Рішення № 79325395, 18.12.2018, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 593/974/16-ц

Провадження № 2/463/1940/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Бережанського районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04.09.2007р. в розмірі 25016,42 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04 вересня 2007 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11000,0 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, а тому станом на 30 червня 2016 року заборгованість за кредитним договором становить 25016,42 гривень, з яких: 10943,75 гривень - заборгованість за кредитом; 12205,22 гривень - заборгованість за процентами; 200,0 гривень - заборгованість за пенею та комісією; 500,0 гривень - штраф (фіксована частина); 1167,45 гривень - штраф (процентна складова). Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 25016,42 гривень, а також понесені позивачем судові витрати при зверненні до суду.

Ухвалою судді Бережанського районного суду Тернопільської області від 05.08.2016р. відкрито провадження у справі, а ухвалою цього ж суду від 26.08.2016р. справу передано за підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова.

Заочним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10.04.2017р. вказаний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04 вересня 2007 року у розмірі 25016,42 гривень.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03.08.2018р. вказане заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

Повноважний представник відповідача скерував до суду відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення позивачу. З обґрунтованістю позовних вимог не погоджується, Зокрема, матеріали справи не містять доказів про отримання відповідачем кредиту в розмірі 11 000 грн., тоді як згідно підписаної ним заяви кредитний ліміт становить 3380 грн. Крім того, відповідач не підписував Умов та Правил надання банківських послуг, у зв'язку з чим правовідносини сторін такими Умовами та Правилами не регулюються. Також, у період з 08.01.2015р. по 19.02.2015р. перебував у зоні АТО в складі Окремого Добровольчого Корпусу «Правий Сектор», а з 17.08.2015р. по 27.10.2016р. був мобілізований та проходив військову службу в Збройних Силах України в районах АТО, у зв'язку з чим в такий період штрафні санкції та відсотки не нараховуються. Тому, в задоволенні позову просить відмовити.

Крім того, подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки кредитний договір укладено 04.09.2007р., строк дії картки закінчився у вересні 2010р., а строк позовної давності - у вересні 2013р. З позовом до суду позивач звернувся у серпні 2016р., тобто з пропуском строку позовної давності і тому, з цих підстав також просить відмовити в позові.

Позивач надав відповідь на відзив, долучивши докази її направлення відповідачу. Зазначає, що при укладенні договору сторони керувались положенням ч. 1 ст. 624 ЦК України, згідно якої кредитний договір є договором приєднання і при оформленні кредиту позичальник підтвердив, що ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Як наслідок, відповідач приєднався до договору та погодився зі всіма його умовами, а форма такого договору не суперечить вимогам чинного законодавства. Відповідач в свою чергу, кредитними коштами користувався і тим самим, визнавав факт існування між сторонами кредитних правовідносин, а що стосується розрахунку заборгованості, його обґрунтованість підтверджується виписками по картковому рахунку, які відповідачем жодним чином не спростовані. Що стосується права банку в односторонньому порядку змінити кредитний ліміт, таке закріплено в анкеті клієнта, яку заповнював та підписав відповідач. Щодо перебування відповідача у зоні АТО, у відповіді на відзив зазначено про проведення перерахунку та подальше уточнення позовних вимог.

Строк позовної давності вважає не пропущеним, оскільки відповідач неодноразово переоформляв кредитну картку та строк дії останньої закінчується у квітні 2017. Як наслідок, строк позовної давності не пропущено.

Представник відповідача надав письмові заперечення проти відповіді на відзив, долучивши докази їх направлення позивачу. З посиланням на обставини, викладені у відзиві в задоволенні позову просить відмовити та при цьому вважає, що строк позовної давності є пропущений, оскільки такий повинен обчислюватись з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Заяви про уточнення позовних вимог позивач не подав. При цьому, представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки відповіді на відзив. Оскільки відповідь на відзив представником позивача подана, а розгляд справи проводиться без виклику учасників справи, суд вважає за необхідне в задоволенні такого клопотання відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши мотиви позову, відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З оглянутої в судовому засіданні копії заяви клієнта від 04.09.2007р. (а.с.7) вбачається, що відповідач, ознайомлений та згідний з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, та виражає свою згоду, що всі ці документи складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, за умовами якого банк надає відповідачу кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 3380 грн. зі сплатою за користування кредитними коштами 3 % на місяць від суми залишку заборгованості.

Відповідно до заяви відповідача та Умов та правил надання банківських послуг, позивач видав відповідачу кредитну картку з обумовленим лімітом кредитних коштів, а відтак, слід вважати встановленим, що позивач виконав свої зобов'язання за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не належним чином виконує зобов'язання по кредитному договору відповідно до графіку погашення кредиту.

При цьому, згідно відповіді банку (а.с.173), за кредитним договором від 04.09.2007р. відповідач отримав шість кредитних карток, зі строком дії перевипущеної картки до квітня 2017р.

Оскільки за умовами кредитного договору строк його дії обумовлений строком дії картки, а такі картки неодноразово переоформлялись слід вважати встановленим, що тим самим сторони продовжили строк дії кредитного договору, у зв'язку з чим доводи відповідача про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу.

Під час розгляду цивільної справи № 161/16891/15-ц з аналогічними правовідносинами за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитом, виданим відповідачем у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 30.01.2018р. зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідні виписки по рахунку відповідача позивач долучив разом з відповіддю на відзив (а.с.157-169) і відповідно до цих доказів, відповідач користувався кредитною карткою, а згідно розрахунку заборгованості (а.с.3-6, колонка № 15), періодично здійснював погашення заборгованості за кредитним договором, в тому числі у 2013, 2014, 2015 роках. В свою чергу, згідно поданих виписок, 19.06.2013р. відбулось збільшення кредитного ліміту до 10 000 грн., а 30.08.2013р. - до суми 11 000 грн. (а.с.158, 203). Оскільки після зміни кредитного ліміту відповідач не відмовлявся від кредитного договору та не закривав картковий рахунок, а навпаки, продовжував користуватись кредитною карткою, відповідні доводи останнього про те, що кредитний ліміт встановлено на рівні 3380 грн. суд також відкидає.

Крім того, згідно висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В свою чергу, військовим формуванням, згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», є створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Під час розгляду цивільної справи № 127/13998/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював правовий висновок, згідно якого особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

З аналізу вказаних положень закону слідує, що проценти та штрафні санкції не нараховуються військовослужбовцям, резервістам та військовозобов'язаним під час проходження останніми служби на час особливого періоду саме у військових формуваннях, а не на час перебування у складі добровольчих батальйонів, оскільки перебування у складі таких батальйонів не може заміняти собою мобілізації.

З огляду на зазначене, період з 08.01.2015р. по 19.02.2015р., протягом якого згідно довідки Громадської організації «Правий сектор» (а.с.57) відповідач перебував в складі 5-го Окремого Батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» не може вважатись періодом, протягом якого штрафні санкції та проценти не нараховуються.

Більше того, за змістом цієї довідки взагалі неможливо встановити чи була пов'язана діяльність відповідача із захистом державного суверенітету та чи брав він участь в бойових діях під час перебування у складі 5-го Окремого Батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор».

Відповідно до іншої довідки в/ч польова пошта В 1109 від 26.10.2016р., у період з 17.08.2015р. по 27.10.2016р. відповідач, який є молодшим лейтенантом, перебував на військовій службі у в/ч польова пошта В1109 та перебував в складі сил та загонів антитерористичної операції в Донецькій та Луганських областях.

Оскільки у вказаний період відповідач проходив військову службу безпосередньо у військових формуваннях, можливість нарахування відсотків та штрафних санкцій за такий період виключається.

Згідно розрахунку заборгованості (а.с.3-6), станом на 31.07.2015р. заборгованість за тілом кредиту становила 10 449,77 грн. (колонка № 3), заборгованість за відсотками - 14879,15 грн. (колонка № 12). Загалом - 25 328,92 грн.

Після 31.07.2015р. відповідач частково повернув заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 836,73 грн. (колонка № 15), у зв'язку з чим заборгованість за тілом кредиту та відсотками підлягає зменшенню на вказану суму, оскільки після 31.07.2015р. право на нарахування відсотків та штрафних санкцій припинилось.

З огляду на відсутність доказів про виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо повернення заборгованості за тілом кредиту та відсотками в цій частині, до примусового стягнення підлягає заборгованість в розмірі 14492,19 грн. (25 328,92 - 10449,77 = 14492,19 грн.).

Що стосується вимоги про стягнення штрафних санкцій, а саме 200 грн. заборгованості за пенею, а також штрафів - 500 грн. (фіксована частина), 1167,45 грн. (процентна складова), в її задоволенні належить відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини випливають із договору приєднання, укладеного у відповідності до вимог ст. 634 ЦК України.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання - ст. 549 ЦК України.

Положення про стягнення обрахованих позивачем штрафних санкцій, які за своєю юридичною природою є неустойкою передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.8-13).

За правилами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У подібній, проте не аналогічній цивільній справі № 6-240цс14 Верховний Суд України в своїй постанові від 11.02.2015р. вказав, що Умови та правила надання банківських послуг, які відповідачем не підписувались, не є складовою укладеного між сторонами договору.

В свою чергу, під час розгляду іншої цивільної справи № 6-2320цс16 з аналогічними правовідносинами Верховний Суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення пені та штрафів та направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифи не містять підпису відповідача, а суд при цьому не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Більше того, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

У справі яка розглядається долучені позивачем Умови та Тарифи не містять підпису відповідача та крім цього, останній стверджує про те, що з такими не ознайомлювався, що в сукупності, свідчить про недоведеність позивачем вимоги про стягнення неустойки, оскільки немає належних і допустимих доказів про те, що саме такі Умови та Тарифи діяли на момент укладення договору і що саме їх мав на увазі відповідач, підписуючи лише заяву позичальника.

Згідно ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, оскільки умови укладеного між сторонами договору про стягнення штрафних санкцій, які відповідачем не підписувались в силу вимог ч. 2 ст. 547 ЦК України є нікчемними, підстави для стягнення з відповідача 200 грн. заборгованості за пенею, а також штрафів - 500 грн. (фіксована частина), 1167,45 грн. (процентна складова) відсутні і тому, в цій частині позов слід залишити без задоволення, що відповідає правому висновку Верховного Суду, сформульованому під час розгляду цивільної справи № 203/5497/13-ц.

Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виключення умови про стягнення неустойки, яка по суті є відповідальністю відповідача за порушення грошового зобов'язання у кредитних правовідносинах, де останній вважається слабшою ланкою, свідчить про наявність обґрунтованого припущення, що без такої умови договір був би укладений.

Тому, позов належить задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача лише суму заборгованості за кредитом та відсотками в розмірі 14492,19 грн.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідач як учасник бойових дій, що стверджується копією відповідного посвідчення (а.с.46), звільнений від сплати судового збору і тому, згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, сплачений при пред'явленні позову судовий збір в розмірі 1378 грн. (а.с.19) підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 3, 8, 11, 15, 16, 207, 215, 216, 217, 509, 526, 534, 607, 610, 625, 629, 634, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок № 29092829003111) заборгованість за договірним зобов'язанням в розмірі 14492,19 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста дев'яносто дві грн. дев'ятнадцять коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 24.12.2018р.

Суддя: Леньо С. І.