Рішення № 79333968, 22.01.2019, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/2922/18

Провадження № 2/636/271/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2019 року Чугуївський міський суд Харківської області

у складі: головуючого судді – Гуменного З.І.,

секретаря судового засідання – Шикової К.Р.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та м. Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, а саме: 34098,78 грн. – матеріальної шкоди; 3003,17 грн. – індексації по курсу іноземних валют; 770,91 грн. – грошових коштів за розрахунково-касове обслуговування; 815561,39 грн. – прогнозованої матеріальної шкоди, завданої відповідачем; 20000,00 грн. – моральної шкоди.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 посилається на те що, на виконанні в Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та м. Чугуєву знаходяться виконавчі листи, які видані за рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11.04.2013, у цивільній справі № 2036/2-984/2011, згідно якого зобов’язано ОСОБА_3 за власні кошти привести самовільно реконструйовану групу будівель, до якої входять будівля магазину № 1-«У» по бульвару Комарова міста Чугуєва та склад-магазин «Г», «Г1», «ГЗ», адресу яких було змінено на літ. «Щ» по бул. Комарова, 1, в м. Чугуєві, Харківської області, у попередній стан, а також ОСОБА_3 зобов'язано за власні кошти привести самовільно реконструйовану будівлю магазину, що розташована за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, бул. Комарова, 1-У у попередній стан, згідно з проектом забудови. В ході виконання виконавчих проваджень, ОСОБА_1 на депозитний рахунок Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області були сплачені грошові кошти, як авансовий внесок на авансування витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 116578,00 грн. Позивач вважає, що грошові кошті Міжрайонним відділом ДВС були неправомірно отримані від ОСОБА_1, і які більше ніж два роки знаходились на депозитному рахунку відділу ДВС принесли службі неправомірну вигоду, шляхом отримання процентів на депозитних рахунках. У зв’язку із дуже тривалим виконання виконавчих проваджень № 43036148 та № 43036229, яке триває вже понад 4 роки, заявник отримує тяжкі моральні страждання, так як судове рішення не виконується.

31.07.2018 року представником відділу ДВС надано відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що вони є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області є державним органом та неприбутковою організацією, рахунки які має відділ є безпроцентними та неприбутковими, та ОСОБА_1 на депозитний рахунок відділу був добровільно і самостійно сплачений авансовий внесок як авансування витрат на проведення виконавчих дій, а не примусово стягнутий, як стверджує позивач. Також у відзиві вказано, що ОСОБА_1 погодився на пропозицію щодо авансування витрат виконавчого провадження та сплатив кошти самостійно, тобто відділ ДВС діяв відповідно до положень закріплених у Законі України “Про виконавче провадження” та Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень». Крім того, представник відділу ДВС надав докази, що кошти, які були сплачені позивачем у якості авансового внеску були йому повністю повернуті відділом, про що свідчить платіжне доручення від 03.07.2018. ОСОБА_1, отримавши повідомлення 11.10.2017 про необхідність надання реквізитів для перерахування коштів, надав такі дані державному виконавцю лише 27.06.2018, саме такі пасивні дії позивача призвели до тривалого неповернення коштів, що в свою чергу, не свідчить та не доводить бездіяльності чи протиправної поведінки з боку службових (посадових) осіб відділу.

ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини і факти, викладені в позовній заяві.

Представник Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на обставини і факти, викладені у відзиві на позовну заяву.

Вивчивши матеріали справи у межах наданих доказів, вислухавши позивача та відповідача, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти і відповідні ним правовідносини.

Дослідивши матеріали виконавчих проваджень в ході судового розгляду, встановлено, що на виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувають виконавчі провадження № 43036148 та № 43036229 з виконання виконавчих листів, які видані на підставі рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11.04.2013 по справі № 2036/2-984/2011, про зобов’язання ОСОБА_3 за власні кошти привести самовільно реконструйовану групу будівель, до якої входять будівля магазину № 1-«У» по бульвару Комарова міста Чугуєва та склад-магазин «Г», «Г1», «ГЗ», адресу яких було змінено на літ. «Щ» по бульвару Комарова, 1, в м. Чугуєві Харківської області, у попередній стан та зобов’язання ОСОБА_3 за власні кошти привести самовільно реконструйовану будівлю магазину, що розташована за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, бульвар Комарова, 1-У у попередній стан, згідно з проектом забудови.

10.08.2015 державним виконавцем винесені постанови про залучення ТОВ «Проектно будівельне підприємство СХІД» з метою отримання кошторису на проведення робіт по приведенню вказаних у виконавчих документах будівель у попередній стан.

19.11.2015 ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області було надано клопотання, згідно якого ОСОБА_1 повідомлено про готовність внести авансовий внесок для здійснення необхідних витрат для здійснення та організації виконавчих дій

15.02.2016 ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області було подано заяву щодо самостійної сплати авансового внеску та надано квитанцію про його сплату у розмірі 10000,00 грн.

31.03.2016 ТОВ «Проектно будівельне підприємство СХІД» надало до відділу кошторис, згідно якого вартість робіт складає 73904,00 грн.

Згідно ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції до 05.10.2016), з метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом. Після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (в редакції до 05.10.2016), 04.04.2016 ОСОБА_1 під особистий підпис вручений лист з пропозицією здійснити авансування витрат з урахуванням вже сплачених коштів у розмірі 10000,00 грн.

11.04.2016 на депозитний рахунок Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 добровільно та самостійно був сплачений авансовий внесок як авансування витрат на проведення виконавчих дій як залишок несплаченої суми.

Державним виконавцем отримано копію Архітектурно-технічного паспорта об’єкта архітектури-магазину по бульвару Комарова, 1 у м. Чугуєві; копію Висновка будівельно-технічного експертного дослідження № 2816 від 30.03.2011; копію технічного паспорта на склад-магазин «Г-1, Г-3» станом на 12.08.2003; копію висновку будівельно-технічної експертизи №10385 від 27.02.2012; копію Технічної документації об’єкта по бульвару Комарова, 1-В у м. Чугуєві. Державним виконавцем направлено лист до ТОВ «ПБП Схід» щодо складання кошторису на проведення монтажно-будівельних робіт, спрямованих на виконання рішення суду, з урахуванням отриманих копій документів. Спеціалістом ТОВ «ПБП Схід» складено детальний кошторис на будівельні роботи з урахуванням архітектурно-технічного паспорту об’єкта архітектури-магазину по бул. Комарова, б. 1-В у м. Чугуєві, висновку будівельно-технічного експертного дослідження №2816 від 30.03.2011, технічного паспорту на склад-магазин «Г, Г-1, Г-3» станом на 12.08.2003, висновку будівельно-технічної експертизи № 10385 від 27.02.2012, технічної документації об’єкта по бул. Комарова, б. 1С у м. Чугуєві. Відповідно до кошторису за виконавчим провадженням № 43026229 сума витрат складає 36 922,00 грн. та за виконавчим провадженням № 43036148 сума витрат складає 79 656,00 грн., всього витрати складають 116 578,00 грн.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діє з 05.10.2016, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

Враховуючи, що стягувачем раніше був сплачений авансовий внесок у розмірі 73904,00 грн., керуючись ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяв на той момент, 26.10.2016 державним виконавцем на адресу ОСОБА_1 направлена вимога про необхідність додатково здійснити авансування витрат у розмірі 42 674,00 грн. На виконання вимоги державного виконавця стягувачем сплачений додатково авансовий внесок у розмірі 42 674,00 грн.

13.06.2017 від боржника ОСОБА_3 надійшла заява до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області, згідно якої він зобов’язується самостійно виконати рішення суду по приведенню самовільно реконструйованої групи будівель, до якої входять будівля магазину № 1-«У» по бульвару Комарова міста Чугуєва та склад-магазин «Г», «Г1», «ГЗ», адресу яких було змінено на літ. «Щ» по бульвару Комарова, 1, в м. Чугуєві Харківської області, у попередній стан та приведенню самовільно реконструйованої будівлі магазину, що розташована за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, бульвар Комарова, 1-У у попередній стан, згідно з проектом забудови.

В зазначеній заяві боржник просить надати йому певний час для організації монтажно-будівельних робіт, а саме: закупівлі будматеріалів та пошуку спеціалістів.

18.09.2017 до державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області надійшла заява від боржника ОСОБА_3, в якій він повідомив, що ним було здійснено часткову закупівлю витратних матеріалів, про що надав відповідні платіжні документи.

18.09.2017 державним виконавцем здійснено вихід за адресою розташування будівель, в результаті якого встановлено, що боржник дійсно здійснив закупівлю вказаних ним будівельних матеріалів та зобов’язався виконати рішення суду після закупки повного обсягу необхідних матеріалів та послуг, про що державним виконавцем був складений відповідний акт.

18.09.2017 начальником Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області направлено подання до Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо вирішення питання про повернення авансового внеску стягувача ОСОБА_1 у розмірі 116 578,00 грн. на рахунок авансових внесків відділу.

06.10.2017 за вих. № 14.15-37/11831 на адресу позивача була направлена вимога державного виконавця щодо надання інформації про номер розрахункового рахунку та реквізити банківської установи для повернення ОСОБА_1 авансового внеску в розмірі 116578,00 грн., який знаходиться на рахунку відділу. 27.06.2018 ОСОБА_1 були надані реквізити банківської установи для повернення йому авансового внеску у розмірі 116 578,00 грн. На підставі платіжного доручення від 03.07.2018 авансовий внесок у розмірі 116 578,00 грн. був перерахований на рахунок позивача в повному обсязі

З приводу відшкодування шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

За ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, ОСОБА_4 Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Крім того, у ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із частиною першою ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, повернення або відшкодування коштів за розрахунково-касове обслуговування сторін виконавчого провадження, або інших грошових витрат сторін, пов’язаних з перерахуванням коштів, не передбачено.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку, який міг би отримати позивач, то такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати. На обґрунтування своїх вимог, позивачем не надано до суду таких доказів.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз'яснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016), а також з положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

У постанові ВСУ у справі № 6-99цс17 від 08.11.2017 зазначено, що надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, при цьому відповідачем є орган ДВС де працює д/в та орган ДКС.

Однак, в даному випадку відсутнє рішення суду, яким би було визнано, що дії Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області при здійсненні виконавчих дій на користь ОСОБА_1 є такими, що суперечать чинному законодавству. З огляду на викладене, висновки, які були зроблені ВСУ у постанові № 6-99цс17 від 08.11.2017 не можуть застосуватись судом при розгляді даної справи.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Докази, які позивач надав до суду, не доводять обставин про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між неотриманням грошових коштів як прогнозованої упущеної вигоди та діями Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Відповідач здійснює свою діяльність на підставі Типового Положення про відділ державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній ОСОБА_4 Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 20.04.2016 № 1183/5. Відповідно до пункту 12 вказаного Положення, відділ є юридичною особою, має рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам та окремий небюджетний рахунок для зарахування авансових внесків стягувачів, а також рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам в іноземній валюті в банках. Відділ державної виконавчої служби є державним органом та неприбутковою організацією, рахунки які має відділ є безпроцентними та не прибутковими.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Позивач не надав суду доказів того, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, чому позивач оцінив моральну шкоду саме на таку суму та з чого він при цьому виходив, якими доказами це підтверджується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів, оскільки останнім не доведено та не підтверджено належними доказами наявність усіх складових цивільного правопорушення. В даному випадку не доведено наявність вини з боку Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області, так як відсутність хоча б одного складового виключає можливість притягнення особи до відповідальності.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 258, 259, 264, 265 268, 272, 273, 352, 353, 354, 450-451 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області про стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, а саме: 34098,78 грн. – матеріальної шкоди; 3003,17 грн. – індексації по курсу іноземних валют; 770,91 грн. – грошових коштів за розрахунково-касове обслуговування; 815561,39 грн. – прогнозованої матеріальної шкоди, завданої відповідачем; 20000,00 грн. – моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 22.01.2019.

Суддя -