Рішення № 79325729, 15.01.2019, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17394/18

Провадження № 2/161/780/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої – судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

представника прокуратури – ОСОБА_2,

представника позивача – ОСОБА_3,

відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_5 цивільну справу за позовом заступника керівника ОСОБА_5 місцевої прокуратури в інтересах ОСОБА_5 міської ради, комунального підприємства «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В :

01.11.2018 заступник керівника ОСОБА_5 місцевої прокуратури звернувся в суд в інтересах держави в особі ОСОБА_5 місцевої ради, КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

В обґрунтування позову зазначив, що наказом виконувача обов’язків директора КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» ОСОБА_4 № 152-к від 29.09.2017 «По особовому складу» незаконно звільнено ОСОБА_6 з посади заступника директора з фінансів підприємства. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.02.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 24.04.2018, скасовано наказ № 152-к від 29.09.2017 про звільнення ОСОБА_6, поновлено останню на посаді заступника директора з фінансів КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» та стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_6 48 064, 95 грн. за час вимушеного прогулу та 1 000 грн. моральної шкоди. Рішення суду виконано в повному обсязі, поновлено ОСОБА_6 на посаді та виплачено кошти в сумі 48 064, 95 грн. та 1 000 грн., що підтверджується копіями платіжних відомостей. Зазначає, що шкоду заподіяну внаслідок зайвого витрачання коштів підприємства необхідно стягнути зі службової особи, винної в незаконному звільнені працівника. Оскільки на момент звільнення ОСОБА_6, виконував обов’язки керівника підприємства головний інженер ОСОБА_4, то саме з нього підлягає стягненню завдана підприємству матеріальна шкода.

Просив суд, стягнути з ОСОБА_4 на користь КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» матеріальну шкоду в порядку регресу в розмірі 48 064,95 грн.

В судовому засіданні прокурор Луцької місцевої прокуратури ОСОБА_2 вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник позивача КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги позову не підтримала. Суду прояснила, що вини відповідача ОСОБА_4 немає, оскільки звільнення ОСОБА_6 мало на меті економію коштів підприємства, посада мала підпадати під скорочення в штатному розписі, на оплату праці даного працівника затрачалися значні кошти, необхідності в даній посаді на підприємстві не було, усіма фінансовими питаннями займався головний бухгалтер. ОСОБА_4 підписав наказ про звільнення ОСОБА_6, лише тому, що на той час був тимчасово виконуючим обов’язків керівника підприємства, на підприємстві працює головним інженером.

Від позивача ОСОБА_5 міської ради надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника міської ради. Вимоги позову підтримують в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позову не визнав, заперечував щодо його задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. В письмовому відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 зазначив, що працює на підприємстві головним інженером. В період з 22.09.2017 по 24.10.2017 на нього було покладено виконання обов’язків директора підприємства. Підписуючи наказ про звільнення ОСОБА_6, йому було відомо про попередньо прийняте рішення щодо скорочення посади заступника директора з фінансів, оскільки на підприємстві не було в ній ніякої виробничої необхідності. Рішення про звільнення ОСОБА_6 не було його власною ініціативою. Окрім того, на даному підприємстві працює понад 40 років, характеризується позитивно, сумлінно виконує покладенні на нього обов’язки, жодного разу до відповідальності не притягувався. При вирішенні справи просив суд, зменшити розмір шкоди.

Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту», заперечення відповідача, дослідивши у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 01.02.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 24.04.2018, скасовано наказ № 152-к від 29.09.2017 «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_6 з посади заступника директора з фінансів КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту»; поновлено ОСОБА_6 з 30.09.2017 на посаді заступника директора з фінансів підприємства; стягнуто з КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» на користь ОСОБА_6 48 064, 95 грн. за час вимушеного прогулу, 1 000 грн. моральної шкоди та судовий збір.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 01.02.2018 у справі № 161/16674/17 набрало законної сили, у зв'язку з чим факт незаконного звільнення ОСОБА_6 та присудження їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу є преюдиційними, а тому доказуванню не підлягають.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення здійснено з порушенням закону.

Судом встановлено, що рішення про звільнення ОСОБА_6 було прийняте саме відповідачем ОСОБА_4, який на той час тимчасово виконував обов’язки керівника КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» згідно наказу № 146-к від 22.09.2017 «Про покладання обов’язків».

В зв’язку з подальшим поновленням ОСОБА_6 на роботі за рішенням суду та стягненням з КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» на її користь 48 064, 95 грн. за час вимушеного прогулу, 1 000 грн. моральної шкоди та судового збору в дохід держави, підприємству завдано матеріальної шкоди.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз’яснено, що застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону.

Право зворотної вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

Факт виплати незаконно звільненому працівнику грошових сум, стягнутих судовим рішенням у зв’язку з поновленням на роботі та вимушеним прогулом, підтверджується реєстром платежів на користь ОСОБА_6, здійснених КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» на підставі виконавчого листа № 161/16674/17 від 06.02.2018 (а.с. 19-21), та платіжними дорученнями за лютий – червень 2018 року, наявними в матеріалах справи (а.с. 40-57).

У відповідності до ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Оскільки ОСОБА_5 міська рада, яка в силу п.п. 1.3, 4.1, 4.4, 5.1 Статуту КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» є засновником (власником) підприємства, заходів щодо стягнення завданої шкоди підприємству не вживала, то у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва інтересів держави в суді.

Визначаючи розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_4 суд враховує положення ст. 137 КЗпП України.

Відповідно до положень вищевказаної норми, суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Суд враховує пояснення відповідача ОСОБА_4 про те, що його дії не були свавільними, а були спрямовані на економію коштів підприємства, в нього був відсутній умисел завдання шкоди та збитків підприємству. Підписуючи (видаючи) наказ про звільнення ОСОБА_6 без достатніх правових підстав він не усвідомлював, неправомірність своїх дій (недотримання процедури звільнення з посади), на керівних посадах раніше не перебував, виконуючим обов’язків керівника підприємства був призначений лише в період з 22.09.2017 по 24.10.2017, понад 40 років працював на підприємстві, останнім часом на посаді головного інженера.

Крім того, як вбачається з пояснень представника КП «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» скорочення посади, яку обіймала ОСОБА_6, було заплановане, ще до призначення відповідача виконуючим обов’язки керівника підприємства, документи на звільнення готувались начальником відділу кадрів.

Хоча, відповідачем не доведено скрутного матеріального стану та потреби значних витрат у зв’язку зі станом здоров’я, суд враховує інші вище перелічені обставини, що спричинили дії відповідача щодо підписання наказу про звільнення, і вважає, що позов слід задовольнити в межах середньомісячного заробітку відповідача ОСОБА_4, який згідно представленої суду довідки (а.с. 86) становить 14 751 грн. Такий розмір шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, відповідає таким загальним засадам цивільного законодавства, які установлені ч.1 ст.3 ЦК України, як розумність та справедливість.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають до задоволення вимоги позивача про відшкодування відповідачем понесених ним судових витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог (30,69%=540,75 грн.).

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 61, 77, 78, 80, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК, на підставі ст.ст.130, 134, 135-3, 136, 137, 237 КЗпП України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (адреса: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 2, сектор А, кв. 417, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «ОСОБА_5 підприємство електротранспорту» (адреса: м. Луцьк, вул. Г.Даньшина, 1/52, ЄДРПОУ 03327931) матеріальну шкоду в розмірі 14 751 (чотирнадцять тисяч сімсот п’ятдесят одна) гривня.

Стягнути з ОСОБА_4 (адреса: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 2, сектор А, кв. 417, РНОКПП НОМЕР_1) на користь прокуратури Волинської області (адреса: м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, р/р 35216072004945, МФО 820172, ЄДРПОУ 02909915) 540 (п’ятсот сорок) гривень 75 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 21.01.2019.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій