Рішення № 79312859, 17.01.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3226/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720

до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", 64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72, код 34328904

про стягнення 62 004,28 грн.

за участю представників:

позивача – ОСОБА_2 за довіреністю №14-85 від 14.04.2017

відповідача – не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" (відповідач) 58 577,22 грн. пені та 3 427,05 грн. річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договору № 3205/15-ТЕ-32 купівлі - продажу природного газу від 16.12.2014.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 762,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2018, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.11.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення №030406, ухвала суду про відкриття провадження по справі від 28.11.2018 отримана відповідачем ще 30.11.2018, таким чином 15-денний строк для надання відзиву сплив 15.12.2018, однак відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений ст. 251 ГПК України строк не надавав, а відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Наданий же відповідачем 16.01.2019 року відзив на позовну заяву (вх. №1212) суд, у відповідності до ст. 118 ГПК України, суд залишає без розгляду, оскільки відповідачем до свого відзиву не було подано клопотання про поновлення процесуальних строків на його подання.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву, у встановлені судом строки, не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та поштове повідомлення про отримання ухвал суду.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).

Обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні підтримував позовні вимоги.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Комунальне підприємство Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» (далі - Відповідач) 16.12.2014 укладено договір № 3205/15- ТЕ-32 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до умов договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ) на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх релігіозними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно з пунктом 2.1. договору позивач передає відповідачу з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 2350 тис.куб.м.

Пунктом 2.1 Договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені за договором. Так, Продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ за обсягом до 2723,9 тис. куб. м.

За умовами пунктів 3.3, 3.4 Договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна за 1000 м3 природного газу була встановлена сторонами в пункті 5.2 Договору, згідно останньої редакції з урахуванням додаткової угоди №3 від 21.10.2015 - в розмірі 2 495,25 (з ПДВ).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 Договору встановлена відповідальність відповідача у разі невиконання останнім пункту 6.1 Договору, в тому числі у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно пункту 11 Договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" протягом січня - грудня 2015 року поставив, а відповідач - КП БРР «Балаклійські теплові мережі» прийняв природний газ на загальну суму 4 922 417,28 грн., що підтверджується оформленими та підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу.

Відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, однак з порушенням передбачених пунктом 6.1 Договору строків, що підтверджується складеною позивачем довідкою по операціях відповідача за Договором, а також розрахунком позовних вимог.

Станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю, що також стверджує Позивач у позовній заяві на підставі додатків до позову: сальдо по КП БРР «Балаклійські теплові мережі» та довідки по операціях за договором №3205/15-ТЕ-32.

Остаточна оплата за поставлений газ здійснена 02.02.2016 р.

Враховуючи несвоєчасне погашення заборгованості відповідачем, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просив стягнути на свою користь пеню у сумі 58 577,22 грн. та 3% річних у сумі - 3 427,05 грн..

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов Договору позивач протягом січня - грудня 2015 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 356 033,68 грн., що підтверджується оформленими та підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу. Водночас, станом на момент подання позову, відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі що підтверджується складеною позивачем довідкою по операціях відповідача за Договором, а також розрахунком позовних вимог.

Одночасно, судом враховано, що 30 листопада 2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIII (надалі - Закон).

Відповідно до преамбули Закону України №1730-VII від 03.11.2016 "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно термінів вказаного Закону України №1730-VII від 03.11.2016, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (частина 1 статті 3 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016р. "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії").

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України, обставини визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.

Як встановлено судом з Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 12.11.2015, № 2736 “Про видачу ліцензій на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії ТОВ “ТЕПЛОТЕКС”, ВОВЧАНСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВУ ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ, КП “ТРУСКАВЕЦЬТЕПЛО”, ТОВ “ТЕПЛОДАР-2013”, ТОВ “КИЇВСЬКА ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ” та ТОВ “ТЕПЛОПОСТАЧ-К”, яка міститься на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та є публічною загальновідомою інформацією, відповідач є комунальним підприємством, яке відноситься до теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, у зв’язку з чим до відносин позивача та відповідача щодо стягнення з останнього інфляційних витрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій застосовується норми Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії"

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" визначено, що процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Виходячи зі змісту ст. 2 вказаного Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (спожитий природний газ, електричну енергію).

З урахуванням вищенаведеного, питання по погашенню заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 3205/15-ТЕ-32 від 16.12.2014 повинно вирішуватися з урахуванням спеціальних норм Закону, шляхом реструктуризації заборгованості.

Відповідно до п. 1 ст. 7 Закону на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

Частиною третьою статті 7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Тобто, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності Законом про врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/16351/13).

Одночасно, позивачем не надано суду жодних доказів на спростування факту застосування до спірних правовідносин, що виникли між ним та відповідачем, вимог ч. 3 ст. 7 Закону, та відсутності підстав для відповідного списання нарахованих пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Таким чином, враховуючи обрані позивачем підстави позову, а саме неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №3205/15-ТЕ-32 від 16.12.14, зокрема п. 6.1 вказаного договору), з огляду на те, що усі нарахування на цю заборгованість у вигляді пені, інфляційних та 3% річних, що становлять предмет позовних вимог, підлягають списанню відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, а відтак відмовляє в задоволенні позову повністю.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 207, 233, 237-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

З задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі" відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач – Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720.

Відповідач – Комунальне підприємство Балаклійської районної ради "Балаклійські теплові мережі", 64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Алієва, 72, код 34328904.

Повне рішення складено 22.01.2019 р.

Суддя ОСОБА_1