція не має та не може бути позивачем у цій справі.

Представник відповідача-1 в усній формі проти позову заперечив, зазначивши в судовому засіданні 04.01.2019, зокрема, про наступне. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру» функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Оскільки чинним законодавством передбачений орган виконавчої влади та його повноваження щодо здійснення контролю за додержанням норм земельного законодавства, в т.ч. щодо здійснення перевірок та видачу обов'язкових для виконання приписів (розпоряджень), а також притягнення до відповідальності винних осіб, відповідач-1 вважає подання прокурором позову без зазначення контролюючого органу є порушенням порядку проведення перевірки додержання норм земельного законодавства та перевищенням повноважень з боку прокуратури. Вказує, що в системі державних органів є Державна екологічна інспекція України, яка відповідно до Положення Про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017, №275, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державна екологічна інспекція України на підставі Положення Про Державну екологічну інспекцію України має право вживати в установленому порядку заходи досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах. Таким чином, належним позивачем у справі є саме Державна екологічна інспекція України, а не прокурор. Також, зазначає, що в позові відсутні посилання на докази попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду, що є порушенням порядку звернення до суду та підставою для відмови прокуратурі у підтвердженні судом підстав для представництва. По суті заявлених вимог представник відповідача-1 вказав, що Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області діяла в межах своєї компетенції і мала право прийняти оскаржуване рішення. Зазначив, що Кирилівська селищна рада у відповідності до вимог ст. ст. 123, 125 ЗК України належним чином розпорядилася спірною земельною ділянкою та прийняла відповідне рішення про її передачу. Вважає, що прокурором не надано належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережної захисної смуги, оскільки належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг. Просить в задоволені позову відмовити повністю.

Відповідач-2 виклав свої заперечення у письмовому запереченні (яке по суті є відзивом на позову наяву), поданому до суду 26.11.2018. Проте вказане заперечення залишено судом без розгляду, так само як і відзив відповідача-1, що відображено в ухвалі суду 27.11.2018.

Відповідачі (їх уповноважені представники) у судове засідання з розгляду справи по суті 11.01.2019 не з’явились, представник відповідача-2 також не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті 04.01.2019.

Про час та місце судових засідань відповідачів повідомлено належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд та вирішення справи 11.01.2019 за наявними в ній матеріалами, за відсутністю представників відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Кирилівської селищної ради від 20.05.2016 № 13 “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об'єктів рекреаційного призначення КП “Розвиток курортної зони” надано дозвіл комунальному підприємству “Розвиток курортної зони” на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,1083 га, для розміщення об’єктів рекреаційного призначення, яка розташована в смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип в р-ні б/в “Ромашка”.

Рішенням Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 21 “Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП “Розвиток курортної зони” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,7896 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0016, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип; змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки згідно з розробленим проектом земелустрою щодо відведення земельної діялнки з земель житлвої та громадської забудови та віднесено її до земель рекреаційного призначення для створення озелененої території загального користування. Пунктом 3 вказаного рішення передано в постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, за рахунок земель житлової та громадської забудови смт. Кирилівка, земельну ділянку загальною площею 1,7896 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0016, для розміщення об'єктів рекреаційного призначення, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип.

На підставі вказаних рішень, КП “Розвиток курортної зони” оформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7896 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0016, розташованої за адресою: Запорізька область, Якимівський район, вул. Коса Пересип, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесено відповідний запис.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що земельна ділянка, яка передана у користування КП “Розвиток курортної зони”, розташована в межах прибережної захисної смуги, відноситься до земель водного фонду і не могла бути надана у користування КП “Розвиток курортної зони” на праві постійного користування, оскільки підприємство не є відповідним державним підприємством, перелік яких наведено у ст. 59 Земельного кодексу України. Невідповідність прийнятого Кирилівською селищною радою рішення 02.08.2016 № 21 щодо спірної земельної ділянки вимогам ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України є підставою для визнання його незаконним та скасування і, відповідно, повернення земельної ділянки власнику.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з приписами частин 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі – Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (зі змінами та доповненнями) центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держгеокадастр України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі, за: - дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; - дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Разом з цим, пунктом 5-1 Положення передбачено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Аналогічні повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель визначено і статтями 6, 10 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”.

Пунктом 8 ст. 10 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель надано право звертатися до суду лише з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, ані вказаним Законом, ані Положенням Держгеокадастр України не наділений повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з питань розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Таким чином органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - територіальний орган Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Разом з цим, у вказаного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з даним позовом.

Щодо доводів відповідача-1, що Державна екологічна інспекція має бути позивачем у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

До повноважень Держекоінспекції належать: а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині; додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів; б) проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій; в) участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель; г) організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян; ґ) вирішення інших питань відповідно до закону.

Держекоінспекція перевіряє додержання вимог законодавства про охорону земель.

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 (п.15), та Положенням про державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, передбачено повноваження Держекоінспекції та її територіальних органів з контролю за установленням та використанням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержанням режиму використання їх територій.

Таким чином, вказаними нормами органи державної екологічної інспекції України не наділені повноваженнями щодо перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями у межах прибережних захисних смуг моря, оскільки їх функції обмежені виключно контролем за встановленням таких смуг та їх використанням. Відповідно і повноважень на звернення до суду з такими позовами державна екологічна інспекція не має та не може бути позивачем у цій справі.

Також, суд зазначає, що на важливість питання захисту суспільних інтересів, шляхом забезпечення гарантованого законом обмеження забудови та використання земель на узбережжі моря, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Депаль проти Франції”, яке застосовано до правовідносин аналогічних спірним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. Наведена практика ЄСПЛ також доводить наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, зважаючи на відсутність у органу, до компетенції якого віднесено контроль за дотриманням земельного законодавства, повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, прокурор самостійно звернувся з позовом в інтересах держави.

Підставою для представництва інтересів держави в даній справі прокурор вказує порушення інтересів держави та територіальної громади смт. Кирилівка при розпорядженні землями водного фонду. Інтереси держави мають чітке формулювання та вмотивовані у позовній заяві, поданій прокурором.

Статтею 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно ст. 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” - місцеве самоврядування здійснюється на принципах законності.

Статтею 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 передбачено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В якості підстави для визнання незаконними та скасування оспорюваного рішення Кирилівської селищної ради прокурор зазначив, що земельна ділянка площею 1,7896 га, з кадастровим номером 2320355400:08:007:0016, яка знаходиться за адресою: смт. Кирилівка, вул. Коса Пересип, передана у постійне користування КП “Розвиток курортної зони” в порушення ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про державну землевпорядну експертизу", оскільки зазначена земельна ділянка розташована на відстані 293,57 метрів від урізу води Азовського моря та на відстані 3,04 метра від урізу води Молочного лиману, тобто, в силу положень ст. 88 Водного кодексу України належить до земель прибережної захисної смуги Азовського моря та пляжної зони Молочного лиману.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина 2 ст. 3 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

За змістом ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води, яка належить до земель державної власності. Ці землі не можуть передаватися у приватну власність і повинні використовуватися у режимі обмеженої господарської діяльності.

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) та їх ширина, визначена ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, має становити: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

За положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Частиною 3 ст. 60 Земельного кодексу України унормовано, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Верховним Судом України в своїй постанові від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14 (як і в інших аналогічних справах № 6-193цс14 від 17.12.2014, № 6-175цс14 від 19.11.2014, № 6-179ц1с4 від 12.11.2014, № 915/1228/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13, № 915/1223/13, № 905/6025/13 від 09.11.2014, № 6-171 цс14 від 05.11.2014) зазначено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлення в натурі меж щодо прибережних захисних смуг, збереження водних об'єктів має бути досягнуто шляхом врахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України.

Тобто, віднесення земельної ділянки до такої, що розташована у межах прибережної захисної смуги (статті 58, 60 Земельного кодексу України), може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 та Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України “Про землеустрій”.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

В матеріалах справи міститься лист Державного агентства водних ресурсів України, в якому останнє у відповідь на лист прокуратури Запорізької області від 12.06.18 № 05/1-661вих-18 повідомляє, що проекти землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок Держводагенством не погоджувалися.

Отже, всупереч вимогам ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в постійне користування не погоджувався з відповідним центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” № 1808-ІV від 17.06.04, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення підлягають обов'язковій державній експертизі.

Проте, докази проведення обов'язкової державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Вищевикладене свідчить про порушення відповідачем 1 вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Враховуючи вищенаведене, рішення Кирилівської селищної ради від 02.08.2016 № 21 “Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП “Розвиток курортної зони” суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а саме ст. ст. 59, 60, 186-1 ЗК України та ст. 87, 88, 90 Водного кодексу України, у зв'язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім приватних та державних земельних ділянок.

Частиною 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Тобто, територіальна громада як власник спірного об'єкта нерухомості чи землі делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах.

Спірна земельна ділянка перебуває в межах смт. Кирилівка та в силу положень ст. 83 Земельного кодексу України є власністю територіальної громади смт. Кирилівка.

Відповідно до інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна власником спірної земельної ділянки є Кирилівська селищна рада.

Враховуючи, що рішення Кирилівської селищної ради 02.08.2016 № 21 “Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, яким земельна ділянка площею 1,7896 га, кадастровий номер 2320355400:08:007:0016 передана у постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то відсутні правові підстави збереження земельної ділянки за вказаним підприємством.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернена її власнику - територіальній громаді смт. Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради.

Щодо вимог прокурора про визнання відсутнім у КП “Розвиток курортної зони” права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2320355400:08:007:0016, суд зазначає наступне.

Прокурор в обґрунтування вказаної позовної вимоги зазначив, що оскаржуваним рішенням Кирилівської селищної ради порушені права та інтереси держави і територіальної громади при розпорядженні землями водного фонду, у зв’язку з чим зазначені охоронювані інтереси підлягають захисту шляхом визнання відсутності у КП “Розвиток курортної зони” права постійного користування земельною ділянкою.

Способи захисту права на земельну ділянку передбачені ст. 152 Земельного кодексу України.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: -визнання прав; -відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; -визнання угоди недійсною; -визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; -відшкодування заподіяних збитків; -застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Проте обраний прокурором спосіб захисту його прав не відповідає наведеним критеріям.

Вимога прокурора про визнання відсутнім у КП “Розвиток курортної зони” права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим №2320355400:08:007:0016 фактично спрямована на встановлення юридичного факту.

Вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути предметом розгляду в межах господарського судочинства, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 2, статті 20 ГПК Украйни, до повноважень (юрисдикції) господарського суду не належать повноваження щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення.

Юридичні факти можуть встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Слід зазначити, що посилання прокурора в обґрунтування наведеної вище позовної вимоги на положення ст. 20 ГК України є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 4 ГК України, земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Поряд з цим, відновлення порушених прав та інтересів держави і територіальної громади при розпорядженні земельною ділянкою водного фонду та їх захист в даній справі здійснюється, шляхом задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради та зобов’язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога заступника прокурора Запорізької області про визнання відсутнім у КП “Розвиток курортної зони” права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим № 2320355400:08:007:0016 не підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача-1 про відсутність у позові почилання на докази попереднього повідомлення суб'єкта владних повноважень про намір звернутися до суду з позовом, суд зазначає, що положення ч.4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” застосовуються лише у разі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, якого визначає позивачем. У вказаній справі прокурор самостійно звернувся з позовом до суду як позивач, тому відповідне повідомлення не повинно було бути направлено.

Стосовно доводів відповідача-1 про ненадання прокурором належних доказів на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та прибережних захисних смуг, оскільки з урахуванням норм ч. 6 ст. 60 ЗК України та ч.ч. 6, 7 ст. 88 ВК України належними та допустимими доказами вважатимуться дані проектів землеустрою прибережних захисних смуг, суд вважає зазначити наступне.

На момент відведення у постійне користування КП “Розвиток курортної зони” спірна земельна ділянка, з огляду на її місце розташування в межах 2 кілометрів від урізу води Азовського моря, належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 ЗК України, якою передбачено, що землі, зайняті під прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до категорії земель водного фонду.

Факт розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги підтверджується схемою розташування земельної ділянки з кадастровим 2320355400:08:007:0016, яка міститься в матеріалах справи.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність проекту землеустрою та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та, відповідно, не визначає можливість, до її встановлення, передавати у користування земельні ділянки, які підпадають під нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.

Доводи відповідача-1 відносно того, що спірна земельна ділянка відводилась у постійне користування КП “Розвиток курортної зони” за рахунок земель житлової та громадської забудови, а не водного фонду, суд відхиляє як необґрунтовані, з огляду на таке.

Питання віднесення земель до певної категорії за її цільовим призначенням врегульовані та висвітлені у главі 4 розділу II Земельного кодексу України “Склад та цільове призначення земель України”.

Зокрема, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії ( ч. 1 ст. 18 Земельного Кодексу).

Частиною 1 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, діючим законодавством передбачено, що відомості щодо віднесення земель до тієї чи іншої категорії мають міститися у рішеннях органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до топографічного плану, з одного боку спірної земельної ділянки (2320355400:08:007:0016) відстань від її межі до урізу води Азовського моря становить 293,57 м, з іншого боку – 3,04 м від Молочного лиману.

Таким чином, на момент відведення у користування КП “Розвиток курортної зони” спірна земельна ділянка площею 1,7896 га належала до категорії земель водного фонду в силу положень ст. 58 Земельного кодексу України, яка без будь-яких застережень передбачає, що землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель зайнятих лісами, належать, до категорії земель водного фонду. Окремого рішення уповноваженого органу щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду Закон не вимагає.

При цьому, рішення уповноваженого органу, яким би на підставі ст. 20 Земельного кодексу України вказану ділянку було віднесено до земель житлової та громадської забудови відсутнє, а жодною нормою законодавства не передбачено, що цільове призначення землі може визначатись виключно проектом землеустрою.

Тому, незалежно як земельна ділянка обліковувалась у проекті її відведення, без відповідного рішення компетентного органу про зміну цільового призначення, вона продовжує бути землями водного фонду, оскільки її категорія визначена законом. Така ж позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.03.2017 у справі № 477/475/16ц.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Прокурор надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідачами не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги прокурора такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради і повернення земельної ділянки. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно завдоленим позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 02.08.2016 № 21 “Про передачу земельної ділянки у постійне користування КП “Розвиток курортної зони”, яким передано у постійне користування Комунальному підприємству “Розвиток курортної зони” (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572) земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:08:007:0016, площею 1,7896 га, що розташована за адресою: вул. Коса Пересип, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

Зобов’язати Комунальне підприємство “Розвиток курортної зони” (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, 1, код ЄДРПОУ 31791572) повернути територіальній громаді в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, 67, код ЄДРПОУ 25489968) земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:08:007:0016, площею 1,7896 га, що розташована за адресою: вул. Коса Пересип, смт. Кирилівка, Якимівський район, Запорізька область.

Стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Калініна, 67, код ЄДРПОУ 25489968) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету – 2800, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) суму 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Комунального підприємства “Розвиток курортної зони” (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1, код ЄДРПОУ 31791572) на користь прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, розрахунковий рахунок № 35217095000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету – 2800, отримувач: прокуратура Запорізької області, код ЄДРПОУ 02909973) суму 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Повне рішення складено та підписано 23.01.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва