Рішення № 79309390, 21.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2019 року № 826/16078/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Департамент), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 20 жовтня 2017 року про закінчення виконавчого провадження по виконанню рішення № 18878/12, виданого 09 грудня 2014 року Європейським судом з прав людини та зобов'язати відповідача продовжити виконавче провадження та вчинити дії, спрямовані на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» № 18878/12 від 09 грудня 2014 року в частині, що стосується позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не отримувала будь-якої кореспонденції від відповідача, яка стосується процесу виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 18878/12) від 09 грудня 2014 року. Так само, позивач вважає, що її не повідомлено про наявність стягнутих коштів, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження та його закриття, на території, де вона зареєстрована, жоден орган влади України, у тому числі і поштові відділення, не працювали. При цьому, позивач вказує на те, що у заяві, яку вона направила до Європейського суду з прав людини і копію якої надано Уряду, нею зазначений номер мобільного телефону, тобто, за умови, що позивач мешкає на тимчасово окупованій території, у відповідача існувала можливість зв'язатися з нею, з огляду на що, позивач стверджує про невикористання відповідачем всіх можливих способів повідомлення її про щодо необхідності надання банківських реквізитів. Таким чином, закінчення виконавчого провадження є передчасним, оскільки фактичного виконання рішення Європейського суду з прав людини не мало місця - позивачем не отримано присуджених судом коштів, зважаючи на що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

27 грудня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому представник відповідача вважає, що вчинені процесуальні дії відповідають вимогам Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» та Закону України «Про виконавче провадження», оскільки заявник повідомлений про наявність рішення Європейського суду з прав людини (заява № 18878/122) від 09 грудня 2014 року листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2015 року № 310-0-30-15/12.0.1/629. Також відповідач зазначив, що з моменту відкриття виконавчого провадження № 46532746 - з 13 лютого 2015 року по дату його закінчення - 20 жовтня 2017 року, заявник жодного разу не звернувся ні в письмовій, ні в усній (телефонній) формі до відповідача, хоча у зазначеному листі Урядового уповноваженого повідомлялось про необхідність надання документів для отримання присуджених коштів, а також про наслідки, у разі не витребування зазначених коштів. Відповідач вказав і на те, що виконавче провадження тривало 2 роки 8 місяців і 7 днів, що є, на його думку, достатньо тривалим терміном для з'ясування або надання необхідної інформації позивачем. Водночас, відповідач послався на те, що у відповідності до ч. 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, що позивачем не здійснено. Відповідач стверджує, що відповідно до ч. 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» стягнуті кошти мали б бути перераховані до Державного бюджету ще 18 квітня 2016 року, але незважаючи на зазначені обставини, державним виконавцем і в подальшому вживались заходи щодо проведення виплати заявнику. Отже, перерахування коштів в порядку статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» до Державного бюджету не право, а обов'язок державного виконавця. Також у відзиві відповідач просить поновити строк на його подачу, з урахуванням чого суд поновлює такий строк.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Як встановлено судом, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 18878/12) від 09 грудня 2014 року зазначено, що заявниця скаржилася на тривалість провадження. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції. Після невдалих спроб досягти дружнього врегулювання листом від 16 липня 2013 року Уряд повідомив Суд про односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушувалось цією частиною заяви. Урядом також було запропоновано Суду вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції. Декларація містила наступне: «Уряд визнає надмірну тривалість розгляду справи заявниці національними судами. Уряд пропонує виплатити 1080 (одна тисяча вісімдесят) євро пані ОСОБА_1. У зв'язку з цим Уряд просить Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд зауважує, що ця декларація відповідає положенню «з будь-якої іншої підстави», на основі якого Суд може вилучити справу з реєстру відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції. Ця сума є відшкодуванням будь-якої та усієї моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, буде звільнена від будь-яких податків, що можуть нараховуватись, і конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадку несплати заявниці належної суми упродовж зазначеного тримісячного строку Уряд зобов'язується сплатити пеню, що дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.».

За цих підстав суд одноголосно взяв до уваги умови декларації Уряду-відповідача за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості провадження та засоби забезпечення дотримання зазначених в ній зобов'язань; вирішив вилучити цю частину заяви з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції; оголосив решту скарг неприйнятними.

В подальшому, 13 лютого 2015 року, на підставі заяви про примусове виконання від 13 лютого 2015 року, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження № 46532746 (т. 1 а.с. 57-58) з виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини на користь ОСОБА_1 (згідно з наявним в матеріалах справи свідоцтвом про шлюб від 25 грудня 2013 року серії НОМЕР_2 змінила прізвище на ОСОБА_1), адреса: АДРЕСА_1.

14 лютого 2015 року відповідачем складено лист № 15-0-26-458-2/16 (т. 1 а.с. 56), у тому числі на ім'я позивача, в якому зазначено про відкриття вказаного виконавчого провадження, а також пропонується стягувачу надати до відділу повні банківські реквізити в національній валюті та звертається увага, що у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України. В якості додатку до вказаного листа зазначено копію постанови, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення суду.

З матеріалів справи також вбачається (т. 1 а.с. 59-60), що 02 лютого 2015 року Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини складено лист № 310-0-30-15/12.01/629 на ім'я позивача, в якому зазначено, зокрема, що для отримання коштів, присуджених названим рішенням Європейського суду з прав людини, необхідно подати до Державної виконавчої служби України документи, зазначені у Переліку документів, які необхідні для виконання рішення Європейського суду з прав людини та виплати присуджених ним коштів, а також попереджено, що кошти, внесені на відповідний рахунок Державної виконавчої служби України та не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом одного року з дня їх зарахування на цей рахунок, зараховуються до Державного бюджету України.

Як видно з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 542 (т. 1 а.с. 64), 17 квітня 2015 року на спеціальний рахунок Державної виконавчої служби України перераховані кошти за вказаним рішенням Європейського суду з прав людини у розмірі 24 808, 31 грн. (справедлива сатисфакція еквівалент 1080 Євро).

В свою чергу, 21 квітня 2015 року Департаментом складено лист № 784/20.1/23 щодо надання банківських реквізитів (т. 1 а.с. 65), у тому числі на ім'я позивача, в якому вказано про перерахування коштів за рішенням Європейського суду з прав людини та необхідність надати повні банківські реквізити в національній валюті, а також попереджено про зарахування таких коштів до Державного бюджету України, якщо вони не будуть витребувані.

Аналогічний за змістом та номером лист складено відповідачем 25 травня 2016 року (т. 1 а.с. 66).

В наступному, платіжним дорученням від 22 вересня 2017 року № 4037 (т. 1 а.с. 68), на підставі розпорядження Департаменту від 21 вересня 2017 року № 46532746/23-784 (т. 1 а.с. 67), кошти у розмірі 24808,31 грн. перераховано до Державного бюджету України.

20 жовтня 2017 року відповідачем, на підставі п.п. 9, 14 ч. 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5 статті 8 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини», прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 46532746 (т. 1 а.с. 70-71), в якій встановлено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти зараховані на відповідний спеціальний реєстраційний рахунок Департаменту 17 квітня 2015 року - сатисфакція у розмірі 24 808, 31 грн. (еквівалент 1080 євро). Державним виконавцем на адресу стягувача неодноразово направлені запити щодо надання банківських реквізитів у національній валюті для перерахування належних йому коштів, однак заяви стягувача у відділі примусового виконання рішень ДВС Міністерства юстиції України зареєстрованими не значаться. Оскільки стягувачем більше року не були витребувані належні йому кошти, державним виконавцем зазначені кошти перераховано до Державного бюджету (платіжне доручення від 22 вересня 2017 року № 4037).

Не погоджуючись з такою постановою, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваної постанови на відповідність вимогам ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення (остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України) є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 5 названого Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

Статтею 7 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті «б» цієї частини, відкриває виконавче провадження. Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 5 статті 8 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження». Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 9 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується на рахунок Стягувача після подання ним відповідної заяви.

Як стверджує у позовній заяві позивач та вбачається з матеріалів справи, вона не подавала відповідної заяви, як необхідної передумови для перерахування грошових коштів, натомість позивач вказує на те, що не отримувала будь-якої кореспонденції від відповідача щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 18878/12) від 09 грудня 2014 року.

Так, згідно з ч. 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження № 46532746, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Всупереч вимогам ч. 2 статті 77 КАС України, відповідачем не надано суду не тільки доказів на підтвердження отримання позивачем постанови від 13 лютого 2015 року про відкриття виконавчого провадження № 46532746 (лист від 14 лютого 2015 року № 15-0-26-458-2/16), а і взагалі будь-яких доказів на підтвердження її відправки.

Так само, відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження направлення (отримання) позивачем листів від 02 лютого 2015 року № 310-0-30-15/12.01/629, від 21 квітня 2015 року та від 25 травня 2016 року № 784/20.1/23 щодо надання банківських реквізитів, що свідчить про невиконання відповідачем встановлено вказаною нормою обов'язку.

За таких обставин, суд не може прийняти до уваги, як на підставу правомірності оскаржуваної постанови, те, що позивач була обізнана про існування такого виконавчого провадження.

Крім того, судом також враховується, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, чинним на момент відкриття виконавчого провадження № 46532746, м. Ровеньки Луганської області віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, чого відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, не враховано та не дотримано вимог ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, зокрема, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Таким чином, відповідачем не тільки не надано суду доказів на підтвердження обізнаності позивача щодо відкриття виконавчого провадження № 46532746, а і матеріали виконавчого провадження не містять даних стосовно вжиття відповідачем необхідних заходів для неупередженого, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій, у тому числі, одержання інформації щодо засобів зв'язку з позивачем, якими, як стверджує позивач, володів Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

Водночас, згідно з ч. 7 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, у редакції, чинній на момент прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження № 46532746, у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум.

Відповідно до п.п. 9, 14 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України.

З огляду на те, що стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, зараховуються до Державного бюджету України тільки за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум, на підтвердження вчинення чого відповідачем не надано жодного доказу, тобто відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ч. 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі вказаних положень ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» є необґрунтованим та безпідставним.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд вважає постанову Департаменту від 20 жовтня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 46532746 по виконанню рішення Європейським судом з прав людини (заява № 18878/12) від 09 грудня 2014 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, суд не вбачає належних правових підстав для зобов'язання відповідача продовжити виконавче провадження та вчинити дії, спрямовані на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» № 18878/12 від 09 грудня 2014 року в частині, що стосується позивача, оскільки, по-перше, внаслідок скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, останнє підлягає відновленню та, відповідно, передбачає вчинення необхідних дій, спрямованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини, по-друге, права позивача порушені спірною постанову про закінчення виконавчого провадження, внаслідок прийняття якої відповідачем вже не вчинялись будь-які дії щодо виконання зазначеного рішення, а розв'язання спору на майбутнє, за умови можливого порушення прав позивача в межах виконавчого провадження № 46532746, зокрема, невчиненням необхідних дій для виконання рішення, чинним законодавством не передбачено.

Поряд з цим, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений п. 4 ч. 3 статті 2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З огляду на викладене, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправною та скасування постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 жовтня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 46532746 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини (заява № 18878/12) від 09 грудня 2014 року

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності винесення оскаржуваної постанови.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 3 статті 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01601, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 жовтня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 46532746 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини (заява № 18878/12) від 09 грудня 2014 року.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк