Рішення № 79312332, 15.01.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/869/18

Господарський суд Житомирської області у складі

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. №5623 від 31.10.2018;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця"

до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради

про стягнення 209109,66 грн

ПАТ "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернулось з позовом до суду про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області 209109,66грн вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення.

В якості правових підстав позову позивач посилається на ст.91 Бюджетного кодексу України та постанову Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 "Про затвердження Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги".

Ухвалою суду від 04.10.2018 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.11.2018.

24.10.2018 на адресу суду від Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради надійшов відзив на позовну заяву №3573/19.4 від 23.10.2018, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та розглядати справу без участі представника.

Ухвалою господарського суду від 08.11.2018 підготовче засідання відкладено на 04.12.2018.

Ухвалою господарського суду від 04.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні до 17.12.2018.

Ухвалою суду від 17.12.2018 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.01.2019.

Позовні вимоги представник позивача в судовому засіданні підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 138).

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (позивач), надає телекомунікаційні послуги споживачам.

Згідно ч.3 ст.63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Позивач вказує, що у період з 01.03.2016 по 31.05.2017 ним було надано телекомунікаційні послуги населенню, яке проживає на території міста Коростеня Житомирської області, на пільговій основі на суму 209109,66грн, вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок бюджету.

Позивачем 06.07.2017 направлено відповідачу лист №1324 про необхідність відшкодування коштів із абонплати за послуги зв'язку пільговим категоріям громадян за березень 2016 - травень 2017 в сумі 209109,66грн із доданими до нього списками абонентів (а.с.18).

У відповідь відповідачем направлено позивачу лист №2579/19.5 від 19.07.2017, згідно якого повідомлено, що гарантовані державою громадянам соціальні пільги не забезпечені фінансовими ресурсами (а.с.19-20).

Позивачем направлено відповідачу претензію №1357 від 12.07.2017 із вимогою про погашення заборгованості у сумі 209109,66грн за період із березня 2016 по травень 2017 включно (а.с.16).

21.07.2017 відповідачем надано відповідь на претензію, згідно якої відповідач вказує, що до 2016 року компенсація за надані послуги зв'язку споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, здійснювалися за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам (ст.102 Бюджетного кодексу України). У 2016 та 2017 видатки на відшкодування коштів за послуги зв'язку не були передбачені законами України про державний бюджет на відповідні роки. Статтею 91 Бюджетного кодексу України передбачено видатки з місцевих бюджетів на місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення. Проте у міському бюджеті на 2017 рік відсутні кошти на виплату компенсації за послуги зв'язку пільговим категоріям громадян (а.с.21).

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову зважаючи на наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Позивач як постачальник послуги зв'язку надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звернеться відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України, оскільки послуга зв'язку є предметом публічного договору.

Згідно зі ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" №117 від 29.01.2003 Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України. Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінь праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Відповідно до п. 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи):

- організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у пункті 2 цього положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги;

- ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, тощо.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" та Закону України "Про охорону дитинства" для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

Згідно ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

При цьому ч.1 ст.102 Бюджетного кодексу України визначає, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", відповідно до п.2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Відповідно до п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об’єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Отже, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.

Між сторонами виникли правовідносини щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів на пільговій основі та відшкодування витрат за надані послуги.

Відповідно до норм ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 п. 116 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, розрахунковим періодом для оплати загальнодоступних послуг є поточний календарний місяць.

Відповідно до п.п. 10, 11 Положення "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга". Уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: - реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Відповідно до п.5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення). Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об'єднаних територіальних громад на підставі інформації, зазначеної у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).

Згідно п.8 вищевказаного Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем складалася передбачена п.10 Положення "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" форма "2-пільга" (а.с.113-127).

Також в матеріалах справи містяться форми №3 - пільга звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між сторонами станом на 01.01.2017 (а.с.14) та станом на 31.05.2017 (а.с.13), які не підписані відповідачем.

Відповідачем подано суду відзив (а.с. 62-65), відповідно до якого останній позовні вимоги не визнає.

Відповідно до даного відзиву відповідач вказує, що спір підлягає розгляду адміністративним судом, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень.

Щодо вказаного доводу відповідача суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, - спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За визначенням, яке міститься у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період березень 2016 - травень 2017 Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних правовідносинах, і між сторонами спору відсутні правовідносини влади та підпорядкування, суд відхиляє доводи відповідача про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Аналогічний правовий висновок про підвідомчість господарським судам спорів у відносинах щодо розрахунку за телекомунікаційні послуги, надані особам, які мають право на соціальні пільги, в яких боржник виступає не як суб'єкт владних повноважень, а перебуває у зобов'язальних правовідносинах, викладено також у постанові Великої палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, розгляд даної справи, попри заперечення відповідача, здійснюється господарським судом Житомирської області.

Також, згідно відзиву доводи відповідача щодо неможливості здійснення виплат позивачу по компенсації витрат для надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг та інших пільг окремим категоріям громадян зводяться до відсутності бюджетних асигнувань для таких виплат у 2016 році та відсутність передбачених видатків на компенсаційні виплати у місцевому бюджеті міста Коростеня у 2017 році.

Судом не прийняті вказані доводи з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2018 у справі №904/6252/17, від 02.05.2018 у справі №902/445/17, від 05.04.2018 у справі №922/2239/17.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідач розрахунки видатків форми 2 - пільга та акти звіряння з сумою видатків не оспорив, проте, розрахунки не здійснив, акти не підписав, заперечень щодо розрахунків видатків не надав.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідач доказів сплати боргу не надав.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У п.2 ч.1, п.1 ч.4 ст.129 ГПК України вказано, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (01601, м.Київ, вул.Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради (11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Шевченка, 8, ідентифікаційний код 03192709) задовольнити.

2. Стягнути із Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Коростенської міської ради (11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Шевченка, 8, ідентифікаційний код 03192709) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (01601, м.Київ, вул.Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221):

-209109,66грн заборгованості;

-3136,65грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 22.01.19

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

2, 3 - позивачу за 2-ма адресами (рек. з пов.)

4 - відповідачу (рек. з пов.)