Рішення № 79321897, 26.12.2018, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/2580/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Степаненка О.А., при секретарі Домненко Н.І., представника відповідача Сіренко І.С., представника третьої особи Бондара А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом ОСОБА_3 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа: Сумське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відшкодування майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення шкоди у виді утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з 16 вересня 2016 року по 1 лютого 2018 року включно в загальній сумі 52 469,86 грн. внаслідок визнання неконституційними положень абзацу першого підпункту 169.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

В судовому засіданні позивачка не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в письмовій заяві просила слухати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач та третя особа, оспорюючи позовні вимоги, подали відзиви на позов, які підтримали в судовому засіданні. Відповідач зазначав, що оскільки положення Податкового кодексу в частині оподаткування пенсійних виплат визнані неконституційними та втратили чинність лише з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.02.2018 року, то нарахування оспорюваних виплат до цієї дати є правомірним. Положення ст.1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадку, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Відповідач діяв відповідно до встановлених правових норм, зокрема, ст. 19 Конституції України, тому підстав для задоволення позову немає.

Крім того, представник відповідача послався на те, що відповідач, що зазначений таким в позові, є неналежним, тому просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи також вважав, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований. Оподаткування щомісячного довічного грошового утримання позивача здійснювалось в порядку, встановленому чинним законодавством до 27 лютого 2018 року, тобто до визнання неконституційними положень закону, на підставі яких здійснювали відрахування.

З'ясувавши правові позиції сторін, дослідивши докази по справі, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону(ч.2. ст. 5 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.4,5 ст.12 ЦПК). Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч.3 ст.82 ЦПК).

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною 3 цієї статті фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст.22 ЦК України, гарантовано право особі на відшкодування збитків завданих у результаті порушення її цивільного права.

Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права. (постанова Верховного Суду України №6-237цс16 від 18 травня 2016 року).

Згідно ч.3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ст.ст. 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Держава Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Суми правильно визначена відповідачем у справі, враховуючи Положення про Державну казначейську службу України та правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 10.01.2018 року (справа № 454/1642/16-ц).

Таким чином, за умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Згідно з ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Вищезазначена норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме: завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.

Під невідповідністю нормативно-правового акту актам вищої юридичної сили слід розуміти суперечність між нормами оскаржуваного нормативно-правового акту та нормами, встановленими актами вищої юридичної сили.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вищевказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VII.

У зв'язку з внесенням вказаних змін до Податкового кодексу України при виплаті щомісячного грошового утримання позивачу Пенсійним фондом України за період з 16.09.2016 року по 01.02.2018 рік включно, було утримано 48438 гривень 96 копійок податку з доходів фізичних осіб та 4030 гривень 90 копійок - військового збору, що разом становить - 52469 гривень 86 копійок, що підтверджується довідкою Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області від 02.10.2018 р. за №1956/03-33 (а.с.8) та не оспорювалось учасниками справи в судовому засіданні.

Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст.8 Конституції України).

Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Внаслідок прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, внаслідок чого відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивачки на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які вона могла очікувати відповідно до норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 року оподаткування пенсій, упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Вищезазначені положення визнані неконституційними.

Норми абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу втратили чинність з 27 лютого 2018 року - з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України. Суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, яке було припинено після 27.02.2018 року, коли було зупинене здійснення відрахувань з пенсійних виплат.

Разом з тим, з 2016 по 2018 рік позивачка недоотримала дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що потягло за собою порушення її прав, які підлягають судовому захисту.

Діями відповідача, третьої особи було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі, визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава і шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету. Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Держава Україна в особі управління Державної казначейської служби правильно визначена відповідачем у справі, враховуючи Положення про Державну казначейську службу України, та правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.01.2018 року справа № 454/1642/16-ц.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що внаслідок прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII , який визнаний неконституційним, третя особа здійснила відрахування з грошового утримання позивача за період з 16 вересня 2016 року по 01 лютого 2018 року включно, чим позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань, в розмірі 52469,86 грн. Таким чином в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме : факт наявності незаконного рішення, незаконної дії , шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, тому порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом стягнення недоотриманого розміру грошового утримання.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 19, 22, 56, 152 Конституції України, ст. ст.5, 10, 16, 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, статтями 5, 10, 12, 81, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3, мешканки АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 52469 гривень 86 копійок шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду через Сумський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя