Рішення № 79309237, 21.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2019 року № 826/17154/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії внутрішніх справ про зобов'язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Національної академії внутрішніх справ (далі - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій, оформлене протоколом № 1 від 26.02.2018, стосовно відмови у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій;

- зобов'язання комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій прийняти рішення та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у визнанні його учасником бойових дій, з огляду на те, що останній приймав участь в охороні громадського порядку у складі зведеного загону Київської вищої школи МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського на території Республіки Вірменія з 17 грудня 1988 року по 04 березня 1989 року, де відбувались масові заворушення та безпорядки при міжетнічних збройних конфліктах.

Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що на території Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 1988-1991 роках воєнний час не оголошувався, а особи рядового і начальницького складу, військовослужбовці МВС СРСР наказами органів і підрозділів МВС СРСР направлялися у відрядження для виконання завдань з охорони громадського порядку на території ї республік Союзу Радянських Соціалістичних Республік, де був введений надзвичайний стан пов'язаний з масовими антигромадськими проявами.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що позивач навчаючись в Київській вищій школі МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського на виконання наказу МВС СРСР від 19.07.1988 року №0143 "О создании группировок сил и средств действий при чрезвычайных обстоятельствах", відповідно до Наказу КВШ МВС СРСР від 30.07.1988 №101 був відряджений спочатку до м. Єреван для безпосередньої участі у виконанні спеціального завдання та був задіяний для виконання завдань з охорони громадського порядку, контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, охорони державних установ, а прибувши на місце був направлений до с.м.т. Ширазлу (Вірменської РСР) в бойовій обстановці.

Позивач був задіяний для виконання завдань по забезпеченню охорони громадського порядку в місті в умовах надзвичайного стану, виконував завдання по охороні об'єктів та населеного пункту від можливого захвату та з метою припинення збройних сутичок. При цьому, як зазначає позивач сам загін здійснював перевірку транспортних засобів, супроводжував та охороняв від озброєних нападників біженців, приймав участь у виявленні місць зберігання вогнепальної та холодної зброї, вибухових речовин, контролював будівлі та прилеглі до них території від озброєних осіб конфліктуючої сторони.

Крім того, відповідно до довідки Національної академії внутрішніх справ від 10.04.2018 № 46ВКЗ-125/65 позивач приймав участь в охороні громадського порядку у складі зведеного загону КВШ МВС СРСР на території республіки Вірменія з 17 грудня 1988 року по 04 березня 1989 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1992 року № 33 «Про створення Української академії внутрішніх справ» створено Українську академію внутрішніх справ на базі Київської вищої школи МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського.

Відповідно до Указу Президента України від 20 грудня 1996 року № 1257/1996 академії надано статус національної і визначено її офіційну назву - Національна академія внутрішніх справ України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2005 року № 880 «Про реорганізацію вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ» академія реорганізована у Київський національний університет внутрішніх справ.

Указом Президента України «Про збереження статусу національних за деякими вищими навчальними закладами» від 15 вересня 2005 року № 1278/2005 за Київським національним університетом був збережений статус національного.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» за пропозицією Міністерства внутрішніх справ Київський національний університет внутрішніх справ реорганізовано шляхом перетворення в Національну академію внутрішніх справ.

Указом Президента України від 31 серпня 2010 року № 887/2010 «Про Національну академію внутрішніх справ» за пропозицією Кабінету Міністрів України за академією внутрішніх справ, що утворюється у зв'язку з реорганізацією Київського національного університету внутрішніх справ збережено статус національної, та перейменовано у Національну академію внутрішніх справ.

Позивач звернувся до комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій з заявою про розгляд питання про надання йому статусу учасника бойових дій і видачі відповідного свідоцтва.

Проте комісія Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій відмовила позивачу у визнанні його учасником бойових дій, мотивуючи це тим, що Вірменська РСР не включена до «Переліку держав і періодів бойових дій на їх території», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08 лютого 1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із протоколу від 26 лютого 2018 року № 1/18 засідання комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій, підставою для відмови у визнанні позивача учасником бойових дій стало, зокрема те, що особи рядового і начальницького складу, військовослужбовці МВС СРСР наказами органів і підрозділів МВС СРСР направлялися у відрядження для виконання завдань з охорони громадського порядку на території республік Союзу Радянських Соціалістичних Республік, де був введений надзвичайний стан, пов'язаний з масовими антигромадськими проявами.

При цьому, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці МВС СРСР, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії у воєнний час, та які за рішенням Уряду проходили службу працювали чи перебували у відрядженнях у державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ. Перелік держав, періоди бойових дій на їх території та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі також - Постанова № 63), затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців МВС СРСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на території, у якому не передбачені Союз Радянських Соціалістичних Республік та Вірменська РСР.

Більш того, воєнний час оголошується відповідно до чинного законодавства відповідної країни. На території Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 1988-1991 роках воєнний час не оголошувався.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як вбачається з переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, затвердженому постановою № 63, в ньому дійсно відсутня Вірменська Республіка.

Проте, у вказаному переліку міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.

Суд дійшов висновку, що під визначенням «інші країни після 1979 року», яке міститься в постанові № 63, слід розуміти у тому числі колишній Союз PCP.

Так, 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою, по відношенню до будь-якої країни, в тому числі і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення «інші країни після 1979 року» міститься в постанові №63, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін «інші країни» слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Слід зазначити, що в примітці № 6 до пункту «інші країни після грудня 1979 року» встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб примітка 6 до пункту «інші країни після 1979 року» лише встановлює, про надання пільг військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року».

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином, при визначенні чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменської РСР, характер бойових дій, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначеній території.

При цьому слід також враховувати, що загальновідомими є факти про те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках відбувались масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, яка панувала в той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії, і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась.

Зазначені факти були неодноразово відображені у засобах масової інформації та відповідачем не спростовано.

Як зазначив позивач у своєму позові, на виконання наказу КВШ МВС СРСР від 30 липня 1988 року № 101, він буд відряджений до м. Єреван для безпосередньої участі у виконанні спеціального завдання та був задіяний для виконання завдань з охорони громадського порядку, контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, охорони державних установ, а прибувши на місце був направлений до с.м.т. Ширазлу (Вірменської РСР) в бойовій обстановці. Безпосередньо був задіяний для виконання завдань по забезпеченню охорони громадського порядку в місті в умовах надзвичайного стану, виконував завдання по охороні об'єктів та населеного пункту від можливого захвату та з метою припинення збройних сутичок.

При цьому всі завдання виконувались у бойовій екіпіровці (бронежилет, сталевий шолом зі зброєю (автомат Калашникова АК-74, та спорядженими додатковими магазинами).

Виходячи з наведеного, суд зазначає що хоча Вірменська РСР не включена в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою № 63, при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту», затверджено Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій (далі також - Положення).

Згідно п. 3 цього Положення, Комісія зобов'язана приймати до розгляду заяви громадян про їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12); реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії. Якщо виникає потреба у додаткових документах, що підтверджують статус заявника, Комісія робить запит до відповідних архівних установ, про що повідомляє заявника; розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісії, у тримісячний термін.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище правових норм та обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді заяви позивача про встановлення останньому статусу учасника бойових дій не в повному обсязі взявши до уваги надані позивачем докази, детально не проаналізувавши їх зміст, не врахував факт відрядження позивача під час навчання в Київській вищій школі МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського до Вірменської РСР, з формальних підстав, виніс рішення про відмову у встановленні позивачу статусу учасника бойових дій, в зв'язку з тим, що така Республіка не входить до переліку держав, де велись бойові дії.

Однак, як було встановлено під час розгляду справи позивач виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану, пов'язаного з антигромадськими проявами у формі збройних конфліктів у Вірменській республіці.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій, оформлене протоколом № 1 від 26.02.2018, стосовно відмови у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлену судом протиправність рішення відповідача про відмову у визнанні позивача учасником бойових дій, з метою повного та належного захисту його прав, суд дійшов висновку про зобов'язання комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 77, 139, 143, 243-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій, оформлене протоколом № 1 від 26.02.2018, стосовно відмови у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій.

3.Зобов'язати комісію Національної академії внутрішніх справ з питань визнання учасниками бойових дій прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій прийняти рішення та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка..

4. Стягнути на ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії внутрішніх справ (03035, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 1, код ЄДРПОУ 08751177).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа