Рішення № 79318366, 22.01.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/5519/18

провадження № 2/336/404/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Чернишовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 подав до суду вищевказаний позов, в якому зазначив, що постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 24.07.2018 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018080000000255 від 11.07.2018 року.

Вважаючи вказану постанову слідчого в особливо важливих справах прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 24.07.2018 року протиправною, позивач оскаржив її слідчому судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шляхом подання скарги від 21.08.2018 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 24.07.2018 року у кримінальному провадженні № 42018080000000255 від 11.07.2018 року про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1, зобов’язано слідчого виконати вимоги ч. 2 ст. 55 КПК України щодо ОСОБА_1

Внаслідок вказаного, згодом скасованого, рішення слідчого заподіяно позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 10 000 грн. та просить стягнути з Державної казначейської служби України.

Окрім того, позивач ОСОБА_1 просить суд також стягнути з Державної казначейської служби України на його користь на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури Запорізької області 1965,80 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 3672,75 гривень, а також вирішити питання про розподіл витрат позивача, пов’язаних з копіюванням документів і поштовими направленнями.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю, просив його задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзивах на позов та запереченнях у відповідь на відзив.

Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному з’ясуванню обставин справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2018 р. у справі № 335/6874/18 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокуратури Запорізької області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, задоволено, зобов’язано службову особу прокуратури Запорізької області, уповноважену на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 12.05.2018 року про вчинення кримінального правопорушення, розпочати досудове розслідування, про що проінформувати заявника.

11.07.2018 року на виконання ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2018 року відомості за заявою позивача від 12.05.2018 року щодо вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України відносно старшого слідчого відділу прокуратури Запорізької області були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018080000000255 кримінального провадження, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.07.2018 року за підписом слідчого в особливо важливих справах прокуратури Запорізької області ОСОБА_2

Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 24.07.2018 року відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018080000000255 від 11.07.2018 року.

Вважаючи вказану постанову слідчого в особливо важливих справах прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 24.07.2018 року протиправною, позивач оскаржив її слідчому судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шляхом подання скарги від 21.08.2018 року.

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.08.2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 від 24.07.2018 року у кримінальному провадженні № 42018080000000255 від 11.07.2018 року про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1, зобов’язано слідчого виконати вимоги ч. 2 ст. 55 КПК України щодо ОСОБА_1

В процесі розгляду скарги слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя дійшов висновку про недотримання органом досудового розслідування положень вимог кримінального процесуального закону щодо набуття позивачем статуту потерпілого у вищевказаному кримінальному провадженні.

Вищевикладене підтверджено наданими позивачем письмовими документами.

Відтак, судовим рішенням від 30 серпня 2018 року, яким було скасоване вказане вище рішення слідчого, фактично була встановлена протиправність рішення посадових осіб прокуратури Запорізької області, що полягала у відмові визнати ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному правопорушенні.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ст.1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч.ч.6,7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Проте закон, який би регулював порядок і умови компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, відсутній.

Загальними підставами для відшкодування матеріальної шкоди є сукупність обставин, а саме: наявність шкоди, протиправність дій (бездіяльності) особи, наявність причино-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою ( протиправною бездіяльністю ) особи, а також наявність вини за виключенням, яке міститься у ч.2 ст.1167 ЦК України.

За положеннями ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснення нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономної Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно віл вини цієї особи.

Зі змісту ст. 1174 ЦК України випливає, що суб'єктом завдання шкоди за цією статтею є тільки посадова або службова особа органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Пунктом 3 ч.2 ст. 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування, та відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до пп. 3, 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, поняттям "моральна шкода" охоплюється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.

Позивач, внаслідок незаконного рішення з боку уповноваженого державного органу, зазнав душевних страждань, оскільки був вимушений витрачати додаткові зусилля на подолання штучно створених перешкод, шляхом судового захисту його прав.

Аналізуючи наведене суд встановив, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Вирішуючи питання, що пов’язані з розміром відшкодування моральної шкоди, яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципи розумності і справедливості та стягує на користь позивача з Державної казначейської служби України суму моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Статтею 3 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» про особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відтак, кошти на користь позивача для відшкодування моральної шкоди та компенсації понесених судових витрат необхідно стягнути з Державної казначейської служби України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Ч.1 ст.4 КПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту позову, заявленого ОСОБА_1, вбачається, що його законні права були порушені саме прокуратурою Запорізької області, яка є відповідачем у даній справі, а тому позовні вимоги пред’явлені до Державної казначейської служби України, яка лише реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та мали б бути учасниками процесу у порядку, визначеному ст.ст.52, 53 ЦПК України, не підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності прокуратури Запорізької області, в розмірі 1965,80 гривень, суд враховує положення ч.2 ст. 120 КПК України, якими визначено, що витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Зважаючи на викладене, та враховуючи те, що позивач зазнав матеріальних витрат, що були пов’язані з оплатою послуг його представника, яка й надавалася у якості правової допомоги, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог у названій частин, оскільки понесені позивачем витрати в силу ст. 118 КПК України є процесуальними витратами саме у вищевказаному кримінальному провадженні, а тому їх вирішення повинно відбуватися лише у порядку ст. 124 КПК України, тобто при розподілі процесуальних витрат судом у разі ухвалення обвинувального вироку, постановленого за результатами судового розгляду названого кримінального провадження.

Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В розумінні частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків та інше).

Стороною має бути документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат.

Системний аналіз наведеного вище дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Із матеріалів справи слідує, що 20 лютого 2017 року між позивачем та фахівцем у галузі права ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги.

За умовами даного договору фахівець у галузі права ОСОБА_3 зобов'язується на умовах та в порядку, передбаченому договором, надавати правову допомогу (юридичні послуги) ОСОБА_1 у реалізації його прав і захисті законних інтересів, зокрема, у судах, державних органах та установах.

Проте зазначений договір не має посилань на участь фахівця у галузі права ОСОБА_3 саме в цій справі.

До матеріалів справи позивачем надано копії розрахунків розміру компенсації витрат на правову допомогу, копії актів приймання-передачі юридичних послуг, копії платіжних доручень та дублікати банківських чеків. При цьому суд звертає увагу, що із названих актів приймання-передачі неможливо встановити, які саме дії вчиняв представник позивача для консультацій та розробки і складання заяв по суті, скільки часу витратив на виконання відповідних дій тощо.

Крім того, з копій платіжних доручень та дублікатів банківських чеків не можна встановити, в якій саме справі проведена така оплата.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення понесених витрат на правову допомогу задоволенню також не підлягають.

Щодо розподілу витрат позивача, пов’язаних з копіюванням документів і поштовими направленнями, суд при цьому враховує положення ст. 133 ЦПК України, згідно яких судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, до останніх, зокрема, належать витрати пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Понесені витрати позивач обґрунтовує необхідністю копіювань документів та поштових направлень при поданні ним заяв по суті , якими щодо позивача є: позовна заява; відповідь на відзив (ст. 174 ЦПК України).

Натомість, на думку суду, лише витрати, пов’язані з поданням самої позовної заяви, в розумінні п.4 ч.3 ст. 133 ЦПК України, є і вчиненням іншої процесуальної дії, необхідної для розгляду справи або підготовки до її розгляду, оскільки невчинення позивачем названої дії взагалі унеможливлює судовий розгляд справи.

При цьому, суд враховує, що він жодним чином не зобов’язував позивача на подання відповідей на відзиви на його позов чи додаткових пояснень.

Вказаний висновок суду підкріплюють положення ч.3 ст. 174 ЦПК України, якими встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Позивач стверджує, що задля подання позову він поніс 276 гривень витрат на копіювання документів, проте при цьому суду не було надано документального підтвердження вказаного, власне, позивач обмежився доданням до позову копії товарного чека від 08.09.2018 року, але й з останнього не є зрозумілим розмір витрачених коштів, оскільки в графі «сума» лише зазначено «1-50».

Крім того, додані позивачем до уточненої позовної заяви копії товарних та фіскальних чеків взагалі не відповідають положенням ч.5 ст. 95 ЦПК України, оскільки позивачем не підтверджено своїм підписом відповідність копій названих письмових доказів оригіналам, через що суд ставиться до них критично, що, власне, стосується й копії товарного чека від 08.09.2018 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. З метою виконання виконавчих документів в таких категоріях справ, у бюджетному законодавстві України передбачені окремі бюджетні асигнування за КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

Таким чином, суд вважає необхідним здійснити відповідне стягнення на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України.

Судові витрати по оплаті судового збору, від якого позивач та відповідач звільнені, суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (місце знаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37567646)на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.)

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України – відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Зарютін